ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
22.07.2019Справа № 910/6300/19
Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. розглянувши матеріали господарської справи у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання
за позовом Споживчого товариства "УТФ"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПЛЕКС АГРОМАРС"
про стягнення 8152,11 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Споживче товариство "УТФ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПЛЕКС АГРОМАРС" про стягнення пені у розмірі 4310,93 грн., 3% річних у розмірі 517,31 грн., а також втраченої вигоди у сумі 3323,87 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані простроченням відповідачем зобов'язань за договором поставки соєвих бобів №158/2017/КАМ/О від 17.05.2017 в частині своєчасної оплати поставленого товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/6300/19, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
13.06.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов та клопотання про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення неустойки.
У відзиві на позов, відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що позивачем надавалися документи передбачені договором поставки соєвих бобів №158/2017/КАМ/О від 17.05.2017 вибірково, не у момент поставки та не в повному об'ємі. Також, в заперечення позову відповідач зазначив, що позивач невчасно здійснив реєстрацію податкової накладної; позивач не надав доказів на підтвердження надсилання податкових накладних на адресу Державної фіскальної служби. Окрім того, відповідач заперечив заявлені позивачем вимоги про стягнення втраченої вигоди у сумі 3323,87 грн. з підстав недоведеності.
20.06.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивачем зазначено про необґрунтованість заперечень відповідача. Також, позивачем зазначено, що відзив на позов слід залишити без розгляду, оскілки, на думку позивача, відзив підписаний від імені відповідача особою без належної процесуальної правоздатності.
Щодо доводів позивача на те, що відзив підписаний від імені відповідача особою без належної процесуальної правоздатності та підлягає поверненню без розгляду, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Згідно з частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Відповідно до ч.3 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
Частиною 4 ст. 60 ГПК України встановлено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Отже, у розумінні Господарського процесуального кодексу України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером та у разі надання або довіреності або ордеру, договір або витяг з договору не вимагається.
Повноваження адвоката Халілової Н.К. як представника відповідача підтверджені ордером серії КС №433300 виданим 02.05.2019, у зв'язку зі чим наведені заперечення позивача визнаються судом необґрунтованими.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
17.05.2017 між Споживчим товариством "УТФ" (постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КОМПЛЕКС АГРОМАРС" (покупець, відповідач) укладений договір поставки соєвих бобів №158/2017/КАМ/О (надалі - договір) предметом цього договору є поставка соєвих бобів, що вирощується на полях (далі - товар).
У відповідності до пункту 3.1. договору, постачальник взяв на себе зобов'язання здійснити поставку товару та передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти на оплатити поставлений постачальником товар в обумовлені строки.
Відповідно до п. 7.1 договору вартість товару визначається у рахунку-фактурі, який виставляється постачальником за кожну окрему партію товару.
За умовами пункту 7.2 договору, розрахунок за товар здійснюється на умовах 100% після оплати вартості замовленого товару на розрахунковий рахунок позивача протягом семи календарних днів за умови настання наступних умов: з дати поставки товару; за умови отримання оригіналів документів зазначених в п.4.4 даного договору; за умови реєстрації податкової накладної у єдиному реєстрі податкових накладних.
За змістом пункту 8.1 договору у випадку порушення зобов'язання, що виникає з даного договору винна сторона несе відповідальність, визначену даним договором та чанним законодавством України.
Відповідно до пункту 8.3 договору покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, за кожен день прострочення, від вартості сплаченого товару.
В обґрунтування заявленого позову, позивач посилається на те, що на виконання умов договору позивачем поставлено погоджений договором товар, а саме:
05.08.2017 позивач поставив відповідачу товар на суму 576 749,80 грн., що підтверджується накладними №7 від 05.08.2017, №8 від 05.08.2017;
09.08.2017 позивач поставив відповідачу товар на суму 404 404,00 грн., що підтверджується накладною №11 від 09.08.2017;
10.08.2017 позивач поставив відповідачу товар на суму 196 758,10 грн., що підтверджується накладною №15 від 10.08.2017.
Також, в підтвердження виконання взятих на себе зобов'язань за договором, позивачем надані товарно-транспортні накладні, рахунки-фактури та податкові накладні.
Відповідачем здійснено оплату за поставлений товару у повному обсязі, а саме:
згідно із платіжними дорученнями від 17.08.2017 за №2019587498, №2019587499 відповідачем здійснено оплату товару за накладними №7 та №8 від 05.08.2017 на загальну суму 576 749,80 грн.;
відповідно до платіжного доручення №2019587509 від 21.08.2017 відповідач здійснив оплату товару за накладною №11 від 09.08.2017 на загальну суму 404404,00 грн.;
згідно із платіжним дорученням №2019587511 від 21.08.2017 відповідач здійснив оплату товару за накладною №15 від 10.08.2017 на загальну суму 196758,10 грн.
В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що в порушення умов договору відповідач здійснював оплату поставленого товару із порушенням строків, встановлених умовами договору, у зв'язку із чим позивачем нараховані та заявлені до стягнення сума пені у розмірі 4310,93 грн. та 3% річних у розмірі 517,31 грн.
Також, позивачем зазначено, що він мав намір розмістити кошти отримані за товар за накладною № 11 від 09.08.2017 на депозитному рахунку в АТ "КБ "ПРИВАТБАНК" за депозитною програмою "Строковий депозит" строком на 30 днів під 10 % річних.
Оскільки, відповідач не виконав зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленого товару, позивач був позбавлений можливості користуватись грошовими коштами за поставлений товар у повному обсязі та як наслідок не одержав доходи, які він би міг одержати у разі виконання відповідачем своїх зобов'язань в частині своєчасної оплати за товар.
Посилаючись на вище наведене, позивачем заявлено до стягнення 3323,87 грн. втраченої вигоди.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно із ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено судом, на підставі укладеного між позивачем та відповідачем договору поставки соєвих бобів №158/2017/КАМ/О від 17.05.2017, позивач взяв на себе зобов'язання здійснити поставку відповідачу товару (соєві боби), а відповідач в свою чергу, зобов'язався прийняти на оплатити поставлений позивачем товар в обумовлені у договорі строки.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Як підтверджено накладними №7 від 05.08.2017, №8 від 05.08.2017, №11 від 09.08.2017, №15 від 10.08.2017 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 1 177 911,90 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до пункту 7.2 договору, розрахунок за товар здійснюється на умовах 100% після оплати вартості замовленого товару на розрахунковий рахунок позивача протягом семи календарних днів з дати поставки товару; за умови отримання оригіналів документів зазначених в п.4.4 даного договору; за умови реєстрації податкової накладної у єдиному реєстрі податкових накладних.
Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідач оплату поставленого позивачем товару на загальну суму 1 177 911,90 грн. здійснив у повному обсязі, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями від 17.08.2017, від 21.08.2017.
Проте, як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідачем було допущено прострочення виконання зобов'язання щодо своєчасної сплати за поставлений товар.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на відсутність прострочення виконання грошового зобов'язання, посилаючись на те, що визначені у пункті п. 4.4 договору документи надавались позивачем вибірково та не в повному обсязі. Також, відповідач посилається на те, що позивачем невчасно здійснено реєстрацію податкової накладної, не надано доказів на підтвердження надсилання податкових накладних на адресу Державної фіскальної служби.
Так, у відповідності до пункту 4.4. договору, у момент поставки на кожну партію товару позивач надає відповідачу товарно-транспортну накладну (ТТН); видаткову накладну оригінал рахунку-фактури; а також інші супровідні документи згідно діючого законодавства.
Як підтверджено матеріалами справи, на виконання пункту 4.4. договору, в момент поставки товару позивач надав відповідачу накладні, товарно-транспортні накладні та рахунки-фактури.
Накладні №7 від 05.08.2017, №8 від 05.08.2017, №11 від 09.08.2017, №15 від 10.08.2017 та товарно-транспортні накладні №562653 від 05.08.2017, №562652 від 05.08.2017, №562647 від 09.08.2017, №562648 від 10.08.2017 були підписані з боку відповідача без будь-яких зауважень та заперечень. Більш того, підписуючи накладну, що підтверджує факт передачі позивачем товару, відповідачем не зазначено, які документи позивач не надав.
Докази звернення відповідача до позивача з вимогою надати документи, визначені у пункті 4.4. договору, в матеріалах справи відсутні.
Відповідачем не надано суду жодних доказів в підтвердження факту неналежного виконання позивачем обов'язку, передбаченого у пункті 4.4. договору.
