Справа № 462/2207/19
22 липня 2019 року суддя Залізничного районного суду м. Львова Палюх Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
Позивачка у квітні 2019 року звернулася у суд з позовом про стягнення з відповідача боргу за договором позики в розмірі 50000 грн., інфляційне збільшення боргу в розмірі 750 грн. та три проценти річних в розмірі 291 грн. 78 коп. Свої позовні вимоги мотивує тим, що між нею, як позикодавцем, та відповідачем, як позичальником, 1 грудня 2017 року був укладений договір позики, за умовами якого відповідач отримав у власність від неї грошові кошти в сумі 50000 грн. Відповідно до умов договору відповідач зобов'язувався повернути їй кошти до 30 грудня 2018 року. Однак, станом на дату подання позову відповідач вказану за договором позики суму коштів не повернув, чим порушив взяті на себе, згідно договору позики, зобов'язання. Розмір боргу, з урахуванням інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, які відповідач повинен сплатити відповідно до положень статті 625 ЦК України, складає 51041 грн. 78 коп., з яких: 50000 грн - сума основного боргу, 750 грн. - інфляційне збільшення боргу, 291 грн. 78 коп. - три проценти річних. З огляду на викладене, відповідно до ст.526, 629, 1049, 1046 ЦК України просить позов задовольнити.
Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 26 квітня 2019 року відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, про що повідомлено сторони.
Відповідач не скористалася своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.
Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами.
Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, оцінивши подані докази, дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що 1 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого позикодавець ОСОБА_1 позичила ОСОБА_2 , а позичальник ОСОБА_2 прийняв позику в сумі 50000 грн., зі строком повернення до 30 грудня 2018 року, що підтверджується договором позики від 1 грудня 2017 року /а.с.9/. У п.7 даного договору зазначено, що ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 кошти в сумі 50000 грн. повністю до підписання цього договору.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Згідно із ч. 1 ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.
Згідно зі ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (ч.1 ст.530 ЦК України ).
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.
Як встановлено судом, у визначений договором позики строк відповідач ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором не виконав і коштів в сумі 50000 грн. позивачці не повернув по даний час.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Виходячи із встановлених фактичних обставин справи та вимог чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити та стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 1 грудня 2017 року у розмірі 50000 грн., інфляційне збільшення боргу у розмірі 750 грн та три проценти річних в розмірі 291 грн. 78 коп. за період з 1 січня 2019 року по 12 березня 2019 року.
Крім того, відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 768,40 грн.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.12, 13, 81, 89, 141, 258-259, 264-265, 274, 279 ЦПК України ст.ст. 506, 525, 526, 610, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України, суд -
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 борг за договором позики в розмірі 50000 грн., інфляційне збільшення боргу у розмірі 750 грн., три проценти річних в розмірі 291 грн. 78 коп., а всього - 51041 / п'ятдесят одну тисячу сорок одну/грн. 78 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 768,40 грн. судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Суддя: