Справа № 420/3707/19
23 липня 2019 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Корой С.М., розглянувши в порядку письмового провадження з урахуванням особливостей, визначених ст.287 КАС України та ст.ст.268, 269,271,272 КАС України адміністративну справу за позовною заявою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ГУ ПФУ в Одеській області до Управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області, в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області Гортолум Вікторії Сергіївни від 07.06.2019 року ВП №59063487 про накладання штрафу та від 10.05.2019 року ВП №59063487 про стягнення виконавчого збору у розмірі 16692,00 грн.
Так, в обґрунтування позовних вимог позивач, з посиланням на фактичні обставини справи щодо прийняття спірного рішення, зазначає, що на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.02.2019 року по справі №420/6515/18, яке набрало законної сили 11.03.2019 року, ОСОБА_1 11.03.2019 року ГУ ПФУ в Одеській області було нараховано компенсацію втрати частини доходів за період з 08.02.2005 року по 31.05.2018 року, в зв'язку із порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії у розмірі 8043,68 грн., про що відповідним листом повідомлено відповідача.
Зважаючи на вищевикладене та посилаюсь на положення ч.1 ст.1, ч.5, ч.9 ст.27, ст.42, ст.75 Закону України «Про виконавче провадження», ч.1 ст.2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», позивач зазначає, що оскільки виконання рішення по справі №420/6515/18 здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмо для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та, відповідно, Порядком №649, виконавчий збір щодо виконання рішення суду по справі №420/6515/18 не підлягає стягненню з головного управління.
Ухвалою суду від 26.06.2019 року позов залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків.
10 липня 2019 року (вх. №24704) через канцелярію суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви разом із доказами сплати судового збору.
Ухвалою суду від 15.07.2018 року судом прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі.
Вказаною ухвалою судом також зобов'язано відповідача надати до суду належним чином засвідчені копії матеріалів ВП №59063487.
Справа розглядається суддею одноособово з особливостями провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
У визначний судом строк, відзиву на позовну заяву з боку відповідача не надходило.
У судове засідання 22.07.2019 року представники сторін не прибули, про дату, час та місце судового засідання повідомляли належним чином та завчасно, що підтверджується наявним в матеріалах справи доказами.
При цьому, 22.07.2019 року від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.
Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
За приписами ч.1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 9 ст. 205 КАС України).
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи наведене, у зв'язку із неприбуттям у судове засідання 22.07.2019 року всіх учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового розгляду, та надання представником позивача клопотання про розгляд справи за його відсутності, суд дійшов висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі письмовими доказами.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-79 КАС України, враховуючи визнання відповідачем позову, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/6515/18 від 07.02.2019 року, яке набрало законно сили 12.03.2019 року зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів, за період з 08 лютого 2005 року по 31 травня 2018 року у зв'язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії в розмірі 8043 (вісім тисяч сорок три),68 грн.
На виконання вказаного рішення Одеським окружним адміністративним судом 13.03.2019 року видано виконавчий лист.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Гортолум В.С. від 10.05.2019 року відкрито виконавче провадження №59063487 з виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/6515/18.
Згідно з п.2 вказаної постанови боржнику - ГУ ПФУ в Одеській області встановлено строк для виконання рішення суду протягом 10 робочих днів.
Відповідно до п.3 вказаної постанови стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 16692,00 грн.
У п.5 вказаної постанови зазначено, що вона може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження".
Судом встановлено, що 10.05.2019 року головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ в Одеській області Гортолум В.С., прийнято поставному про стягнення виконавчого збору №59063487, якою стягнуто з боржника - ГУ ПФУ в Одеській області виконавчий збір у розмірі 16692,00 грн.
У відповідь на прийняті постанови, Головним управлінням ПФУ в Одеській області 27.05.2019 року за №9047/03 направлено листа на адресу Відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ в Одеській області, в якому Управління зазначило, що Головним управлінням ПФУ в Одеській області на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.02.2019 року по справі №420/6515/18, яке набрало законної сили 11.03.2019 року, ОСОБА_1 11.03.2019 року було нараховано компенсацію втрати частини доходів за період з 08.02.2005 року по 31.05.2018 року, в зв'язку із порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії у розмірі 8043,68 грн. Компенсація за цей період в сумі 31656,62 грн., буде виплачена згідно з Порядком погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року №649, та Порядком ведення обліку рішення суду у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, затвердженим правлінням Пенсійного-фонду України від 26.09.2018 року №20-1.
Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Гортолум В.С. про накладення штрафу у ВП№59063487 від 07.06.2019 року, за невиконання рішення суду згідно виконавчого листа Одеського окружного адміністративного суду №420/6515/18 від 19.03.2019 року, накладено на позивача штраф у розмірі 5100,00 грн.
Вважаючи постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області Гортолум Вікторії Сергіївни від 07.06.2019 року ВП №59063487 про накладання штрафу та від 10.05.2019 року ВП №59063487 про стягнення виконавчого збору у розмірі 16692,00 грн. протиправними, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи дану адміністративну справу, суд виходить з наступного.
Суд зазначає, що статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 2 ч.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів як, зокрема, постанови судів у адміністративних справах.
Вирішуючи позовні вимоги ГУ ПФУ в Одеській області в частині вимог про визнати протиправною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області Гортолум Вікторії Сергіївни від 10.05.2019 року ВП №59063487 про стягнення виконавчого збору у розмірі 16692,00 грн., суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.5 та ч.6 ст.26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню).
Отже, з аналізу вищезазначеного вбачається, що обов'язком держаного виконавця при відкритті виконавчого провадження є зазначення стягнення з боржника суми виконавчого збору в розмірі встановленому ст.27 цього Закону.
Тобто, стягнення виконавчого збору є не правом, а є обов'язком державного виконавця при відкритті виконавчого провадження.
Крім того, на момент відкриття виконавчого провадження виконавець не володіє будь-якою інформацією від боржника щодо виконання судового рішення, оскільки вчинення будь-яких дій до відкриття виконавчого провадження Законом №1404-VІІІ не передбачено.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 07.03.2018 року по справі №750/7624/17.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.27 Закону України "Про виконавче провадження", виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Водночас, ч.9 ст.27 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
При цьому, п.9 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Як вказує позивач та не заперечується відповідачем та встановлено судом, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/6515/18, від 07.02.2019 року, яке набрало законної сили 11.03.2019 року, розпорядженням від 11.03.2019 року нараховано ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 08.02.2005 року по 31.05.2018 року, в зв'язку із порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії у розмірі 8043,68 грн. та її сума склала 31656,62 грн.
В той же час, позивач вказану виплату зобов'язується провести з урахуванням норм Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року №649, та Порядку ведення обліку рішення суду у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, затвердженим правлінням Пенсійного-фонду України від 26.09.2018 року №20-1.
Отже, фактично, позивачем не виконано рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/6515/18, від 07.02.2019 року, яке набрало законної сили 11.03.2019 року, в частині виплати на користь ОСОБА_1 суми компенсацію втрати частини доходів за період з 08.02.2005 року по 31.05.2018 року у розмірі 31656,62 грн., у зв'язку із чим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ в Одеській області прийнято спірні постанови.
Таким чином, рішення суду виконано позивачем не в повному обсязі, а тому закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" не є можливим.
Щодо посилань позивача на Порядок ведення обліку рішення суду у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, затвердженим правлінням Пенсійного фонду України від 26.09.2018 року №20-1 суд зазначає наступне.
Механізм погашення заборгованості, що утворилася внаслідок нарахування (перерахунку) пенсійних виплат на виконання судових рішень, за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті Пенсійному фонду України на цю мету визначає Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду затверджений постановою Кабінету Міністрів України №649 від 22.08.2018 року (далі - Порядок № 649).
