18 липня 2019 рокуЛьвів№ 857/6323/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Шевчук С.М.,
суддів Кухтея Р.В., Носа С.П.,
за участі секретаря судового засідання Ігнатищ Л.М.,
представника відповідачів Бедикайла ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року (рішення ухвалене в м. Рівне судом під головуванням судді Недашківської К.М., дата складення повного тексту рішення суду 17.05.2019) у справі № 460/1060/19 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, третя особа - Володимирецька селищна рада Рівненської області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення моральної шкоди, суд-
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
В березні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив:
- визнати протиправним надмірно тривале продовження бездіяльність відповідачів щодо тривалого невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 (справа Кононова та інші проти України) в частині виконання рішень національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_3 (виконавче провадження №38662180) та ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011, якою зобов'язано Володимирецьку селищну раду придбати та надати ОСОБА_4 квартиру (виконавче провадження №31166879);
- стягнути солідарно з відповідачів моральну шкоду в розмірі 250000 грн. з кожного за надмірно тривале продовження бездіяльність відповідачів щодо тривалого невиконання рішення ЄСПЛ від 06.06.2013 (справа Кононова та інші проти України) в частині виконання рішень національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_3 та ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011, якою зобов'язано Володимирецьку селищну раду придбати та надати ОСОБА_4 квартиру.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо тривалого невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 (справа “Кононова та інші проти України”) в частині зобов'язання держави - відповідача виконати рішення національних судів ухвалених на користь ОСОБА_2 , примусове виконання якого здійснюється в межах виконавчого провадження №38662180.
Визнано протиправною бездіяльність Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області щодо тривалого невиконання судового рішення національного суду в редакції ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 у справі №К-7011/09, примусове виконання якого здійснюється в межах виконавчого провадження №31166879.
Стягнуто солідарно з Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн. 00 (нуль) коп.
Позовні вимоги про стягнення на користь ОСОБА_2 моральної шкоди у розмірі 480000 грн. 00 коп. - залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині вимог, що були задоволені, Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (відповідач-2) та Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (відповідач-1) звернулися з апеляційними скаргами, в яких просять скасувати оскаржуване рішення в частині вимог, що задоволені та прийняти в ній нове про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Рівненській області в доводах апеляційної скарги зазначає, що судом прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, позаяк державний виконавець вжив усіх передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів для примусового виконання рішення суду у справі №6-А-4/08.
На підтвердження доводів апеляційної скарги Департамент державної виконавчої служби МЮ України вказав, що судом неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставина справи та порушено норми матеріального права. Що ж стосується виконання рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.21013, яким зобов'язано державу Україну виконати рішення, ухвалене на користь позивача, то вході виконання такого виконавчого провадження здійснений державними виконавцями комплекс дій, який спрямований на реальне виконання рішень суду щодо придбання надання квартири у користування позивачу, а тому таке рішення не виконане з незалежних від державних виконавців обставин. Відтак, дії державного виконавця вчинені у відповідності до вимог законів України, що свідчить про відсутність бездіяльності з боку відповідача.
Позивач на апеляційну скаргу Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Рівненській області подав відзив, у якому зазначив, що посилання відповідача на винесення постанов про накладення на боржника штрафів є маніпулятивною функцією в рамках системної кругової поруки. Вважає, що суд надмірно поблажливо поставився до відповідачів, стягнувши з них мізерно мінімальну моральну шкоду.
12.07.2019 року позивачем подано заяву, у якій йдеться про необхідність скасування рішення суду першої інстанції про відмову у стягненні моральної шкоди.
Розглянувши вказану заяву, колегія суддів ухвалила протокольне рішення стосовно відмови у її задоволенні, оскільки позивачем рішення суду першої інстанції в частині вимог, у задоволенні яких було відмовлено, не оскаржувалось. Судом встановлено, що відповідачами оскаржено рішення суду першої інстанції лише в частині вимог позивача, які були задоволені. Стосовно ж рішення суду в частині вимог, у задоволенні яких було відмовлено, то вказане рішення жодною стороною у встановленому порядку та строки не оскаржувалось, а відтак апеляційне провадження у вказаній частині не відкрито, що в свою чергу вказує на відсутність підстав для задоволення вказаної заяви позивача під час розгляду апеляційних скарг відповідачів.
