22 липня 2019 року справа №200/5379/19-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Блохіна А.А., Гайдара А.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного судочинства від 20 травня 2019 року у справі № 200/5379/19-а (головуючий суддя І інстанції Логойда Т.В.), складеного в повному обсязі 20 травня 2019 року в м. Слов'янськ Донецької області, за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
17 квітня 2019 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про:
- визнання незаконними дії відповідача щодо відмови у видачі її дитині ОСОБА_2 паспорту у формі паспортної книжки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ;
- зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області оформити та видати її дитині ОСОБА_2 у зв'язку із досягненням шістнадцятирічного віку паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, без передачі будь-яких даних про дитину і про її батьків до Єдиного державного демографічного реєстру, без формування (присвоєння) унікального номеру запису у реєстрі (УНЗР), без відцифрованого підпису особи, без від цифрованого образу обличчя особи, без відцифрованих відбитків пальців, без використання будь-яких засобів Єдиного державного демографічного реєстру (а.с. 3-5).
Рішенням Донецького окружного адміністративного судочинства від 20 травня 2019 року позовні вимоги задоволені частково. Визнано протиправними дії Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області в особі Слов'янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області щодо відмови у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ. Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області в особі Слов'янського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 51-56).
Не погодившись із судовим рішенням, Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило суд скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначило, що 30 жовтня 2018 року на особистий прийом до начальника Слов'янського міського відділу Державної міграційної служби України в Донецькій області звернулася мати неповнолітньої ОСОБА_2 - ОСОБА_1 та надала заяву довільної форми від трьох осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та неповнолітньої ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , про відмову ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від документа, що містить безконтактний електронний носій та від внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру з проханням оформити неповнолітній ОСОБА_2 бланк паспорта громадянина України у формі книжечки з відміткою реєстрації місця проживання. Заява була підписана неповнолітньою ОСОБА_2 та її законними представниками ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (вх. № П-1889).
01 листопада 2018 року така ж заява з аналогічними вимогами про видачу паспорта громадянина України у формі книжечки надійшла по пошті до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (вх. № 23683/1/1401-18).
Однак сама неповнолітня ОСОБА_2 з питань оформлення паспорта громадянина України в Порядку, затвердженому наказом Міністерства внутрішніх справ від 26 листопада 2014 року № 1279, шляхом подання особисто заяви-анкети не зверталася (пп. 1 п. 7 Порядку).
Апелянт зазначає, що подані заяви позивача довільної форми були кваліфіковані посадовими особами як такі, що підпадають під дію Закону України «Про звернення громадян» та заявникам надано відповіді та відповідно з роз'ясненням вимог діючого законодавства України щодо порядку оформлення паспорту громадянина України.
У зв'язку з наведеним вважав, що ні відповідач, ні його структурний підрозділ не відмовляли в оформлені неповнолітній особі паспорта громадянина України, оскільки ОСОБА_2 особисто не зверталась до відповідача з будь-якими заявами (а.с. 181-190).
Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 30 жовтня 2018 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по досягненню шістнадцятирічного віку вперше звернулася до Слов'янського міського відділу Державної міграційної служби України в Донецькій області, який є територіальним структурним підрозділом відповідача і не є юридичною особою, та до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України у вигляді книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, до якої додала дві фотокартки розміру 3,5 х 4,5 см, копію свідоцтва про народження.
Заяву обґрунтовувала тим, що відмовляється від присвоєння їй цифрового ідентифікатора особистості у виді унікального номера запису в реєстрі, від зняття біометричної інформації щодо себе та її подальшого зберігання, використання, обробки в Єдиному державному демографічному реєстрі. Просила врахувати правову позицію, що викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в справі №806/3265/17 з аналогічних правовідносин.
Заява також містила підписи її законних представників - матері ОСОБА_1 та батька ОСОБА_3 (а.с. 6-8).
Вказана заява зареєстрована 30 жовтня 2018 року Слов'янським міським відділом Державної міграційної служби України в Донецькій області під вх. № П-1889 та 01 листопада 2018 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Донецькій області під вх. № 23683/1/1401-18 (а.с. 6).
Листом Слов'янського міського відділу Державної міграційної служби України в Донецькій області від 10 листопада 2018 року №58-16373 в задоволенні заяви відмовлено з посиланням на те, що згідно з п. 2 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302, паспорт громадянина України виготовляється лише у формі ID-картки, що містить безконтактний електронний носій. Тому законні підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України відповідно до Положення про паспорт громадянина України, що затверджено постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, відсутні.
Також посилався на неприйнятність щодо неповнолітньої ОСОБА_2 висновків, що викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду, на яку вона посилалася, через те, що вважав цю постанову індивідуальним актом, який стосується прав або інтересів визначеної в ній особи (а.с. 12).
Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області на письмове звернення позивача від 01.11.2018 року, надало відповідь від 07 листопада 2018 року № 23683/1/1401-18/1401.2.1/19860-18 аналогічного змісту (а.с. 9-11).
Спірним у даній справі є протиправність відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відмова у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки прямо порушує права позивача, яке підлягає відновленню.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
За унормуванням частини 1 статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20 листопада 2012 року № 5492-VI (далі Закон № 5492-VI) до документу, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, та що посвідчує особу і підтверджує громадянство України відноситься, зокрема, паспорт громадянина України.
Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
За визначенням ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України (…) містить безконтактний електронний носій.
Приписами п.п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII (далі - Положення № 2503-XII), бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом п. 2 Постанови № 302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено: з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII; з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (п. 3 Постанови № 302).
Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
За змістом ч. 1 ст. 6 Закону України "Про захист персональних даних" від 01 червня 2010 року № 2297-VI (далі Закон № 2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Статтею 2 цього Закону встановлено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Згідно з ч. 5, ч. 6 ст. 6 Закону № 2297-VI обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, у межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, вказані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …".
За сталою практикою ЄСПЛ першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".
Суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про те, що норми Закону № 5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Суд апеляційної інстанції вважає правомірним висновок суду першої інстанції про те, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Відтак, доводи апеляційної скарги визнаються судом апеляційної інстанції необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Питання щодо правомірності відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки було розглянуто Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі Пз/9901/2/18. Постановою від 19 вересня 2018 року позов задоволено частково та визнано протиправною відмову Відділу Управління ДМС у видачі особі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт; зобов'язано Відділ ДМС оформити та видати особі паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт.
За таких обставин колегія суддів вважає правомірно застосовано судом першої інстанції при вирішенні цієї справи правові висновки Верховного Суду, викладені у зразковій справі Пз/9901/2/18.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що посилання апелянта на те, що заява позивача подана у довільній формі, що є підставою відмови у задоволені позовних вимог, на думку суду є формалізмом, який направлено на нівелювання порушення з боку відповідача права позивача на отримання паспорту громадянина України у формі книжечки.
При цьому, твердження відповідача про те, що ОСОБА_2 не зверталась особисто до відповідача із заявою про видачу паспорту у формі книжечки нівелюється наявною в матеріалах справи її заявою від 30 жовтня 2018 року яка зареєстрована міським відділом (а.с. 6-8).
Інші доводи, викладені апелянтом в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, оскільки вони суперечать чинному законодавству та не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права та частково не стосуються суті позову. Рішення суду першої інстанції прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення без змін рішення суду першої інстанції і відмови в задоволенні апеляційної скарги відповідача.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного судочинства від 20 травня 2019 року у справі № 200/5379/19-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 22 липня 2019 року.
Судді Т.Г. Арабей
А.А. Блохін
А.В.Гайдар