Іменем України
22 липня 2019 року
Київ
справа №814/1918/16
адміністративне провадження №К/9901/24105/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді-доповідача: Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року (головуючий суддя: Біоносенко В.В.)
та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 лютого 2017 року (головуючий суддя: Запорожан Д.В., судді: Романішин В.Л., Шляхтицький О.І.)
у справі № 814/1918/16
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді
І. Суть спору
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі - відповідач), в якому, із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:
1) визнати протиправними та скасувати наказ від 15 серпня 2016 №435 о/с відповідача, відповідно до якого позивача звільнено з органів Національної поліції;
2) визнати протиправним та скасувати наказ від 31 серпня 2016 року № 242 о/с відповідача, яким реалізовано дисциплінарне стягнення та звільнено позивача зі служби в поліції на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію України»;
3) поновити позивача на посаді інспектора з дорожнього нагляду сектору превенції Врадіївського відділу поліції ГУ Національної поліції у Миколаївській області;
4) стягнути з відповідача на користь позивача середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.
Позивач вказує, що службове розслідування, висновки якого стали підставою для його звільнення, провели без повідомлення та залучення позивача. Тому таке розслідування проведено не об'єктивно. Крім того позивач зазначає, що оспорюваний наказ містить висновки, які не відповідають дійності. Отже, наказ про звільнення є протиправним.
Миколаївський окружний адміністративний суд постановою від 17 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 лютого 2017 року, у задоволенні позову відмовив.
Судові рішення мотивовані правомірністю оспорюваних позивачем наказів про звільнення та відповідність виду дисциплінарного стягнення тяжкості дисциплінарного проступку. Ці висновки суди зробили з огляду на встановлення фактів загибелі 9 осіб внаслідок, у тому числі, дисциплінарного проступку позивача.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та направити справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм статей 163 та 206 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Аргументи позивача зводяться до того, що суди не врахували ступінь вини інших учасників подій, за яких позивача було притягнено до дисциплінарної відповідальності. Також вказує, що суди не врахували його доводів та наданих ним доказів. Позивач вважає, що до нього був застосований надто суворий вид дисциплінарного стягнення, що відповідач провів службове розслідування без його участі, порушивши його права. Позивач зазначає, що 13 серпня 2016 року було 2 дорожньо-транспортні пригоди (далі - «ДТП») за участю двох та п'яти транспортних засобів, які він мав оформлювати; звільнення проїзної частини було покладено на водіїв та власників транспортних засобів; що він доповідав керівнику про знаходження автомобіля учасника ДТП DAF на проїзній частині, а також що працівники Кривоозерського відділу поліції тричі виїжджали на місце ДТП після його оформлення позивачем і повинні були прибрати автомобіля DAF з проїзної частини. Крім того, позивач послався на ухвалу Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 12 березня 2018 року у кримінальній справі № 479/108/17 (№ 1-кп/479/3/18), якою визнано винним у вчиненні ДТП, яке стало підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, саме водія Opel Vivaro - пасажири якого загинули у цьому ДТП.
У запереченні на касаційну скаргу відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги. Заперечення обґрунтоване правильністю вирішення спору судами попередніх інстанцій із дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідач вказує, що обов'язок забезпечення безпеки руху лежав на позивачеві й він не повинен був його перекладати на водія вантажного автомобіля - учасника ДТП. Вказує, що за проведеним службовим розслідуванням була встановлена вина позивача, крім вини водіїв-учасників ДТП. Посилається на порушення позивачем вимог статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, статті 18 і пункту 2 статті 36 Закону України "Про національну поліцію". Відповідач вказує про значний суспільний резонанс цієї справи й настання тяжких наслідків - загибелі 9 громадян унаслідок цього ДТП. Вказує, що вина учасників ДТП не виключає вини позивача у скоєнні дисциплінарного проступку, а також, на наявність пояснень позивача у матеріалах службового розслідування.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
ІІ. Мотиви Верховного Суду
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач проходив службу в органах Національної поліції України на посаді інспектора з дорожнього нагляду сектору превенції Врадіївського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області, та має спеціальне звання старший лейтенант поліції.
Наказом відповідача від 15 серпня 2016 №435 о/с «Про покарання працівників Кривоозерського відділення поліції Врадіївського відділу поліції ГУНП в Миколаївській області» позивача звільнено з органів Національної поліції України за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». Підставою звільнення вказано вчинення дисциплінарного проступку, який виразився в порушенні статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, у частині неналежного дотримання норм професійної та службової етики, особистій безвідповідальності та недисциплінованості, нехтуванні основними обов'язками поліцейського, передбаченими статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію», не виконані пункту 3.1.11 розділу ІІІ Інструкції з організації реагування органів внутрішніх справ на повідомлення громадян про кримінальні правопорушення, інші правопорушення, надзвичайні ситуації та інші події, пункту 2 статті 36 Закону України «Про Національну поліцію» у частині невиконання обмежень при аваріях, інших надзвичайних обставинах, що загрожують життю та здоров'ю людей, руху автотранспорту на окремих ділянках вулиць та автомобільних доріг, шляхом огородження місця ДТП відповідними дорожніми знаками та позначками, ігноруванням вимог статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» щодо виконання основної функції поліції - підтримання публічної безпеки і порядку, порушенні присяги працівників поліції, у частині дотримання вимог Конституції України щодо обов'язку держави захищати життя людини, що призвело до підриву авторитету, престижу та довіри до Національної поліції України у цілому, а також набуття значного суспільного резонансу, настання тяжких наслідків та загибелі 9 громадян.