Позивач, третя особа були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені у відповідності до вимог ст. 268 КАС України, шляхом надіслання повідомлень на електронну пошту, зазначену даними учасниками справи, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази. В судове засідання не прибули, про причини неприбуття не повідомили. Клопотань про відкладення слухання справи не направляли.
ІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
Судом першої інстанції на підставі рішень Рівненського окружного адміністративного суду від 26.07.2017 у справі №817/2190/15, від 26.09.2018 у справі №817/400/18, які набрали законної сили (а.с.16-29), встановлено і такі обставини не підлягають доказуванню в силу вимог частини четвертої статті 78 КАС України, що ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 16.07.2002 у справі №6-А-4/08 затверджено мирову угоду між ОСОБА_2 та Володимирецькою селищною радою, відповідно до якої, за порушення правил обліку осіб, що потребують житла, Володимирецька селищна рада зобов'язалася надати позивачу житло, яке буде в наявності позачергово.
В подальшому, за заявою позивача, ухвалою Володимирецького районного суду від 26.06.2008 у справі №6-А-4/08, у зв'язку із тривалим невиконанням рішення суду щодо зобов'язання Володимирецької селищної ради забезпечити ОСОБА_2 житлом відповідно до вказаної мирової угоди (рішення Володимирецького районного суду від 05.06.2007), з метою захисту конституційного права позивача на житло, судом змінено спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду від 05.06.2007 та стягнуто з Володимирецької селищної ради на користь позивача кошти в сумі 164004,00 грн. для придбання житла.
Вказана ухвала Володимирецького районного суду від 26.06.2008 залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2009.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 у справі №К-7011/09 за результатом розгляду касаційної скарги Володимирецької селищної ради та заступника прокурора Рівненської області, який діяв в інтересах Володимирецької селищної ради, на ухвалу Володимирецького районного суду від 26.06.2008 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2009, абз.2 резолютивної частини ухвали Володимирецького районного суду від 26.06.2008 викладено у новій редакції: змінено спосіб виконання постанови Володимирецького районного суду Рівненської області від 05.07.2007 та зобов'язано Володимирецьку селищну раду Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_2 квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України.
Також судом встановлено і такі обставини підтверджуються матеріалами справи, що 10.02.2012 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області відкрито виконавче провадження №31166879 з виконання виконавчого листа, виданого 23.01.2012 Володимирецьким районним судом Рівненської області у справі №6-А-4/08, про зобов'язання Володимирецьку селищну раду Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_2 квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України (а.с.9).
Крім того, рішенням Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 у справі “Кононова та інші проти України” (заява №11770/03 та 89 інших заяв) зобов'язано державу Україна виконати рішення національних судів, зокрема згідно з текстом рішення та додатку 1 до нього ухвалених на користь ОСОБА_2 (№36, заява №37355/0828/07/2008): на ухвалу Володимирецького районного суду Рівненської області від 16.07.2002, яка змінена ухвалою того ж суду 26.06.2008 (у світлі рішень того ж суду від 05.06.2007 та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2008) та сплатити протягом трьох місяців на користь заявника (позивача) 3000 євро в якості відшкодування матеріальної та моральної шкоди (а.с.7; https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_907).
На виконання рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 №11770/03 постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС від 03.07.2013 відкрито відповідне виконавче провадження за №38662180, сторонами якого є Держава (боржник) - ОСОБА_2 (стягувач) (а.с.8).
Однак встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини в частині виконання рішень національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_2 залишилося не виконаним в межах виконавчого провадження №38662180. Також залишилось невиконаним рішення з врахуванням зміни ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011, якою зобов'язано Володимирецьку селищну раду придбати та надати ОСОБА_4 квартиру (виконавче провадження №31166879).
ІІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази вчинення відповідачем-1 дій на виконання рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 №11770/03 в частині виконання рішення національних судів, зокрема, ухвалених на користь ОСОБА_2 . Щодо вчинення виконавчих дій по виконавчому провадженню №31166879, то суд визнав вчинені відповідачем-2 заходи пасивними, що по суті є бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Визначаючи розмір завданої позивачу моральної шкоди протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідачів, суд керувався доведеністю заподіяної позивачу моральної шкоди, при тому виходив з характеру допущених стосовно нього порушень, глибини та обсягу його моральних страждань, засад розумності, виваженості і справедливості, а також з урахуванням інших обставин у даній справі, які мають істотне значення.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положення статті 129-1 Конституції України визначають, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
На виконання цієї норми Конституції України законодавцем закріплені в статтях 14 та 370 КАС України положення, за змістом яких судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями, а також для учасників справи чи їхніх правонаступників на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Підсумовуючи наведене, необхідно вказати, що судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших судових рішень. Добровільне виконання боржником судового рішення, яке набрало законної сили, є законодавчо встановленим обов'язком боржника. У разі невиконання судового рішення стягувач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, а також звернутися до суду за захистом порушеного права, свободи чи інтересу.
