Справа № 640/5491/19 Головуючий у 1 інстанції - Шрамко Ю.Т.
Суддя-доповідач - Василенко Я.М.
16 липня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі Баглай О.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2019 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ нафтогазовидобувна компанія» про забезпечення позову у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ нафтогазовидобувна компанія» до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною та скасування постанови, -
ТОВ «ДВ нафтогазовидобувна компанія» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:
- визнати протиправною та скасувати постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 22.03.2019 № 395 «Про накладення штрафу на товариство з обмеженою відповідальністю «ДВ Нафтогазовидобувна Компанія» за порушення умов та правил здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії та здійснення заходів державного регулювання».
23.04.2019 позивачем подано до суду першої інстанції заяву про забезпечення адміністративного позову, в якій він просив вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (структурним підрозділам) вчиняти будь-які дії на реалізацію оскаржуваної постанови за результатами перевірки дотримання позивачем умов та правил здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 08.02.1996 № 3 і ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 22.03.2017 № 309.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2019 заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ нафтогазовидобувна компанія» про забезпечення позову задоволено.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг подано апеляційну скаргу, в якій вона просить скасувати зазначену ухвалу суду першої інстанції, як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ нафтогазовидобувна компанія» про забезпечення позову відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що предметом вирішення даної справи є правомірність постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 22.03.2019 № 395 «Про накладення штрафу на товариство з обмеженою відповідальністю «ДВ Нафтогазовидобувна Компанія» за порушення умов та правил здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії та здійснення заходів державного регулювання».
В обґрунтування поданої заяви ПАТ «ДВ нафтогазовидобувна компанія» зазначає, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення у справі, оскільки вчинення Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг дій, спрямованих на реалізацію оскаржуваної постанови, у випадку задоволення позову ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна Компанія» зумовить виникнення труднощів при виконанні відповідного рішення суду або необхідність приведення правовідносин у попередній стан із необхідністю витрачання значних матеріальних ресурсів.
Умови та порядок вжиття заходів забезпечення адміністративного позову визначено статтею ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Згідно із ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Відповідно до ч. 4 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для однозначного висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
При цьому, колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта та заборони відповідачу вчиняти певні дії. Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень ч. 2 ст. 151 КАС України, є існування та встановлення судом обставин, визначених ч. 2 ст. 150 КАС України.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно до абз. 2 п. 17 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу на те, що у справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.
У рішенні від 09.01.2007 у справі «Інтерсплав» проти України» суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.
Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Як вже було зазначено вище, відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Отже, передумовою вжиття заходів забезпечення позову є необхідність встановлення судом їх співмірності із заявленими позовними вимогами, а також врахування наслідків вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
У межах визначеної нормативної регламентації спірних правовідносин колегія суддів приходить до висновку, що заборона Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (структурним підрозділам) вчиняти будь-які дії на реалізацію постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг «Про накладення штрафу на ТОВ «ДВ Нафтогазовидобувна Компанія» за порушення умов та правил здійснення підприємницької діяльності з виробництва електричної енергії та здійснення заходів державного регулювання» від 22.03.2019 № 395, зумовить виникнення невиправданого судового втручання у діяльність суб'єкта владних повноважень, що, у свою чергу, йде у розріз з метою інституту забезпечення позову.
Більше того, аргументи щодо безпідставності прийняття оскаржуваної постанови є, за своєю суттю, підставами позову, надання оцінки яким може здійснюватися виключно у ході судового розгляду справи по суті.
Крім того, наслідки вказаної вище постанови є юридичними, тобто зворотними, а тому незабезпечення позову істотно не ускладнить виконання рішення суду, яким буде вирішено спір по суті.
Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що наведені заявником обставини, не є обґрунтованими для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову визначеним позивачем шляхом, оскільки матеріали даної справи не містять об'єктивних доказів, які б свідчили про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, а також матеріали даної справи не містять об'єктивних доказів того, що очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю, у зв'язку із чим висновки суду першої інстанції щодо задоволення заяви про забезпечення позову є необґрунтованими, з огляду на що, у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ нафтогазовидобувна компанія» про забезпечення позову необхідно відмовити.
При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001 рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В свою чергу, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив її скасувати та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 312, 315, 317, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг - задовольнити.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2019 - скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «ДВ нафтогазовидобувна компанія» про забезпечення позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В.В.
Шурко О.І.
Повний текст постанови виготовлений 23.07.2019.