проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"17" липня 2019 р. Справа № 905/1890/18
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І. , суддя Тихий П.В.
за участю секретаря судового засідання Новікової Ю.В.
розглянувши апеляційну у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. 1746 Д/1-7) на рішення господарського суду Донецької області від 06.05.2019 року, ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Зекуновим Е.В., повний текст якого складено 10.05.2019 року, у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Южний порт”, м.Харків,
до Товариства з обмеженою відповідальністю “ДТЕК Східенерго”, м. Курахове,
про стягнення заборгованості
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Южний порт", звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Східенерго", про стягнення заборгованості у розмірі 126328,20 грн, з яких: основний борг - 100992,00 грн., пеня - 5049,60 грн., інфляційні втрати - 15520,80 грн., 3% річних - 4765,80 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне відповідачем виконання грошових зобов'язань за договором поставки №704-ВЭ-3уТЭС від 05.12.2016 в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару за видатковою накладною №РН-121201 від 12.12.2016.
Рішенням господарського суду Донецької області від 06.05.2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Східенерго" (85612, Донецька область, Мар'їнський район, м.Курахове, вул.Енергетиків, буд.34, код ЄДРПОУ 31831942) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Южний порт” (61128, м.Харків, проспект П'ятдесятиріччя СРСР, буд.151, код ЄДРПОУ 31344216) заборгованість в загальному розмірі 121277, 80 коп., з яких:
- основний борг у розмірі 100992,00 грн.;
- інфляційні втрати у розмірі 15520,80 грн.;
- 3 % річних в розмірі 4765 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1819, 17 грн.
В решті позовних вимог відмовлено.
Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що місцевим господарським судом не було враховано обставини того, що обов'язок відповідача з оплати поставленого товару не настав через те, що позивачем не було надано відповідного рахунку на оплату товару, як того вимагають умови укладеного між сторонами договору - а саме - пункт 5.4 згаданого договору, а підписання відповідачем без зауважень видаткової накладної на товар, на думку відповідача, не свідчить про виконання позивачем своїх обов'язків по договору.
Представник позивача у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.
Представник апелянта в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.
Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.
З прийняттям у 2006 році Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах “Ryabykh v.Russia” від 24.07.2003 року, “Svitlana Naumenko v. Ukraine” від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.
Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.
05.12.2016 між сторонами укладено договір поставки №704-ВЭ-3уТЭС, відповідно до умов якого позивач (постачальник) зобов'язався поставити у власність відповідача (покупця) товар виробничо-технічного призначення, код ГК:28.15.1. - вальниці/підшипники кулькові чи роликові (продукція), в асортименті, кількості, в строки, за ціною та за якісними характеристиками, погодженими сторонами у специфікації, а відповідач (покупець) взяв на себе зобов'язання прийняти та оплатити поставлений товар у відповідності до умов договору (п.п. 1.1,1.2).
За умовами п.4.1 договору поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками та в строки, погоджені сторонами в даному договорі.
Під партією продукції сторони розуміють будь-яку кількість продукції, однорідної за своїми якісними характеристиками, що супроводжується одним документом про якість та/або одним товаросупровідним документом.
Згідно із п.4.2 умовами поставки продукції є СРТ, згідно (Інкотермс 2010), з урахуванням умов та поправок, що містяться у договорі. Погоджене місце призначення поставки: м.Курахово. Постачальник несе всі витрати, пов'язані з поставкою продукції, до моменту її поставки в погоджене місце призначення поставки.
У випадку постачання продукції без товаросупровідної документації згідно п.4.4 договору відповідач має право відмовитися від приймання продукції (у такому випадку повернення продукції здійснюється в порядку, передбаченому п.2.5 договору).
Датою поставки товару є дата вказана представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником. При поставці автомобільним транспортом, датою поставки вважається дата, вказана представником у видатковій накладній (п.4.7 договору).
Зобов'язання постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції у розпорядження покупця в узгоджене місце призначення поставки в асортименті, кількості, в строки, з якісними характеристиками, узгодженими сторонами в договорі та специфікаціях до договору. Зобов'язання покупця вважаються виконаними з моменту прийняття та оплати поставленої продукції (п.4.8 договору).
Згідно із п. 5.1. Договору загальна сума Договору складає 4 200 000 грн. 00 коп. (чотири мільйона двісті тисяч грн. 00 коп.), в т. ч ПДВ 840 000 грн. 00 коп. (вісімсот сорок тисяч грн. 00 коп.).
