13.07.2007 Справа № 16/354
за позовом закритого акціонерного товариства «ПроКредит Банк», м. Київ
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Факт», м. Ужгород
про стягнення суми 257402,51 грн.
Суддя О.В. Васьковський
Представники:
від позивача - Коваль Л.А. (дов. від 01.02.07)
від відповідача - не з'явився (у судовому засіданні 11.07.07 - Маркусь М.І. (дов. від 26.06.07)
СУТЬ СПОРУ: закрите акціонерне товариство «ПроКредитБанк», м. Київ (далі - позивач) звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Факт», м. Ужгород (далі - відповідач) про стягнення суми 257402,51 грн., в т.ч. 144024,56 грн. основної заборгованості, 1600,27 грн. відсотки, що підлягають достроковому погашенню, 11059,63 грн. відсотків за користування капіталом у час прострочки та 101546,19 грн. пені за кредитним договором №21.72 від 13.04.06.
Представник позивача позов підтримав. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором №21.72 від 13.04.06, зокрема прострочення оплати платежів, графік погашення яких наведений в таблиці, що є Додатком №1 до договору.
Відповідач щодо заявленого позову заперечив, з підстав наведених у письмовому відзиві, який подав суду. Зокрема стверджує, що вимоги позивача необґрунтовані з огляду на те, що контракт №21.72 від 13.04.06, на підставі якого позивач просить стягнути з відповідача суму коштів, визнаний недійсним рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 23.04.07у справі №8ц-1/07. Покликаючись на ст.203, 216 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦК України) зазначає, що недійсний правочин не тягне жодних правових наслідків, а тому немає підстав для задоволення заявленого позивачем позову. Вказує, що обставини, які встановлені судовими актами, які набули законної сили не потребують доказування, не встановлюються при вирішенні інших спорів між тими ж сторонами.
У судовому засіданні 02.07.07 відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалася перерва.
Рішення проголошено відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи та докази подані сторонами, суд встановив:
Між ЗАТ «ПроКредитБанк» та ТОВ «Факт» 13.04.06 укладений договір кредиту за №21.72, відповідно до якого ЗАТ «ПроКредитБанк» як кредитор зобов'язувався надати позивачу грошові кошти (кредит) в сумі 154500 грн. в користування строком на 24 календарні місяці із сплатою відсотків в розмірі 20% річних.
Тоді ж 13.04.06 на забезпечення договору кредиту №21.72 між тими ж сторонами було укладено договір застави №21.72-ДЗ1.
Вказаним кредитним договором було визначено взаємні зобов'язання сторін, графік здіснення відповідачем погашення кредиту та сплати відсотків за користування коштами, інші умови.
Рішенням судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області за наслідками розгляду справи за позовом ТОВ «Факт» до ЗАТ «ПроКредитБанк» та Гордеєвої Ганни Володимирівни про визнання недійсним кредитного договору та договору застави майна та за зустрічним позовом ЗАТ «ПроКредитБанк» до ТОВ «Факт» про повернення безпідставно отриманих коштів було визнано недійсним кредитний договір №21.72 від 13.04.06 і договір застави майна №21.72-ДЗІ від 13.04.06 укладеного між ЗАТ «Про кредит банк» та ТОВ «Факт» в особі Гордеєвої Г.В. Вказаний судовий акт був винесений 23.04.07 та на момент розгляду даної справи є чинним. Позивачем не надано доказів скасування рішення суду апеляційної інстанції від 23.04.07.
Предметом позовних вимог у даній справі є стягнення заборгованості, яка виникла на підставі та у відповідності до кредитного договору №21.72 від 13.04.06. Згідно ч.1 ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Відповідні підстави виникнення зобов'язань передбачено також нормами ст.11 та ч.2 ст.209 Цивільного кодексу України. В даному випадку позивач покликається на виникнення відповідних зобов'язань у відповідача на підставі кредитного договору №21.72, а також на необхідність захисту своїх прав у зв'язку з невиконанням останнім відповідних зобов'язань щодо погашення заборгованості.
Нормою ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Частиною 3 ст. 207 Господарського кодексу України визначено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення.
Відповідно до обставин справи, характеру та змісту правовідносин, які мають місце між сторонами, саме вказаними вище нормами регулюються спірні правовідносини, а тому вони підлягають застосування при вирішенні даного спору.
Враховуючи фактичні обставини справи, визнання недійсним кредитного договору №21.72 від 13.04.06, виходячи з предмету та підстав позову, суд приходить до висновку, що такий не підлягає до задоволення.
У відповідності до ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.
Станом на день судового засідання 11.07.07 позивач подав клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивує пізнім отриманням ухвали суду про повідомлення дати розгляду справи, через що не було можливості забезпечити участь у судовому засіданні уповноваженого представника, який перебуває у Києві, а також просить суд розглянути заяву про забезпечення позову.
Суд розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи прийшов до висновку, що воно підлягає відхиленню з огляду на те, що справа неодноразово відкладалось ухвалами суду від 06.06.07 та від 26.06.07; справа підлягає розгляду судом у визначені ст.69 Господарського процесуального кодексу України строки, які спливають; позивачу своєчасно направлялись ухвали про час та місце розгляду справи; позивач у справі представлений Коваль Л.А., яка діє на підставі довіреності та має відповідних обсяг процесуальних права діяти від імені позивача.
Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, беручи до уваги завершення розгляду справи та вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку що в задоволенні заяви слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 1, 15, 32, 33, 34, 43, 49, 66, 67, 77, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовити.
У позові відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили і підлягає обов'язковому виконанню на території України в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.В. Васьковський