22 липня 2019 року м. Дніпросправа № 340/746/19
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач),
суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В.,
розглянувши в порядку
письмового провадження
в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області
на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року (головуючий суддя - Кармазина Т.М.) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області
про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - Відповідач), в якому просила суд:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонд України в Кіровоградській області, в особі Новоукраїнського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) управління обслуговування громадян, у призначені ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) пенсії за віком достроково на підставі п.4 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , пенсії за віком достроково на підставі п.4 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV з 18.02.2019 року довічно.
В обґрунтування позовної заяви зазначено про те, що ОСОБА_1 звернулась до Новоукраїнського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області із заявою про призначення пенсії за віком достроково на підставі п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058-ІV, однак, відповідач листом від 27.02.2019 надав відповідь про те, що вона не має права на призначення дострокової пенсії за віком, відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058-ІV, оскільки її чоловік не мав статусу військовослужбовця. Вважаючи протиправною відмову Відповідача Позивач звернувся до суду із даним позовом.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року по справі №340/746/19 адміністративний позов задоволено частково, а саме ухвалено:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо неприйняття рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 18.02.2019 року щодо призначення пенсії.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області розглянути повторно заяву ОСОБА_1 від 18.02.2019 року з доданими документами щодо призначення їй пенсії та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
- у задоволенні решти позовних вимог відмовити (а.с. 41-44).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку (а.с. 50-51).
В апеляційній скарзі Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що суд першої інстанції не дослідив належним чином тих обставин, що за життя ОСОБА_2 перебував на пенсії по інвалідності ІІ групи в розмірі фактичних збитків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», при цьому статус військовослужбовця з час проведення робіт в зоні ЧАЕС не набув, відповідно і Позивач не має права на призначення дострокової пенсії за віком, передбачений п. 4 ст. 115 Закону України №1058 від 09.07.2003 року.
Представник Позивача адвокат Дмитрух Д.М. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд в задоволенні апеляційної скарги Відповідача відмовити, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року по справі №340/476/19 - залишити без змін.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України.
Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала в шлюбі з ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про одруження (а.с.12).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.11).
Відповідно до експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України №10410 від 23.09.2016 року, захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 , пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.13).
18.02.2019 року ОСОБА_1 подала до Новоукраїнського відділу обслуговування громадян (сервісного центру) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області заяву, в якій просила призначити достроково пенсію за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Додавши до заяви копії: паспорта; документа про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків; свідоцтва про смерть; свідоцтва про одруження; експертного висновку №10410 від 23.09.2016 р.; трудову книжку (а.с.8-13, 19-23).
Листом №1377/02-10 від 27.02.2019 року Новоукраїнський відділ обслуговування громадян (сервісного центру) надав Позивачу відповідь, у якій зазначив, що з 01.07.1987 по 29.07.1987 та з 01.08.1987 по 06.08.87, її чоловік, перебуваючи в запасі, як військовозобов'язаний, був призваний на військові збори та приймав участь у роботах по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Зважаючи на те, що її чоловік протягом зазначеного вище періоду не мав статусу військовослужбовця, права на призначення дострокової пенсії за віком, відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону вона не має. Також роз'яснено, що вона має право на призначення пенсії на загальних підставах: після досягнення віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", тобто в 60 років. (а.с.21).
Визнання протиправною відмови Відповідача достроково призначити пенсію Позивачу за віком є предметом судового спору у даній справі.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі врегульовано нормами Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-ХІІ; Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII; Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ; Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність належним чином оформленого рішення Відповідача про призначення/відмову у призначенні Позивачу пенсії за наслідками розгляду поданих документів після спливу встановленого законом 10 денного строку розгляду заяви свідчить про те, що орган її розглянув не у спосіб, визначений законом, оскільки не прийняв жодного розпорядчого акту (рішення), що, у свою чергу, свідчить про те, що у спірних правовідносинах Відповідач допустив протиправну бездіяльність.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.1 ст.44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно з ч.5 ст.45 Закону №1058-IV документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Відповідно до п.1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1 (далі Порядок №22-1), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Згідно з п.4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3). Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
На підставі пунктів 4.2, 4.3 Порядку № 22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію:
1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;
2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;
3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;
4) видає пам'ятку пенсіонеру (додаток 4), копія якої зберігається у пенсійній справі.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Отже, підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу ПФУ в установленому порядку, який зобов'язаний розглянути подану заяву із документами та прийняти відповідне рішення. Рішення пенсійного органу є наслідком належного виконання суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій. Саме рішення про призначення чи перерахунок пенсії або про відмову у такому призначенні чи перерахунку і створює правові наслідки для позивача у сфері пенсійного забезпечення.
Згідно з абз.6 п.4.3. Порядку № 22-1 рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу начальника управління щодо розподілу обов'язків) та завіряється печаткою управління.
Отже, рішення про призначення/відмову у призначенні позивачу пенсії за наслідками розгляду поданих документів мають бути оформлені розпорядчим індивідуальним правовим актом - рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, а не листом у відповідь на заяву позивача.
Разом з тим, колегія суддів зазначає про те, що Позивач звернувся із заявою про призначення пенсії, яка не була розглянута по суті і, як наслідок, жодних рішень за результатами такої заяви, як передбачено частиною 5 статті 45 Закону №1058-IV та Порядком №22-1 Відповідач не приймав, а натомість розглянув заяву Позивача в порядку Закону України «Про звернення громадян», що не передбачено ані Законом №1058- IV, ані Порядком №22.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно необґрунтованості твердження Відповідача про те, що ним не прийнято рішення з огляду на відсутність поданої позивачем заяви за формою згідно з додатком 3 до Порядку №22-1, оскільки з поданої Позивачем заяви та доданих документів у повній мірі вбачається волевиявлення Позивача на призначення пенсії.
Крім того, з листа Відповідача від 27.02.2019 №1377/02-10 вбачається, що підставою для відмови у призначенні пенсії є те, що чоловік Позивача не мав статусу військовослужбовця, а тому в неї не має права на призначення їй дострокової пенсії за віком, а не відсутність належним чином оформленої заяви.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов'язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов'язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 20 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12 та 13 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особи з числа резервістів і військовозобов'язаних, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус особи, на яку поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", відповідно до абзаців шостого і сьомого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону, а також абзацу восьмого пункту 1 статті 10 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов'язаних, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
За правилами статті 10 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-ХІІ учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців *, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
При цьому, згідно з приміткою до цієї статті до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов'язані, призвані на військові збори.
У період перебування ОСОБА_2 на військових зборах діяв Закон СРСР від 12 липня 1967 року №1950-VII «Про загальний військовий обов'язок» (далі Закон №1950-VII).
Відповідно до статей 5, 6 Закону №1950-VII (зі змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 грудня 1980 року № 3535-Х) військова служба складається з дійсної військової служби та служби в запасі Збройних Сил СРСР. Громадяни, які перебувають на дійсній військовій службі, іменуються військовослужбовцями, а ті, що перебувають у запасі, - військовозобов'язаними.
За правилами статей 7-9 Закону №1950-VII військовослужбовці і військовозобов'язані приймають військову присягу на вірність своєму народові, поділяються на солдатів, матросів, сержантів, старшин, прапорщиків, мічманів і офіцерський склад та кожному присвоюється відповідне військове звання.
Військовослужбовці і призвані на військові збори військовозобов'язані користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод і несуть усі обов'язки громадян СРСР, передбачені Конституцією СРСР.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII.
Відповідно до ч.9 ст.1 Закону №2232-XII щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.
Згідно з ч.1 ст.16 Закону України «Про збройні Сили України» від 06.12.1991 №1934-ХІІ держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, та військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов'язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали особами з інвалідністю під час виконання службових обов'язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов'язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
Також, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, поширюється також на військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей (п.3 ч.1 ст.3 Закону).
Системний аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку, що громадяни із числа військовозобов'язаних, які проходять збори (навчальні, перевірочні, спеціальні), у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні із іншими військовослужбовцями.
Зазначене вище кореспондується зі статтею 10 Закону № 796-ХІІ, згідно з якою до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов'язані, призвані на військові збори.
Можливість отримання пільги, передбаченої п.4 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV, зокрема, для дружини, якщо вона не взяла повторний шлюб, військовослужбовця, який помер після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, законодавець не пов'язує з видом військової служби, тривалістю її проходження, військовим званням та посадою, а також часом, що сплинув після звільнення особи з військової служби.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що, у даній справі, Відповідач не розглянув заяву Позивача з доданими до неї документами у встановлений спосіб, відповідно до Закону №1058-IV та Порядку №22-1, не перевірив дійсність поданих документів, що, у свою чергу, свідчить про не дотримання останнім вимог ч.2 ст.19 Конституції України та, як наслідок, про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про часткове задоволення позовних вимог прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 23 квітня 2019 року необхідно залишити без змін.
Доводи апеляційної скарги Відповідача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року в адміністративній справі №340/746/19 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий - суддя В.В. Мельник
суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова