22 липня 2019 року № 320/1749/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати п. 1 протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 16.02.2018 №18;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2018 року, у зв'язку зі смертю сина старшого лейтенанта ОСОБА_2 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що смерть її сина - старшого лейтенанта ОСОБА_2 пов'язана з проходженням військової служби. Що підтверджується витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 2561 від 27.09.2017 та лікарським свідоцтвом про смерть № 347 від 30.11.2016 Васильківського районного відділення Київського обласного бюро судово-медичної експертизи від 17 червня 2010 року. Питання щодо виплати одноразової грошової допомоги, на момент звернення, було врегульоване Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013. Позивач вважає, що своїми діями Міністерство оборони України перешкоджає їй отримати грошову компенсацію, яка гарантована державою, у зв'язку з чим звернулася з цим позовом до суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі.
07 травня 2019 року представником відповідача через службу діловодства суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній в задоволенні позовних вимог просив відмовити в повному обсязі. Стверджував, що датою з якої у позивача виникло право на отримання одноразової грошової допомоги є 17.06.2010, тобто дата смерті ОСОБА_2 . Тому, до спірних правовідносин необхідно застосовувати положення ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції, станом на 17.06.2010 та постанову КМУ № 499 від 28.05.2008 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб». Позивач не виконала покладений на неї вимогами закону обов'язок та не надала доказів причин і обставин смерті свого сина. Крім того, звернулась до суду за реалізацією свого права з пропуском строку позовної давності.
05.07.2019 через службу діловодства суду надійшло клопотання позивача про розгляд справи за її відсутності. Відповідач питання розгляду справи в порядку письмового провадження залишив на розсуд суду.
Відповідно до ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
21 грудня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 із письмовою заявою про виплату їй одноразової грошової допомоги, у зв'язку із смертю сина - старшого лейтенанта ОСОБА_2 . В заяві позивач зазначила, що долучає документи згідно з п. 10 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у рази загибелі (смерті) і інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2013 та п. 4.6 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби.
Згідно витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 18 від 16 лютого 2018 року, розглянувши подані документи комісією відмовлено ОСОБА_1 - матері померлого старшого лейтенанта ОСОБА_2 , у призначенні виплати одноразової грошової допомоги. В підставу для відмови зазначено, що смерть ОСОБА_2 пов'язана з проходженням військової служби, а не з виконанням обов'язків військової служби, що не є тотожним. Крім того, чинна редакція ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (п. 8 ст. 16-3) передбачає, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Звернення за допомогою відбулося понад встановлений Законом строк (а.с. 27).
З матеріалів справи слідує, що позивач по справі, ОСОБА_1 , є матір'ю загиблого ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.17).
01 грудня 1988 року ОСОБА_2 був призваний на військову службу Васильківським ОМВК Київської області.
Відповідно до витягу з наказу Командира військової частини НОМЕР_2 № 652 від 01.11.2010, з 07 червня 2010 року по 22 липня 2010 року старший авіаційний технік інженерно-авіаційної служби другої авіаційної ескадрильї старший лейтенант ОСОБА_2 перебував в черговій відпустці за 2010 рік.
23 липня 2010 року старший лейтенант ОСОБА_2 не з'явився вчасно на службу без поважних причин.
В ході з'ясування обставин справи, щодо відсутності даного військовослужбовця на службі, було встановлено, що він зник з 17 червня 2010 року, під час перебування у відпустці (не повернувся додому).
Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 21 червня 2010 року № 328 старшого лейтенанта ОСОБА_2 , старшого авіаційного техніка інженерно-авіаційної служби другої авіаційної ескадрильї, звільнено у запас відповідно до ст. 26 ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу» пункт «б» частини шостої (за станом здоров'я), з правом носіння військової форми, одягу, який 23 липня 2010 року не з'явився в строк з чергової відпустки за 2010 рік (а.с.10).
Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 виданого 11 січня 2017 року Васильківським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 19).
В лікарському свідоцтві про смерть № 347 від 30 листопада 2016 року не встановлено причину його смерті, через повне скелетування тіла (а.с.20-21).
У протоколі засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Центральної військово-лікарської комісії № 2561 від 27 вересня 2017 року, зазначено, що смерть старшого лейтенанта ОСОБА_2 пов'язана з проходженням ним військової служби (а.с.23).
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 № 188 від 04 жовтня 2017 року старшого лейтенанта ОСОБА_2 , старшого авіаційного техніка інженерно-авіаційної служби ескадрильї військової частини НОМЕР_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , виключено з 02 листопада 2010 року із списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення. Зазначено, що смерть пов'язана з проходженням військової служби (а.с.13).
Оскільки ОСОБА_1 не погоджується із вказаною вище відмовою у призначенні виплати одноразової грошової допомоги, остання звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно положень статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі Закон № 2011), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, відповідно до ч. 1 ст. 3 дія цього Закону поширюється, зокрема, на членів сім'ї загиблого (померлого) військовослужбовця, смерть якого пов'язана з проходженням військової служби.
Пунктом 2 частини 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі Закон № 2011-XII) зазначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби), що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби.
Згідно частини 1 статті 16-1 Закону № 2011-XII у випадках, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста.
Відповідно до частини 2 статті 16-1 Закону № 2011-XII члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
У відповідності до пункту «а» частини 1 статті 16-2 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону.
Згідно частини 1 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону.
Відповідно до частини 6 статті 16-3 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Разом з тим, частиною 8 статті 16-3 Закону № 2011-XII, зазначено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Крім того, стаття 16-4 Закону № 2011-XII містить застереження, а саме в ній визначено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком:
а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;
б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;
в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);
г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 9 ст. 16 Закону). На виконання зазначених вимог Закону, Кабінет Міністрів України своєю постановою від 25.12.2013 року № 975 затвердив Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), і інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок № 975).
Пунктом 10 Порядку № 975 передбачено, що члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, повинні подати за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів, визначені цим пунктом документи, серед яких має бути також документ, що свідчить про причини та обставини загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста, зокрема про те, що вона не пов'язана з вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи самогубства.
Таким чином, подання вищевказаного документа до уповноваженого органу є обов'язковою умовою для призначення відповідної виплати, оскільки Законом делеговано Кабінету Міністрів України право визначати не тільки порядок проведення компенсаційних виплат, а й умови, за яких вони здійснюються.
Згідно п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста є дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.
Тобто, дата, з якої у особи виникає право на отримання одноразової грошової допомоги у разі смерті військовослужбовця у розмірах, встановлених ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та відповідно до вищевказаного Порядку виникає з дати смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть в період дії таких актів.
Так, згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Отже, на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права є дата смерті, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. №499 (надалі Порядок №499), який діяв станом на 17 червня 2010 року.
За приписами пункту 4 Порядку № 499 особи, яким виплачується одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста, також повинні подати до уповноваженого органу копію документа, що свідчить про причини та обставини загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста, зокрема про те, що вона не пов'язана з вчиненням ним злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження.
Тобто, і Порядком затвердженим постановою КМУ № 499, який діяв на час смерті ОСОБА_2 і вищевказаним Порядком № 975 передбачено, що однією із обов'язкових умов для призначення члену сім'ї загиблого військовослужбовця грошової допомоги є подання документів, що свідчать про причини та обставини загибелі (смерті) військовослужбовця.
Подання документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного чи резервіста, є необхідною умовою для призначення такої допомоги та ґрунтується на необхідності перевірити відсутність обмежень, встановлених у ст. 16-4 Закону № 2011-XII (зокрема, вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги, за наявності яких особа позбавляється права на отримання такої допомоги.
Адже з огляду на заявницький характер відносин між особою, яка звертається за призначенням одноразової грошової допомоги, та Міністерством оборони України, обов'язок довести зазначені обставини шляхом подання до комісії Міністерства оборони України достовірних документів про причини і обставини загибелі військовослужбовця покладено на заявника. Такий документ не обов'язково повинен мати форму акта про нещасний випадок, складеного за матеріалами розслідування військової частини, або довідки командира військової частини, оскільки до уваги можуть бути взяті інші достовірні документи.
Документами, що свідчать про причини та обставини смерті, можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини настання смерті військовослужбовця.
При цьому, неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, відповідних документів, що свідчать про причини та обставини смерті військовослужбовця не створює для Міністерства оборони України обов'язку щодо їх витребовування.
Вказана правова позивація щодо обов'язку надання всіх достовірних документів, що свідчать про причини та обставини смерті військовослужбовця саме заявником, зазначена у постанові Верховний Суд у складі суддів Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 10 квітня 2019 року по справі № 822/220/18 (провадження № К/9901/58778/18). В силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Окрім того, Верховний Суд вказав на те, що вимога Міністерства оборони України щодо необхідності подання документа, що свідчить про причини та обставини смерті, зокрема, що вона не пов'язана із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, має легітимну мету, відповідає вимогам законності та не є свавільною.
У контексті спірних правовідносин та обставин цієї справи, суд зазначає, що надані відповідачу разом із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, документи не можуть слугувати підставою для призначення грошової допомоги, адже, в даному випадку лікарське свідоцтво про смерть № 347 від 30.11.2016 та довідка про причини смерті форми № 106 № 347 від 30.11.2016 не містять дані про причин та обставини смерті військовослужбовця ОСОБА_2 , оскільки, у вказаних документах зазначено, що причини його смерті встановити неможливо через повне скелетування тіла.
Також зазначення в протоколі засідання Центральної військово-лікарської комісії, що смерть ОСОБА_2 пов'язана з проходженням ним військової служби не може бути прийнято до уваги, оскільки вимогами Закону чітко визначено необхідність подання заявником уповноваженому органу документів, що свідчать про причини та обставини загибелі військовослужбовця. Позаяк вищевказаний протокол засідання Центральної військово-лікарської комісії таким доказом не являється, так як в ньому не зазначено причин і обставин настання смерті військовослужбовця.
Отже, рішення Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, оформлене протоколом засідання комісії від 16 лютого 2018 року № 18 прийняте в порядку, спосіб та в межах наданих законом повноважень, правові підстави для його скасування відсутні.
Щодо строків звернення ОСОБА_1 до Міністерства оборони України із заявою про виплату їй одноразової грошової допомоги суд вказує на наступне. Так, згідно з приписами ч. 8 ст. 16-3 Закону України №2011-ХІІ особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Крім того, норми чинного законодавства не містять положень та підстав, за умови наявності яких особі може бути поновлено такий строк звернення із відповідною заявою до Міністерства оборони України. Разом з тим, суд звертає увагу на те, що лікарське свідоцтво про смерть №347 видано 30.11.2016, а свідоцтво про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 видано 11 січня 2017 року. Тобто більше ніж через шість років після смерті ОСОБА_2 . При цьому, згідно з наказом Командира військової частини НОМЕР_2 №652 від 01.11.2010 "Про порядок виключення старшого лейтенанта ОСОБА_2 з списків особового складу частини", ОСОБА_2 з 02.11.2010 виключено із списків особового складу частини, на підставі ст. 23 Наказу Міністра оборони СРСР №0200 від 01.07.1982 з доповненнями, введеними Наказом Міністра оборони України від 28.08.1995 №238 та направлено, встановленим порядком, особову справу до Васильківського ОМВК, Київської області, для постановки на персональний облік військовослужбовців, які самовільно залишили військову частину та виключені зі списків особового складу частини. Таким чином, у позивача були відсутні підстави звернення до відповідача із заявою про виплату їй одноразової грошової допомоги у зв'язку із смертю сина протягом трьох років з дня смерті ОСОБА_2 .
Згідно вимог ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно із частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку суду, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, покладений на нього обов'язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконав, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено 22.07.2019.
Суддя Я .В. Горобцова