Відповідно до п. 6.8. Договору у випадку несвоєчасної оплати Продукції Покупець (відповідач) за письмовою вимогою Постачальника (Позивача), сплачує Постачальникові (Позивачу) неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення оплати від вартості своєчасно не оплаченої продукції, проте не більше 5% від вартості своєчасно неоплаченої Продукції.
Згідно із п.5.2 договору ціни на поставлену продукцію встановлюються сторонами у відповідних специфікаціях до даного договору.
Розрахунок за продукцію, поставлену за цим договором здійснюється у порядку та в строки, передбаченими п.5.4 договору, а саме: шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5 робочих днів з 90 календарного дня з дати поставки продукції на підставі отриманого покупцем рахунку та за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 4 договору.
У п.1 викладена специфікація до договору №704-ВЭ-3уТЭС від 05.12.2016, в якій сторонами погоджено найменування продукції, виробника, гарантійний строк, кількість та ціну. Загальна сума відповідно до вказаної специфікації складає 121190,40 грн.
Згідно із п.8.1 договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2017р., а в частині виконання зобов'язань - до повного та належного виконання сторонами своїх обов'язків.
Договір поставки №704-ВЭ-3уТЭС від 05.12.2016 та специфікація до Договору підписані сторонами у встановленому законом порядку та скріплені печатками підприємств.
Виходячи зі змісту наданої до матеріалів справи видаткової накладної №РН-121201 від 12.12.2016 позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар за договором №704-ВЭ-3уТЭС від 05.12.2016 на загальну суму 121190 грн. (а.с. 31).
Також факт поставки продукції підтверджується товарно-транспортною накладною №121201від 12.12.2016 року.
Проте, відповідач розрахунку за отриманий товар не здійснив. Згідно оформленого Позивачем акту звірення взаємних розрахунків № 4 від 29.12.2017 року по Договору № 704-ВЭ-ЗУТЭС від 05.12.2016 року заборгованість Відповідача становить 100 992,00 грн. з ПДВ.
З метою врегулювання спору у досудовому порядку Позивач направив на адресу Відповідача листи №1104/03 від 11.04.2017, №160303 від 16.03.2017, №0303 від 03.04.2017 з вимогою сплатити заборгованість за Договором.
Відповідачем на зазначені листи надана відповідь №11/382 від 24.04.2017 року, згідно якої заборгованість по Договору не заперечується, проте оплати не визначені.
Враховуючи те, що відповідач не розрахувався із позивачем за отриману продукцію, останній звернувся із позовом про стягнення боргу у сумі 100992 грн., пені у розмірі 5049,60 грн., інфляційних втрат у розмірі 15520,80 грн., 3% річних у сумі 4765,80 грн.
Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.
Згідно вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
За приписом ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Укладений між сторонами 05.12.2016 договір поставки №704-ВЭ-3уТЭС є за своєю правовою природою договором постачання, правовідносини за яким регулюються главою 30 параграф 1 Господарського кодексу України та главою 54 параграф 3 Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти цей товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами абзацу 2 ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не передбачено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).
Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до п.5.4 договору розрахунок за продукцію, поставлену за цим договором здійснюється у порядку та в строки узгоджені Сторонами у відповідних Специфікаціях.
Пунктом 4 специфікації № 1 Договору передбачено, що розрахунки за поставлену Постачальником (Позивачем) продукції за цим Договором здійснюється Покупцем (Відповідачем) шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника (Позивача) протягом 90 (дев'яносто) календарних днів після здійснення поставки продукції.
Таким чином, строк виконання зобов'язання відповідача з оплати продукції, отриманої 12.12.2016, настав 12.03.2017р.
В матеріалах справи міститься довіреність від 07.12.2016 на отримання цінностей за договором постачання №704 ВЄ-Зу-ТЕК від 05.12.2016 року, видана ВП “Зуївська теплова електрична станція” ТОВ “ДТЕК Східенерго” (а.с. 32).
Факт отримання відповідачем товару за укладеним між сторонами договором матеріалами справи не спростовано.
Проте, свої зобов'язання щодо своєчасної та повної сплати позивачу грошових коштів у сумі 100992 грн. всупереч ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України відповідач не виконав, тому вимога в частині стягнення основного боргу у розмірі 100992 грн. є правомірною та обґрунтованою, такою що підлягає задоволенню.