Наказом начальника ГУНП в Миколаївської області від 31 серпня 2016 року «По особовому складу» позивача звільнено зі служби в поліції.
Вказані накази були прийняті за наслідками проведеного службового розслідування. У його межах встановлено, що 12 серпня 2015 року після оформлення дорожньо-транспортної пригоди (ДТП) на 291 км автодороги Київ-Одеса позивач разом із іншим працівником Врадіївського відділу поліції направилися для оформлення іншої ДТП. При цьому, на проїзній частині залишили автомобіль учасника ДТП - DAF, який не міг продовжити рух. Обов'язок забезпечення безпеки місця події позивач та його колега поклали на водія автомобіля DAF, встановивши знак аварійної зупинки. 13 серпня 2016 року у нічний час біля 02.29 відбулося зіткнення автомобіля Opel Vivaro з розташованим у правому ряду проїзної частини дороги нерухомим вантажним автомобілем DAF. Унаслідок цього ДТП загинуло 9 осіб (водій та пасажири автомобіля Opel).
Згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов'язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Пунктом 4 частини першої статті 23 цього Закону встановлено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань: вживає заходів, спрямованих на усунення загроз життю та здоров'ю фізичних осіб і публічній безпеці, що виникли внаслідок учинення кримінального, адміністративного правопорушення.
Поліцейський може обмежувати або забороняти рух транспорту і пішоходів на окремих ділянках вулиць і автомобільних доріг у разі затримання осіб відповідно до закону, під час аварій, інших надзвичайних ситуацій, якщо це необхідно для забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони життя і здоров'я людей (частина друга статті 36 Закону України «Про Національну поліцію»).
Аналогічного змісту норма встановлена у підпункті 3.1.11 Інструкції з організації реагування органів внутрішніх справ на повідомлення про кримінальні правопорушення, інші правопорушення, надзвичайні ситуації та інші події, затвердженої Наказом МВС України 22 жовтня 2012 року № 940 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 3 січня 2013 року за № 54/22586.
Частиною другою статті 19 Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; (пункт 6 частини 1 статті 77 Закону № 580-VIII).
За визначенням статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 7 Дисциплінарного статуту службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу: дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників.
Статтею 12 Дисциплінарного статуту визначені види дисциплінарних стягнень, які можуть накладатися на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.
Відповідно до абзацу першого статті 14 Дисциплінарного статуту з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.
При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо (абзац десятий цієї статті).
Абзацом п'ятнадцятим цієї статті встановлено, що звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
При застосуванні вищенаведених норм суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний, обґрунтований висновок про правомірність та пропорційність застосованого до позивача виду дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення. Такий висновок суди зробили за встановлення у судовому процесі фактів вчинення позивачем дисциплінарного проступку, який виразився у нехтуванні службовими обов'язками поліцейського та мав наслідком загибель 9 людей.
Верховний Суд відхиляє аргумент позивача про те, що службове розслідування було проведено без його участі, оскільки цей аргумент спростовується тим, що позивач надавав свої пояснення від 13 лютого 2016 року в ході службового розслідування (аркуш справи 63 -64).
Посилання позивача на повідомлення керівника Врадіївського відділу поліції щодо обставин ДТП, подальший виїзд на місце ДТП інших працівників поліції, а також необхідність виїзду на оформлення іншого ДТП - не звільняє позивача від відповідальності за невиконання вимог наведених вище норм законодавства щодо обов'язку позивача із забезпечення безпеки дорожнього руху. Також, працівник поліції не може бути звільнений від дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання своїх обов'язків у випадку, якщо суд визначив винними водіїв у скоєнні ДТП. Тому, Верховний Суд також відхиляє аргумент позивача з посиланням на ухвалу Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 12 березня 2018 року у кримінальній справі № 479/108/17 як на підставу звільнення його від дисциплінарної відповідальності.
Також Верховний Суд відхиляє аргумент позивача про те, що до нього був застосований надто суворий вид дисциплінарного стягнення. Зважаючи на тяжкі наслідки, а саме: загибель 9 громадян, Верховний Суд доходить висновку, що застосований до позивача вид дисциплінарного стягнення - звільнення був пропорційним та відповідає тяжкості дисциплінарного проступку, вчиненого позивачем.
У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, Верховний Суд вважає, що більшість аргументів (доводів) сторін, які мають значення для правильного вирішення спору, отримали достатню оцінку з боку судів в тій мірі, щоб вважати рішення судів обґрунтованими
У силу норм частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.
Доводи, наведені позивачем у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до частини 1 статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 1 лютого 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
Головуючий суддя:Н.М. Мартинюк
Судді: А.В. Жук
Ж.М. Мельник-Томенко