17 липня 2019 року № 810/5153/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панченко Н.Д., за участю секретаря судового засідання Волошка О.Л.,
представника позивача: Антохова Я.С. ,
представника відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс»
доКиєво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області
провизнання незаконним і скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
до суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» з позовом до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, в якому просило суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 15.02.2018 № 271/10/10-13-11-02;
- зобов'язати Києво-Святошинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період за січень 2018 року з додатками та доповненням до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 14.02.2018.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що подав до податкового органу податкову декларацію з ПДВ за січень 2018 року, яку податковий орган відмовився приймати, посилаючись в оспорюваному рішенні на те, що з 18.11.2016 ТОВ «Вітаполіс» не є платником ПДВ, у зв'язку з чим не повинно подавати податкову звітність з ПДВ.
Позивач стверджує, що рішення контролюючого органу, яким йому відмовлено у прийнятті податкової звітності з ПДВ, є незаконним, оскільки будь-яких визначених законом підстав для відмови у її прийнятті немає. Зокрема, позивач зазначає, що складена ним звітність містить усі обов'язкові реквізити та подана за формою, що відповідає чинному законодавству, а відтак мала бути прийнята податковим органом.
Щодо обставин анулювання реєстрації ТОВ «Вітаполіс» платником ПДВ позивач зазначає, що стан платника податків, зокрема, наявність у нього реєстрації платником ПДВ, під час опрацювання податкової звітності і вирішення питання про її прийняття дослідженню не підлягає.
Крім того позивач вважає, що наявність або відсутність у платника податків реєстрації платником ПДВ не належить до передбачених у законі вичерпних підстав для відмови у прийнятті податкової звітності з цього податку.
Ухвалою суду від 15.11.2018 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
17 грудня 2018 року представником відповідача через службу діловодства суду було подано відзив на позовну заяву, в якому в задоволенні адміністративного позову останній просив відмовити. Зазначив, що позивач не є платником податку на додану вартість, що виключає можливість прийняття від нього податкової звітності з ПДВ.
У відповіді на відзив, який надійшов до суду 22.12.2018, представник позивача викладені у позові вимоги підтримав, просив врахувати цю відповідь при вирішенні справи.
У судовому засіданні 17.07.2019 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання, призначене на 17.07.2019 з невідомих для суду причин не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких заяв, у тому числі про відкладення розгляду справи, до суду від відповідача не надходило.
Пунктом 1 частини третьої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи.
Оскільки представник відповідача про дату, час та місце судового засідання був належним чином повідомлений, про що свідчать відповідні письмові докази у справі, беручи до уваги, що про причини неявки у судове засідання відповідач не повідомив, суд ухвалив розгляд справи здійснювати за відсутності представника відповідача.
Заслухавши представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» (ЄДРПОУ НОМЕР_3, місцезнаходження: 08152, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Боярка, Територія технікуму, будинок 16) зареєстроване як юридична особа 25.05.2006, що підтверджується Витягом з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 147-150).
Як платник податків позивач взятий на податковий облік в Києво-Святошинській ОДПІ ГУ ДФС у Київській області з 30.05.2006 за № 2241.
14 лютого 2018 року ТОВ «Вітаполіс» подало до Києво-Святошинської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області податкову декларацію з ПДВ за січень 2018 року разом з додатками та доповненням до неї (а.с. 121-139).
Вказана декларація була отримана Києво-Святошинською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області 14.02.2018 з відміткою «отримано з попередженням про можливість невизнання» (а.с. 121).
Позивач вважає, що листом від 14.02.2018 № 271/10/10-13-11-02 Києво-Святошинська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області, посилаючись на положення пункту 184.6 статті 184 Податкового кодексу України, відмовила у прийнятті податкової звітності ТОВ «Вітаполіс», мотивуючи це тим, що останнє не є платником ПДВ, а відтак і таким, що не зобов'язане подавати податкову звітність з ПДВ.
Вважаючи відмову у прийнятті податкової звітності з ПДВ за січень 2018 року незаконною та такою, що порушує права та законні інтереси товариства, позивач звернувся за захистом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Відповідно до пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Пунктами 48.1-48.2 статті 48 Податкового кодексу України передбачено, що податкова декларація складається за формою, затвердженою в порядку, визначеному положеннями пункту 46.5 статті 46 цього Кодексу та чинному на час її подання.
Форма податкової декларації повинна містити необхідні обов'язкові реквізити і відповідати нормам та змісту відповідних податку та збору.
Обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків.
Порядок подання податкової звітності до контролюючого органу визначається статтею 49 Податкового кодексу України.
Пунктом 49.1 статті 49 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Відповідно до пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України, податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.
Єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв'язку в електронній формі є недійсність електронного цифрового підпису такого платника податків, у тому числі у зв'язку із закінченням строку дії сертифіката відкритого ключа, за умови, що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки.
Згідно з пунктом 49.8 статті 49 Податкового кодексу України, прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.
Пунктом 49.9 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.
За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою:
- за наявності на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії, відмітки (штампу) контролюючого органу, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання, або квитанції про отримання податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв'язку, або поштового повідомлення з відміткою про вручення контролюючому органу, у разі надсилання податкової декларації поштою;
- у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.
Відповідно до пункту 49.10 статті 49 Податкового кодексу України, відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.
Пунктом 49.11 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.
Зміст наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що одержавши від платника податків податкову звітність, контролюючий орган зобов'язаний перевірити наявність у ній реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, та прийняти одне з двох рішень: або прийняти податкову звітність, або відмовити у її прийнятті, одночасно повідомивши платника податків про причини відмови.
Таким чином умовою, з якою чинне податкове законодавство пов'язує можливість прийняття або неприйняття податкової звітності, є наявність або відсутність у ній обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України.
Податковий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію у разі її складання з дотриманням вимог статті 48 Податкового кодексу України, оскільки прийняття податкової звітності є обов'язком контролюючого органу.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування викладених норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, міститься у постанові Верховного Суду від 31.07.2018 у справі № 810/1570/16.
Як вбачається з оспорюваного рішення, будь-яких недоліків, що полягають у відсутності та/або недостовірності реквізитів, перелік яких визначений у пунктах 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, відповідач за наслідками обробки податкової декларації ТОВ «Вітаполіс» з ПДВ за січень 2018 року не встановив.
У судовому засіданні судом з'ясовано, що отримавши від ТОВ «Вітаполіс» податкову звітність з ПДВ за січень 2018 року, Києво-Святошинська ОДПІ ГУ ДФС у Київській області її реквізитів на предмет відповідності вимогам пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України не аналізувала та зазначила про те, що «отримано з попередженням про можливість невизнання».
Жодних доказів щодо невизнання поданої позивачем декларації за січень 2018 року як податкової звітності суду не надано.
Щодо посилань відповідача в оспорюваному рішенні на положення пункту 184.6 статті 184 Податкового кодексу України як на підставу для відмови у прийнятті податкової звітності, суд зазначає таке.
Статтею 184 Податкового кодексу України визначено порядок та підстави анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.
Відповідно до пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо: а) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку протягом попередніх 12 місяців, подала заяву про анулювання реєстрації, якщо загальна вартість оподатковуваних товарів/послуг, що надаються такою особою, за останні 12 календарних місяців була меншою від суми, визначеної статтею 181 цього Кодексу, за умови сплати суми податкових зобов'язань у випадках, визначених цим розділом; б) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, прийняла рішення про припинення та затвердила ліквідаційний баланс, передавальний акт або розподільчий баланс відповідно до законодавства за умови сплати суми податкових зобов'язань із податку у випадках, визначених цим розділом; в) будь-яка особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку, умова сплати якого не передбачає сплати податку на додану вартість; г) особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту; ґ) установчі документи будь-якої особи, зареєстрованої як платник податку, визнані рішенням суду недійсними; д) господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута; е) платник податку ліквідується за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання) або особу звільнено від сплати податку чи її податкову реєстрацію анульовано (скасовано, визнано недійсною) за рішенням суду; є) фізична особа, зареєстрована як платник податку, померла, її оголошено померлою, визнано недієздатною або безвісно відсутньою, обмежено її цивільну дієздатність; з) припинено дію договору про спільну діяльність, договору управління майном, угоди про розподіл продукції (для платників податку, зазначених у підпунктах 4, 5 і 8 пункту 180.1 статті 180 цього Кодексу) або закінчився строк, на який утворено особу, зареєстровану як платник податку.
Згідно з пунктом 184.2 статті 184 Податкового кодексу України, анулювання реєстрації на підставі, визначеній у підпункті «а» пункту 184.1 цієї статті, здійснюється за заявою платника податку, а на підставах, визначених у підпунктах «б» - «з» пункту 184.1 цієї статті, може здійснюватися за заявою платника податку або за самостійним рішенням відповідного контролюючого органу.
Анулювання реєстрації здійснюється на дату: подання заяви платником податку або прийняття рішення контролюючим органом про анулювання реєстрації; зазначену в судовому рішенні; припинення дії договору про спільну діяльність, договору управління майном, угоди про розподіл продукції або закінчення строку, на який утворено особу, зареєстровану як платник податку; що передує дню втрати особою статусу платника податку на додану вартість.
При цьому датою анулювання реєстрації платника податку визначається дата, що настала раніше.
Згідно з пунктом 184.3 статті 184 Податкового кодексу України, контролюючий орган анулює реєстрацію особи як платника податку, що подав заяву про анулювання реєстрації, якщо встановить, що він відповідає вимогам пункту 184.1 цієї статті.
Відповідно до пункту 184.10 статті 184 Податкового кодексу України, про анулювання реєстрації платника податку контролюючий орган зобов'язаний письмово повідомити особу протягом трьох робочих днів після дня анулювання такої реєстрації.
Пунктами 184.5-184.6 статті 184 Податкового кодексу України передбачено, що з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, складання податкових накладних. У разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.
Зі змісту викладених положень чинного законодавства слідує, що статтею 184 Податкового кодексу України встановлені підстави та порядок анулювання реєстрації платника податків платником ПДВ та пов'язані з цим правові наслідки у вигляді неможливості формування податкового кредиту за рахунок сплаченого у складі ціни товарів і послуг ПВД.
Разом з цим, жоден пункт статті 184 Податкового кодексу України не містить положень, які б утворювали правову підставу для відмови платникові податків, навіть за умови відсутності у нього реєстрації платником ПДВ, у прийнятті податкової декларації з ПДВ.
Суд зазначає, що етап прийняття та реєстрації податкової звітності є, по-суті, формальним рівнем податкового контролю, під час якого податковий орган здійснює візуальну перевірку декларації та її аналіз за формальними ознаками. При цьому, підставою для невизнання податкової декларації податковою звітністю є такі дефекти її заповнення, які впливають на порядок адміністрування податку.
До прийняття податкової звітності податковий орган не уповноважений здійснювати перевірку інших показників, зазначених у ній, з чого слідує, що будь-які інші обставини, ніж невідповідність податкової звітності вимогам пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, по-перше - не можуть встановлюватись та оцінюватись податковим органом на етапі прийняття податкової звітності, по-друге - не можуть слугувати підставою для відмови у її прийнятті.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що сам по собі факт анулювання та/або відсутності реєстрації платником ПДВ не є тією підставою, з якою чинне податкове законодавство пов'язує можливість прийняття рішення про відмову у прийнятті податкової звітності з ПДВ.
Крім того судом встановлено, що 06.03.2017 позивачем, було надіслано до ДФС України скаргу вих. № 79/17 в порядку адміністративного (досудового) оскарження, у якій просив рішення № 63 та рішення ГУ ДФС 24.01.2017 № 238/10/10-36-12-02-18 скасувати повністю, вважати скаргу позивача від 03.01.2017 № 4/17 повністю задоволеною, а позивача вважати зареєстрованим платником ПДВ з 02.06.2006 відповідно до свідоцтва № 13856976 про реєстрацію платника ПДВ, виданого 02.06.2006.
Проте, станом на 17.07.2019 ТОВ «Вітаполіс» не одержував від ДФС України жодного рішення за результатами розгляду скарги вих. №79/17 від 06.03.2017.
Доказів протилежного відповідачем на неодноразову вимогу суду, не надано.
Згідно з пунктом 56.8 статті 56 Податкового кодексу України, контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.
Пунктом 56.9 статті 56 Податкового кодексу України встановлено, що керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті.
Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.
Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.
Отже, положення статті 56 Податкового кодексу України визначають обов'язок контролюючого органу прийняти вмотивоване рішення за результатами розгляду скарги та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги.
З наведеного слідує, що скарга позивача на рішення від 18.11.2016 № 63 про анулювання реєстрації платника ПДВ щодо ТОВ «Вітаполіс» та рішення ГУ ДФС у Київській області від 24.01.2017 № 238/10/10-36-12-02-18 відповідно до приписів пункту 56.9 статті 56 Податкового кодексу України вважається повністю задоволеною на користь платника податків, оскільки жодних доказів надіслання на адресу позивача рішення за результатами розгляду скарги ДФС України матеріали справи не містять.
Беручи до уваги викладене у сукупності суд дійшов висновку, що відповідач протиправно відмовив ТОВ «Вітаполіс» у прийнятті податкової звітності з ПДВ за січень 2018 року, у зв'язку з чим рішення відповідача, яке оформлене листом від 15.02.2018 № 271/10/10-13-11-02 є незаконним та підлягає скасуванню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць січень 2018 року з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів, суд зазначає таке.
Як було встановлено судом, за умови відповідності форми та змісту податкової декларації вимогам пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, податковий орган зобов'язаний прийняти її.
Тобто, обґрунтованість позовних вимог у вказаній частині залежить від встановлення судом наявності або відсутності у поданій позивачем до податкового органу податковій декларації з ПДВ обов'язкових реквізитів.
Відповідно до пункту 48.3 статті 48 Податкового кодексу України, податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід'ємною частиною; ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).
