Номер справи 623/2877/19
Номер провадження 2/623/759/2019
іменем України
23.07.2019 року Суддя Ізюмського міськрайонного суду Харківської області Винниченко П.П., розглянувши заяву ОСОБА_1 до Касаційного адміністративного суду про визнання незаконним рішення органу державної влади, -
22 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області з позовною заявою про визнання незаконним Ухвалу Касаційного адмінсуду від 03.07.19 р. за його позовом до Міністерства економічного розвитку від 10.07.18 р. (справа № 2040/5658/18).
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч.1 та ч.2 ст.126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється.
Офіційне тлумачення наведених положень здійснено у Рішенні Конституційного суду України №19-рп/2004 від 01.12.2004 року, зокрема, положення ч.1 ст.126 Конституції України "незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України" у взаємозв'язку з іншими положеннями розділу VIII Основного Закону України треба розуміти так, що незалежність суддів є невід'ємною складовою їхнього статусу. Вона є конституційним принципом організації та функціонування судів, а також професійної діяльності суддів, які при здійсненні правосуддя підкоряються лише закону. Крім цього, положення частини другої статті 126 Конституції України "вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється" треба розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв'язку із здійсненням ними правосуддя, а також як заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо.
Відповідно до ч. 11 ст. 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.
Тлумачення вищевказаної норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду, і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, по своїй суті, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію спокійно та незалежно.
Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї із справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що, з огляду на обставини тієї справи, таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України, № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року).
Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статтей 1174 і 1176 ЦК України. Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду покладається на державу, а не на суд.
Схожий висновок було зроблено і Верховним Судом України. Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 1 березня 2017 року у справі № 6-3139цс16 вказано, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, заподіяної судом, може бути лише держава, а не суди (судді), які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя. Аналогічна позиція міститься і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.01.2018 по справі № 454/1008/16-ц.
Конституцією України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права, вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється і, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (ст.ст. 126, 129).
Згідно із зазначеними положеннями Конституції України судові рішення і відповідно дії або бездіяльність судів (суддів) з питань здійснення правосуддя (пов'язаних із розглядом справ у судових інстанціях) можуть оскаржуватись у визначеному порядку до суду вищої інстанції, а не в інший суд першої інстанції. Останнє порушувало б і принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.
Суд є органом, який розглядає скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових і службових осіб, а його рішення (дії, бездіяльність) оскаржуються лише в порядку, визначеному процесуальним законодавством і ст. 129 Конституції України.
Здійснення правосуддя в Україні врегульовано конституційними нормами окремо від діяльності інших органів державної влади. Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на відшкодування шкоди за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно із ст. 62 Конституції України матеріальна й моральна шкода, завдана безпідставним засудженням, відшкодовується державою лише у разі скасування вироку як неправосудного. Проте й у цьому разі за заподіяну особі шкоду відповідає не суд або суддя, а держава.
Таким чином, суд (суддя) як орган (особа), що здійснює правосуддя, не може бути відповідачем у цивільній справі. Винятками є лише випадки, коли суд (суддя) виступає не як орган (особа), що здійснює правосуддя, а як будь-яка інша установа (особа). Заяви, скарги, спрямовані на дії судді при здійсненні правосуддя, не підлягають розглядові в суді першої інстанції, оскільки відповідно до закону є інший механізм усунення помилок і недоліків, допущених при здійсненні правосуддя.
У п.10 постанови Пленуму Верховного Суду від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади» роз'яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що заява ОСОБА_1 до Касаційного адміністративного суду про визнання незаконним рішення органу державної влади, не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а тому суд відмовляє у відкритті провадження у справі.
На підставі викладеного вище та керуючись п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суд -
У відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 до Касаційного адміністративного суду про визнання незаконним рішення органу державної влади - відмовити.
З текстом ухвали можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Харківського апеляційного суду через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області протягом 15 днів з дня її проголошення.
Суддя П. П. Винниченко