Справа № 758/3317/18
Апеляційне провадження №22-ц/824/8765/2019
18 липня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Таргоній Д.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Тімуш Д.І.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків на рішення Подільського районного суду міста Києва від 28 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення та поновлення на займаній посаді,
У березні 2018 року позивач звернулася до суду з вищезазначеним позовом, який мотивувала тим, що підстави для її звільнення з посади за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України були відсутні. Відповідно до наказу відповідача від 01.09.2014 р. № 150/к її було прийнято на работу на посаду спеціаліста сектору, в подальшому вона була переведена на інші посади, а 13.02.2018 року - звільнена з посади головного фахівця наказом № 53/к, в якому зазначається про порушення трудової дисципліни. Зазначає, що жодних дисциплінарних проступків вона не вчиняла, трудової дисципліни не порушувала, а належним чином виконувала посадові обов'язки, у зв'язку із чим, звернулася до суду за захистом свого трудового права.
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 28 січня 2019 року позов задоволений.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій проситьскасувати рішення Подільського районного суду міста Києва від 28 січня 2019 рокута постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Оскаржуване рішення вважає незаконним та необґрунтованим, викладені у рішенні суду висновки - такими, що не відповідають обставинам справи, а ті обставини, які суд першої інстанції визнав встановленими, не підтверджуються належними та допустимими доказами, що у свою чергу призвело до невірного вирішення справи. Обґрунтував скаргу тим, що в матеріалах справи містяться докази, які підтверджують законність звільнення позивача.
Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, де вказала, що доводи апеляційної скарги вважає безпідставними, а рішення суду - законним і обґрунтованим, яке в повному обсязі відповідає завданню цивільного судочинства. Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено наявності в діях позивача систематичного невиконання трудових обов'язків, а відтак таке порушення не може бути підставою для звільнення. Окрім того, захід дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення до позивача було застосовано без застосування щодо неї раніше заходів дисциплінарного чи громадського стягнення, відтак і без належного дослідження та кваліфікації її дій. З наведеною позицією суду першої інстанції в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду, вважаючи її виваженою та обґрунтованою.
В ході розгляду справи судом було беззаперечно встановлено, що відповідач є державною організацією, заснованою на державній власності, і належить до сфери управління Міністерства інфраструктури України. Відповідно до наказу відповідача від 13.02.2018 р. № 53/к позивача звільнено з займаної посади згідно п.3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України на підставі акту проведення перевірки від 09.02.2018 р., в якому зазначається про порушення трудової дисципліни. Але приписами п.3 ч.1 ст. 40 КЗпПвбачається можливим розірвання трудового договору лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення. Тобто у даному випадку звільнення за даною нормою можливе виключно у випадку, коли до працівника до цього застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення. З матеріалів справи не вбачається, що до позивача до моменту її звільнення застосовувались заходи дисциплінарного стягнення. Крім того, в трудовій книжці позивача взагалі відсутні записи про накладення дисциплінарних стягнень. За таких умов звільнення позивача з роботи на підставі п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України не може вважатися законним, що й було встановлено судом першої інстанції.
Обґрунтовуючи незаконність рішення суду першої інстанції, апелянт вказує на те, що умовою звільнення за п.3 ст.40 КЗпП України є наявність систематичного невиконання трудових обов'язків. Зазначає, що саме систематичність порушення трудових обов'язків позивача було встановлено актом проведеної перевірки від 09.02.2018 року. Судом не проаналізовано та не висловлено позиції щодо факту систематичності незаконного діянні позивача. Колегія суддів апеляційного суду не може погодитись з даним доводом апелянта, оскільки зазначене суперечить нормам закону та дослідженим матеріалам справи.
У відповідності до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» за передбаченими п.3 ст.40 КЗпП підставами, працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. Тобто систематичне порушення трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності, та порушив її знову. Але з матеріалів справи взагалі не вбачається ні дисциплінарного проступку ні порушення трудової дисципліни позивача. За одноразове порушення трудової дисципліни, незалежно від його тяжкості, звільнення за пунктом 3 статті 40 КЗпП не допускається. Тобто власник вправі звільнити працівника, якщо вжиті до нього раніше заходи дисциплінарного стягнення не спричиняють ніякого впливу. При цьому відповідач ні при розгляді справи в суді першої інстанції ні при апеляційному розгляді доказів систематичного порушення трудової дисципліни позивачем з попереднім притягненням до дисциплінарної відповідальності не надав, а акт перевірки від 09.02.2018 року, на який посилається апелянт, таких даних не містить.
Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. При цьому сторона сама визначає обсяг та достатність доказів, що надає до суду, а витребування таких доказів судом самостійно без наявності передбачених законом підстав у чітко визначених випадках було б порушення принципу змагальності сторін в судовому процесі, що є неприпустимим.
Крім того апелянт вказує на те, що на підприємстві відповідача діє профспілковий комітет, і судом першої інстанції не була витребувана згода первинної профспілкової організації, яка в умовах розірвання трудового договору за пунктом 3 статті 40 КЗпП проводиться лише за передньою згодою такого органу. До вказаного доводу колегія суддів апеляційного суду відноситься критично, оскільки дійсно, у відповідності до ч. 1 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстави, передбаченої пунктом 3 статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Але з матеріалів справи не вбачається і на це не посилався позивач, що він є членом такої профспілкової організації і такий випадок розповсюджується на нього. Крім того згода профспілкового комітету на час винесення наказу про звільнення позивача (13.02.2018 року) надана не була, а отже при поновленні такого працівника на роботі його згода не потрібна.
Суд критично відноситься до посилань апелянта щодо того що, письмові докази, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, були отримані незаконним шляхом, а тому не можуть бути використані як докази.Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. У випадку, якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, суд не ставив під сумнів копії наявних в матеріалів справи документів і такого клопотання сторони не заявляли. Крім того, сумніви щодо недостовірності поданих позивачем письмових доказів, які зазначені в додатку до позовної заяви, у колегії суддів апеляційного суду відсутні.
Не вбачає колегія суддів апеляційного суду й невідповідності висновків суду першої інстанції щодо присудження стягнення при задоволенні позову, судового збору в розмірі 1409,60 грн. на користь держави. Позиція суду з цього приводу відповідає вимогам закону.
Оскільки звільнення позивача з займаної ним посади було проведено з порушенням вимог закону, суд першої інстанції у повній відповідності до вимог чинного законодавства України прийшов до висновку про обґрунтованість вимог щодо визнання звільнення незаконним, скасування наказу начальника Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків від 13.02.2018 року за № 53/к та поновлення позивача на роботі з 13.02.2018 року.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом. За таких умов підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції при апеляційному розгляді відсутні.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Інспекції з питань підготовки та дипломування моряків залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 28 січня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді: Д.О. Таргоній
К.П. Приходько