Також, з доданих до позову документів вбачається, що позивач надіслав до Державної фіскальної служби та зареєстрував податкові накладні від 05.08.2017, від 09.08.2017, від 10.08.2017.
Так, у відповідності до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків:
для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені;
для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені.
Суд зазначає, що податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, а не підставою для здійснення оплати за поставлений товар.
В той же час, пунктом 7.2 договору встановлено, що оплата вартості товару здійснюється протягом семи календарних днів з дати поставки товару. Як встановлено судом вище, факт поставки товару підтверджено первинними документами - накладними від 05.08.2017, від 09.08.2017, від 10.08.2017, у зв'язку із чим відповідач мав здійснити оплату поставленого позивачем товару у наступні строки: за накладними №7, №8 від 05.08.2017 - до 12.08.2017 включно, за накладною №11 від 09.08.2017 - до 16.08.2017 включно, за накладною №15 від 10.08.2017 - до 17.08.2018.
З урахуванням вище викладеного, наведені відповідачем у відзиві заперечення щодо відсутності прострочення виконання грошового зобов'язання є необґрунтованими.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пені у сумі 4310,93 грн. та 3% річних у розмірі 517,31 грн. пеня та 3% річних нараховані за періоди: з 13.08.2017 по 17.08.2017 на суму 576749,00 грн., з 16.08.2017 по 21.08.2017 на суму 404404,00 грн., з 17.08.2017 по 21.08.2017 на суму 196758,10 грн.
В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені та 3% річних.
За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).
За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Як встановлено судом вище, у відповідності до пункту 7.2 договору сторони погодили, що оплата вартості товару здійснюється протягом семи календарних днів з дати поставки товару. Отже, відповідач повинен здійснити оплату поставленого позивачем товару у наступні строки: за накладними №7, №8 від 05.08.2017 - до 12.08.2017 включно, за накладною №11 від 09.08.2017 - до 16.08.2017 включно, за накладною №15 від 10.08.2017 - до 17.08.2018.
При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
За таких обставин, оскільки останнім днем закінчення строку з оплати товару поставленого за видатковими накладними №7, №8 від 05.08.2017 є 12.08.2017 (субота), то днем закінчення строку є перший за ним робочий день - 14.08.2017, то нарахування пені та 3% річних на суму боргу за видатковими накладними №№7, 8 слід здійснювати з 14.08.2017.
Окрім того, судом встановлено, що при нарахуванні пені та 3% річних позивачем не враховані дати фактичної оплати заборгованості, в той час день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення відповідних нарахувань (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Також, статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Таким чином, вірними періодами нарахування пені та 3% річних є: з 15.08.2017 по 16.08.2017 на суму 576749,00 грн., з 17.08.2017 по 20.08.2017 на суму 404404,00 грн., з 18.08.2017 по 20.08.2017 на суму 196758,10 грн.
Здійснивши перерахунок пені та 3% річних судом встановлено, що пеня становить 2302,33 грн. та 3% річних - 276,28 грн.
Водночас, відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення нарахованої пені.
Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Згідно із ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Згідно із визначеного позивачем періоду нарахування пені здійснено з 13.08.2017 по 21.08.2017, а тому з відповідними вимогами позивач мав звернутись до суду у строк з 13.08.2018 по 21.08.2018.
Оскільки, позивач звернувся з даним позовом до суду 16.05.2019, то вимоги про стягнення пені, яка нарахована за загальний період з 13.08.2017 по 21.08.2017 (період визначений позивачем) заявлено із пропуском позовної давності.
В той же час судом враховано що, за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013).
Водночас, вимоги про стягнення пені у сумі 2008,60 грн. не підлягають задоволенню у зв'язку із необґрунтованістю.
При цьому, визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами (пп. 4.4.1 п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").
З урахуванням наведеного, вимоги позивача про стягнення пені у сумі 2302,33 грн., заявлені із пропуском позовної давності, у зв'язку із чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині, у зв'язку із пропуском строку позовної давності.
Посилання позивача на те, що укладений між сторонами договір поставки соєвих бобів №158/2017/КАМ/О від 17.05.2017 не припинив своєї дії, а тому позивачем не пропущено строк позовної давності визнаються судом безпідставними, оскільки строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. В той час як позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
З урахуванням наведеного, строк дії договору протягом якого сторони здійснюють свої права та обов'язки не впливає на строк, у межах якого позивач може звернутися до суду з вимогою про стягнення пені, нарахованої у зв'язку із простроченням відповідачем грошового зобов'язання.
