Україна
Донецький окружний адміністративний суд
22 липня 2019 р. Справа№200/8133/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Хохленкова О.В., за участю секретаря судового засідання Синкової А.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила наступне. 19 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Маріупольского об'єднаного управління Пенсійного Фонду України Донецької області за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах (із зменшенням віку по списку №1) відповідно до п. 1 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». На день подання заяви позивач досягла 47 років, мала загальний стаж роботи 29 років 11 місяців, з них 9 років пільгового стажу за Списком №1. Разом з заявою були подані всі необхідні документи, які підтверджують трудовий стаж, в тому числі пільговий за списком №1 та за списком №2 (трудова книжка із відповідними записами). Замість призначення пенсії позивач отримала рішення № 81 від 24.04.2019 року про відмову в призначенні пенсії. Відповідач відмовив в призначенні пенсії на пільгових умовах у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу. Позивач не погоджується з такими висновками відповідача та просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об'єднаного управління пенсійного фонду України Донецької області №81 від 24.04.2019 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії по Списку №1 відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зобов'язати Маріупольське об'єднане управління пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.03.2019 року №2044 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (зі зменшенням віку по Списку №1) відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та врахувати відомості про роботу за період з 23.07.2004 року по 31.12.2012 року та з 03.08.2016 року по 28.02.2017 року
Ухвалою суду від 01 липня 2019 року суд відкрив провадження по справі, призначивши до розгляду на 22 липня 2019 року за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Ухвалою від 01 липня 2019 року суд задовольнив вимогу позивача про відстрочення сплати судового збору та відстрочив судові витрати до ухвалення судового рішення по справі.
Відповідачем відзив на позовну заяву не було надано в судове засідання. Відповідно до ч.4 ст.159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
08.07.2019 року через канцелярію суду, позивач надав до суду клопотання про проведення судового засідання 22.07.2019 року без його участі та прийняття рішення на розсуд суду.
22.07.2019 року, відповідач в судове засідання не з'явився. Був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи належним чином. Заяву про поважність причин неявки до суду не надав.
Відповідно до даних Укрпошти відправлення за № 84122 з м. Слов'янська поступило в м. Маріуполь під № 87548 та 04.07.2019 року було вручено за довіреністю.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно з ч.6 ст.162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .
03 січня 2019 року позивач взятий на облік внутрішньо переміщених осіб за адресою проживання: АДРЕСА_2 , про що свідчить довідка № 1414-5000007413 від 03.01.2019 року.
Відповідно до рішення № 81 від 24.04.2019 року позивачу було відмовлено в призначені пенсії по Списку № 1 відповідно до п.1 ч. 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.
Згідно трудової книжки НОМЕР_3 ОСОБА_1 вбачається, що вона з 29.08.1991 року по 02.07.2018 року працювала на ПАТ «Алчевський металургійний комбінат».
Відповідно до довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів зазначено, що ОСОБА_1 , працювала повний робочий день на ПАТ «Алчевський металургійний комбінат» та за період з 23.07.2004 року по 31.12.2012 року виконувала роботу пов'язану з чорною металургією, мартеновський цех, шлаковий двір, ділянка кантування і вибивання шлакових чаш, за професією, посадою машиніст крана металургійного виробництва, зайнятий на гарячих роботах, що передбачено Списком № 1.
Відповідно до довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів зазначено, що ОСОБА_1 , працювала повний робочий день на ПАТ «Алчевський металургійний комбінат» та за період з 03.08.2016 року по 28.02.2017 року виконувала роботу пов'язану з чорною металургією, киснево - конвертерний цех, шлаковий двір, ділянка кантування і вибивання шлакових чаш, за професією, посадою машиніст крана металургійного виробництва, зайнятий на гарячих роботах, що передбачено Списком № 1.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Згідно приписів ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон № 1058-ІV від 09.07.2003 року "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" ( далі- Закон № 1058).
Відповідно до статті 26 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 1 Закону №1058, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 5 Закону №1058, винятково цим Законом визначається, зокрема, пенсійний вік чоловіків і жінок, після досягнення якого особа має право на призначення пенсії за віком.
