18 липня 2019 рокуЛьвів№ 857/5661/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Шевчук С.М., Хобор Р.Б.
з участю секретаря судового засідання: Коваль Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року (ухвалене головуючим-суддею Дерех Н.В., час проголошення судового рішення 11 год 06 хв у м. Тернополі, дата складання повного тексту судового рішення 26 квітня 2019 року) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення,
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області (далі - ГУ ДФС у Тернопільській області, відповідач) про сплату боргу (недоїмки) №9791-54 від 05.02.2019.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 22.04.2019 у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити його позов.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що з 17.08.2015 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем, однак підприємницькою діяльністю не займався та доходів не отримував, що підтверджується податковими деклараціями про майновий стан і доходи за 2017 та 2018 роки. Крім того, у 2017 та 2018 роках він не отримував ніяких доходів, крім заробітної плати та пенсії, оскільки з 30.09.2008 є пенсіонером. Вважає, що є звільненим від сплати єдиного внеску, оскільки отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, а тому суд апеляційної інстанції вважає за можливе проведення розгляду справи у їх відсутності за наявними у справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.
Відповідно до положень ч.4 ст.229 КАС України фіксація судового розгляду технічними засобами не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 був фізичною особою-підприємцем, зареєстрованим відповідно до законодавства України з 17.08.2015, номер запису в Єдиному державному реєстрі про включення до Єдиного державного реєстру відомостей про фізичну особу-підприємця - 26460000000028073, перебував на спрощеній системі оподаткування та був платником єдиного податку, а з 12.02.2019 припинив свою діяльність.
ГУ ДФС у Тернопільській області було виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9791-54 від 05.02.2019, в якій зазначено, що станом на 31.01.2019 заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені становить 18 227,36 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем правомірно нараховано позивачу грошове зобов'язання зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 18 227,36 грн, з врахуванням переплати у розмірі 49,36 грн, розрахунки якої підтверджені відомостями з інтегрованої картки платника.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.
Спірні правовідносини між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI), який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом другим частини першої статті 1 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
За змістом ч.4 ст.4 Закону №2464-VI (в редакції Закону №1774-VIII від 06.12.2016), особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналогічні за змістом положення відображені у п.4 Розділу ІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015 та п.3 Розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №435 від 14.04.2015 (у редакціях, чинних станом на 01.01.2017).
Аналіз вказаних норм дає підстави вважати, що звільнення фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов, по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу (з урахуванням вимог законодавства, що регулює спірні правовідносини, чинного до 01.01.2018).
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 20.03.2018 по справі №805/2195/17-а.
Законом України №2148-VІІІ від 03.10.2017 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» внесено було зміни до Закону №2464-IV, зокрема, до п.4 ч.1 ст.4 вказаного Закону та викладено його у наступній редакції : «Особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування». Зазначена норма набрала чинності з 01.01.2018.
Тобто, законодавцем усунуто правову колізію, зазначивши, що особи, зазначені у пунктах 4 та 51 ч.1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, які досягли віку, встановленого ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В аспекті внесених змін слід відзначити, що запропонована редакція текстуально більш чітко окреслює коло осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску, залежно від настання страхових ризиків, зумовлених досягненням пенсійного віку (загального, встановленого ст.26 Закону №1058-IV або спеціального, що зумовлює призначення пенсії за віком) та отриманням особою інвалідності, незалежно від виду призначеної та виплачуваної особі страхової виплати чи соціальної допомоги.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є фізичною особою-підприємцем та з 17.08.2015 обрав спрощену систему оподаткування.
Проте, згідно матеріалів справи позивач не є пенсіонером за віком та не отримує такий вид пенсії.
Як встановлено судом та підтвердив сам позивач, з 30.09.2008 йому призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Покликання позивача на ту обставину, що він отримує пенсію за вислугу років, а тому звільняється від сплати єдиного внеску, як фізична особа-підприємець, що обрав спрощену систему оподаткування згідно ч.4 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», колегія суддів вважає помилковими, оскільки ним не досягнуто пенсійного віку, передбаченого Законом №1058 та останній не отримує пенсію по інвалідності, що виключає можливість звільнення його від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на умовах, визначених законом.
При цьому, дійшовши такого висновку, колегія суддів враховує, що Верховний Суд України вже вирішував питання щодо правильного застосування зазначених норм матеріального права при розгляді інших справ.
Так, у постановах Верховного Суду України від 23.02.2016 по справі №822/4655/14, від 26.01.2016 по справі №805/4083/14, від 04.11.2015 по справі №805/7269/14, від 06.10.2015 по справі №805/435/14, від 26.05.2016 по справі №818/2082/14, від 12.03.2015 по справі №21-118а15, від 15.04.2014 по справі №21-59а14, від 22.04.2014 по справі №21-75а14 міститься, зокрема, висновок, згідно якого фізичні особи-підприємці, яким призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і які обрали спрощену систему оподаткування, не звільняються від сплати за себе єдиного внеску на підставі ч.4 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування». Верховний Суд України у вказаних постановах дійшов висновку, що від сплати за себе єдиного внеску звільняються лише ті фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування і є пенсіонерами за віком.
Доводи позивача про те, що він перебуває у трудових відносинах з 21.05.2018 по 21.12.2018, з 02.01.2019 по даний час, а тому звільнений від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вказане не позбавляє кореспондованого законом обов'язку сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Покликання апелянта на висновки Верховного суду, викладені у судовому рішенні від 10.04.2019 по справі №814/779/19 є недоречним, оскільки у вказаній справі суд вказав, що оскільки з 01.05.2005 позивачу призначена пенсія за віком, а з 2007 року - пенсія по втраті годувальника, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позивач у цьому випадку не втратив право на пенсію за віком, а лише скористався правом, передбаченим ст. 37 Закону України №1788-ХІІ від 05.11.1991 «Про пенсійне забезпечення», згідно якої члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію та не повинен сплачувати єдиний внесок.
Разом з тим, у розглядуваній справі встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 призначено пенсію за вислугу років, при цьому, позивач не досяг 60 річного віку та йому не призначено пенсію за віком на пільгових умовах, відтак, він не є пенсіонером за віком. Доказів протилежного суду не надано.
За таких обставин, беручи до уваги, що ОСОБА_1 отримує пенсію саме за вислугу років та не досяг 60 річного віку, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність нарахування позивачу грошового зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 18 227,36 грн, з врахуванням переплати у розмірі 49,36 грн, розрахунки якої підтверджені відомостями з інтегрованої картки платника.
Згідно ч.1 ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, прийнята відповідно до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 12, 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2019 року по справі №500/699/19 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. М. Шевчук
Р. Б. Хобор
Повне судове рішення складено 23.07.2019.