Іменем України
17 липня 2019 року
м. Київ
справа №2а-164/12/0970
касаційне провадження №К/9901/25917/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Шипуліної Т.М.,
суддів: Бившевої Л.І., Гончарової І.А.
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.07.2012 (суддя Панікар І.В.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2015 (головуючий суддя - Обрізко І.М., судді: Левицька Н.Г., Сапіга В.П.) у справі № 2а-164/12/0970 за позовом Дочірнього підприємства «Івано-Франківський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, за участю Прокуратури Івано-Франківської області, про скасування податкового повідомлення-рішення,
Відкрите акціонерне товариство «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.12.2011 № 0001632301.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 17.07.2012 позов задовольнив повністю.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 12.10.2015 залишив постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.07.2012 без змін.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Державна податкова інспекція у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області оскаржила їх у касаційному порядку.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.07.2012, ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2015 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 187, 198, 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), статей 2, 7, 9, 11, 71, 159, 206 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).
Зокрема, наголошує на фіктивному характері розглядуваних господарських операцій.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області проведено позапланову виїзну перевірку Дочірнього підприємства «Івано-Франківський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» з питань правильності обчислення та сплати податку на додану вартість при здійсненні операцій з придбання в Приватного підприємства «Л.В.М.» та в Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроконсалтсервісгруп» за період з 01.07.2011 по 31.08.2011, результати якої оформлено актом від 20.12.2011 № 13244/23-1/31790584.
За її наслідками відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.5, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на неправомірне включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у ціні придбаних у Приватного підприємства «Л.В.М.» бітуму нафтового дорожнього (БДН 60/90), паливно-мастильних матеріалів, транспортно-експедиційних послуг, а також у Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроконсалтсервісгруп» чорнов'яжучого матеріалу, транспортних послуг внаслідок непідтвердження реального характеру здійснених операцій належним чином оформленими первинними документами.
Обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилався, зокрема, на недоліки представлених платником видаткових накладних та актів приймання-передачі, а також на наявність ознак фіктивності в контрагентів Приватного підприємства «Л.В.М.» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроконсалтсервісгруп».
На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.12.2011 № 0001632301, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 3977395,00 грн. за основним платежем та 1988698,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Визнаючи неправомірним та скасовуючи названий акт індивідуальної дії, суди попередніх інстанцій виходили з того, що реальний характер спірних операцій підтверджується належним чином складеними первинними документами, а також копією постанови від 15.02.2013 про закриття кримінального провадження в частині окремих кримінальних порушень, де зазначено, що в ході досудового розслідування не здобуто доказів, які б свідчили про ухилення службовими особами Дочірнього підприємства «Івано-Франківський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» від сплати податків за операціями із Приватним підприємством «Л.В.М.» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроконсалтсервісгруп».
За правилами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.
Вимоги частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в попередніх судових інстанціях), які кореспондують правилам частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017), зобов'язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з'ясування всіх обставин справи і у відповідних випадках до витребування тих доказів, яких, на думку суду, не вистачає для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.
Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.
Реальність, зокрема, потребує з'ясування того факту, чи справді відповідні товарно-матеріальні цінності та послуги отримано від указаних у первинних документах контрагентів.
Для цього необхідно встановити, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв'язки між позивачем та його задекларованими постачальниками, хто персонально брав у цьому участь, допитати відповідних осіб (у тому числі посадових осіб контрагентів, задіяних у такому процесі) як свідків з метою з'ясування умов та характеру здійснених операцій.
Не перевірено судами й фактичний альтернативний рух активів у порівнянні із задекларованим.
Не досліджено судовими інстанціями і технічну можливість Приватного підприємства «Л.В.М.» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроконсалтсервісгруп» виконати спірні поставки з урахуванням їх фактичних господарських ресурсів, понесення ними витрат, пов'язаних з реальним здійсненням господарської діяльності (на оренду приміщень, оплату комунальних платежів та електроенергії, виплату заробітної плати тощо).
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Таким чином, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суд на підставі встановлених ним обставин та досліджених доказів, з урахуванням принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, повинен дійти висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську Головного управління ДФС в Івано-Франківській області задовольнити частково.
Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.07.2012 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.10.2015 у справі № 2а-164/12/0970 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна
Л.І. Бившева
І.А. Гончарова