Пунктом 2 Порядку №649 передбачено визначення понять "боржник" та "стягувач", зокрема: боржник - це орган Пенсійного фонду України, визначений судом боржником у виконанні судового рішення; стягувач - фізична особа, на користь якої винесено рішення.
Згідно з п.5 Порядку №649 для підтвердження суми, що підлягає виплаті, боржник подає до Пенсійного фонду України: документ, що підтверджує дату надходження судового рішення до боржника; копію судового рішення (судових рішень) або виконавчого листа; розрахунок суми, що підлягає виплаті, засвідчений керівником боржника або уповноваженою ним особою.
Відповідно до п.6 Порядку №649 перевірку обґрунтованості розрахованої боржником суми, що підлягає виплаті, проводить в Пенсійному фонді України комісія з питань погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (далі - комісія).
Пунктом 8 Порядку №649 комісія приймає одне з таких рішень:
- про наявність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку;
- про відсутність підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку.
У разі відсутності підстав для виплати суми, зазначеної в розрахунку, у п'ятиденний строк комісія повідомляє боржнику про прийняте рішення, зазначивши при цьому причини відмови.
У разі потреби комісія може прийняти рішення про повернення матеріалів боржнику на доопрацювання.
Суд зазначає, що позивачем до суду не надано жодних доказів на підтвердження вчинення будь-яких дій на дотримання вказаного Порядку №649, зокрема доказів направлення позивачем до відповідного органу рішення по справі №420/6515/18 для підтвердження суми, що підлягає виплаті; доказів результатів розгляду Пенсійним фондом України такого звернення.
З урахуванням зазначеного, суд вважає необґрунтованими посилання позивача на Порядок №649 так як доказів вчинення будь-яких дій на дотримання вказаного Порядку №649 до суду не надано.
Зважаючи на вищевикладене, оскільки рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/6515/18 не виконано Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області в повному обсязі, а тому постанова головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ Одеській області Гортолум В.С., від 10.05.2019 року №59063487 про стягнення виконавчого збору у розмірі 16692,00 грн., є правомірного, а позовні вимоги в цій частині необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Водночас, вирішуючи позовні вимоги ГУ ПФУ в Одеській області в частині вимог про визнання протиправною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області Гортолум Вікторії Сергіївни від 07.06.2019 року ВП №59063487 про накладання штрафу, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктами 1 та 16 частини третьої статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Згідно з ч.1-3 ст.63 Закону України "Про виконавче провадження" за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
Таким чином, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, тобто встановленого 10-деного строку на виконання рішення суду, повинен особисто перевірити виконання рішення боржником.
Згідно зі ст.75 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Аналіз вказаних норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для винесення постанови про накладення штрафу є невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк судового рішення немайнового характеру. Поважними можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником, та які не залежали від його власного волевиявлення.
Так, судом встановлено, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/6515/18, від 07.02.2019 року, яке набрало законної сили 11.03.2019 року, розпорядженням від 11.03.2019 року нараховано компенсацію втрати частини доходів за період з 08.02.2005 року по 31.05.2018 року, в зв'язку із порушенням строків виплати суми недоотриманої пенсії у розмірі 8043,68 грн. та її сума склала 31656,62 грн. При цьому, позивач вказану виплату зобов'язується провести з урахуванням норм Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 року №649, та Порядку ведення обліку рішення суду у реєстрі рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою, затвердженим правлінням Пенсійного-фонду України від 26.09.2018 року №20-1.
Отже, фактично, позивачем не виконано рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/6515/18, від 07.02.2019 року, яке набрало законної сили 11.03.2019 року,в частині виплати на користь ОСОБА_1 суми компенсацію втрати частини доходів за період з 08.02.2005 року по 31.05.2018 року у розмірі 31656,62 грн., у зв'язку із чим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ в Одеській області прийнято спірні постанови.
Суд зазначає що відповідно до пункту 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 41/26486 (далі - Положення), управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління (далі - управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд).
Управління Фонду підпорядковуються Фонду та безпосередньо відповідним головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління Фонду), що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів Фонду.
