Іменем України
19 липня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/2765/19
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправними дії та бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,-
01 липня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області (далі - відповідач, УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області), в якому позивач просив суд:
- визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, стосовно припинення виплати пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 , яку перераховувати на її картковий рахунок АТ "Ощадбанк";
- визнати протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області, яка полягає у нездійсненні пенсійних виплат ОСОБА_1 за період з 01.04.2017 по теперішній час.
- зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області виплатити заборговані суми пенсійних виплат за період з 01.04.2017 по 01.06.2019 в сумі 41600,00 грн. ОСОБА_1 , які перерахувати на її картковий рахунок АТ "Ощадбанк";
- зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області подати звіт про виконання рішення суду в строк, який не має перевищувати 30 днів з дати набрання чинності рішення суду.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що є внутрішньо переміщеною особою, пенсіонером за віком та перебуває на обліку відповідача. З 01.04.2017 виплата пенсії була припинена та не здійснюється. В травні 2017 року позивач зверталась до відповідача з заявою про поновлення їй виплати пенсії, але станом на сьогоднішній день виплата пенсій не поновлена, утворена заборгованість не сплачена.
Позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує її конституційні права.
Позивач та представник позивача в судове засідання не прибули, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином (арк.спр.24-25).
Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином (арк.спр.26).
18.07.2019 представником відповідача за вхідним реєстраційним номером 38094/2019 на адресу суду було надано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі (арк.спр.39-44).
Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Судом по справі було вчинено такі процесуальні дії:
- ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 03.07.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено подальший розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (арк.спр.1-2);
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд дійшов наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 08.07.1999 Артемівським РВ ЛМУУМВС України в Луганській області, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (арк.спр.8).
Відповідно до інформації зазначеної у довідці від 29.03.2017 за № 14113, ОСОБА_1 , є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території та районів проведення антитерористичної операції, тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_2 (арк.спр.10).
На виконання ухвали суду від 03.07.2019 управлінням праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради була надана інформація, відповідно до якої рішення про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивача не приймалось (арк.спр.27).
Позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням від 09.12.2008 (арк.спр.9).
25.03.2015 позивач звернулась до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області із заявою, в якій просила взяти на облік пенсійну справу (арк.спр.29).
Згідно з розпорядженням № 66614 від 18.04.2015 проведено облік справи позивача, призначеної в минулих роках (арк.спр.30).
Судом встановлено, що на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб по яких надано інформацію Службою безпеки України щодо перевірки обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній території, розпорядженням управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 27.03.2017 призупинено виплату пенсії з 01.04.2017 (далі - розпорядження від 27.03.2017) (арк.спр.31).
23.05.2017 позивач звернулась до УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області із заявою, в якій просила суд поновити виплату пенсії через відділення АТ «Ощадний банк України» (арк.спр.32).
Із матеріалів справи вбачається, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 51 від 25.07.2017 призупинено виплату пенсії позивачу з 01.04.2017, про що УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області винесено розпорядження від 07.08.2017 (далі - розпорядження від 07.08.2017).
Згідно довідки від 09.07.2019 № 2304 за період з 01.04.2017 пенсія позивачу не нараховується та не виплачується (арк.спр.36).
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII).
Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:
Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]
Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.
Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Частиною 1 ст. 49 Закону № 1058-IV визначено перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду.
Так виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Згідно з наявного у матеріалах справи розпорядження від 27.03.2017 виплату пенсії позивачу було призупинено з 01.04.2017 на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб по яких надано інформацію Службою безпеки України щодо перевірки обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній території.
При цьому, відповідно до розпорядження від 07.08.2017 пенсію ОСОБА_1 було призупинено з 01.04.2017 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 51 від 25.07.2017.
Посилання відповідача на те, що призупинення виплати пенсії є правомірним на підставі розпоряджень від 27.03.2017 та 07.08.2017, суд вважає неприйнятними з наступних підстав.
Так за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення.
У преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Водночас суд зазначає, що призупинення виплати пенсії на підставі списку пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб по яких надано інформацію Службою безпеки України щодо перевірки обґрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній території та на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», не є передбаченими Законом підставами для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
У цьому випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, в рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності ( п. 25 рішення).
Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (п. 33 рішення).
Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В рамках адміністративного судочинства:
дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;
бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;
рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2. ст. 9 КАС України).
Відповідно до пункту 2 ч. 2 ст. 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Зважаючи на те, що протиправні дії відповідача щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 полягали саме у прийняті розпоряджень від 27.03.2017 та 07.08.2017, які у свою чергу створюють відповідні правові наслідки, суд вважає за необхідне застосувати ч.2 ст.9 КАС України, вийти за межі позовних вимог і визнати протиправним та скасувати розпорядження управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 27.03.2017 та від 07.08.2017 про призупинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2017.
Ефективним захистом порушених прав позивача є визнання дій відповідача щодо не нарахування та не виплати пенсії позивачу з 01.04.2017 протиправними, поновлення нарахування та виплати пенсії позивачу починаючи з 01.04.2017, оскільки як вбачається із змісту довідки від 09.07.2019, наданої відповідачем, позивачу призупинено нарахування та виплату пенсії з 01.04.2017 (арк.спр.36).
Вказаний спосіб відновлення порушеного права також включає в себе і виплату усієї заборгованості з пенсії позивачу, починаючи з 01.04.2017 Відповідно, додаткового зобов'язання не потребує.
За таких обставин суд вважає доцільним самостійно обрати належний спосіб захисту порушених прав позивача з урахуванням ч.2 ст.5 КАС України
Щодо доводів відповідача про порушення позивачем строків звернення до суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, шостої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).
Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З матеріалів справи вбачається, що 28.02.2019 за №3085/02-02 управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області надало представнику позивача відповідь на звернення.
Таким чином про підстави призупинення виплати пенсії з 01.04.2017 позивач дізнався у лютому 2019 року, а з позовною заявою до суду звернувся 01.07.2019 - протягом шестимісячного строку, визначеного частиною другою статті 122 КАС України.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позов подано своєчасно.
Що стосується зави про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.
За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з обранням належного та ефективного способу захисту порушених прав позивача.
Висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в рішенні від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при розгляді типової справи.
Приписами ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Ухвалою суду від 03.07.2019 відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подання адміністративного позову до ухвалення судового рішення у справі у розмірі 768,40 грн. (арк.спр.1-2).
Станом на дату розгляду справи по суті судовий збір не сплачений, а тому підлягає стягненню даним рішенням суду до Державного бюджету України.
Відповідно до ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позовні вимоги задоволені, позивачу необхідно відшкодувати 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, 371, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправними дії та бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо не нарахування та не виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2017 року.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 27 березня 2017 року про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2017 року.
Визнати протиправним та скасувати розпорядження управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 07 серпня 2017 року про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2017 року.
Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вулиця Шевченка, будинок 9, код ЄДРПОУ 21792459) відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) призначеної їй пенсії з 01 квітня 2017 року.
Рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати ОСОБА_1 пенсії за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31211256026001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 899998, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106) суму судового збору у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вулиця Шевченка, будинок 9, код ЄДРПОУ 21792459) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) у рахунок відшкодування судових витрат 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Є.О. Кисельова