Іменем України
17 липня 2019 року
Київ
справа № 819/972/17
провадження № К/9901/20755/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.
розглянув у письмовому провадженні в касаційній інстанції справу
за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області, за участю третьої особи - Головного управління державної казначейської служби України в Тернопільській області, про стягнення суддівської винагороди, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду, прийняту 07 вересня 2017 року, у складі колегії суддів: Затолочного В. С. (головуючий), Бруновської Н. В., Матковської З. М.
І. Суть спору
1. У червні 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Тернопільській області (далі також - відповідач, ТУ ДСА в Тернопільській області, Управління), за участю третьої особи - Головне управління державної казначейської служби України в Тернопільській області, в якому просила:
1.1. визнати протиправною бездіяльність Управління щодо нездійснення нарахування судді Підволочиського районного суду Тернопільської області ОСОБА_1 суддівської винагороди, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік»;
1.2. стягнути з Відповідача на її користь недоплачену суддівську винагороду за січень 2017 року в сумі 14 720,00 гривень.
2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що вона як суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області за січень місяць 2017 року отримала суддівську винагороду в сумі 14 720,00 грн., з якою не погоджується, оскільки вважає, що розмір суддівської винагороди регулюється статтею 133 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI та повинен обраховуватися виходячи з 10 мінімальних заробітних плат (10х3200 гривень), що становить 32000,00 гривень.
2.1. Також позивач зазначає, що відповідно до статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 02 червня 2016 року № 1402-VIII суддівська винагорода не може визначитись іншими нормативно правовими актами, а тому нарахування заробітної плати виходячи з розміру 10 прожиткових мінімумів вважає протиправною і просить стягнути недоплачену заробітну плату виходячи з розміру 10 мінімальних заробітних плат та враховуючи 15% доплати за вислугу років що з 3умовило звернення до суду з даним позовом.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
3. Згідно Указу Президента України від 31 липня 2012 року № 461/2012 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначена на посаду судді Підволочиського районного суду Тернопільської області строком на п'ять років.
4. Відповідно до довідки про доходи судді ОСОБА_1 за січень 2017 року виплачено суддівську винагороду виходячи з посадового окладу 16000,00 гривень, тобто з 10 прожиткових мінімумів, що на думку позивача є неправомірним так як розмір її посадового окладу повинен становити 32000,00 гривень, а саме 10 мінімальних заробітних плат.
ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
5. Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 3 липня 2017 року позов задовольнив частково.
5.1. Визнав неправомірними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області щодо нарахування судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за січень 2017 року.
5.2. Зобов'язав територіальне управління Державної судової адміністрації України в Тернопільській області провести перерахунок і виплату недоплаченої суддівської винагороди ОСОБА_1 за січень 2017 року, виходячи з розміру посадового окладу 32000,00 гривень.
6. Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 7 вересня 2017 року постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 3 липня 2017 року скасував та прийняв нову, якою в позові відмовив.
7. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив гарантоване державою право позивача на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності, що виявилось в застосуванні при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди за січень місяць 2017 року пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІ та невиконанні пункту 23 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VІІІ.
8. Львівський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позову, виходив з того, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 3200,00 гривень не передбачені, а відтак відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 поза межами видатків державного бюджету на її оплату праці.
IV. Касаційне оскарження
9. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
10. Свою касаційну скаргу мотивує застосуванням судом апеляційної інстанції пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України № 1774-VII від 06 грудня 2016 року «Про внесення до деяких законодавчих актів України», яку не належить застосовувати до спірних правовідносин.
10.1. Наголошує, що невиконання пункту 23 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» порушує гарантоване державою право на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності.
V. Релевантні джерела права й акти їх застосування
11. Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
12. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
13. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
14. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
15. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
16. В силу статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
17. Згідно з частиною першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
18. У відповідності до пункту 22 Розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
19. За правилами пункту 23 наведеного Розділу до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VІ (далі - Закон № 2453-VІ).
20. Частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VI обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
VI. Позиція Верховного Суду
21. З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 призначено на посаду судді до набрання чинності Законом № 1402-VIII. При цьому кваліфікаційне оцінювання у відповідності до вимог законодавства позивач не проходила.
22. Враховуючи приписи пункту 23 Розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII, в якому визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VІ, Верховний Суд вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про те, що позивачу повинна нараховуватись суддівська винагорода відповідно до Закону № 2453-VІ.
23. Зі спірних правовідносин, що склались у цій справі вбачається, що позивач наголошує на незастосуванні відповідачами приписів частини третьою статті 133 Закону № 2453-VI, в якій обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.
24. З цього приводу слід зазначити, що наведена норма є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього.
25. За таких обставин, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону 2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.
26. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, а саме, пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 грн.) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
27. Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200,00 гривень) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі й суддів.
28. Водночас цим пунктом законодавець передбачив таке: «До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень».
29. Аналіз такого правового врегулювання дає підстави зробити правовий висновок, що законодавець встановив: по-перше, два види (розміри) мінімальної заробітної плати; по-друге, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів розмір мінімальної заробітної плати 3200 грн.; по-третє, чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600,00 гривень.
30. Крім того, таким врегулюванням законодавець не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.
31. За таких обставин і правового врегулювання Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що в задоволенні позову слід відмовити за відсутністю підстав.
32. Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновки судів першої та апеляційної інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.
33. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.
34. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
VII. Судові витрати
35. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду прийняту 07 вересня 2017 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. І. Смокович
Судді В. М. Бевзенко
Н. А. Данилевич