Враховуючи вище наведене позовні вимоги по стягнення пені не підлягають задоволенню.
Позовні вимоги в частині стягнення 3% річних суд задовольняє частково у сумі 276,28 грн.
Щодо заявленої вимоги про стягнення втраченої вигоди у сумі 3323,87 грн., то суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
Згідно із п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способами захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Аналогічні норми містяться також в статті 20 Господарського кодексу України, якою встановлено, що кожний суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків.
Застосування цього способу захисту визначається положенням ст. 22 ЦК і проводиться як у договірних зобов'язаннях (ст. 611 ЦК), так і в позадоговірних зобов'язаннях (гл. 82 ЦК), якщо порушенням цивільного права особи їй завдано майнову шкоду, призведено до збитків.
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Частиною 2 статті 224 Господарського кодексу України, передбачено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила правопорушення, в силу ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, включаються, зокрема:
- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
При цьому, стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності.
Водночас обов'язковою передумовою задоволення вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: наявність збитків; причинний зв'язок між діями винної особи та заподіянням збитків; протиправність поведінки винної особи як заподіювача збитків; вина. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.
Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу; при цьому протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно, для прийняття рішення про повне відшкодування упущеної вигоди протиправні дії винної особи мають бути єдиною і достатньою причиною неотримання позивачем доходу, на одержання якого позивач мав реальні підстави розраховувати.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі належного виконання боржником своїх обов'язків. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Звертаючись із заявою про стягнення збитків у формі упущеної вигоди, кредитор повинен здійснити точні розрахунки і підкріпити їх відповідними доказами, які безспірно підтверджували б їх розмір, однак цього позивачем зроблено не було.
Однак, вимоги позивача про стягнення упущеної вигоди у сумі 3323,87 грн. базуються на розрахунку можливого прибутку у разі розміщення отриманих коштів за товар на депозитному рахунку в АТ "КБ "ПРИВАТБАНК". Таки розрахунок є теоретичним, побудований на можливих очікуваннях отримання певного доходу та не підтверджений відповідними документами, іншими належними і достатніми доказами, що свідчили б про конкретний розмір прибутку, який міг би і повинен був отримати позивач, якщо б відповідач не допустив прострочення.
Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази вжиття позивачем таких заходів.
З урахуванням наведеного, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення втраченої вигоди у сумі 3323,87 грн.
У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, суд задовольняє частково позовні вимоги Споживчого товариства "УТФ" в частині стягнення 3% річних у розмірі 276,28 грн.
Щодо судових витрат на правову допомогу, то суд зазначає наступне.
Позивачем заявлено до стягнення 3000,00 грн. витрат на правову допомогу.
Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, окрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно із ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 ГПК України).
Згідно із ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У відповідності до частини 3 статті ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За змістом частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження понесення таких витрат позивачем надано: договір №13/03/19 від 13.03.2019 про надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 13.03.2019, акт надання послуг №28 від 11.04.2019, платіжне доручення №1347 від 08.04.2019 на суму 3000,00 грн., ордер серії КВ №439262 на надання правової допомоги від 14.05.2019 виданий на підставі договору №13/03/19 від 13.03.2019 про надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 13.03.2019.
З огляду на надані позивачем докази в підтвердження понесених ним витрат на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн., суд прийшов до висновку, що позивачем належними та достатніми доказами доведено понесені ним витрати на правничу допомогу.
З урахуванням наведеного, оскільки позовні вимоги у даній справі задоволені частково, то суд дійшов висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню витрати позивача на оплату правничої допомоги пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у сумі 101,67 грн.
Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПЛЕКС АГРОМАРС" (02094, м. Київ, ВУЛИЦЯ ПОЖАРСЬКОГО, будинок 3, ідентифікаційний код 30160757) на користь Споживчого товариства "УТФ" (04205, м. Київ, ПРОСПЕКТ ОБОЛОНСЬКИЙ, будинок 30, офіс 287, ідентифікаційний код 30839403) 3% річних у сумі 276,28 грн., витрати на правову допомогу у сумі 101,67 грн. та судовий збір у розмірі 65,10 грн.
Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Дата складення повного тексту рішення: 23.07.2019.
Суддя О.В. Гулевець