Пунктом 1 абзацу 2 пункту 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються положення Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Відповідно до пункту 1 частини 2 ст. 114 Закону № 1058, на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Згідно преамбули Закону України "Про пенсійне забезпечення", цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих. Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Оцінюючи спірні відносини, суд виходить з того, що відповідно до ст.62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У разі відсутності відповідних записів у ній, для визначення права на пенсію на пільгових умовах органи Пенсійного фонду України приймають уточнюючі довідки підприємств і організацій, оформлені відповідно до п.20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ №637 від 12.08.1993 р. У зазначених довідках має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи: розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їхні номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видано довідку. Крім цього має бути зазначено, чи виконувалась робота протягом повного робочого дня та результату атестації робочих місць. Під повним робочим днем слід вважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками.
Відповідно до п.1 Наказу Міністерства праці і соціальної політики України "Про затвердження Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах" від 18.11.2005 № 383 до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсії призначаються за нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за умови досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення". Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 18 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Відповідно до п.2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення, про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення, відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12.09.1993 року № 637, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, згідно якого у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючи довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, вказаної в листі від 14 серпня 2008 р., для підтвердження стажу роботи, яка дає право на пільгове пенсійне забезпечення, приймаються показання свідків, які працювали з позивачами на даному підприємстві та уточнюючі довідки підприємств або організацій.
Як вбачається з трудової книжки ОСОБА_1 , серії НОМЕР_4 в період з 29.08.1991 року по 02.07.2018 року, позивач працювала на ПАТ «Алчевський металургійний комбінат»
Як вбачається з довідок про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів зазначено, що ОСОБА_1 , працювала повний робочий день на ПАТ «Алчевський металургійний комбінат» та за період з 23.07.2004 року по 31.12.2012 року та виконувала роботу пов'язану з чорною металургією, мартеновський цех, шлаковий двір, ділянка кантування і вибивання шлакових чаш, за професією, посадою машиніст крана металургійного виробництва, зайнятий на гарячих роботах, що передбачено Списком № 1., та за період з 03.08.2016 року по 28.02.2017 року виконувала роботу пов'язану з чорною металургією, киснево - конвертерний цех, шлаковий двір, ділянка кантування і вибивання шлакових чаш, за професією, посадою машиніст крана металургійного виробництва, зайнятий на гарячих роботах, що передбачено Списком № 1
Відомості, наведені у вказаних довідках повністю узгоджуються із відомостями, зазначеними у трудовій книжці позивача, довідки засвідчені підписами директора підприємства, начальника відділу кадрів, головного бухгалтера.
У практиці Міжнародного суду ООН сформувались «Намібійські винятки». Згідно ним, документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Європейський суд з прав людини розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах "Лоізіду проти Туречиини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначив ЄСПЛ у справі. Latvia(п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.
У справі Будченко проти України (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.
Отже, враховуючи те, що майновий інтерес позивача ґрунтується на положеннях чинного законодавства, стандарти ЄСПЛ можуть і повинні бути застосовані до цього випадку. ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України тощо).
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи вищевикладене, відповідачем не доведено та не надано доказів на підтвердження правомірності прийнятого спірного рішення.
Відповідно до статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
В зв'язку з вищевикладеним суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 липня 2019 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору в розмірі 768,40 грн. до ухвалення судового рішення по справі.
Нормами частини другої статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір в розмірі 768,40 грн. підлягає стягненню на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області № 81 від 24.04.2019 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії по Списку № 1 відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України у Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) від 19.03.2019 року № 2044 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (із зменшенням віку по списку №1) відповідно до п. 1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та врахувати відомості про роботу за період з 23.07.2004 року по 31.12.2012 року та з 03.08.2016 року по 28.02.2017 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелінського, 27а, код ЄДРПОУ 42171861) на користь Державного бюджету України суму судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.
Повний текст рішення складено та підписано 22 липня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної
сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя О.В. Хохленков