Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
м. Харків
15 липня 2019 р. справа № 520/4760/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Біленського О.О.,
при секретарі судового засідання - Поволяєвій К.В.,
за участі:
позивача - не прибув,
представника відповідачів - Вишневський О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом шукача притулку в Україні громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470) та Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м. Харків, вул. Римарська, 24, код ЄДРПОУ 37764460) про скасування рішення та наказу, зобов'язання вчинити певні дії,-
Шукач притулку в Україні громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України та Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просить суд:
- скасувати рішення Державної міграційної служби України №62-19 від 23.04.2019 року;
- скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №380 від 12.12.2018 року;
- зобов'язати Головне Управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення про визнання біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту, стосовно ОСОБА_1 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , маючи цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань та ув'язнення через політичні причини, а також у зв'язку з систематичним порушенням прав людини, не може повернутися до країни походження - Республіки Бангладеш. В Україні позивач подав до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області належним чином оформлену та обґрунтовану заяву - анкету про визнання його біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту. 12.12.2018 року позивач отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №104 від 12.12.2018 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №380 від 12.12.2018 року Відмову було вмотивовано тим, що заява позивача є очевидно необґрунтованою через відсутність умов, передбачених п.п. 1 чи 13 ч. 1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Не погоджуючись з таким рішенням, позивачем було подано скаргу до Державної міграційної служби України, після перегляду скарги рішенням №62-19 від 23.04.2019 року ДМС України відхилило її, про що йдеться в Повідомленні Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №54 від 13.05.2019 року, яке позивач отримав 15.05.2019 року. Позивач вважає зазначені рішення протиправним, необґрунтованими, та такими, що підлягає скасуванню оскільки зараз у Бангладеш існує постійна загроза життю, безпеці та свободі позивача. Враховуючі вищезазначене, повернутися до Бангладеш він не може так як має обґрунтовані побоювання вважати, що стане жертвою переслідування на батьківщині через політичні причини та сфабриковану кримінальну справу проти нього. Позивач вказував причини, через які він не може та не бажає повертатися в країну своєї громадянської належності, оскільки він зазнав переслідувань з боку чинної влади в Бангладеш за свої політичні переконання, масове порушення прав людини та неможливість чинної влади захистити його порушені права, заяви про які просто ігноруються поліцією. Вказані твердження, підтверджується інформацією про країну походження. Таким чином, заява позивача не була очевидно необґрунтованою, однак вказані обставини не були враховані ГУ ДМС України в Харківській області при винесенні рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Підсумовуючи усе вінце зазначене, позивач стверджує, що оскаржувані рішення ГУ ДМС України в Харківській області та ДМС України є незаконними, необґрунтованими та такими, що були прийняті без належного вивчення матеріалів по справі позивача та інформації по країні походження.
Представник відповідачів надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що ОСОБА_1 22 листопада 2018 року звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Харківській області. Позивач повідомив, що є членом Бангладешської націоналістичної партії з 2000 року. Через погрози, які надходили йому від прибічників правлячої партії Авамі Ліг, у 2009 році, та напередодні виїзду у 2018 році він покинув країну своєї громадянської належності, виїхавши спочатку до Російської Федерації, а потім до України, 13.11.2018 нелегально перетнув державний кордон України. У своєму зверненні заявник вказує, що на даний в країні його громадянської належності для нього існує небезпека для життя. У ході співбесіди від 10.12.2018, заявник повідомив, «…Если я вернусь, члены партии АМ Лиги меня убьют, потому что я член БНП, и я не изменяю своей партии. Это единственная причина…Я занимаюсь политикой 18 лет. И мне теперь страшно, если я умру то за ними никто не позаботиться. И поэтому я хочу что бы Украина мне помогла…». На підставі матеріалів справи, протоколу співбесіди та інформації по країні походження було проведено аналіз тверджень заявника. Твердження позивача щодо політичної діяльності взагалі викликають сумніви в їх правдоподібності, оскільки вони є надзвичайно загальними, суперечливі, не змістовними, їм не вистачає деталей, що свідчать про низький рівень обізнаності заявника стосовно діяльності БНП і через це вони виглядають непереконливими. З аналізу тверджень заявника вбачається, що він взагалі не обізнаний щодо порядку вступу до партійних лав та структури БНП. На підставі вищевикладеного, керуючись положеннями пункту 5 ст.4 Директиви Європарламенту та Ради ЄС 2011/95/EU», встановлено, що твердження заявника щодо політичної діяльності на боці опозиційної партії є непослідовними та неправдоподібними, а заявник в цілому не заслуговує на довіру. Позивач не повідомляє про наявність переслідувань щодо нього на території країни громадянської належності за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи. Що стосується його політичних переконань то відповідно до Керівних положень УВКБ ООН по процедурам і критеріям визначення статусу біженця відповідно до Конвенції 1951 року і Протоколу 1967 року слід ураховувати, що наявність інших, ніж провладні, політичних переконань, само по собі не є підставою для звернення за міжнародним захистом. Заявник має довести, що у нього є достатні підстави для побоювання стати жертвою переслідування за свої переконання (п.80). Представник відповідачів зазначив, що до 2009 року заявник не мав жодних проблем щодо здійснення своєї політичної діяльності, а в 2009 році після поодинокого випадку виїхавши до ОАЕ, м. Дубай, та повернувшись до Бангладеш через 4 роки, з 2013 року до моменту виїзду з НР Бангладеш до України, продовжуючи, як зазначає заявник виконувати свої політичні обов'язки на протязі 5 років, не мав жодних проблем проживаючи у своїй країні громадянської належності. Після виїзду з країни громадянської належності, заявник повідомив, що його родина продовжує проживати в с. Чарабой, р-н Беані-Базар, область Сілхет , «…Все мои родные в городе Чарабой. Все нормально, я с ними созваниваюсь каждый 2й день, у них все хорошо...». Таким чином, позивач не надав жодних документів на підтвердження своїх слів щодо фактів його переслідування в країні походження, а з повідомленої заявником інформації викладеної у заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, реєстраційному листі та пояснень наданих у ході співбесіди, можна зробити висновок, що твердження заявника щодо переслідування за політичні переконання на території Народної Республіки Бангладеш є неправдоподібними. Також представник відповідачів зазначив, що наявна інформація по країні походження свідчить про те, що на території Бангладеш не відбуваються збройні конфлікти, які призводять до загальнопоширеного насильства, через що може існувати індивідуальна загроза життю заявника в разі повернення до країни походження, тому даний елемент заяви не потребує дослідження. На підставі вище проаналізованої інформації наданої заявником, встановлено, що обставини викладені у його заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підтвердження своїх побоювань повернення до Народної Республіки Бангладеш не знаходять свого суб'єктивного та об'єктивного підґрунтя для набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. Інформація, надана заявником щодо загрози своєму життю та життю своїх рідних має суперечливий, непослідовний, сумнівний характер та може вважатися неправдоподібною, що свідчить про те, що заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є очевидно необґрунтованою, а також носить характер зловживання. На підставі викладеного та в зв'язку з відсутністю умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідно до п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», було відмовлено прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , оскільки його заява є очевидно необґрунтованою та заявник зловживає процедурою. З огляду на вказане оскаржувані рішення є правомірними, а позов не підлягає задоволенню.
Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином. 03.07.2019 року позивач надав до суду клопотання про розгляд справи без участі позивача.
Представник відповідачів у судовому засідання позов не визнав та просив суд прийняти рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Суд, вислухавши пояснення представника відповідачів, вивчивши доводи позову, відзиву на нього та відповіді на відзив, заслухавши пояснення сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначається Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 08 липня 2011 року №3671-VI (далі - Закон № 3671-VI).
Згідно з п. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженця 1967 року поняття "біженець" включає в себе 4 основних підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця: 1) особа повинна знаходиться за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) неможливість або побоювання користуватися захистом країни походження; 3) особа повинна мати цілком обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань; 4) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расова належність; б) релігія; в) національність (громадянство); г) належність до певної соціальної групи; д) політичні погляди.
Отже, при вирішенні питання щодо визнання або відмови у визнані біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, мають враховуватися усі чотири підстави, наведені вище.
Відповідно до Положень Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) (далі - УВКБ ООН), особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками (п. п. 45, 66).
Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказів у біженців" 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного, які можуть бути як усні, так і документальні.
Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.
Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Суд зауважує, що єдиним критерієм для набуття міжнародного захисту особою є наявність у неї обґрунтованих побоювань у разі повернення до країни громадянської належності: стати жертвою переслідувань за однією чи кількома ознаками, наведеними у Конвенції про статус біженців 1951 року та у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" або зазнати серйозної шкоди, пов'язаної з умовами, зазначеними у статті 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Кваліфікаційній Директиві ЄЄ 2011/95/ЕU, та пункті 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI.
Приписами п.5 ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 передбачено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: - заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; - усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; - твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; - заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 22 листопада 2018 року звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Харківській області.
Позивач повідомив, що є членом Бангладешської націоналістичної партії з 2000 року. Через погрози, які надходили йому від прибічників правлячої партії Авамі Ліг, у 2009 році, та напередодні виїзду у 2018 році він покинув країну своєї громадянської належності, виїхавши спочатку до Російської Федерації, а потім до України, 13.11.2018 нелегально перетнув державний кордон України.
У своєму зверненні заявник вказує, що на даний в країні його громадянської належності для нього існує небезпека для життя, а саме «…Я явлюсь членом Бангладешской националистической партии с 2000 года. Я работал на эту политическую партию. В то время мой возраст был 20 лет. Я стал активным в политической деятельности. У нас есть политическое звание. Я был кемпинг для национальных выборов в 2000 году. Но в то время правительство и его политическая партия Авами Лиг была против нашей компании. Они подали 3 иска против меня в 2000 году. Суд приговорил меня в 2001 году на 10 лет тюрьмы. В 2001 году моя политическая партия была у власти, и суд отозвал мое осуждение, суд освободил меня. Я жил хорошо когда моя партия была у власти. Когда в 2009 году они пришли к власти они угрожали мне. Я отправился в Дубай в 2009 году. Вернулся в Бангладеш в 2013 году…они снова угрожали мне, и я приехал в Россию. Если я вернусь в Бангладеш, они убьют меня…» (заява-анкета від 22.11.2018).
У ході співбесіди від 10.12.2018, заявник повідомив, «…Если я вернусь, члены партии АМ Лиги меня убьют, потому что я член БНП, и я не изменяю своей партии. Это единственная причина…Я занимаюсь политикой 18 лет. И мне теперь страшно, если я умру то за ними никто не позаботиться. И поэтому я хочу что бы Украина мне помогла…».
Відповідно до Керівних положень УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказу в заявах біженців» від 16 грудня 1998 року, пункт 5 і 6: «Факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні так і документальні. Обов'язок надання доказів на користь повідомлених фактів вважається «обов'язком доказування». У відповідності до загальних правових принципів доказового права цей обов'язок покладається на особу, яка виказує твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказу реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосуються його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення.
На підставі матеріалів справи, протоколу співбесіди та інформації по країні походження було проведено аналіз тверджень заявника.
Заявник повідомив, що він є громадянином Бангладеш, ІНФОРМАЦІЯ_1 , бенгалець за національністю, мусульманин - за віросповіданням, одружений, має початкову освіту. За словами заявника, місцем його народження та постійного проживання в Бангладеш є с. Чарабой, р-н Беані-Базар , областьСілхет . У ході співбесіди 10.12.2018 року заявник детально розповів про місце свого проживання та постійного проживання.
Заявник до матеріалів своєї справи надав скановану копію першої сторінки національного паспорта громадянина Народної Республіки Бангладеш НОМЕР_1 , який виданий 27.03.2017 року, Управлінням імміграції та паспортів Дакка, терміном дії до 26.03.2022 року з нотаріально завіреним перекладом. Переклад наданої сканованої копії документа здійснено з англійської та бенгальської мови на українську. В наданій сканованій копії вказано його місце народження - Сілхет .
Представник відповідача зазначив, що оригіналу паспортного документа заявник не надав, пояснивши це тим, що перевізник забрав його у нього та не повернув «…Он у ОСОБА_6. ОСОБА_6 забрал мой паспорт, телефон и все деньги…». Стосовно сканованої копії заявник повідомив, що «…В Бангладеш была копия моего паспорта, и мне потом отправили по телефону…».
Також у ході співбесіди, заявник повідомив, що у нього була фан ID картка, яка видається футбольним вболівальникам FIFA2018. На підставі цієї ID картки заявник здійснив в'їзд на територію Російської Федерації, «…Я хотел в Украину попасть легально, но единственный способ попасть в Украину легально, это если есть студенческая виза, но я уже не мог ее получить. Поэтому я получил ID футбольного фана онлайн, и смог выехать в РФ…». Однак зазначену карту заявник до відділу не надав.
Представник відповідача повідомив, що згідно інформації, яка міститься у відкритих джерелах, «для того чтобы попасть на матч Чемпионата мира по футболу FIFA 2018 в России, кроме билета понадобится персонифицированная карта зрителя - Паспорт болельщика, или FAN ID. Эта именная карта оформляется для конкретного зрителя и обязательна для всех посетителей матчей, в том числе резидентов России и детей. Для иностранцев Паспорт болельщика дает право на безвизовый въезд в Россию».
Під час співбесіди позивач вказав, що до БНП він вступив у 2000 році, та вже як 18 років займається політичною діяльністю. У своїй заяві-анкеті ОСОБА_1 вказує, що «…Я явлюсь членом Бангладешской националистической партии с 2000 года…Я был кемпинг для национальных выборов в 2000 году. Но в то время правительство и его политическая партия Авами Лиг была против нашей компании. Они подали 3 иска против меня в 2000 году. Суд приговорил меня в 2001 году на 10 лет тюрьмы. В 2001 году моя политическая партия была у власти, и суд отозвал мое осуждение, суд освободил меня. Я жил хорошо когда моя партия была у власти…» (заява-анкета від 22.11.2018). Однак при індивідуальному спілкуванні, у ході проведеної співбесіди 10.12.2018 заявник повідомив наступну інформацію: «…Вопрос:Скажите, пожалуйста, применялись ли против вас административные мероприятия (задержание, арест) в Бангладеш?(Причина, дата, место, срок). Или привлекались ли к уголовной ответственности в Бангладеш? Ответ:В 2001 году, когда члены БНП и члены АМ Лига встретились в Бияни Базар, и нас полиция задержала и посадила в тюрьму на 3 часа. Уголовной ответственности нет у меня…». Тобто у ході спілкування, заявник сам спростовує про те, що писав у своїй заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Далі позивач під час співбесіди повідомив, що «…В 2009 году, сторонники АМ Лиги угрожали моей сестре, чтобы она повлияла на меня, чтобы я перешел из БНП в АМ Лигу. И потом и мне угрожали. В 2009 же году меня ударили. В это время как раз начиналась предвыборная компания, и меня были толкнули и сказали чтобы я бросил БНП и перешел в АМ Лигу. Когда я шел на встречу БНП нас встретили люди с АМ Лиги, и они были с палками. И меня тогда один раз тоже ударили. Но это тогда не было что лично против меня, тогда просто все были с АМ Лиги и они пошли на нас с БНП. Но в 2018 году они мне угрожали лично и говорили, что я все таки должен перейти из БНП а АМ Лигу …».
З пояснень представника відповідачів вбачається, що твердження позивача щодо політичної діяльності взагалі викликають сумніви в їх правдоподібності, оскільки вони є надзвичайно загальними, суперечливі, не змістовними, їм не вистачає деталей, що свідчать про низький рівень обізнаності заявника стосовно діяльності БНП і через це вони виглядають непереконливими.
Так, заявник не зміг детально розповісти про порядок вступу до партійних лав. У ході співбесіди 10.12.2018 заявник повідомив, «…В Бангладеш, вступление в эту партию происходить по устной договоренности. Документ, который подтверждает что вы член партию, или ее участник, выдаются только большим политикам, а таким как я достаточно сказать, что я член партии и все. У меня партийного билета не было. Достаточно только того что в том районе где я проживал люди знали что я с БНП. В 2000 году, 18 лет назад у меня был документ, но в 2004 году был, потом в том районе где я жил, и документы потерялись. Если надо, я могу позвонить в офис чтобы мне копию дали моего документа, у них же должна быть копия моего старого удостоверения…».
При цьому, відповідно до Конституції БНП, членом партії може стати особа, яка досягла 18 років, а членські внески становлять 5 таків. Кандидати у члени партії повинні заповнювати заявку, встановленого зразка, яка приймається до розгляду та зберігається у офісі партії. БНП має визначену структуру, яка обов'язково передбачає посаду генерального секретаря партії.
Отже, з аналізу тверджень заявника вбачається, що він взагалі не обізнаний щодо порядку вступу до партійних лав та структури БНП.
Позивач стверджує, що йому, як члену БНП, видавали документ, що підтверджує членство в партії, але він його не надав. Спочатку заявник повідомив, що в нього такого документа не було. Та потім, вказав, що до 2004 року у нього був такий документ, однак він його згубив, що викликає сумнів, як до 2018 року він не зміг його відновити, оскільки в ході співбесіди вказав, що «…Если надо, я могу позвонить в офис чтобы мне копию дали моего документа, у них же должна быть копия моего старого удостоверения…», тобто труднощів, щодо отримання копії старого документа або отримання нового немає, однак останній нічого для цього нічого не зробив.
Позивач повідомив, що БНП має власний прапор, він особисто намалював прапор БНП «…С 2009-2011 был флаг который имел вид как один красный круг внутри другого, и там звезды, очень много красного и зеленого цвета. Каждые пять лет меняется дизайн флага. Сейчас он имеет такой вид как: просто красный квадрат. Там ничего не написано и не нарисовано. А эмблемой БНП это - золотая пшеница…».
Однак, це зображення не відповідає вигляду, який міститься на офіційного сайту партії. Так, «верхняя половина флага будет красной, а ее нижняя половина будет зеленой. Промышленное колесо черного цвета будет находиться в центре флага. Золотая связка падди (необработанный рис) встанет из-за колеса с белой звездой на вершине падди. Зеленый цвет символизирует страну, красный - символ нашей освободительной войны, индустриальный символизирует развитие и прогресс, а белая звезда - символ наших национальных надежд и устромлений».
На підставі вищевикладеного, керуючись положеннями пункту 5 ст.4 Директиви Європарламенту та Ради ЄС 2011/95/EU», встановлено, що твердження заявника щодо політичної діяльності на боці опозиційної партії є непослідовними та неправдоподібними, а заявник в цілому не заслуговує на довіру.
Позивач не повідомляє про наявність переслідувань щодо нього на території країни громадянської належності за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи. Що стосується його політичних переконань то відповідно до Керівних положень УВКБ ООН по процедурам і критеріям визначення статусу біженця відповідно до Конвенції 1951 року і Протоколу 1967 року слід ураховувати, що наявність інших, ніж провладні, політичних переконань, само по собі не є підставою для звернення за міжнародним захистом. Заявник має довести, що у нього є достатні підстави для побоювання стати жертвою переслідування за свої переконання (п.80).