Згідно з пунктом 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, у окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період; дата та номер рішення про включення неприбуткової організації до Реєстру неприбуткових установ та організацій; ознака неприбутковості організації; повне найменування нерезидента; місцезнаходження нерезидента; назва та код держави резиденції нерезидента.
Судом встановлено, що подана позивачем податкова декларація з податку на додану вартість за січень 2018 року за своєю формою відповідає вимогам, встановленим наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21 (чинний на момент виникнення спірних відносин).
Співставивши реквізити податкової декларації ТОВ «Вітаполіс» з ПДВ за січень 2018 року з переліком обов'язкових реквізитів, що передбачений пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, судом встановлено, що вона містить усі обов'язкові реквізити, а саме:
1) тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий) - «звітна» (рядок 011);
2) звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація - «січень 2018 року» (рядок 02);
3) повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами - «Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» (рядок 03);
4) код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер - « НОМЕР_3» (рядок 031);
5) місцезнаходження (місце проживання) платника податків - « АДРЕСА_1 » (рядок 05);
6) найменування контролюючого органу, до якого подається звітність - «Києво-Святошинська ОДПІ Головного управління ДФС у Київській області» у відповідній графі;
7) дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми) - « 14.02.2018» у відповідній графі;
8) інформацію про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід'ємною частиною, у вигляді відміток у відповідній частині податкової декларації;
9) ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток посадових осіб платника податків - « ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 » у відповідних графах податкової декларації;
10) вчинені власноручно підписи посадової особи платника податку - ОСОБА_3 , що скріплені печаткою ТОВ «Вітаполіс»;
11) індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період - « НОМЕР_2» (рядок 04).
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що подана позивачем декларація з ПДВ за січень 2018 року містить усі визначені пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України реквізити, що передбачені формою податкової декларації, яка затверджена чинним на момент виникнення спірних правовідносин наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21.
Наведені висновки відповідачем будь-якими доказами спростовані не були.
В свою чергу, жодного рішення про невизнання податкової декларації за січень 2018 року як податкової звітності відповідачем не виносилось, про що свідчить відсутність доказів зворотного.
Суд також бере до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену ним у вже згаданій постанові від 31.07.2018 у справі № 810/1570/16, відповідно до якої недодержання платником податків приписів пункту 49.4. статті 49 Податкового Кодексу України щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронній формі та надання такої звітності у паперовій формі, само по собі, не є підставою для відмови у прийнятті податкової декларації, при умові наявності у поданих документах реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу.
Оскільки подана позивачем до Києво-Святошинської ОДПІ Головного управління ДФС у Київській області податкова декларація з ПДВ відповідає вимогам статті 48 Податкового кодексу України, що під час розгляду справи не було спростовано відповідачем, враховуючи відсутність рішення контролюючого органу про невизнання прийнятої податковим органом поданої декларації як податкової звітності, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць січень 2018 року з додатками та доповненнями до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з поданих ТОВ «Вітаполіс» документів від 14.02.2018.
Суд не надає правової оцінки іншим доводам позивача, що були викладені у позовній заяві на обґрунтування протиправності оспорюваного рішення, оскільки встановлені під час розгляду справи та викладені у цьому рішенні суду обставини та надана їм правова оцінка є достатніми для висновку про факт порушення охоронюваних законом прав позивача та необхідність їх захисту.
Залишаючи без оцінки окремі аргументи позивача, зокрема з приводу того, що відповідач у справі не є контролюючим органом у розумінні закону і не має відповідних повноважень взагалі приймати, відмовляти чи іншим чином обробляти податкову звітність, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
При цьому суд враховує роз'яснення, що викладені у пункті 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Цей же принцип знайшов свій вираз у низці рішень Європейського суду з прав людини, у яких ЄСПЛ неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain); рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, доказів, які б спростовували доводи позивача, не надав.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. відповідно до платіжного доручення від 26.09.2018 № 1593, який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Доказів понесення позивачем інших витрат, пов'язаних із розглядом справи, матеріали справи не містять.
Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області від 15.02.2018 вих. № 271/10/10-13-11-02.
Зобов'язати Києво-Святошинську об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Київській області (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 39471029, місцезнаходження: 08132, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Ломоносова, 34) прийняти одержану податкову декларацію з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць січень 2018 року з додатками та доповненням до неї Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ НОМЕР_3, місцезнаходження: 08152, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Боярка, Територія технікуму, буд. 16) з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 14.02.2018.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітаполіс» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ НОМЕР_3) сплачений ним судовий збір у розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. відповідно до платіжного доручення від 26.09.2018 № 1593.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі проголошення судом лише вступної та резолютивної частин рішення (скорочене рішення), або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повне рішення виготовлено 22.07.2019.
Суддя Панченко Н.Д.