23 липня 2019 року справа №200/4791/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Компанієць І.Д., Ястребової Л.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 р. у справі № 200/4791/19-а (головуючий І інстанції Буряк І.В.) за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - відповідач, УПФУ), в якому з урахуванням уточнень просила: визнати протиправними дії відповідача щодо припинення виплати з 01.04.2018 року пенсії; зобов'язати відповідача відновити виплату призначеної пенсії та виплатити заборгованість з пенсії 01.04.2018 року; зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача суму компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 року позовні вимоги задоволені частково, а саме суд: визнав протиправними дії Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01.05.2018 року; зобов'язав Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 пенсії, а також виплатити заборгованість з пенсійних виплат починаючи з 01.05.2018 року; допустив негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України; стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь Державного бюджету України (Державна судова адміністрація України) судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп.; стягнув з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України (Державна судова адміністрація України) судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп. В іншій частині позовних вимог відмовив.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду в частині відмови в задоволені позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, та в частині стягнення з позивача на користь Державного бюджету судового збору у розмірі 768 грн. 40 коп., та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про відмову в задоволені позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, та стягнення з позивача на користь Державного бюджету судового збору у розмірі 768 грн. 40 коп. Суд першої інстанції враховуючи положення Закону України Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплат» (далі - Закон № 2050), Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів в зв'язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001 (далі - Порядок № 159), постанову Верховного Суду України від 11.07.2017 у справі № 21-2003а16, повинен був задовольнити позовні вимоги в цій частині.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановив наступне.
Позивач є пенсіонером, перебуває на обліку Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, взятий на облік як внутрішньо переміщена особа.
Матеріали справи свідчать, що позивачу виплата пенсії не здійснюється з 01.05.2018 року, оскільки позивач не був внесений у відомості на виплату пенсії до з'ясування фактичного місця проживання. Крім того, відповідач з посиланням на Постанову Кабінету Міністрів України № 335 якою внесено зміни до Постанови Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016, зазначив, що пенсія за вказаний період обліковується в органах Пенсійного фонду України та виплачується на умовах окремого порядку.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, суд першої інстанції виходив з того, що компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу, тобто позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені, а також не нараховані суми пенсії, що не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", за порушення строків виплати яких сплачується компенсація.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
При нарахуванні компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати слід керуватися Законом № 2050, Порядком № 159.
Відповідно до ст. 1 Закону № 2050, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Згідно з п. 3 Порядку № 159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічного правового висновку дійшла колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 7 листопада 2012 року № 6-131цс12.
Згідно зі ст. 3 Закону № 2050, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до п. 4 Порядку № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
За вимогами статті 4 Закону № 2050, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до п. 5 Порядку № 159, сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З системного аналізу вищезазначених норм права, встановлено, що компенсації підлягають нараховані грошові доходи, зазначені у п. 3 Порядку, разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у разі затримки їх виплати на один і більше календарних місяців.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
У такому випадку правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Використане у ст. 3 Закону № 2050 та п. 4 Порядку № 159, формулювання щодо обчислення компенсації, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої ст. 46 Закону № 1058-IV, ст. 2 Закону № 2050 та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом України у постановах від 19 грудня 2011 року (справа № 6-58цс11), від 11 липня 2017 року (справа № 21-2003а16), та Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року (справа № 336/4675/17), від 21 червня 2018 року (№ 523/1124/17), від 03 липня 2018 року (справа № 521/940/17)
У той же час, вимоги позивача є передчасними, оскільки на момент розгляду справи в суді не існувало судового рішення, яке набрало законної сили та встановлювало б той факт, що відповідач протиправно припинив виплату пенсії позивачу.
Також, в матеріалах справи немає доказів того, що позивач зверталася до відповідача з вимогою про нарахування та виплату компенсації, а відповідач зі свого боку відмовив їй у цьому.
Крім того, суд зазначає, що необхідною складовою для визначення розміру такої компенсації є індекс інфляції в період невиплати доходу, який можливо розрахувати лише після визначення кінцевої дати періоду заборгованості. Інформації щодо дати погашення пенсійним органом заборгованості з виплати пенсії суд не мав.
Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2018 року (справа № 522/535/17), згідно з якою відповідно до статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати пенсії буде порушене відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам. Отже, ці позовні вимоги є передчасними.
Також, аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду від 25 жовтня 2018 року у справі № 420/1410/17.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, є передчасними та задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 р. у справі № 200/4791/19-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 травня 2019 р. у справі № 200/4791/19-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати підписання та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 23 липня 2019 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді І.Д. Компанієць
Л.В. Ястребова