Справа № 369/4678/18 Головуючий у суді І інстанції Пінкевич Н.С.
Провадження № 22-ц/824/11385/2019 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.
22 липня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Ігнатченко Н.В., вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Центральна районна лікарня Києво-Святошинської районної ради» про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з указаним судовим рішенням, 14 червня 2019 року позивач, через представника - адвоката Титикало Р.С., подала апеляційну скаргу, яка не відповідає вимогам статті 356 ЦПК України.
Згідно із пунктом 3 частини четвертої та частини п'ятої статті 356 ЦПК України до апеляційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору.
В апеляційній скарзі зазначено, що позивача звільнена від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно якого від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Проте за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні або за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
Аналогічний висновок про правильне застосування норм права висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року в справі № 910/4518/16.
В рішенні у справі «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах.
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (Рішення у справі «Шишков проти Росії» від 20 лютого 2014 року).
За таких обставин, позивач відповідно до закону звільнена від сплати судового збору лише в частині позовних вимог про визнання незаконними та скасування наказів та поновлення на роботі, однак повинна оплати судовий збір за подання апеляційної скарги в частині оскарження рішення суду щодо відмови у задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Підпунктом 1.2. пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» установлено, що за подання до суду фізичною особою або фізичною особою-підприємцем позовної заяви майнового характеру судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно із пунктом 6 частини другої статті 4 цього Закону, ставка судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду установлена у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).
За положенням статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.
Враховуючи категорію спору та ту обставину, що позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 квітня 2018 року по дату поновлення на роботі, виходячи із середньоденного заробітку у розмірі 260,20 грн, не визначаючи при цьому загальної суми стягнення, розмір судового збору в даному випадку попередньо буде становити 1 600,00 грн.
Апеляційна скарга повинна бути оплачена судовим збором на рахунок отримувача: 34311206080024; код класифікації доходів бюджету: 22030101; отримувач коштів: УК у Солом. р-ні/Соломян. р-н//22030101, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО): 899998, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38050812.
Призначення платежу: *;101; код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб або реєстраційний номер облікової картки платника податків - фізичної особи; судовий збір за а/с ОСОБА_1 . у справі № 369/4678/18, Київський апеляційний суд.
Документи, що підтверджують сплату судового збору подаються до Київського апеляційного суду в оригіналі.
За частиною третьою статті 356 ЦПК Україниапеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи
Згідно із частиною першою статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Відповідно до частини першої статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
По своїй суті підписання та/або подання апеляційної скарги є процесуальними формами реалізації повноважень з представництва, яке у даному випадку здійснюється адвокатом.
Згідно із статтею 26 Закону України № 5076-VI«Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
Отже, зазначений Закон № 5076-VIне ототожнює поняття «договір про надання правової допомоги» як підстава для надання такої допомоги та поняття «документи, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги», які є похідними від укладення договору на надання правової допомоги.
Частиною четвертою статті 62 ЦПК України встановлено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Таким чином, на підставі договору на надання правової допомоги для підтвердження повноважень адвоката як представника у цивільному судочинстві видається довіреність або ордер.
Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження своїх повноважень на представництво інтересів ОСОБА_1 , у тому числі в Київському апеляційному суді адвокат Титикало Р.С. надав копію ордеру серії КВ № 431677 від 23 квітня 2018 року, в якому зазначено, що на підставі відповідного договору про надання правової допомоги № 16 він надає правову допомогу у всіх судах загальної юрисдикції, органах державної влади, місцевого самоврядування, підприємствах установах, організаціях незалежно від форми власності.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 20 Закону № 5076-VI під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема: представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об'єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами.
Таким чином, судові органи чітко відокремлені від інших органів державної влади.
Згідно з підпунктом 15.4 пункту 15 Положення про ордер на надання правової допомоги та порядок ведення реєстру ордерів, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 17 грудня 2012 року № 36, ордер має містити назву органу, у якому надається правова допомога адвокатом, із зазначенням за необхідності виду адвокатської діяльності відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавець чітко відокремив судові органи як такі, що повинні бути окремо зазначені в ордері на надання правової допомоги, зокрема в графі «Назва органу, в якому надається правова допомога».
Отже, в ордері на надання правової допомоги має бути зазначено не абстрактний орган державної влади, а конкретна назва такого органу, зокрема суду.
Такий висновок також висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 червня 2019 року в справі № 9901/847/18 (провадження № 11-44заі19).
У зв'язку з цим, представнику позивача необхідно надати суду апеляційної інстанції ордер на надання правової допомоги, який повинен містити назву судового органу, у якому надається правова допомога ОСОБА_1 .
За правилом частини другої статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, тому апеляційну скаргу слід залишити без руху, надавши особі, яка її подала, строк для усунення вказаних вище недоліків.
Керуючись статтями 62, 127, 176, 185, 354, 356, 357 ЦПК України, суд
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення у повному обсязі від сплати судового збору відмовити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 травня 2019 року залишити без руху та встановити строк для усунення її недоліків десять днів з моменту отримання даної ухвали, в іншому випадку апеляційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її постановлення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя Н.В. Ігнатченко