Справа № 826/16723/17 Суддя першої інстанції: Донець В.А.
17 липня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Літвіної Н.М.
суддів Сорочка Є.О.
Федотова І.В.
при секретарі Білоус А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Омега Банк» Караченцева Артема Юрійовича, про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Уповноваженої особи Фонду гарантування фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Омега Банк» Караченцева А.Ю., у якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Омега Банк» Караченцева А.Ю., що полягає у нездійсненні виплати ОСОБА_1 середнього заробітку в сумі 195 607 грн 84 коп. за весь час затримки виплати належних при звільненні сум за період з 30 вересня 2015 року по 25 травня 2016 року;
- зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в особі виконавчої дирекції затвердити кошторис (зміни до кошторису) витрат ПАТ «Омега Банк», пов'язані зі здійсненням ліквідації ПАТ «Омега Банк», передбачивши в ньому витрати в сумі 195 607 грн 84 коп. на виплату середнього заробітку ОСОБА_1 за весь час затримки виплати належних при звільненні сум за період з 30 вересня 2015 року по 25 травня 2016 року;
- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Омега Банк» Караченцева А.Ю. виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у сумі 195 607 грн 84 коп. за весь час затримки виплати належних при звільненні сум за період з 30 вересня 2015 року по 25 травня 2016 року у межах кошторису витрат ПАТ «Омега Банк», пов'язаних зі здійсненням ліквідації ПАТ «Омега Банк», затвердженого Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач - ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, у якій зазначаючи про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. У апеляційній скарзі позивач зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про необхідність застосування до спірних правовідносин норм ч. 1 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» замість норм ч. 2 даної статті, згідно з якою витрати роботодавця, яким є ПАТ «Омега Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду, з виплати позивачу середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні під час ліквідації, є такими, що пов'язані із здійсненням ліквідації банку, а отже повинні здійснюватися позачергово протягом усієї процедури ліквідації ПАТ «Омега Банк» в межах кошторису витрат, затвердженого Фондом. При цьому скаржник зазначив, що невіднесення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні до структури заробітної плати, а визначення його як спеціального виду матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником не має практичного значення для вирішення спірних правовідносин, оскільки йдеться про будь-які витрати, пов'язані з ліквідацією банку, в тому числі витрати, що випливають з несвоєчасного розрахунку при звільненні працівників під час ліквідації.
У відзиві на апеляційну скаргу Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просить залишити подану позивачем апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
У відповідності до ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та поданого письмового відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, на підставі постанови Правління Національного банку України від 02 березня 2015 року № 152 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Омега Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02 березня 2015 року № 52 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Омега Банк», згідно з яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці з 03 березня 2015 року по 02 червня 2015 року включно.
Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 06 липня 2015 року № 437 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Омега Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 06 липня 2015 року № 127 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Омега Банк» та призначення уповноваженої особи на ліквідацію банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Омега Банк» та призначено уповноваженою особою Фонду Караченцева А.Ю.
Наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Омега Банк» від 30 вересня 2015 року № 79-к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника головного бухгалтера з 30 вересня 2015 року за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку з ліквідацією ПАТ «Омега Банк». Даним наказом вирішено виплатити вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку та компенсацію за 4 календарних дні невикористаної щорічної відпустки.
Уповноваженою особою Фонду видано довідку від 18 квітня 2016 року № 431, за якою середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 становить 25201 грн 01 коп.
Згідно з виписками з особового рахунку ОСОБА_1 в ПАТ «Укрсоцбанк», позивачу нараховано: за 15 квітень 2016 року - 10 383 грн 71 коп.; за 20 травня 2016 року - 7440 грн 79 коп.; за 24 травня 2016 року - 19 795 грн 43 коп.; за 25 травня 2016 року - 42 736 грн 50 коп.
Остаточний розрахунок з позивачем проведено 25 травня 2016 року, що не заперечується учасниками справи.
Матеріали справи містять інформацію про те, що ОСОБА_1 03 червня 2016 року зверталась до Уповноваженої особи Фонду гарантування фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Омега Банк» з листом, у якому просила виплатити їй середній заробіток за період з 01 жовтня 2015 року по 25 травня 2016 року, оскільки остаточний розрахунок здійснено 25 травня 2016 року.
Уповноважена особа Фонду листом від 07 червня 2016 року № 575 повідомила позивача про відсутність коштів для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позивач також зверталась до Уповноваженої особи Фонду із заявою від 17 січня 2017 року, в якій вказала на необхідності виплати їй середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з ПАТ «Омега Банк» відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України.
Листом від 23 січня 2017 року № 23 Уповноважена особа Фонду повідомила ОСОБА_1 про те, що відшкодування середнього заробітку за час затримки не належить до заробітної плати та таке відшкодування не передбачено кошторисом витрат ПАТ «Омега Банк», затвердженого Фондом.
Як убачається з матеріалів судової справи, позивач зверталась до Деснянського районного суду міста Києва з позовною заявою (зареєстрована судом 17 серпня 2016 року) про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 07 серпня 2017 року у справі № 754/10367/16-ц провадження в цивільній справі закрито, оскільки спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що виключення, встановлене п. 3 ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», щодо непоширення на обмеження відносно неможливості здійснення під час тимчасової адміністрації задоволення вимог кредиторів банку та примусове стягнення коштів, на зобов'язання щодо виплати заробітної плати, не поширюється на спірні відносини, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не є заробітною платою в розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці».
Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про оплату праці» норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.
Частиною 1 ст. 47 КЗпП встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Статтею 83 цього Кодексу передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.
Згідно з вимогами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується учасниками справи, що станом на час звільнення з роботи тобто, станом на 30 вересня 2015 року, з позивачу не виплачено нараховану їй заробітну плату. Остаточний розрахунок к з позивачем проведено 25 травня 2016 року
Разом з тим, станом на час звільнення позивача з роботи, тобто станом на 30 вересня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України від 06 липня 2015 року № 437 розпочато процедуру ліквідації банку.
В свою чергу, процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку, повноваження та функції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульовані Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).
Відповідно до п. 6 ст. 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
Відповідно до ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначені наслідки запровадження тимчасової адміністрації, зокрема: з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення (абзац перший частини першої); на період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, встановлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку (частина друга); під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку та примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку) (пункти 1-2 частини п'ятої).
Зокрема, згідно з п.п. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.
Водночас, ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлені виключення щодо нездійснення задоволення вимог кредиторів банку, зокрема, обмеження, встановлене п. 1 ч. 5 ст. 36, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати заробітної плати.
Згідно з ч. 2 ст. 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.
Отже, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлені виключення з правила щодо нездійснення задоволення вимог кредиторів банку та примусове стягнення майна (коштів) з банку, в якому розпочато процедуру виведення банку з ринку, одним з яких є зобов'язання банку щодо виплати заробітної плати.
Відповідно до кошторисів ПАТ «Омега Банк» передбачено фонд заробітної плати: з 06 липня 2015 року по 30 серпня 2015 року у розмірі 72738 грн 33 коп.; з 01 жовтня 2015 року по 31 грудня 2015 року у розмірі 517019 грн 30 коп.; з 01 січня 2016 року по 41 березня 2016 року у розмірі 517019 грн 30 коп.; з 01 квітня 2016 року по 30 червня 2016 року у розмірі 763 грн 70 коп.
Згідно з меморіальними ордерами, доданими Уповноваженою особою Фонду, на рахунок позивача зараховувались суми заробітної плати: 21 серпня 2015 року - 90928 грн 00 ; 17 грудня 2015 року - 1061 грн 65 коп.; 15 квітня 2016 року - 10383 грн 71 коп.; 20 травня 2016 року 7440 грн 79 коп..; за 24 травня 2016 року - 19795 грн 43 коп.; за 25 травня 2016 року - 42736 грн 50 коп.
Відповідно до положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» після початку процедури ліквідації банку вимоги кредиторів задовольняються в порядку визначеному ст. 52 Закону черговості відповідно до реєстру акцептованих вимог. Включення вимог позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів є підставою для їх задоволення за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку.
Отже, запровадження ліквідаційної процедури зумовлює необхідність дотримання, встановленої процедури задоволення вимог кредиторів, у тому числі стягнення середнього заробітку за час затримки у виплаті належних працівнику сум при звільненні.
Відтак, наведене правове регулювання унеможливлює стягнення з банку коштів в інший спосіб, ніж визначено Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка міститься в постанові від 18 червня 2019 року у справі № 420/1553/19 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Тобто, встановлене п. 3 ч. 6 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», щодо непоширення на обмеження відносно неможливості здійснення під час тимчасової адміністрації задоволення вимог кредиторів банку та примусове стягнення коштів, на зобов'язання щодо виплати заробітної плати, не поширюється на спірні відносини, оскільки середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не є заробітною платою в розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці».
З огляду на зазначені вище обставини колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що помилковими є посилання позивача на п. 2 ч. 1 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за яким кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів щодо грошових вимог з заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку в другу чергу.
В матеріалах справи відсутні докази щодо акцептування Уповноваженою особою Фонду вимог позивача.
При цьому, варто зазначити, що вимоги ОСОБА_1 виникли після запровадження процедури виведення банку з ринку 02 березня 2015 року, водночас позивача звільнено з роботи наказом від 30 вересня 2015 року № 79-к.
З огляду на зазначені вище обставини справи та вказані правові норми, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.
Проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
При цьому, у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Враховуючи, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Н.М. Літвіна
Судді Є.О. Сорочко
І.В. Федотов
Повний текст постанови виготовлено 22 липня 2019 року.