Іменем України
17 липня 2019 року
Київ
справа №825/1281/16
адміністративне провадження №К/9901/12860/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів Шишова О.О., Яковенка М.М.,
розглянув в порядку письмового провадження касаційну скаргу управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.08.2016 у складі судді Скалозуб Ю.О. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2016 у складі колегії суддів: Епель О.В. (головуючого), Карпушової О.В., Кобаля М.І. у справі № 825/1281/16 за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області про стягнення коштів, -
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
1. ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області, в якому просив:
- стягнути з відповідача кошти в розмірі середнього заробітку за час затримки виконання постанови Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.12.2015 року про поновлення на посаді за період з 24.12.2015 по 11.03.2016 р. в сумі 14801,76 грн;
- стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію втрати частини доходів за час затримки виконання судового рішення щодо виплати грошового забезпечення за період з 24.12.2015 по 11.03.2016.
2. Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.08.2016 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто кошти в розмірі середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
2.1. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2016 апеляційну скаргу управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
3.1 Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24.12.2015 у справі № 825/1995/15-а задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області, Носівського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області про поновлення на роботі. Судом скасовано накази управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області від 22.05.2015 № 187 о/с та від 30.11.2015 № 2 о/с в частині звільнення позивача та поновлено ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Носівського районного відділу - начальника слідчого відділення управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області з 23.05.2015. Вказане рішення допущено до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Носівського районного відділу - начальника слідчого відділення управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області.
3.2. В подальшому, управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області видано наказ від 11.03.2016 № 11/ос про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Носівського районного відділу - начальника слідчого відділення управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області.
3.3. Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, оскільки вважає, що затримка виконання рішення суду, допущеного до негайного виконання, призвела до порушення його прав та законних інтересів.
4. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав на те, що відповідач зобов'язаний був негайно виконати рішення суду, а у разі затримки такого виконання - понести відповідальність у вигляді обов'язку виплатити середній заробіток за час затримки. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо компенсації втрат, судами зазначено про те, що виплата за невиконання рішення суду в певний період, має разовий характер, а тому не підлягає індексованому компенсуванню.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
5. Управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області звернулось до суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
5.1. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що рішенням суду про поновлення на посаді не було вирішено питання стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу, а тому відсутні підстави для виплати будь-яких додаткових коштів на користь позивача. Крім того, відповідач посилається на неможливість притягнення до юридичної відповідальності одного органу державної влади за дії іншого.
Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
6. Згідно із частиною п'ятою статті 124 Конституції України від 28.06.1991 № 254к/96-ВР судові рішення є обов'язковими для виконання на всій території України.
7. Постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно (пункт 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції станом до 15.12.2017). Вказана норма кореспондується з положеннями пункту 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції станом після 15.12.2017).
8. Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
9. Крім того, за загальним правилом в питаннях регулювання публічної служби пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
10. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню (частина п'ята статті 235 Кодексу законів про працю України).
11. Нормами частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
12. При цьому, статтею 236 Кодексу законів про працю України визначені підставі для оплати вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі. Так, даною нормою встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
13. Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов'язок полягає у тому, що роботодавець зобов'язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.
14. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.
15. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина третя статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України).
16. Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.
17. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі
18. Відтак, колегія суддів зазначає, що нормами Кодексу законів про працю України чітко розмежовано підстави стягнення «середнього заробітку за час вимушеного прогулу», який згідно норм частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України стягується одночасно із ухваленням рішення про поновлення незаконно звільненого працівника, та підстави стягнення «середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі», який за нормами статті 236 Кодексу законів про працю України стягується за період затримки виконання рішення уповноваженого органу про поновлення на роботі.
19. Актуальним є застосування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2018 у справі № 243/2748/16-ц. Так, Верховним Судом вказано, що для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 Кодексу законів про працю України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.
20. Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішення суду про поновлення позивача на посаді прийнято 24.12.2015 та допущено до негайного виконання. У той же час, в матеріалах судової справи міститься витяг із наказу від 11.03.2016 № 11/ос про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Носівського районного відділу - начальника слідчого відділення управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області.
21. Судом першої інстанції було встановлено, що згідно з довідкою управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області від 30.08.2016 № 1005/124/24/01-2016 середньоденне грошове забезпечення позивача складало 275, 93 грн. На підставі чого, в подальшому зроблено висновок про суму заборгованості за затримку виконання судового рішення за період з 25.12.2015 по 11.03.2016.
22. Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції щодо розмежування сфер дії статей 235 та 236 Кодексу законів про працю України та не приймає до уваги доводи касаційної скарги стосовно відсутності в рішенні суду про поновлення на посаді вирішення питання про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.
23. У той же час, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій було об'єктивно, повно та всебічно досліджено обставини справи та докази, наявні в матеріалах справи, щодо факту затримки виконання судового рішення, акту відповідача про поновлення позивача на посаді та досліджено обставини його грошового забезпечення.
24. Стосовно доводів відповідача, викладених у касаційній скарзі, про статус юридичної особи відповідача та його структурного підрозділу, Носівського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справи України в Чернігівській області, як окремої юридичної особи наділеної правосуб'єктністю, колегія суддів зазначає наступне. Рішенням суду про поновлення позивача на посаді було скасовано наказ управління Міністерства внутрішніх справи України в Чернігівській області, що свідчить про обов'язок саме вказаного органу державної влади поновити порушені права позивача. Відтак, відсутні підстави вважати, що судами першої та апеляційної інстанції було невірно встановлено коло учасників правовідносин та судового процесу.
25. Разом з тим, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій правильно зазначено, що підстави для компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків наявні лише у разі затримки виплати грошових доходів особи, які мають постійний, не разовий характер.
26. За змістом частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
27.Частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
28. З огляду на наведене, касаційна скарга управління Міністерства внутрішніх справи України в Чернігівській області не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд, -
29.Касаційну скаргу управління Міністерства внутрішніх справи України в Чернігівській області залишити без задоволення.
30. Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.08.2016 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2016 у справі № 825/1281/16 за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Чернігівській області про стягнення коштів - залишити без змін.
31.Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Суддя-доповідач І.В. Дашутін
Судді О.О. Шишов
М.М. Яковенко