Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/5348/2019
18 липня 2019 року місто Київ
справа №753/2835/17
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.
суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.
за участю секретарів судового засідання - Волошина В.Р., Слободяник Ю.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Коренюк А.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна спільним сумісним майном подружжя та поділ майна подружжя,-
У лютому 2017 року позивач звернувся до Дарницького районного суду міста Києва з позовом до відповідача, в якому просив:
визнати нерухоме та рухоме майно набуте подружжям за час шлюбу, що є предметом справи об'єктом спільної сумісної власності подружжя;
виділити йому у власність 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;
залишити у власності ОСОБА_3 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ;
виділити йому у власність 1/2 частину автомобіля CHEVROLETLacetti, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_2 ;
залишити у власності ОСОБА_3 1/2 частину автомобіля CHEVROLET Lacetti, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_2 .
В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що з 25 грудня 2003 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який був розірваний рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 жовтня 2016 року.
Вказував, що за період перебування у шлюбі з відповідачем, ними було придбано за спільні кошти майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль CHEVROLET Lacetti, д.н.з. НОМЕР_2 , які були оформлені на ОСОБА_3 .
Зазначав, що на вказане майно розповсюджується режим спільної сумісної власності його та ОСОБА_3 , у зв'язку із чим, враховуючи принцип рівності часток подружжя, вказане майно підлягає поділу між сторонами у справі у рівних частках.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на те, що суд не врахував, що спірна квартира була придбана за спільні кошти подружжя, про що свідчить п.9 договору купівлі-продажу квартири від 29 вересня 2009 року, в якому зазначено, що спірна квартира купується за спільні кошти подружжя і вона буде об'єктом спільної сумісної власності подружжя та відповідно отримана згода позивача на придбання житла.
Вказував, що в 2013 році позивачем був придбаний автомобіль CHEVROLET Lacetti, д.н.з. НОМЕР_2 , який було оформлено на відповідача, але кошти на його придбання ОСОБА_1 надав його рідний батько.
Зазначав, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що оскільки витребуваний судом договір дарування грошових коштів від 27 вересня 2009 року укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 неможливо отримати та відсутні будь-які відомості щодо місця перебування витребуваного договору та місця знаходження приватного нотаріуса Коновалової Е.С., у якої повинен бути наявний договір, то сторона позивача вважає, що вказаний договір є недійсним та просили суд згідно заяви від 22 січня 2019 року даний договір не вважати доказом у справі.
Посилався на те, що той факт, що у відповідача були до придбання спірного автомобіля інші автомобілі нічого не доводить, всі автомобілі були придбані за спільні кошти подружжя, а те що у ОСОБА_3 є розплідник собак, вважає, що це не є доказом, оскільки на час проживання сторін у шлюбі відповідач жодним чином не займалася розведенням та продажем собак і не надала до суду належних та допустимих доказів про це, та про її особисті доходи від цього.
На адресу Київського апеляційного суду від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання вказувала на те, що апеляційна скарга є необгрунтованою, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції. Зазначала, що позивачем не надано доказів того, що він приймав участь у придбанні спірного майна. Просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з вищевказаних підстав.
Відповідач та її представник в судовому засіданні апеляційного суду проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що недоведеності та необгрунтованості.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні у судовому засіданні.
Однак зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення першої інстанції не відповідає, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 25 грудня 2003 року, який було розірвано рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 04 жовтня 2016 року. Від шлюбу спільних дітей не мають. При цьому відповідач має двох дітей, батьком яких не є позивач.
З матеріалів справи вбачається, що під час шлюбу сторонами набуто наступне майно:
квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 29 вересня 2009 року;
автомобіль CHEVROLET Lacetti, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_2 .
Як вбачається з матеріалів справи, спірна квартира АДРЕСА_1 набута на ім'я ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 29 вересня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скляром О.Л. за ціною 589680 грн. (а.с.113-114), право власності на яку зареєстровано на ОСОБА_3 згідно реєстраційного посвідчення № НОМЕР_3 від 02 жовтня 2009 року за реєстровим № 45877 (а.с.115).
У п.9 вказаного договору зазначено, що покупець купує квартиру, яка є предметом цього договору за спільні грошові кошти подружжя і ця квартира буде об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Згода чоловіка покупця - ОСОБА_1 на купівлю вказаної квартири викладена в заяві.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 посилався на те, що вищевказане майно набуто у шлюбі між ним та ОСОБА_3 , а тому воно підлягає поділу.
Заперечуючи проти позову позивача, ОСОБА_3 посилалася на те, що спірне майно придбано за її особисті кошти, отримані нею на підставі договору купівлі-продажу квартири від 26 вересня 2009 року, 1/2 частина якої належала їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 06 червня 2006 року після смерті її матері та коштів отриманих у дар від її батька - ОСОБА_4 згідно договору дарування грошових коштів від 27 вересня 2009 року, тому є її особистою приватною власністю.
З договору купівлі-продажу квартири від 26 вересня 2009 року вбачається, що відповідачем та її батьком - ОСОБА_4 була продана квартира АДРЕСА_2 , яка належала останнім в рівних частках (по 1/2).
Згідно п.4 вказаного договору ціна квартири, що відчужується становить 488000 грн.
В матеріалах справи міститься договір дарування грошових коштів від 27 вересня 2009 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , згідно умов якого дарувальник подарував та передав обдаровуваній, а обдаровувана прийняла в дар від дарувальника грошові кошти в сумі 599680 грн. (а.с.96).
Вказаний договір виготовлений на нотаріальному бланку ВМТ №409381 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5
Позивач, вказував, що у нього після отримання вказаного договору дарування грошових коштів від 27 вересня 2009 року виник сумнів у його укладенні між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , оскільки йому достовірно було відомо про відсутність такого правочину.
Як вбачається з витягу з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів бланк ВМТ №409381 був витрачений 08 травня 2010 року, код витрачання бланка - заява (а.с.128).
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 26 липня 2018 року заяву представника позивача про витребування доказів було задоволено та витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 належним чином завірений оригінал договору дарування грошових коштів від 27 вересня 2009 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , зареєстрований у реєстрі №2561 та документи, на підставі яких він укладався.
Однак відповіді від приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 не надійшло.
Як вбачається з листа Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 09 серпня 2018 року №14477-4/18 приватна нотаріальна діяльність ОСОБА_5 з 02 травня 2015 року припинена, станом на 09 серпня 2018 року архів та документи нотаріального діловодства приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 перебувають у стані передачі на зберігання до Київського державного нотаріального архіву.
Листом Київський державний нотаріальний архів від 21 вересня 2018 року №2554/01-21 повідомив, що станом на 21 вересня 2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Коновалова Е.А. не передала документи нотаріального діловодства та архіву на державне відповідальне архівне зберігання до Київського державного нотаріального архіву.
З метою повного і всебічного розгляду справи та забезпечення учасникам справи рівних прав і можливостей у цивільному процесі, ухвалою Київського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року постановленою, не виходячи до нарадчої кімнати, яка занесена до журналу судового засідання, було частково задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про витребування інформації та витребувано у приватного нотаріуса Сокальського районного нотаріального округу Бойчук Н.І. інформації чи використовувався нею у своїй діяльності нотаріальний бланк ВМТ №409381, якщо так, то повідомили коли.
На виконання вказаної ухвали від приватного нотаріуса Сокальського районного нотаріального округу Бойчук Н.І. надійшов лист, в якому остання повідомила, що нею 08 травня 2010 року було використано нотаріальний бланк ВМТ №409381(а.с.221).
Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч.5, 6 ст.81 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Вимогами ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги договір дарування грошових коштів від 27 вересня 2009 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , оскільки оригінал бланку ВМТ №409381 був використаний іншим нотаріусом у 2010 році.
Відповідно до роз'яснень, викладених в пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.
Положеннями частин 3, 4 ст.368 ЦК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Відповідно до пункту 3 ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.
Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями:
1) час набуття майна;
2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
У зв'язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.
Визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тільки в разі встановлення цих фактів норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені статтею 57 СК України, відповідно до пунктів 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Таким чином, вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 06 червня 2000 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом ОСОБА_3 успадкувала 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 , яку в подальшому було продано на підставі договору купівлі-продажу квартири від 26 вересня 2009 року та сума коштів, яку отримала відповідач від продажу квартири становить 244000 грн.
З урахуванням положень ст. 57 СК України колегія суддів приходить висновку, що незважаючи на те, що дані грошові кошти в розмірі 244000 грн. отримано ОСОБА_3 під час перебування у зареєстрованому шлюбі, вони є її особистою приватною власністю, оскільки набуті нею на підставі продажу спадкового майна.
А відтак, колегія судді приходить до висновку, що для придбання спірної квартири ОСОБА_3 надавала особисті кошти у розмірі 244000 грн. (які вона отримала після продажу своєї 1/2 частини квартири), що становить 41,38% від загальної суми сплаченої за її купівлю.
Кошти за придбання квартири у розмірі 345680 грн. (589680 грн. - 244000 грн.) є спільними коштами подружжя та належали їм по 172840 грн. кожному, що у процентному співвідношенні до загальної суми сплаченої за купівлю квартири становить по 29,31%.
Разом з тим, суд першої інстанції на вищевказані обставини не звернув уваги та дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для поділу майна.
Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку, що 5862/10000 частин квартири є спільною сумісною власністю подружжя, а відтак 5862/10000 частин спірної квартири слід визнати спільним сумісним майном набутим ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за час шлюбу та у порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 право власності на 2931/10000 частин квартири АДРЕСА_1 за кожним.
Крім того, враховуючи частку коштів, які були внесені відповідачем на придбання спірної квартири, колегія судді вважає за необхідне визнати 4138/10000 частин квартири АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_3 .
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач також вказував, що за час шлюбу був придбаний автомобіль CHEVROLET Lacetti, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_2 .
Як вбачається з свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, спірний автомобіль зареєстровано на ім'я відповідача, з особливою відміткою - право користуватися ОСОБА_1 (а.с.144).
Відповідно до довідки, наданої Регіональним сервісним центром МВС в м. Києві за № 304/8045 від 08 серпня 2017 року станом на 08 серпня 2017 року за ОСОБА_3 зареєстрований автомобіль: CHEVROLETLacetti, 2006 року випуску, дата державної реєстрації за особою 01 березня 2013 року, об'єм двигуна 1598 см.куб та були зареєстровані автомобілі:
OPELOMEGA, 1997 року випуску, був зареєстрований за особою з 17 червня 2011 року, знятий з обліку для реєстрації 16 лютого 2013 року та перереєстрований на нового власника 16 лютого 2013 року;
ЗАЗ110307, 2004 року випуску, був зареєстрований за особою з 26 травня 2009 року, знятий з обліку для реалізації 11 березня 2011 рокута перереєстрований на нового власника 14 липня 2011 року;
NISSANPRIMERA, 2004 року випуску, був зареєстрований за особою з 02 лютого 2007 року, знятий з обліку для реалізації 29 квітня 2009 року та перереєстрований на нового власника 18 листопада 2009 року;
OPELOMEGA, 1988 року випуску, був зареєстрований за особою з 15 листопада 2003 року, знятий з обліку для реалізації 26 вересня 2006 року та перереєстрований на нового власника 27 вересня 2006 року (а.с.100).
Відповідач зазначала, що спірний автомобіль було придбано нею за особисті кошти, які вона отримала від продажу раніше придбаних автомобілів та пов'язувала необхідність у володінні та користуванні автомобілем з її діяльністю в членстві в Кінологічній спілці України з січня 2007 року, та наявністю зареєстрованого на її ім'я розплідника собак, як діяльності, яка приносила їй прибутки.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем дійсно до укладення шлюбу з позивачем було придбано автомобіль OPEL OMEGA, 1988 року випуску, який був зареєстрований за останньою 15 листопада 2003 року та знятий з обліку для реалізації 26 вересня 2006 року.
02 лютого 2007 року відповідачем було придбано інший автомобіль NISSANPRIMERA, 2004 року випуску.
Разом з тим, відповідачем на підтвердження того, що спірний автомобіль вона придбалаза особисті кошти, не надано жодних доказів, які б давали суду можливість перевірити, за яку суму коштів був проданий її автомобіль OPEL OMEGA, 1988 року випуску та відповідно не зазначено, за яку суму придбаний наступний автомобіль та чи були витрачені кошти від продажу автомобіля OPEL OMEGA, 1988 року випуску на придбання автомобіля NISSANPRIMERA, 2004 року випуску.
У судовому засіданні апеляційного суду відповідач зазначала, до документів, які б підтверджували, за яку суму були продані раніше придбані нею автомобілі та за яку суму було придбано спірний автомобіль у неї відсутні.
Позивач вказував, що спірний автомобіль було придбано за кошти, які йому дав його батько, однак доказів цього ОСОБА_1 не надав.
Установивши, що спірний автомобіль придбано за час перебування сторін у шлюбі, а доказів, що він був придбаний за особисті кошти відповідача у матеріалах справи відсутні, колегія суддів приходить до висновку автомобіль CHEVROLET Lacetti, д.н.з. НОМЕР_2 є спільним сумісним майном набутим сторонами за час шлюбу та упорядку поділу майна подружжя слід визнати за кожним з них право власності на 1/2 частину вказаного автомобіля.
На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Виходячи з положень ст.141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати у розмірі 6141,60 грн. пропорційно від задоволеної частини позовних вимог.
Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2019 року скасувати та ухвалити нове.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання майна спільним сумісним майном подружжя та поділ майна подружжязадовольнити частково.
Визнати автомобіль CHEVROLET LACETTI, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_2 спільним сумісним майном набутим ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за час шлюбу.
У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 право власності на 1/2 частину автомобіля CHEVROLET LACETTI, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_2 .
У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_9 право власності на 1/2 частину автомобіля CHEVROLET LACETTI, 2006 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 , чорного кольору, д.н.з. НОМЕР_2 .
Визнати 5862/10000 частин квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 75,60 кв.м, жилою площею 37,10 кв.м спільним сумісним майном набутим ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за час шлюбу.
У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 право власності на 2931/10000 частин квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 75,60 кв.м, жилою площею 37,10 кв.м.
У порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_9 право власності на 2931/10000 частин квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 75,60 кв.м, жилою площею 37,10 кв.м.
Визнати 4138/10000 частин квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 75,60 кв.м, жилою площею 37,10 кв.м особистою приватною власністю ОСОБА_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_9 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_9 на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 судові витрати у розмірі 6141 грн. 60 коп.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 19 липня 2019 року.
Головуючий:
Судді: