Справа № 759/4408/18 Головуючий в суді І інстанції Величко Т.О.
Провадження № 22ц-824/9275/19 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.
(у порядку письмового провадження)
22 липня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: судді-доповідача Мельника Я.С., суддів Іванової І.В. та Матвієнко Ю.О.,-
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 квітня 2019 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У березні 2018 року представник АТ «КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_1 відповідно до підписаної анкети-заяви від 29 вересня 2011 року отримав кредит у розмірі 2 000, 00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Вказує, що внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору, станом на 03 січня 2018 року він має заборгованість у розмірі 12 907, 85 грн., яку він просить стягнути на користь банку.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 08 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із цим рішенням, представник АТКБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, посилається зокрема на те, що відповідач погодився із умовами і правилами надання банківських послуг та тарифами банку, які викладені на сайті банку, підписавши анкету-заяву на отримання кредитних коштів, однак порушив умови кредитного договору. Крім того посилається на те, що місцевий суд безпідставно відмовив у задоволенні позову через пропуск строку позовної давності, оскільки останній платіж відповідач здійснив у жовтні 2016 року, через що вважає висновок суду про відмову у задоволенні решти позовних вимог необґрунтованим.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та вивчивши доводи і вимоги апеляційної скарги, вважає необхідним її задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи і у такому випадку судове засідання не проводиться.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження своїх вимог та, що позивачем було пропущено строк позовної давності, через що підстави для задоволення позову відсутні.
Проте, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 відповідно до підписаної анкети-заяви від 29 вересня 2011 року отримав кредит у розмірі 2000, 00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
ОСОБА_1 зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених вказаним договором.
Проте, позивач вважає, що відповідач належним чином не виконав умов кредитного договору, внаслідок чого за ним рахується заборгованість у розмірі 12 907, 85 грн., що складається з: 2842, 07 грн. - заборгованості за кредитом, 1912, 26 грн. - заборгованості за відсотками, 7061, 97 грн. - заборгованості за пенею, а також 1090, 85 грн. штрафів, які він просить стягнути на користь банку.
На підтвердження своїх вимог, позивачем надано виписку по кредитному рахунку ОСОБА_1 , з якої вбачається факт користування відповідачем кредитними коштами (а.с.62).
Із наданої позивачем суду фотокопії витягів із тарифів та Умов і Правил надання банківських послуг вбачається, що вони не містять підпису відповідача.
В суді першої інстанції відповідач частково визнав вимоги банку в частині заборгованості за тілом кредиту, однак не погоджується із рештою вимог банку (а.с.56, 68).
Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).
Умови та правила надання банківських послуг повинні містити підпис позичальника, та саме з цього моменту такі умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.
Аналогічна позиція висловлена в правових висновках, що викладені в ухвалах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (№6-16цс15), від 22 березня2017 року (6-2320цс16) та постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року № 61-33662св18.
Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Отже, у частині першій статті 1048 ЦК України, що має диспозитивний характер, установлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором.
Таким чином, законом передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, що надається у позику, розмір яких визначається сторонами в договорі позики, або, якщо такий розмір процентів не встановлений, він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-36цс14.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Таким чином, перевіривши законність і обґрунтованість рішення у межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що місцевий суд належним чином не з'ясував та не врахував усіх обставин справи та вищевказаних вимог закону, зокрема не взяв до уваги того, що відповідач користувався кредитними коштами, проте своїх обов'язків щодо їх повернення та сплати відсотків за користування ними не виконав та, що він частково визнав позовні вимоги, через що, на думку колегії, місцевий суд необґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
При цьому, хоча Умови і правила надання банківських послуг відповідачем і не підписані, однак вказаний кредитний договір не є безоплатним у розумінні норм частини другої статті 1048 ЦК України, тому колегія приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу за тілом кредиту а також заборгованості за відсотками за користування коштами.
За таких обставин, оскільки користування банківськими кредитом не є безпроцентним, то згідно вимог ст. 536, ст.1048 ЦК України з відповідача на користь банку підлягають стягненню 2 842, 07 грн. заборгованості за тілом кредиту, а також заборгованість за відсотками у розмірі 1 726, 40 грн., виходячи з розміру боргу 2842, 07 грн. з 02 вересня 2014 року, тобто з часу його виникнення, і по 03 січня 2018 року з урахуванням облікових ставок НБУ, які діяли в цей період, а позовні вимоги про стягнення штрафів та пені задоволенню не підлягають, оскільки не були визначені та погоджені сторонами у договорі.
Крім того, посилання суду першої інстанції на сплив позовної давності як на підставу для відмови у задоволенні позову не ґрунтуються на вимогах закону та матеріалах справи, оскільки вбачається, що відповідач не заявляв клопотання про застосування наслідків спливу позовної давності, а останнє списання коштів в рахунок погашення заборгованості було здійснене 24 липня 2017 року, і при цьому відповідач продовжував користуватися кредитними коштами, тому підстави для застосування наслідків спливу позовної давності до вимог позивача про стягнення кредиту відсутні.
Разом з тим, доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що сторони належним чином досягли згоди щодо змісту договору про надання банківських послуг, який включає заяву позичальника «Умови та правила надання банківських послуг», «Тарифи банку», в тому числі досягли згоди щодо розміру процентів та штрафних санкцій, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 259, 369, 374, 376 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 квітня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ - 14360570) 2842 грн. 07 коп. - заборгованості за тілом кредиту та 1726 грн. 40 коп. - заборгованості за відсотками, а всього - 4568 (чотири тисячі п'ятсот шістдесят вісім) грн. 47 коп., а також 1762 грн. судових витрат.
В решті позовних вимог-відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді: