Іменем України
17 липня 2019 року
Київ
справа №2а-10061/09/2570
адміністративне провадження №К/9901/1173/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів Шишова О.О., Яковенка М.М.,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2014 року у складі судді Клопот С.Л. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2015 року у складі колегії суддів: Шелест С.Б. (головуючого), Пилипенка О.Є., Романчук О.М. у справі № 2а-10061/09/2570 за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції Чернігівської області (в подальшому Чернігівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Чернігівській області), в якому просив:
- стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20 вересня 2008 року по 31 березня 2009 року.
2. Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2009 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року, адміністративний позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 16 455,18 грн за період з 20 вересня 2008 року по 31 березня 2009 року. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вказав на обов'язок роботодавця здійснити повний розрахунок при звільненні відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України. Разом з тим, судом першої інстанції допущено негайне виконання судового рішення в частині стягнення за один місяць в сумі 2557, 80 грн.
2.1. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2014 року постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2010 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд. Підставою для скасування рішень судів попередніх інстанції слугувала відсутність відповідного розрахунку середньої заробітної плати, що підлягає виплаті позивачу за час затримки.
3. Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2014 року адміністративний позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 183, 35 грн. Під час нового розгляду справи позивач відмовився від позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період в 20 вересня 2008 року по 19 жовтня 2008 року. Для обрахунку суми середньої заробітної плати, судом застосовано положення пункту 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» щодо необхідності врахування розміру спірної суми та істотності цієї суми порівняно з середнім заробітком.
3.1. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог. Судом апеляційної інстанції вказано на те, що, невиплачена при звільненні сума складає 25 грн, а станом на момент нового розгляду справи відповідачем фактично виплачено позивачу грошові кошти в розмірі 2557, 80 грн. Зазначене, на переконання суду, свідчить про отримання коштів у розмірі, який істотно перевищує розмір несвоєчасно виплачених добових витрат 25 грн, та виключає можливість стягнення на користь позивача додаткових грошових коштів.
4. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
4.1. Позивача було звільнено з посади оперуповноваженого відділення боротьби з суб'єктами господарювання, що мають ознаки фіктивності, відділу податкової міліції Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції за власним бажанням 22 травня 2008 року.
4.2. В подальшому, позивач звертався до відповідача із заявами щодо оплати відрядження в період проходження служби. У відповідь листом заступника голови Державної податкової адміністрації в Чернігівській області від 14 січня 2009 року позивача повідомлено, що відповідно до авансового звіту від 12 вересня 2007 року сума використання коштів на відрядження з підтверджувальними документами складає 137 грн, а авансовий звіт було затверджено в сумі 112 грн, у зв'язку з чим різниця склала 25 грн. Оплата за роботу в вихідні дні, у тому числі і 09 вересня 2007 року, була здійснена при звільненні.
4.3. Листом заступника голови Державної податкової адміністрації в Чернігівській області від 16 січня 2009 року за результатами розгляду звернення позивача, зобов'язано начальника Чернігівської міжрайонної державної податкової інспекції нарахувати та виплатити позивачу добові витрати в розмірі 25 грн.
4.4 Платіжним дорученням від 31 березня 2009 року № 179 на картковий рахунок позивача було перераховано 25 грн в рахунок оплати добових витрат.
4.5. Позивач звернувся до суду із вказаним позовом та зазначив, що затримка повного розрахунку при звільненні впливає на його матеріальне становище.
5. Задовольняючи позовні вимоги під час першого розгляду справи, судом вказано на те, що до спірних правовідносин мають бути застосовані загальні норми статті 116 Кодексу законів про працю України. Разом з тим, у випадку невиконання роботодавцем обов'язку щодо повного розрахунку при звільненні, наслідком є застосування положень статті 117 Кодексу законів про працю України стосовно виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
5.1. Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Вищим адміністративним судом України вказано на обов'язковість перевірки розрахунку позивача про середню заробітну плату, який застосовано судами. Вказане стало підставою для направлення справи на новий розгляд.
5.2. Під час подальшого розгляду судом першої інстанції було здійснено розрахунок суми яка підлягає виплаті, з урахуванням позиції Пленуму Верховного суду України викладеній в постанові від 24.12.1999 № 13. Відтак, судом застосовано співвідношення суми заборгованості на день звільнення - 25 грн, із сумою розміру відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.
5.3. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції вказав на відсутність підстав стягнення на користь позивача коштів, у зв'язку з тим, що за час розгляду справи позивачем було фактично отримано кошти в сумі, яка значно перевищує суму стягнення, визначену судом першої інстанції на його користь.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
5. Позивач звернувся до суду із касаційною скаргою, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Крім того, позивач просить винести окрему ухвалу щодо судів першої та апеляційної інстанцій у зв'язку з неврахування ними висновків Вищого адміністративного суду України викладених в ухвалі від 11 червня 2014 року.
6. Аргументи касаційної скарги зводяться до того, що судами попередніх інстанцій не було виконано вказівки суду касаційної інстанції, зазначені ним у рішенні суду про повернення справи на новий розгляд. Зокрема позивач стверджує, що судам належало лише перевірити наведений ним розрахунок сум відшкодування, оскільки спір про суму заборгованості на день звільнення між сторонами відсутній. Всупереч зазначеному, судом першої інстанції було здійснено власний розрахунок, який на думку позивача порушує його права та інтереси.
6.1. На переконання позивача, судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
7. Конституція України від 28 червня 1991 № 254к/96-ВР.
7.1. Стаття 43. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
8. Кодекс законів про працю України від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
8.1. Стаття 116. Строки розрахунку при звільненні
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану суму.
8.2. Стаття 117. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
9. Абзац 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Порядок обчислення середньої заробітної плати».
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
10. Колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги позивача з огляду на наступне.
11. Постановою Вищого адміністративного суду України від 11 червня 2014 року встановлено обов'язковість застосування до спірних правовідносин положень Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, якими врегульовано як право на відшкодування за період затримки розрахунку, так і порядок обрахунку такого відшкодування. Проте, вирішуючи справу по суті після повернення на новий розгляд, судом першої інстанції було здійснено обрахунок належних до виплати сум, посилаючись на позицію пленуму Верхового суду України висловлену в постанові 24 грудня 1999 року № 13.
12. Колегія суддів звертає увагу, що судом першої інстанції було також помилково зазначено кількість днів затримки розрахунку відносно заявлених позовних вимог, а також наведено обрахунок, який не визначено законодавчо. Крім того, в матеріалах судової справи міститься інформація про розмір середнього заробітку позивача за квітень 2008 року, що унеможливлює встановлення розміру середньомісячної заробітної плати, оскільки такі обрахунки здійснюються виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці.
13. Колегія суддів вказує, що скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції керувався обставинами здійснення відповідачем розрахунку в сумі 2557, 80 грн, яка значно перевищує суму стягнення обраховану судом першої інстанції. Відтак, перевірки проведеного розрахунку судом апеляційної інстанції самостійно проведено не було, тому колегія суддів вважає необґрунтованими підстави для відмови в задоволенні позовних вимог, зазначені в постанові суду апеляційної інстанції. Крім того варто зазначити, що кошти в сумі 2557, 80 грн відповідачем було виплачено на виконання ухвали суду першої інстанції про допущення до негайного виконання в частині виплат за один місяць, що не може слугувати належною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
14. За таких умов, судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх необхідних обставин для правильного вирішення справи по суті.
15. Разом з тим, колегія суддів не вбачає підстав, для задоволення касаційної скарги позивача в частині винесення окремої ухвали стосовно судів попередніх інстанцій.
16. Частиною другою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
17. Частиною другою статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
18. З огляду на наведене, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 351, 353, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
19. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
20. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 вересня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 січня 2015 року у справі № 2а-10061/09/2570 за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернігівській області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
21. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття
Суддя-доповідач І.В. Дашутін
Судді О.О. Шишов
М.М. Яковенко