Іменем України
17 липня 2019 року
м. Київ
справа №820/6855/16
касаційне провадження №К/9901/42304/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2017 (головуючий суддя - Бенедик А.П., судді: Донець Л.О., Мельнікова Л.В.) у справі № 820/6855/16 за позовом ОСОБА_1 до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення суми,
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, в якому, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.04.2016 № 266-1303.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 06.02.2017 адміністративний позов задовольнив з підстави ненадання контролюючим органом до суду жодних доказів того, що належний позивачу автомобіль станом на 01.01.2016 мав вартість понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 19.06.2017 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2017 скасував та прийняв нову, якою відмовив у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на наявний у матеріалах справи розрахунок вартості транспортного засобу ОСОБА_1 , з якого вбачається, що вартість автомобіля складає 1128150,00 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в касаційному порядку.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2017 і направити справу на новий судовий розгляд.
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 посилається на порушення судом норм процесуального права, а саме: статей 11, 71, 131, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді апеляційної інстанції).
Зокрема, зазначає, що органом доходів і зборів при проведенні оцінки належного позивачу транспортного засобу не враховано особливості його стану, а саме рівень пошкоджень автомобіля, який з кінця 2015 року непридатний для використання.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.04.2016 № 266-1303, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 25000,00 грн.
Обґрунтовуючи підставу прийняття зазначеного акта індивідуальної дії, Центральна об'єднана державна податкова інспекція м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області зазначала, що ОСОБА_1 є власником транспортного засобу марки Toyota, моделі Land Cruiser 200, 2014 року випуску, з об'ємом двигуна 4461 куб. см., дизель, який має середньоринкову вартість понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, а тому відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України є платником транспортного податку в 2016 році.
Надаючи оцінку правомірності прийняття оскаржуваного акта індивідуальної дії, слід враховувати таке.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.
Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 цього Кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267.
Редакція підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, якою встановлено ознаки (характеристики) легкового автомобіля, наявність яких є умовою для віднесення його до об'єкта оподаткування транспортним податком, змінювалась.
Так, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015 № 909-VIII внесено зміни до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України, які були чинними в період з 01.01.2016 по 31.12.2016.
Згідно з абзацом першим підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній з 01.01.2016 по 31.12.2016) об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.
Станом на 01.01.2016 мінімальна заробітна плата установлена в розмірі 1378 грн. (стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25.12.2015 № 928-VIII).
Отже, платником транспортного податку за базовий податковий період - 2016 рік є власник легкового автомобіля, середньоринкова вартість якого становить понад 1033500,00 грн. (1378,00 грн. х 750) та з року випуску якого минуло не більше п'яти років (включно).
Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті (абзац другий підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (у редакції, чинній з 01.01.2016 по 31.12.2016)).
Методика визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 66, відповідно до положень пункту 2 якої (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного акта індивідуальної дії) середньоринкова вартість автомобіля розраховується за методом аналогії цін ідентичних автомобілів за формулою, визначеною в пункті 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 № 403, де за ціну нового транспортного засобу (Цн) береться ціна нового автомобіля з урахуванням марки, моделі, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач.
Пунктом 3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 № 403 встановлено, що середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: Сср = Цн х (Г / 100) х (1 ± (Гк / 100), де Цн - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Гк - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.
Мінекономрозвитку відповідно до Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 66, розраховує середньоринкову вартість автомобіля та щороку до 1 лютого базового податкового (звітного) періоду подає ДФС інформацію про автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (пункт 13 Методики).
Мінекономрозвитку забезпечує роботу офіційного веб-сайту в режимі, який дає змогу отримати інформацію про середньоринкову вартість автомобіля шляхом введення даних про їх марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг (пункт 14 Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 66).
На коефіцієнт коригування ринкової вартості транспортних засобів згідно з додатком 1 та додатком 2 Методики визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2016 № 66, впливає строк експлуатації транспортних засобів та нормативний середньорічний пробіг транспортних засобів.
При цьому, технічний стан автомобіля, на що звертає увагу позивач в обґрунтування поданої касаційної скарги, відповідно до Методики не впливає на обрахунок середньоринкової вартості автомобіля.
Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що виключно надана центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку (Мінекономрозвитку), інформація про визначення середньоринкової вартості легкового автомобіля з урахуванням даних про його марку, модель, рік випуску, тип двигуна, об'єм циліндрів двигуна, тип коробки переключення передач та пробіг, є підставою для висновку про наявність/відсутність підстав для віднесення такого транспортного засобу до об'єкта оподаткування транспортним податком у 2016 році та, відповідно, прийняття органом доходів і зборів податкового повідомлення-рішення про визначення транспортного податку.
У свою чергу, вимоги частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в суді першої інстанції), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017), зобов'язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Повнота з'ясування обставин у цій справі вимагає від суду витребування у відповідача або у Мінекономрозвитку інформації, яка стала підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, в тому числі і відомостей щодо пробігу транспортного засобу позивача, які враховувались при розрахунку середньоринкової вартості транспортного засобу ОСОБА_1 та впливають на визначення об'єкта оподаткування транспортним податком у звітному періоді.
Судами попередніх інстанцій вищезазначених вимог не виконано та не встановлено чи отримував податковий орган інформацію від Мінекономрозвитку про автомобілі, які відносяться до об'єкта оподаткування транспортним податком у 2016 році, та чи згідно з такими відомостями, належний позивачу автомобіль підпадає під ознаки об'єкта оподаткування транспортним податком у 2016 році.
Крім того, не враховано попередніми судовими інстанціями й те що, податковим законодавством передбачено алгоритм дій платника податку у випадку встановлення неправильності застосованих контролюючим органом даних при прийнятті податкового повідомлення-рішення про визначення транспортного податку.
Так, у відповідності до підпункту 267.6.10 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) фізичні особи-платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем своєї реєстрації для проведення звірки даних щодо: а) об'єктів оподаткування, що перебувають у власності платника податку; б) розміру ставки податку; в) нарахованої суми податку.
У разі виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів (зокрема документів, що підтверджують право власності на об'єкт оподаткування, перехід права власності на об'єкт оподаткування, документів, що впливають на середньоринкову вартість легкового автомобіля), контролюючий орган за місцем реєстрації платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним).
Утім, судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовано, чи зверталась ОСОБА_1 із письмовою заявою для проведення звірки розрахунку, здійсненого податковим органом, зокрема, щодо показників, що впливають на середньоринкову вартість легкового автомобіля, та, відповідно, правомірності віднесення транспортного засобу, який зареєстрований за позивачем, до об'єкта оподаткування транспортним податком у 2016 році.
За таких обставин висновки як суду першої інстанції про неправомірність покладення контролюючим органом на позивача обов'язку зі сплати транспортного податку за 2016 рік згідно з оскарженим податковим повідомленням-рішенням, так і суду апеляційної інстанції про законність таких дій відповідача є передчасними, оскільки не здійснені із належним застосуванням принципу офіційного з'ясування обставин справи.
За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про обґрунтованість/безпідставність заявлених позовних вимог з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2017 та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2017 у справі № 820/6855/16 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна
Л.І. Бившева
В.В. Хохуляк