08 липня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
при секретарі судового засідання ОСОБА_4
за участю прокурора ОСОБА_5
представника ОСОБА_6
розглядаючи у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 23 квітня 2019 року, -
Цією ухвалою задоволено клопотання слідчого Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві ОСОБА_8 та накладено арешт на майно, а саме на автомобіль марки VOLKSWAGEN PASSAT, 1989 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 з державним номерним знаком НОМЕР_2 , ключі від автомобіля марки VOLKSWAGEN PASSAT, 1989 року випуску, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 на автомобіль VOLKSWAGEN PASSAT, 1989 року випуску, довіреність НВО 873305.
Постановлене рішення слідчий суддя мотивував тим, що стороною обвинувачення доведено наявність підстав для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження з метою збереження речових доказів.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу в якій просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою в задоволенні клопотання слідчого про арешт майна відмовити та повернути їй вилучене майно. Згідно доводів апеляційної скарги, ухвала слідчого судді є незаконною, необґрунтованою та невмотивованою, а викладені в ній висновки такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Так, апелянт вказує на відсутність підстав для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, посилаючись на ті обставини, що надані стороною обвинувачення матеріали не містять жодних відомостей, які б вказували, що арештоване майно відповідає критеріям ст. 98 КПК України, а також, що існує загроза його знищення, відчуження чи втрати. Посилається апелянт і на відсутність постанови про визнання майна речовим доказом. Крім того, ОСОБА_7 просить врахувати, що вона не є підозрюваною чи обвинуваченою у кримінальному провадженні.
Також, згідно доводів апеляційної скарги, клопотання про арешт майна було подане до суду з пропущеним строком, при цьому питання про його поновлення не вирішувалося. Зазначає апелянт і на не дотримання слідчим суддею строку розгляду таких клопотань.
Крім того, власник майна просить врахувати, що оскаржуване рішення постановлювалось без виклику її в судове засідання, а його копію вона отримала 05 червня 2019 року, у зв'язку з чим ставить питання про поновлення пропущеного строку.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника, який підтримав подану апеляційну скаргу і просив їх задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали судового провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги та клопотання про поновлення пропущеного строку, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Враховуючи ті обставини, що розгляд клопотання слідчого про арешт майна відбувся без повідомлення власника цього майна та представника, а копію постановленого судом рішення ними було отримано 05 червня 2019 року, колегія суддів погоджується з доводами апелянта щодо поважності причин пропуску строку на оскарження ухвали слідчого судді та вважає за можливе поновити його.
Що стосується посилань апелянта на незаконність і необґрунтованість ухвали слідчого, то колегія суддів, дослідивши надані їй матеріали, вважає наступне.
Відповідно до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Згідно положень ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Крім того, в ч. 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається, в тому числі, і з метою збереження речових доказів.
Відповідно до вимог ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально-протиправним шляхом.
Як вбачається з наданих суду матеріалів Дніпровським УП ГУНП у місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12019100040002351 від 21 березня 2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 290 КК України.
Так, до Дніпровського УП ГУНП у місті Києві надійшов рапорт від О/У ВКП Дніпровського УП ОСОБА_9 , про те, що 20 березня 2019 року перебуваючи в складі СОГ, за вказівкою чергового Дніпровського УП, було здійснено виїзд за адресою: м. Київ, вул. П.Усеннка, 8, де було виявлено громадянку ОСОБА_7 у якої було вилучено автомобіль VOLKSWAGEN PASSAT, 1989 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 з державним номерним знаком НОМЕР_2 , з ознаками підробки номерів.
В ході огляду місця події було вилучено вказаний автомобіль, ключі від нього, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та довіреність.
Постановою слідчого Дніпровського управління поліції ГУНП в місті Києві ОСОБА_8 від 21 березня 2019 року вилучене майно було визнано речовим доказом. Вказана постанова наявна в матеріалах судового провадження (а.с. 16).
Також, в рамках вказаного кримінального провадження слідчий звернувся до суду з клопотанням про арешт вилученого майна з метою збереження речових доказів.
Встановивши зазначені обставини, слідчий суддя прийшов до висновку з приводу наявності підстав для задоволення клопотання та накладення арешту на вказане в ньому майно.
З такими висновками слідчого судді колегія суддів погоджується та вважає, що надані слідчим матеріали містять достатньо розумних підстав і підозр вважати, що автомобіль марки VOLKSWAGEN PASSAT, 1989 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 з державним номерним знаком НОМЕР_2 , ключі від автомобіля марки VOLKSWAGEN PASSAT, 1989 року випуску, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 на автомобіль VOLKSWAGEN PASSAT, 1989 року випуску, довіреність НВО 873305, можуть бути об'єктами кримінально протиправних дій, набутими протиправним шляхом, містити на собі сліди та відомості, що встановлюються під час кримінального провадження, що вказує на їх відповідність критеріям ст. 98 КПК України.
Таким чином, посилання апелянта на відсутність у арештованого майна ознак речового доказу є безпідставними.
Що стосується доводів ОСОБА_7 з приводу того, що вона не перебуває у процесуальному статусі підозрюваної чи обвинуваченої, то слід зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, тобто з метою збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи при наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 цього Кодексу.
Спростовуються наданими суду матеріалами доводи ОСОБА_7 про те, що клопотання слідчого про арешт майна було подано до суду з пропущеним строком, а також що слідчим суддею було розглянуто таке клопотання поза межами процесуальних строків.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді постановлена у відповідності до вимог чинного законодавства, із з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для вирішення справи, оскільки надані слідчим матеріали доводять наявність правових підстав для накладення арешту на майно.
На цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення цього провадження.
У зв'язку з цим, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали слідчого судді, а відтак, подана апеляційна скарга, за викладених в ній доводів, задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 170, 171, 173, 404, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Клопотання власника майна ОСОБА_7 про поновлення пропущеного строку на оскарження ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 23 квітня 2019 року, задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 23 квітня 2019 року, якою задоволено клопотання слідчого Дніпровського управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві ОСОБА_8 та накладено арешт на майно, а саме на автомобіль марки VOLKSWAGEN PASSAT, 1989 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 з державним номерним знаком НОМЕР_2 , ключі від автомобіля марки VOLKSWAGEN PASSAT, 1989 року випуску, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 на автомобіль VOLKSWAGEN PASSAT, 1989 року випуску, довіреність НВО 873305, залишити без зміни, а апеляційну скаргу власника майна ОСОБА_7 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не
підлягає.
Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-сс/824/3658/2019 Категорія ст. 170 КПК України
Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_10
Доповідач: ОСОБА_1