Відповідно до пункту 4 Положення управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: планує доходи та видатки коштів Фонду в районі (місті), у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету Фонду (підпункт 3); призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства (підпункт 7); забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункт 8).
Відповідно до статей 113 і 117 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, звітує перед Верховною Радою України про його виконання, в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Постанови Кабінету Міністрів України відповідно до положень ч.1 ст.4 Бюджетного Кодексу України є частиною бюджетного законодавства. Повноваження Пенсійного фонду України, як виконавця бюджетних програм, визначаються ст. 23 Бюджетного кодексу, а саме: будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Згідно з пунктами 20 та 20 ч.1 ст.116 Бюджетного кодексу України здійснення видатків бюджету без встановлених бюджетних призначень, або їх перевищення всупереч цьому кодексу чи Державному бюджету України є порушенням бюджетного законодавства.
Суд зазначає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний приймати рішення, а дії - вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх, дотримуючись встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
На підставі аналізу вищевикладеного, суд дійшов висновку, що невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 13.06.2018 року у справі №757/29541/14-а, та від 24.01.2018 р. у справі №405/3663/13-а.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що постанова головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області Гортолум Вікторії Сергіївни від 07.06.2019 року ВП №59063487 про накладання штрафу у розмірі 5100,00 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення має бути прийняте з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
У Рішенні від 27 вересня 2010 року по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду справи відповідач не довів належними і допустимими доказами те, що позивачем були порушені приписи законодавства України.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 статті 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору
Відповідно до п.8 та п.9 ч.1 ст.4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - це суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Згідно з п.7 ч.1 ст.4 КАС України, суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Частиною 1 статті 287 КАС України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Отже, звернувшись з даним позовом до суду щодо оскарження рішень державного виконавця в порядку ч.1 ст.287 КАС України, позивач - Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області не виступає суб'єктом владних повноважень в даних спірних правовідносинах, оскільки оскаржує рішення відповідача, якими порушені його права, і відповідно відповідач в цих правовідносинах згідно з п.7, п.9 ч.1 ст.4, ч.1 ст.287 КАС України є суб'єктом владних повноважень.
Судом встановлено, що ціна позовну у даній справі, оскільки позов містить 2 вимоги майнового характеру, складає 21792 грн. (5100 грн. + 16692 грн.) (загальна сума, яка визначена в спірних постановах).
Таким чином, сума судового збору, яка підлягала сплаті за вказані позовні вимоги майнового характеру складає 1921,00 (21792,00*1,5% але не менше 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).
Згідно платіжного доручення №13494 від 04.07.2019р. позивачем сплачено судовий збір за подання вказаного адміністративного позову у розмірі 1921,00 грн. (а.с.38).
При цьому суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови про накладення штрафу від 07.06.2019 року по ВП №59063487, який складає 5100 грн.
Таким чином, у відсотковому співвідношення судом задоволено 23,40 % розміру позовних вимог ГУ ПФУ в Одеській області (5100 (сума задоволених вимог) х 100% : 21792 (загальна ціна (сума) позову).
З урахуванням часткового задоволення позовної заяви майнового характеру ГУ ПФУ в Одеській області у розмірі, що становить 23,40 % від суми заявлених позовних вимог, суд доходить висновку, що розмір судового збору, що підлягає стягненню на користь позивача з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, становить 449,51 грн. (1921,00 грн. (загальна сума судового збору) х 23,40%), пропорційно до розміру задоволених вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 287, 295, КАС України, суд,-
Адміністративний позов Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області до Управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 07.06.2019 року ВП № 59063487 про накладення штрафу у розмірі 5100 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ідентифікаційний код юридичної особи 20987395, адреса: вул.Канатна, 83, м.Одеса, 65107) за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (вул.Розумовська, 37, м.Одеса, 65091) судові витрати в розмірі 449,51 грн. пропорційно до розміру задоволених вимог.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його складання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Корой С.М.
.