Номер справи 623/2393/19
Номер провадження 2/623/664/2019
іменем України
23 липня 2019 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області
в складі: головуючого - судді: Бєссонової Т.Д.
з участю секретаря: Ноль С. В.
у порядку спрощеного позовного провадженняв місті Ізюмі цивільну справу № 623/2393/19 за позовом ОСОБА_1 до Донецького казенного заводу хімічних виробів про розірвання трудового договору, -
21.06.2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Донецького казенного заводу хімічних виробів про розірвання трудового договору, у якому вказує на підставі наказу № 127 от 08 листопада 2004 року вона працювала контролером відділу технічного контролю боєприпасів Донецького казенного заводу хімічних виробів. Трудовий договір укладено на невизначений строк. В 2014 році через терміновість свого виїзду та постійні артилерійські обстріли, перебування в місті значної кількості блокпостів та інших обставин воєнного характеру, я не мала можливості, належним чином, упорядкувати свою особисту документацію, зокрема, розірвати трудові відносини з підприємством, де працювала, оскільки на момент виїзду, внаслідок обстрілів та бомбувань підприємство вже не працювало, встановити будь-який зв'язок з керівництвом не було можливим. Згідно положень Закону України від 20.10.2014 року за № 1706-УІІ «Про забезпечення прав та свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що внутрішньо переміщена особа - громадянин України, іноземець або особа без громадянства, що знаходяться на території України на законних підставах та мають право на постійне проживання в Україні, за обставин, що змусили залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту тимчасової окупації, розповсюджених проявів насилля, порушень прав людини та чрезвичайних ситуацій природного або техногенного характеру. Тому вона з сім'ю приїхала в м. Ізюм Харківської області, де була взята на облік як внутрішньо переміщена особа, та перебуваю тут до сих пір, має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою. Більше до виконання своїх трудових обов'язків на Донецькому казенному заводі хімічних виробів я не приступала. На даний час у мене виникла необхідність розірвати трудовий догові: укладений з відповідачем, щоб працевлаштуватися, але вона фактично позбавлена такої можливості, оскільки повністю втратила будь-який зв'язок з відповідачем.
Просить розірвати трудовий договір, укладений 08 листопада 2004 року між нею- ОСОБА_1 та Донецьким казенним заводом хімічних виробів з 18 червня 2019 року за власним бажанням в зв'язку з неможливістю продовжувати роботу через переїзд на нове місце проживання.
Відповідно до частин 2-6 статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, серед іншого, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). З огляду на предмет позову, зокрема, те що дана справа є малозначною справою і ціна позову не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яка підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Обставини справи, що згідно частини третьої статті 274 ЦПК України, мають значення для вирішення питання про можливість розгляду справи в порядку спрощеного провадження, також свідчать про наявність підстав для розгляду цієї справи в спрощеному порядку.
Враховуючи викладене, суд вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Відповідач своїм правом подання до суду клопотань про розгляд справи з повідомленням сторін та відзиву на позовну заяву не надав.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч. 4ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд, незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно до ч. 1ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Ухвалою суду від 24 червня 2019 року було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та надано відповідачу для подання клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін. Окрім того відповідачу було надано строк для подання заперечень (відзиву) на позовну заяву.
Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, місцезнаходженням відповідача є адреса: АДРЕСА_1 .
Будь-які інші адреси місцезнаходження відповідача в справі відсутні.
Листом Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" визначено, що прийом і доставка пошти в напрямку м. Донецьк припинені у зв'язку з блокуванням всіх об'єктів поштового зв'язку.
Отже, наведений вище лист свідчить про відсутність у суду об'єктивної можливості направляти судову кореспонденцію за адресою відповідача.
Крім того, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті Ізюмського міськрайонного суду Харківської області в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у вказаного учасника судового процесу можливості дізнатись про слухання справи за його участю.
