Справа № 909/556/19
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
18.07.2019 м. Івано-Франківськ
Господарський суд Івано-Франківської області у складі:
судді Стефанів Т. В.,
секретар судового засідання Максимів Н. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом: Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО"
до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Галицька"
про стягнення страхового відшкодування в сумі 99000 грн 00 коп.
представники сторін в судове засідання не з'явилися
ВСТАНОВИВ: Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ВУСО" звернулося до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Галицька" про стягнення страхового відшкодування в сумі 99000 грн 00 коп.
Заявлені позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов договору добровільного страхування наземних транспортних засобів від 29.08.2018 № 5537407-02-10-01 позивач виплатив страхувальнику страхове відшкодування, в результаті чого набув право зворотної вимоги до ПрАТ "СК "Галицька". Остання згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АМ 002435216, застрахувала цивільно-правову відповідальність винної у ДТП особи. Враховуючи ліміт відповідальності страховика, просить стягнути з відповідача 99000 грн 00 коп. страхового відшкодування. Свою позицію обґрунтовує положеннями ст. 625, 993, 1166, 1187 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України "Про страхування" ст. 22, 29, 34, 36, 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Ухвалою суду від 03.06.2019 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; розгляд справи по суті призначити на 26.06.2019.
18.06.2019 до суду від позивача надійшла заява № 4618 від 10.06.2019 (вх. № 10544/19) про розгляд справи без участі представника позивача.
26.06.2019 судом відкладено розгляд справи на 18.07.2019, про що зазначено у протоколі судового засідання від 26.06.2019. Про дату та час розгляду справи по суті в засіданні представників сторін повідомлено ухвалами-повідомленнями від 26.06.2019. Ухвалу суду від 26.06.2019 представником позивача отримано 03.07.2019, представником відповідача - 15.07.2019.
Представники сторін в судове засідання не з'явилися. Позивач, у клопотанні № 4618 від 10.06.2019 (вх. № 10544/19 від 18.06.2019) просив розглянути спір без його участі. Відповідач про причини неявки до суду повноважного представника не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.
Відповідач не скористався правом стосовно надання відзиву на позов.
Як вбачається із ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
Згідно з ч. 1 ст. 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Згідно з приписами ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
При цьому, судом враховано положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 про те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, що кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Крім того, судом взято до уваги, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 р. у справі Смірнова проти України). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи Федіна проти України від 02.09.2010, Смірнова проти України від 08.11.2005, Матіка проти Румунії від 02.11.2006, Літоселітіс проти Греції від 05.02.2004 та інші).
За таких обставин, беручи до уваги приписи ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду спору впродовж розумного строку та норми ч.1, 3 ст. 202 ГПК України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, враховуючи клопотання позивача про розгляд справи за відсутності представника, спір належить вирішити у відсутності представників сторін за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд встановив наступне.
29.08.2018 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ВУСО" (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 5537407-02-10-01, відповідно до умов якого застраховано майнові інтереси страхувальника з володіння, користування, розпорядження транспортним засобом Mazda CX-5, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
22.09.2018 в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Mazda CX-5, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням страхувальника та транспортного засобу Renault, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , в результаті якої зазнав пошкоджень застрахований у позивача автомобіль Mazda CX-5, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Згідно довідки Управління патрульної поліції в м. Києві № 3018269554031154 про дорожньо-транспортну пригоду від 22.09.2018 особою, винною у скоєнні адміністративного правопорушення вказано водія ОСОБА_2
Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 08.11.2018 у справі № 755/15252/18 визнано винним ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення.
На виконання умов договору добровільного страхування наземного транспорту № 5537407-02-10-01 від 29.08.2018, на підставі повідомлення про настання події з наземним транспортним засобом (заяви про виплату страхового відшкодування) від 24.09.2018, акту огляду колісного транспортного засобу від 26.09.2018, рахунків-фактури № 1116189_РФ-076615 від 30.09.2018 та № б/н-1 від 10.10.2018, акту виконаних робіт від 22.09.2018, страхового акту № 09832-02 від 11.10.2018, доповнення № 1 від 23.10.2018 до страхового акту № 09832-02 по договору страхування наземного транспорту № 5537407-02-10-01 від 29.08.2018, страховик - ПрАТ "СК "ВУСО" платіжними дорученнями № 22306 від 11.10.2018, № 23026 від 12.10.2018, № 22305 від 11.10.2018, № 23817 від 23.10.2018 виплатив 107027 грн 00 коп., 111771 грн 96 коп., 4745 грн 00 коп., 1100 грн 00 коп. за відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу Mazda CX-5, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та послуги евакуатора.
Матеріали справи містять поліс АМ 002435216, діючий на 22.09.2018, у відповідності до якого, страховиком транспортного засобу Renault, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 є ПрАТ "СК "Галицька", згідно якого встановлено ліміт за шкоду майну - 100000 грн 00 коп., франшиза - 1000 грн 00 коп.
29.11.2018 ПрАТ "СК "ВУСО" звернулася до ПрАТ "СК "Галицька" з регресною вимогою № 9644 про відшкодування збитків в сумі 224643 грн 96 коп.
Вказана вище вимога ПрАТ "СК "ВУСО" до ПрАТ "СК "Галицька" про сплату страхового відшкодування залишена відповідачем без виконання.
Предметом судового розгляду є матеріально - правова вимога позивача про стягнення з відповідача в судовому порядку страхового відшкодування в розмірі 99000 грн 00 коп.
Суд вважає вимоги позивача обґрунтованими.
Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 352 ГК України страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів. Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов'язкове страхування) (ч. 2 ст. 352 ГК України).
За договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (ч. 1 ст. 354 ГК України). Вказане положення кореспондується з положеннями ст. 979 ЦК України.
Частиною 1 ст. 355 ГК України передбачено, що об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються ЦК України, цим кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.
В силу положень ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.
За приписами ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Як визначено у ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За змістом п. п. 1.2, 1.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003 (далі - Методика), дана Методика встановлює механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ.
Згідно з п. 1.6 Методики відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.
Норми чинного законодавства не містять вимоги, за змістом якої розмір матеріального збитку, заподіяного внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, може бути підтверджений виключно звітом про оцінку, складеним згідно з Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні". Перелік можливих доказів у даному випадку не є вичерпним, а визначальним є факт відповідності розрахунку суми матеріального збитку вимогам законодавства.
Визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення його розміру, виходять з фактичної суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля. Звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу, а реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/9396/17, від 06.07.2018 у справі № 924/675/17, від 25.07.2018 у справі № 922/4013/17).
Якщо для відновлення пошкодженого транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справах № 910/3650/16, № 910/32969/15 та у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 910/3867/16, від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16, 12.03.2018 у справі № 910/5001/17.
Як встановлено судом, позивачем з урахуванням рахунків-фактури № 1116189_РФ-076615 від 30.09.2018 та № б/н-1 від 10.10.2018, акту виконаних робіт від 22.09.2018, страхового акту № 09832-02 від 11.10.2018, доповнення № 1 від 23.10.2018 до страхового акту № 09832-02 по договору страхування наземного транспорту № 5537407-02-10-01 від 29.08.2018, страховик - ПрАТ "СК "ВУСО" виплачено своєму страхувальнику суму страхового відшкодування в розмірі 223543 грн 96 коп. та 1100 грн 00 коп. - за послуги евакуатора, про зо свідчать платіжні доручення № 22306 від 11.10.2018, № 23026 від 12.10.2018, № 22305 від 11.10.2018, № 23817 від 23.10.2018.
Суд зазначає, що реальним підтвердженням виплати страхового відшкодування страхувальнику є платіжний документ про здійснення такої виплати (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/9396/17 від 13.03.2018).
Згідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України).
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вину фізичної особи ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП підтверджено постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 08.11.2018 у справі № 755/15252/18.
Зазначена особа є страхувальником відповідача. Відповідно до наявного в матеріалах справи полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АМ 002435216 цивільно-правова відповідальність винної в ДТП особи, яка керувала автомобілем Renault, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , станом на дату ДТП була застрахована у відповідача на підставі вказаного страхового полісу, отже останній є особою, відповідальною за спричинену у ДТП шкоду.
Згідно ст. 12.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Відповідно до страхового полісу АМ 002435216 ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну становить 100000 грн 00 коп., а розмір франшизи - 1000 грн 00 коп.
Судом встановлено, що при зверненні до суду з відповідним позовом, позивачем зменшено суму страхового відшкодування на розмір франшизи - 1000 грн 00 коп.
Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Позивач звертався до відповідача з регресною вимогою про сплату страхового відшкодування по полісу АМ 002435216.
Враховуючи те, що ПрАТ "СК"ПЗУ Україна" виплатило страхувальнику страхове відшкодування в розмірі більшому, ніж заявлено до стягнення, а цивільно-правова відповідальність особи, яку визнано винною у заподіянні шкоди, застрахована у ПрАТ СК "Галицька", то в силу наведених положень закону до позивача перейшло право вимоги до відповідача (в межах встановленого полісом ліміту).
Як вказують ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 73 ГПК України).
У відповідності до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України).
Позивачем доведено обставини, на які він посилався, як на підставу своїх вимог.
В силу п. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідач в судове засідання не з'явився, своїми правами, наданим йому ст. 42, 46, 165, 251 ГПК України не скористався, будь - яких заперечень проти позову чи доказів належного виконання своїх зобов'язань не надав, доводи позивача не спростував.
Таким чином, на підставі наведеного стягненню в судовому порядку підлягає страхове відшкодування в розмірі 99000 грн 00 коп.
Враховуючи приписи ст. 129 ГПК України, судові витрати покласти на відповідача.
Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 86, 118, 129, 165, 178, 202, 236, 238, 240, 241, 242, 252, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" до відповідача Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Галицька" про стягнення страхового відшкодування в сумі 99000 грн 00 коп. - задоволити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Галицька" (вул. Василіянок, 22, м. Івано-Франківськ, 76018; ідентифікаційний код 22186790) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" (вул. Казимира Малевича, 31, Голосіївський район, м. Київ, 03150, ідентифікаційний код 31650052) - 99000 грн 00 коп. (дев'яносто дев'ять тисяч грн 00 коп.) - страхового відшкодування, 1921 грн 00 коп. (одну тисячу дев'ятсот двадцять одну грн 00 коп.) - судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається відповідно до п. п. 17.5 п. 17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 22.07.2019
Суддя Т. В. Стефанів