15 липня 2019 рокуЛьвів№ 857/5154/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів :
головуючого судді: Запотічного І.І.,
суддів: Довгої О.І., Затолочного В.С.,
при секретарі судового засідання: Дроздовській Ю.А.,
з участю представників апелянта: Шкоди П.В., Іванців М.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 березня 2019 року (суддя- Махаринець Д.Є., ухвалене в м. Рівне) у справі № 460/54/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) до Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області про визнання протиправними і скасування рішень, зобов"язання до вчинення дій,-
05.01.2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області від 10 липня 2018 року про відмову в продовженні строку перебування на території України, зобов'язати відповідача прийняти рішення про продовження терміну перебування на території України.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 20 березня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду його оскаржив позивач, з підстав не відповідності нормам матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.
В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом не враховано, що з 19.03.2017 по 16.11.2017 він перебував під вартою, а з 16.11.2017 до 03.07.2018 перебував під домашнім арештом, при цьому в нього незаконно було вилучено паспорт негромадянина Латвійської Республіки НОМЕР_1 № НОМЕР_2 , який отримав лише 03.07.2018.
Вважає, що судом не взято до уваги, що відповідно п. 11 Порядку розгляду заяв іноземців та осіб без громадянства про продовження строку перебування на території України, затвердженого наказом Міністерства Внутрішніх Справ України № 363 від 25.04.2012 в разі відмови в продовжені строку перебування в Україні іноземцеві чи особі без громадянства надається строк для виїзду з України. Отже, вказаний факт вже встановлює певні обов'язки для особи, якій відмовлено в продовженні строку перебування в Україні.
Тобто, в даному випадку після відмови в продовженні строку перебування в Україні виникає необхідність покинути територію України та заборона прибуття на територію України протягом 90 днів, оскільки він перебував на території України більше 180 днів. В той, же час в нього були призначені судові слухання у кримінальному провадженні, в якому він обвинувачується.
При виїзді з території України 26 липня 2018 року посадовими особами відділу прикордонної служби «Пархоменкове» Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України винесено постанову №001412 від 26.07.2018 про накладення адміністративного стягнення стосовно ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 203 КУпАП - порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні і транзитного проїзду через територію України. Підставою, якраз слугував факт відмови ДМС у продовженні строку перебування в Україні.
17 грудня 2018 року рішенням Рівненського міського суду №569/14740/18 вказану постанову скасовано, при цьому суд зазначив, що вина у порушенні встановленого терміну перебування в Україні допущена не позивачем ( ОСОБА_4 ), а органами влади, правоохоронними органами, органами прокуратури та суду. Вказані обставини потягли для мене негативні наслідки у вигляді безпідставного притягнення до адміністративної відповідальності та необхідності оскарження вказаних дій посадових осіб Державної прикордонної служби України.
Таким чином, дане рішення порушує його особисті права та є актом індивідуальної дії, оскільки встановлює обов'язковість його виконання; встановлює правові норми поведінки та формує конкретні правовідносини; не встановлює юридичні факти, що можуть спричинити для позивача певні правові наслідки (необхідність покинути територію України, неможливість в'їзду на територію України на протязі 90 днів, безпідставне притягнення до адміністративної відповідальності).
Вважає, що суд прийшов до невірного висновку щодо відсутності в нього обмежень на виїзд з території України, або на в'їзд на її територію. Так, суд встановив, що відповідно до ухвали Рівненського міського суду від 03.07.2018 йому надано дозвіл на тимчасові числені виїзди в Латвійську Республіку. Вказаний дозвіл видано у відповідності до ст. 194 КПК України і він жодним чином не стосується наявності чи відсутності підстав продовження строку перебування в Україні.
В той, же час ст. 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон №3773) забороняє виїзд з території України особам, яким повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або кримінальна справа розглядається судом - до закінчення кримінального провадження. Тобто, навіть при відмові в продовженні строку перебування в Україні залишається обов'язок не залишати її територію на невизначений строк.
Також зазначає, що перебував на території України більше 90 днів, більше 180 днів, а при оформленні короткострокової візи (тип «С») дозвіл надається для перебування в Україні строком до 90 днів протягом 180 днів. Тобто, навіть при отриманні короткострокової візи зможе в'їхати в Україну лише через 90 днів після виїзду. До того ж, при наявності факту притягнення до кримінальної відповідальності взагалі існує ризик щодо відмови у видачі такої візи, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземцю або особі без громадянства може бути відмовлено в наданні візи у разі загрози національній безпеці держави або охороні громадського порядку, забезпеченню охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають на території України.
Зазначає, що на час розгляду адміністративного позову судом першої інстанції і на даний час, у судовому засіданні по кримінальному провадженні в якому його обвинувачують, оголошено перерву до вересня поточного року. Для того щоб повернутися в Україну для подальшої участі в судових засіданнях необхідно було звернутись до посольства України в Латвійській Республіці, і лише за особистого втручання посла України надано короткострокову візу в Україну, яку можуть анулювати будь-якої миті, до того ж строк її закінчиться раніше розгляду кримінального провадження по суті. У зв'язку з чим, має обґрунтовані побоювання, що в якийсь момент не зможе повернутися в Україну та прийняти участь в судових засіданнях, де має намір захисти своє чесне ім'я та відновити справедливість, що в свою чергу може бути розцінено, як переховування від судових органів, але і знаходитись в Україні без продовження строку перебування не може.
Отже, незаконна відмова у продовженні для строку перебування в Україні перешкоджає не лише його правам на пересування, а й на справедливий судовий розгляд та ефективний юридичний захист визначений ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на відновлення його порушених прав.
Підстави для продовження строку перебування в Україні іноземців та осіб без громадянства на території України у разі, коли вони прибули за короткостроковою візою, а також з держав з безвізовим порядком в'їзду за наявності обґрунтованих підстав не є вичерпними, і до таких випадків якраз відносяться факти затримання чи позбавлення/обмеження волі іноземців чи осіб без громадянства за підозрою у вчиненні злочину, що надає підстави для продовження строку перебування в Україні для нього як іноземця.
Просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким позов задоволити.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що наданими УДМС доказами підтверджено обставини звернення 06.07.2018 позивача до УДМС із заявою про продовження строку перебування на території України, поза межами строку для звернення, передбаченого ст.17 Закону України № 3773-УІ; п.8 Порядку № 150, п. 3. Порядку розгляду заяв іноземців та осіб без громадянства про продовження строку перебування на території України, затверджений наказом МВС України від 25.04.2012 №363 (далі - Порядок № 363). Відповідно до візи Y03206167 в паспорті іноземця LZ № 4045592, термін її дії закінчився 15.06.2017. Після цієї дати у іноземця/особи без громадянства виникає обов'язок покинути територію України.
УДМС, так само як і судом, не встановлено наявності підстав, які не дають змоги позивачу виїхати з України, відповідно до ст. 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», оскільки відповідно до ухвали Рівненського міського суду від 03.07.2018, хоча судом і застосовано до обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у виді особистого зобов'язання за викликом прибути до суду, проте надано дозвіл на тимчасові численні виїзди з країни тимчасового проживання України в Латвійську республіку.
Не вбачається наявності обмежень на в'їзд позивача на територію України, оскільки таких рішень УДМС не приймало.
Позивач на загальних підставах відповідно до Законів України та міжнародних правових норм не обмежений в праві вільного пересування в тому числі і у в'їзді на територію України.
Законом чітко визначено підстави для звернення для продовження строку перебування у визначені строки, за умови дотримання яких, за наявності обгрунованих підстав, можливе продовження строків перебування на території України. Результатом розгляду є рішення територіального органу або підрозділу ДМС про продовження/відмову в продовженні строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.
Оскільки позивачем були пропущені строки для звернення, то в УДМС були відсутні підстави для прийняття будь-якого рішення щодо продовження/відмову в продовженні строку перебування, в контексті ст.7, 10, Порядку № 150, п.11, 12 Порядку № 363. В зв'язку з чим, 09.07.2018 УДМС відмовлено ОСОБА_6 в задоволенні клопотання про продовження строку перебування відповідно до п. 8 Порядку № 363, в зв'язку із порушенням строків для звернення.
Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
В судовому засіданні представники позивача надали пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просять задоволити апеляційну скаргу.
Відповідач повідомлявся судом про час та місце розгляду справи, однак явки представника в судове засідання не забезпечив, що відповідно до ч.2 ст.313 КАС України не перешкоджає розгляду справи без його участі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом встановлено, що 06.07.2018 ОСОБА_1 звернувся до УДМС із заявою про продовження строку перебування на території України до 10.10.2018. До заяви були додані оригінали документів: паспорт іноземця № НОМЕР_2 з перекладом з англійської/латинської мови на українську, паспорт приймаючої сторони - ОСОБА_7 паспорт НОМЕР_3 , ОСОБА_8 паспорт НОМЕР_4 , гарантійний лист від приймаючої сторони, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, що належить приймаючій стороні, ухвала Рівненського міського суду від 03.07.2018 справа № 569/13831/17, дозвіл суду на тимчасові численні виїзди з країни тимчасового проживання Україна ОСОБА_6 , квитанція про сплату державного мита, чотири фотокартки.
09.07.2018 УДМС в задоволенні заяви було відмовлено у зв'язку із порушенням строків для звернення, визначених п.8 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2015 № 150 та відсутністю підстав для продовження, передбачених п.6 - 7 зазначеного Порядку. Про що, 10.07.2018 було повідомлено заявника, яке стверджується повідомленням про відмову в продовженні строку перебування на території України (а.с.17)
Апеляційний суд погоджується з рішенням суду першої інстанції, про правомірність дій відповідача щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про продовження строку перебування на території України виходячи з наступного.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Закону № 3773-УІ, іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав). Документи про продовження строку перебування в Україні оформляються на підставі письмових звернень іноземця або особи без громадянства та приймаючої сторони, які подаються не пізніш як за три робочих дні до закінчення встановленого строку їх перебування на території України. У продовженні строку перебування іноземцю або особі без громадянства може бути відмовлено в разі відсутності для цього підстав та достатнього фінансового забезпечення для покриття витрат, пов'язаних із перебуванням іноземця або особи без громадянства в Україні, або відповідних гарантій від приймаючої сторони. Продовження строку перебування на території України здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Процедуру продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначає постанова Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150 «Про затвердження Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України».
Пунктом 2, 5 Порядку №150 передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території: протягом наданого візою дозволу в межах строку дії візи в разі вїзду осіб без громадянства чи іноземців, які є громадянами держав з візовим порядком вїзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України; не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі вїзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком вїзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС; на період дії візи, але не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі вїзду за візою, оформленою до 11 вересня 2011 року. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, паспортні документи або документи, що підтверджують особу без громадянства, яких зареєстровано посадовою особою Держприкордонслужби, продовжується територіальними органами або підрозділами ДМС. Строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України продовжується у разі, коли вони прибули: за короткостроковою візою, а також з держав з безвізовим порядком вїзду за наявності обґрунтованих підстав (лікування, вагітність чи пологи, догляд за хворим членом родини, оформлення спадщини, подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України, виконання службових обовязків іноземним кореспондентом або представником іноземного засобу масової інформації тощо) та за умови подання підтверджувальних документів - на період існування таких підстав, але не більш як 180 днів з дати останнього вїзду в Україну. До короткострокових віз прирівнюються візи типу С-2, С-3, Б, Л, М, Н, Р, Г, К, Т, П-1, ОП і П-2, оформлені до 11 вересня 2011 року (до закінчення строку їх дії); за транзитною візою в разі вимушеної зупинки на території України у звязку з надзвичайними обставинами (стихійне лихо, хвороба, ремонт транспортного засобу тощо) за наявності документа, що підтверджує причину та тривалість вимушеної зупинки, - на період, необхідний для усунення таких обставин. До транзитних віз прирівнюються візи типу ТР-1 і ТР-2, оформлені до 11 вересня 2011 р. (до закінчення строку їх дії); за довгостроковою візою, якщо протягом строку дії візи з поважних причин не оформлено посвідки на постійне чи тимчасове проживання, за умови подання підтверджувальних документів - на період не більш як один місяць. До довгострокових віз прирівнюються візи типу О, ІМ-1, ІМ-2, ІМ-3 і Ф, оформлені до 11 вересня 2011 року (до закінчення строку їх дії)( пункт 6 Порядку продовження строку перебування).
Відповідно до п.7, 8 Порядку №150, рішення про продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України понад встановлені цим Порядком строки приймається керівником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником у разі подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України та наявності підстав, які не дають змоги виїхати з України, відповідно до статті 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а також Головою ДМС або його заступником в інших випадках за умови подання підтверджувальних документів. Заяви про продовження строку перебування на території України подаються іноземцями та особами без громадянства і приймаючою стороною не раніше ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання.
Рішення про відмову в продовженні строку перебування іноземця та особи без громадянства на території України приймається в разі: необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку; необхідності охорони здоровя, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі; подання іноземцем та особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей чи підроблених документів; коли виявлено факти невиконання іноземцем та особою без громадянства рішення суду чи органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобовязання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що повязані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого вїзду в Україну; коли є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець та особа без громадянства мають інші, ніж заявлені у заяві, підстави та мету перебування в Україні або вони не подали відповідного підтвердження; відсутності в іноземця та особи без громадянства достатнього фінансового забезпечення на період перебування або відповідних гарантій приймаючої сторони. Зазначене рішення може бути оскаржене до територіального органу ДМС (у разі, коли рішення прийняте територіальним підрозділом ДМС), ДМС або суду - пункт 10 Порядку №150.
Процедуру розгляду заяв про продовження строку перебування на території України іноземців та осіб без громадянства, паспортні документи або документи, що підтверджують особу без громадянства, яких зареєстровано посадовою особою Держприкордонслужби, та приймаючої їх сторони, а також прийняття за результатами їх розгляду рішень визначає наказ Міністерства Внутрішніх Справ України від 25.04.2012 № 363 «Про затвердження Порядку розгляду заяв іноземців та осіб без громадянства про продовження строку перебування на території України», де п.3 передбачено, що заява про продовження строку перебування на території України подається іноземцем та особою без громадянства і приймаючою їх стороною не раніше ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення строку перебування, визначеного пунктом 2 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2012 року № 150.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстав, які не дають змоги позивачу виїхати з України, відповідно до статті 22 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», не встановлено, оскільки відповідно до ухвали Рівненського міського суду від 03 липня 2018 року, хоча судом і застосовано до обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у виді особистого зобов'язання за викликом прибувати до суду, проте надано дозвіл на тимчасові численні виїзди з країни тимчасового проживання України в Латвійську республіку.
Рішень щодо обмежень на в'їзд позивача на територію України, відповідачем не приймалось.
Не заслуговує на увагу апеляційного суду покликання апелянта на те, що порушено його право на ефективний засіб юридичного захисту, оскільки оскаржуване повідомлення Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області від 10 липня 2018 року про відмову в продовженні строку перебування на території України (а.с.17) не містить жодних ознак акта індивідуальної дії, так як не встановлює обов'язковості його виконання; не визначає правових меж дій позивача; не встановлює для позивача правові норми поведінки та не формує конкретні правовідносини; не встановлює юридичні факти, що можуть спричинити для позивача певні правові наслідки. Текст повідомлення про відмову в продовженні строку перебування на території України (а.с.17), лише вказує на факт пропущення строків для звернення. Саме рішення ДМС та її територіальних органів можуть бути оскаржені до суду, як акти індивідуальної дії. Проте, оскаржувана відповідь - повідомлення про відмову в продовженні строку перебування на території України (а.с.17) не є таким актом/рішенням суб'єкта владних повноважень, що винесене на реалізацію вказаних вище норм законодавства щодо статусу іноземців та осіб без громадянства, з чим погоджуться апеляційний суд. Інших рішень щодо продовження чи відмову у продовженні строку перебування іноземцю чи особі без громадянства, ОСОБА_1 , відповідачем не приймалось.
Наявність встановленого судом факту порушення прав, свобод та інтересів осіб передбачає їх захист.
Судом першої інстанції правильно зазначено, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, оскільки право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає, оскільки звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що позовна вимога позивача про зобов'язання відповідача прийняти рішення про продовження терміну перебування на території України до 10 жовтня 2018 року не підлягає задоволенню, оскільки вона є похідною від вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України в Рівненській області від 10 липня 2018 року.
Щодо покликання апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, то апеляційний суд зазначає таке:
Відповідно до частини першої та третьої статті 257 КАС України - за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 6 статті 12 КАС України, справами незначної складності є справи щодо:
1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище;
2) оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію;
3) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг;
4) припинення за зверненням суб'єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців;
5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо в'їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію;
6) оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
7) стягнення грошових сум, що ґрунтуються на рішеннях суб'єкта владних повноважень, щодо яких завершився встановлений цим Кодексом строк оскарження;
8) типові справи;
9) оскарження нормативно-правових актів, які відтворюють зміст або прийняті на виконання нормативно-правового акта, визнаного судом протиправним і нечинним повністю або в окремій його частині;
10) інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження;
11) перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.
За приписами частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України - за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, апеляційним судом не встановлено прямої заборони здійснення розгляду справи в спрощеному провадженні.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З врахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційного суду вважає, що відповідачем доведено правомірність своїх дій, а відтак в задоволенні позову підставно відмовлено.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.
Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 березня 2019 року у справі № 460/54/19 без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
На постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя І. І. Запотічний
судді О. І. Довга
В. С. Затолочний
Повне судове рішення складено 18.07.2019р.