Встановлено, що 25.01.2001 року між позивачем та відповідачем був укладений Трудовий договір б/н, відповідно до приказу № 32 позивачка була прийнята на посаду стрільцем ВОХР на час відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_2 (а. с. 13)
Згідно останнього запису трудової книжки серія НОМЕР_1 від 05 вересня 1990 року, ОСОБА_1 08.11.2004 року переведено до ОТК контролером боєприпасів, цеху № 5 згідно наказу № 127 від 08.11.2004 року. (а.с. 13)
У зв'язку з подіями, що відбулися в 2014 року, а саме окупацією м. Донецьк, обстрілами, позивач разом була змушена виїхати з м. Донецьк.
Відповідно довідки від 16.04.2019 року № 6337-5000110071 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, на даний момент ОСОБА_1 проживає в АДРЕСА_2 . (а. с. 14)
Позивачем була складена нотаріально посвідчена заява з проханням розірвати трудовий договір за ст.38 КЗпП України з 18 червня 2019 року за власним бажанням в зв'язку з неможливістю продовжувати роботу через переїзд на нове місце проживання, яка була направлена відповідачеві. (а.с. 6)
При зверненні ОСОБА_1 до Ізюмського міськрайонного центру зайнятості про зняття з реєстрації трудового договору та припинення трудових відносин між нею та Донецьким казенним заводом хімічних виробів повідомив, що їй необхідно виконати вимоги Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, затверджений наказом Міністерством праці та соціальної політики України. (а.с.15)
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 38 КЗпП України, працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
Оскільки місцезнаходження відповідача позивачу невідоме, засобів зв'язку з ним вона немає, враховуючи також окупацію м. Донецьк та виїзд позивачки, як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території, на проживання до м. Ізюм Харківської області, а, як наслідок, фактичну неможливість як відповідачем, так і позивачем виконувати умови трудового договору, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог статті 214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Разом з тим, суд може вирішити спір лише з вказаних позивачами підстав. Змінити підставу позову за власної ініціативою суд не вправі, оскільки цим самим втручається в диспозитивні права позивачів, які передбачають їх право на вільне розпорядження своїми як матеріальними правами, так і процесуальними засобами їх реалізації.
Згідно зі ст. ст. 10, 11, 60 ЦПК України висновки суду не можуть ґрунтуватися на припущеннях, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Норми ст. ст. 57, 59 ЦПК України передбачають, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
При цьому обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть бути підтверджені іншими засобами доказування.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2009 року передбачено, що відповідно до принципу безпосередності судового розгляду рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.
Відповідно до норм ст. ст. 43, 46 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Згідно з ст.1Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Стаття 4вказаного Закону визначає, що на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території. Правовий режим тимчасово окупованої території може бути визначено, змінено чи скасовано виключно законами України.
Згідно з ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Стаття 4 вказаного Закону визначає, що на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території. Правовий режим тимчасово окупованої території може бути визначено, змінено чи скасовано виключно законами України.
Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», громадяни України, які не звільнилися з роботи (не припинили інший вид зайнятості), у разі неможливості продовження роботи (іншого виду зайнятості) на тимчасово окупованій території, для набуття статусу безробітного та отримання забезпечення та соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття можуть припинити трудові відносини або підтвердити факт припинення таких відносин (іншого виду зайнятості) у судовому порядку за місцем свого перебування.
Виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що на теперішній час трудові відносини між сторонами фактично не існують, процедура розірвання трудового договору відповідно до законодавства України про працю не виконана, з 2014 року відповідач припинив свою діяльність та припинив виплачувати позивачу заробітну плату, однак у зв'язку з проведенням антитерористичної операції на території Донецької області позивач була змушена тимчасово переселитися до м. Ізюма Харківської області у зв'язку з чим, провести дії щодо розірвання трудового договору не було можливості.
Керуючись ст. 43 Конституції України, ст. ст. 21, 38, 39 КЗпП України, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст. ст. 4, 10, 49, 76, 95, 141, 206, 258-259, 264-265, 268, 273,274, 354 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Розірвати трудовий договір укладений 25 січня 2001 року між ОСОБА_1 та Донецьким казенним заводом хімічних виробів, за ст. 38 КЗпП України з 18 червня 2019 року за власним бажанням в зв'язку з неможливістю продовжувати роботу через переїзд на нове місце проживання.
Судовий збір в розмірі 768,40 гривень віднести на рахунок держави.
З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі у 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Суддя: Т. Д. Бєссонова