Крім стягнення суми основного боргу у розмірі 100992 грн. позивач просить стягнути з відповідача три відсотки річних за період з 13.03.2017 по 08.10.2018 грн. у розмірі 4765 грн., та інфляційні втрати за період з березня 2017 по вересень 2018 у розмірі 15520,80 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування - це спосіб захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом - нарахування 3% річних та інфляційних втрат є фактично більшими, ніж заявлено позивачем до стягнення, проте, враховуючи, що суд обмежений обсягом вимог позивача та не може їх змінити на власний розсуд чи спонукати до їх уточнення, вимога у цій частині підлягає задоволенню на визначену позивачем суму.
Щодо позовної вимоги про стягнення пені суд зазначає наступне.
Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).
За приписом ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 ЦК України).
Статтею 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996 року № 543-96-ВР передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Разом з тим, ч.6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Оскільки відповідачем отриманий товар у позивача без будь-яких зауважень, оплата повинна здійснюватись в термін, передбачений сторонами у договорі, так як відповідно до загальних умов виконання зобов'язання викладених в ст.ст. 526,530 ЦК боржник повинен сплатити одержаний товар в строки, передбачені умовами договору.
Згідно з п.6.8 договору №704-ВЄ-Зу-ТЕС від 05.12.2016, у разі несвоєчасної оплати продукції відповідач, за письмовою вимогою позивача, сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу від вартості своєчасно несплаченої продукції, однак не більш ніж 5% від вартості своєчасно несплаченої продукції.
Позивачем на підставі п.6.8 договору №704-ВЄ-Зу-ТЕС від 05.12.2016 нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 47305,75 грн. за період з 13.03.2017по 08.10.2018. Але оскільки за приписами п. 6.8 Договору встановлено обмеження (не більше 5 відсотків від вартості несвоєчасно оплаченої продукції), то позивач просить стягнути 5049,60 грн. (100992 х 5 %= 5049,60 грн.).
Заявою від 25.10.2018 відповідач просив суд застосувати строк позовної давності до вимоги про стягнення пені у відповідності до ч.2 ст.258 та ч.4 ст. 267 ЦК України
Як вбачається з відбитку календарного штемпеля ТОВ «Южний порт» звернулося до суду з даним позовом 08.10.2018. Однією із вимог є стягнення пені за період 13.03.2017 по 08.10.2018.
Згідно із ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Отже, правомірним є нарахування пені за період з 13.03.2017 по 13.09.2017.
Відповідно до частини 2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Частиною 4 статті 268 ЦК України встановлено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Таким чином, оскільки ТОВ «Южний порт» звернувся до суду з позовом (08.10.2018) про стягнення з відповідача пені за період з 13.03.2017 по 13.09.2017, тобто поза межами встановленого ч.2 ст.258 ЦК України річного строку, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у позові в частині стягнення пені на підставі частини 4 статті 268 ЦК України.
Щодо доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Факт отримання рахунку відповідачемпідтверджуєтьсяя підписом ОСОБА_1 на такому рахунку (а.с. 34), довіреність на ім'я якого міститься у матеріалах справи (а.с.34), а зразок підпису якого міститься в матеріалах справи на а.с. 33.
Так, відповідно до пункту 4.4. укладеного між сторонами Договору, у разі поставки продукції без відповідної документації, Покупець має право відмовитись від приймання продукції.
Відповідно до положень статті 666 Цивільного кодексу України, Якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.
Залишаючи в аналогічній справі рішення місцевого та апеляційного судів про стягнення з відповідача (покупця) суми заборгованості за договором поставки, де покупець в обґрунтування своєї позиції по справі вказував на не передання йому товаророзпорядчих документів, Верховний Суд у постанові від 22.01.2019 року у справі № 904/887/18 зазначив, що покупець з часу отримання товару не скористався наданим йому нормами статті 666 Цивільного кодексу України правом встановити постачальнику строк для передачі необхідних документів, що стосуються товару, а в разі не виконання вимог - відмовитися від договору та повернути товар. Так, покупець (відповідач) у період з часу отримання товару не відмовився та не повідомив позивача про намір відмовитися від нього через відсутність будь-яких документів, що його стосуються, водночас і не вимагав від позивача (за первісним позовом) надання цих документів.
Крім того, оскільки у Договорі поставки не передбачено оформлення передачі документів певним окремим документом, доводи скаржника про відсутність підтвердження їх надання позивачем є безпідставними, адже під час розгляду даної справи судом встановлено факт поставки товару з оформленням відповідних документів, їх прийняття відповідачем без зауважень та вимог про надання відповідних документів. (Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 16.04.2018 року у справі №911/1242/17.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.
Керуючись статтями 269, 270, 275, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 06.05.2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 19.07.2019
Головуючий суддя В.І. Сіверін
Суддя О.І. Терещенко
Суддя П.В. Тихий