З пояснень представника відповідачів вбачається, що з аналізу інформації по країні походження встановлено, що в Бангладеш протягом тривалого часу зберігається досить напружена внутрішньополітична ситуація, з традиційним жорстким протистоянням провладних сил та опозиції, яке періодично ускладнювалось терористичною активністю ісламських радикалів. Головні опозиційні партії Бангладеш, у першу чергу, Націоналістична партія Бангладеш, з одного боку і правляча партія «Авамі Ліг» перебувають у стані практично перманентної боротьби, що супроводжується масовими протестними акціями, які призводили до збройних сутичок та загибелі людей.
Серед зазначених вище тверджень заявника щодо фактів його переслідування через політичну діяльність, він заявляє лише про те, що в 2009 році та в 2018 році представники правлячої партії Авамі Лігнамагались його переманити з БНП до їх політичної партії, «…В 2009 году, сторонники АМ Лиги угрожали моей сестре, чтобы она повлияла на меня, чтобы я перешел из БНП в АМ Лигу...Но в 2018 году они мне угрожали лично и говорили, что я все таки должен перейти из БНП а АМ Лигу …». Слід зазначити, що до 2009 року заявник не мав жодних проблем щодо здійснення своєї політичної діяльності, а в 2009 році після поодинокого випадку виїхавши до ОАЕ, м. Дубай, та повернувшись до Бангладеш через 4 роки, з 2013 року до моменту виїзду з НР Бангладеш до України, продовжуючи, як зазначає заявник виконувати свої політичні обов'язки на протязі 5 років, не мав жодних проблем проживаючи у своїй країні громадянської належності. Після виїзду з країни громадянської належності, заявник повідомив, що його родина продовжує проживати в с. Чарабой, р-н Беані-Базар, область Сілхет , «…Все мои родные в городе Чарабой. Все нормально, я с ними созваниваюсь каждый 2й день, у них все хорошо...».
Відповідно до пункту 51 Керівництва, не існує загально визначеного поняття «переслідування». Зі статті 33 Конвенції 1951 року можна зробити висновок, що загроза життю і свободі з причин раси, релігії, національності, політичних переконань або приналежності до будь-якої соціальної групи завжди є переслідуванням.
Відповідно до статті 9 (1) Директиви 2011/95/EU від 13 грудня 2011 року «Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту», для того, щоб розглядатися як акт переслідування у зазначеній Статті 1 (А) Женевської конвенції, акт повинен бути достатньо серйозним за своїм характером або повторюваністю, щоб являти собою грубе порушення основних прав людини.
Таким чином, позивач не надав жодних документів на підтвердження своїх слів щодо фактів його переслідування в країні походження, а з повідомленої заявником інформації викладеної у заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, реєстраційному листі та пояснень наданих у ході співбесіди, можна зробити висновок, що твердження заявника щодо переслідування за політичні переконання на території Народної Республіки Бангладеш є неправдоподібними.
Окрім цього, під час розгляду питання визнання позивача біженцем, відповідачами було встановлено, що наявна інформація по країні походження свідчить про те, що на території Бангладеш не відбуваються збройні конфлікти, які призводять до загальнопоширеного насильства, через що може існувати індивідуальна загроза життю заявника в разі повернення до країни походження, тому даний елемент заяви не потребує дослідження.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, не має вагомих підстав вважати, що в разі повернення до Бангладеш буде існувати загроза життю, безпеці, свободі, фізичній недоторканості заявника та інші суттєві порушення прав людини або заявник зіткнеться з серйозною та індивідуальною загрозою життю або особистості виключно в силу самого факту перебування на території Бангладеш.
На підставі вище проаналізованої інформації наданої заявником, встановлено, що обставини викладені у його заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підтвердження своїх побоювань повернення до Народної Республіки Бангладеш не знаходять свого суб'єктивного та об'єктивного підґрунтя для набуття статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.
Інформація, надана заявником щодо загрози своєму життю та життю своїх рідних має суперечливий, непослідовний, сумнівний характер та може вважатися неправдоподібною, що свідчить про те, що заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є очевидно необґрунтованою, а також носить характер зловживання.
На підставі викладеного та в зв'язку з відсутністю умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідно до п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області було правомірно та обгрунтовано прийнято наказ №380 від 12.12.2018 року, який залишено без змін рішенням Державної міграційної служби України №62-19 від 23.04.2019 року, та прийнято відповідне рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 , оскільки його заява є очевидно необґрунтованою та заявник зловживає процедурою.
Судом встановлено, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження доводів заявника про його переслідування з боку членів партії Авамі Ліг, фабрикування діючою владою проти нього кримінальної справи чи будь-яких інших переслідувань. Інформація, надана позивачем щодо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, ґрунтується виключно на його особистих твердженнях і не має ніякого документального підтвердження.
Таким чином, заявником не надано доказів на підтвердження обґрунтованості побоювань загрози життю, не доведено існування умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та неправомірності прийняття органами ДМС України рішення про відмову у наданні відповідного статусу.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що у разі повернення до країни походження, життю, безпеці чи свободі позивача не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, тобто заявник не підпадає під перелік підстав, викладених у пункті 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» для надання додаткового захисту.
Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» надає наступне визначення у п.1 ч.1 ст.1: біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань».
Відповідно до п.45 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідувань.
В ході розгляду особової справи проведено детальне з'ясування щодо ступені загрози заявнику особисто у разі повернення до Багладеш .
З аналізу матеріалів справи вбачається, що заявник не навів жодних переконливих доказів того, що в його ситуації ці побоювання є аргументованими.
Аналіз матеріалів справи, з урахуванням інформації по країні походження на час розгляду заяви, свідчить, що заявнику, при поверненні до країни громадянської належності, не існує об'єктивних підстав побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, тобто умови, передбачені пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні.
До суду не надано доказів, що при поверненні до країни громадянської належності, життю, безпеці чи свободі заявника буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини.
Матеріали справи свідчать про відсутність будь-яких документальних доказів дискримінації стосовно заявника. Повідомлені заявником побоювання повернення до країни його походження, з урахуванням актуальної довідкової інформації по країні походження, не дають підстав визначити заявника біженцем.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заявник звернувся до міграційної служби виключно з метою легалізації на території України, а не з метою отримати захист.
На підставі викладеного, враховуючи відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», суд приходить до висновку про обґрунтованість відмови громадянинові Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Суд зауважує, що обставини, вказані позивачем, не можуть слугувати належними підставами в розумінні Конвенції про статус біженців 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Повідомлені заявником побоювання повернення до країни його походження не дають підстав вважати заявника біженцем, через відсутність відповідних ознак біженця, викладених в Законі України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» (пункт 1 частини першої статті 1).
Таким чином, суд приходить до висновку що позивачем не надано доказів на підтвердження обґрунтованості побоювань загрози життю, не доведено існування умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та наявності правомірних підстав для прийняття органами ДМС України рішення про відмову у наданні відповідного статусу.
Вказаний висновок в повній мірі відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 16.02.2018 року по справі №825/608/17.
Згідно з положеннями ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд відмічає, що позивачем не подано належних та допустимих доказів, в розумінні статей 73-74 КАС України, які б доводили протиправність рішення відповідача.
Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги необґрунтовані, а відтак не підлягають задоволенню.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 19, 139, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову шукача притулку в Україні громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 37508470) та Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м. Харків, вул. Римарська, 24, код ЄДРПОУ 37764460) про скасування рішення та наказу, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 23.07.2019 року.
Суддя Біленський О.О.