Згідно частини 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Вимоги закону щодо обов'язковості виконання судових рішень та контролю з боку суду за його виконанням відповідають Рекомендаціям Ради Європи в галузі адміністративного судочинства та адміністративного права.
Так, в рекомендації REC (2003) 16 Комітету Міністрів державам-членам щодо виконання адміністративних і судових рішень у сфері адміністративного права, яка була прийнята Комітетом Міністрів 09.09.2003 на 851 нараді зазначено, що дієвість правосуддя вимагає виконання судових рішень у сфері адміністративного права, особливо, коли вони стосуються адміністративних органів; нагадуючи у зв'язку з цим про права, які захищає Європейська конвенція з прав людини, невід'ємною частиною яких є виконання судових рішень у межах розумного строку.
Отож, невиконання судового рішення є підставою для цивільної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за умисне невиконання службовою особою судового рішення, що набрало законної сили, або перешкоджання їх виконанню.
Відповідно до частини першої статті 74 діючого Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, та з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, регулюються Законом України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 №3477-IV (далі - Закон №3477-IV).
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону №3477-IV рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції (про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколів до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України).
За приписами частини 2 статті 2 Закону №3477-IV порядок виконання Рішення визначається цим Законом, Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені цим Законом.
Частиною першою статті 7 Закону №3477-IV визначено, що протягом десяти днів від дня отримання повідомлення Суду про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва: а) надсилає стягувачеві повідомлення з роз'ясненням його права подати до державної виконавчої служби заяву про виплату відшкодування, в якій мають бути зазначені реквізити банківського рахунка для перерахування коштів; б) надсилає до державної виконавчої служби оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, оригінальний текст і переклад резолютивної частини остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, оригінальний текст і переклад рішення Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України. Автентичність перекладу засвідчується Органом представництва. Державна виконавча служба упродовж десяти днів з дня надходження документів, зазначених у пункті "б" цієї частини, відкриває виконавче провадження.
Стаття 8 Закону №3477-IV передбачає, що виплата Стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні. У разі порушення строку, зазначеного в частині першій цієї статті, на суму відшкодування нараховується пеня відповідно до Рішення. Протягом одного місяця від дня відкриття виконавчого провадження за Рішенням Орган представництва надсилає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, постанову про відкриття виконавчого провадження та документи, передбачені у пункті "б" частини першої статті 7 цього Закону. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом 10 днів від дня надходження зазначених у частині третій цієї статті документів здійснює списання на вказаний стягувачем банківський рахунок, а в разі його відсутності - на депозитний рахунок державної виконавчої служби коштів з відповідної бюджетної програми Державного бюджету України. Порядок збереження коштів на депозитному рахунку державної виконавчої служби визначається Законом України "Про виконавче провадження" (частини 1-4).
Враховуючи, що спірні правовідносини, які на думку позивача є триваючими, то вони охоплюються положеннями Закону України "Про виконавче провадження" як в редакції Закону України №606-XIV, так і в редакції Закону України №1404-VIII.
На час відкриття виконавчих проваджень №38662180, №31166879 умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, регулював Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (далі - Закон №606-XIV).
Стаття 1 Закону №606-XIV визначає, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
За приписами частин 1 та 3 статті 11 Закону №606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Пунктами 1, 9 ч. 2 ст. 17 Закону №606-XIV визначено, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі документи, зокрема, виконавчі листи, що видаються судами, рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Аналогічні за змістом містять положення статей 1, 3 та 18 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII, який набув чинності на момент звернення позивача до суду з даним позовом.
Підзаконним нормативно-правовим актом щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини є Порядок взаємодії Державної виконавчої служби України та Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини під час забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та виконання рішень Європейського суду з прав людини, затверджений наказом Міністерства Юстиції України від 23 вересня 2013 року №1989/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 24.09.2013 за №1642/24174 (далі - Порядок №1989/5).
Згідно пункту 6 Порядку №1989/5 у разі постановлення Європейським судом рішення, відповідно до якого держава зобов'язана виконати рішення національного суду, Секретаріат протягом 10 днів після розміщення на сайті Європейського суду тексту остаточного рішення в справі проти України передає Державній виконавчій службі України автентичний переклад відповідного рішення Європейського суду.
У разі невиконання рішення національного суду на дату постановлення рішення Європейським судом ДВС України протягом місяця з дати отримання автентичного перекладу рішення Європейського суду організовує перевірку стану виконання рішення національного суду, вживає заходів щодо його виконання, при неможливості виконати рішення без зміни порядку та способу його виконання повідомляє Секретаріат з подальшим вжиттям заходів, передбачених пунктами 10, 11 та 12 цього порядку (п.9 Порядку №1989/5).
Відповідно до пункту 10 Порядку №1989/5, якщо рішення суду не виконано, його виконання знаходиться на постійному контролі ДВС до повного виконання рішення національного суду.
Згідно з пунктом 11 Порядку №1989/5 у разі якщо рішення національного суду, у якому передбачається вжиття заходів зобов'язального характеру, не може бути виконано протягом одного місяця з дня отримання ДВС автентичного перекладу тексту відповідного рішення Європейського суду, державний виконавець на виконанні якого перебувало рішення національного суду, звертається до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення із обов'язковим повідомленням суду про необхідність залучення представника Секретаріату як спеціаліста в галузі застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та виконання рішень Європейського суду.
Пунктом 14 Порядку №1989/5 визначено, якщо рішенням Європейського суду передбачається вжиття додаткових заходів індивідуального характеру шляхом виконання рішення національного суду, Секретаріат надає ДВС практичну допомогу та роз'яснення щодо виконання.
У разі необхідності Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини може ініціювати проведення перевірки дій чи бездіяльності посадових осіб ДВС, якщо такі дії чи бездіяльність впливають на забезпечення представництва держави у Європейському суді та виконання рішень Європейського суду з прав людини (п.15 Порядку №1989/5).
Проаналізувавши вказані норми, можна зробити висновок, що єдиним органом державної влади, який здійснює виконання рішень судів в тому числі рішень Європейського суду з прав людини є орган Державної виконавчої служби України.
На час прийняття Європейським судом з прав людини рішення (06.06.2013) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про виконавче провадження, правильністю, своєчасністю та повнотою вчинення виконавчих дій державними виконавцями згідно Положення «Про Державну виконавчу службу України», затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 №385/2011, було покладено на Державну виконавчу службу України. Аналогічні завдання Державної виконавчої служби України були передбачені також Положенням «Про Державну виконавчу службу України», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 №229.
Отже, на момент виникнення спірних правовідносин саме на Державну виконавчу служби України, правонаступником якої є Департамент ДВС Міністерства юстиції України, були законодавчо покладені обов'язки на проведення дій щодо оперативного виконання відповідного рішення Європейського суд з прав людини.
За матеріалами справи примусове виконання рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 №11770/03( справа ОСОБА_5 та інші проти України) в частині виконання рішень національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_3 , здійснюється в межах виконавчого провадження №38662180 від 03.07.2013, яке перебуває на виконанні саме ВПВР ДВС України.
Згідно ч.1,4 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч.2 ст.74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 75 КАС України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
На підтвердження дій щодо виконання, яке здійснюється в межах виконавчого провадження №38662180 рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 №11770/03 Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України такі документи: постанову про відкриття виконавчого провадження № 38662180 від 03.07.2013 року (а.с.122); службову записку в.о.керівника Секретаріату Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини за №12.0.1-17/5509 від 20.06.2013р., адресовану Державній виконавчій службі України (а.с.123); автентично перекладене рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 року у справ «Кононова та інші проти України» (а.с.124-127); платіжні доручення №2745 від 06.09.2013р. та №1750 від 20.06.2014р. (а.с.128); відповідь відділу примусового виконання рішень ДДВС Міністерства Юстиції України від 06.01.2018 № П-30417, 30418, 30792, 30801, 31126, П-268/20.1/23/1, адресована ОСОБА_2 на заяви від 01.12.2017, скарги від 07.12.2017, клопотання від 05.12.2017, 27.12.2017 (а.с.129-130); вимога державного виконавця ВПВР ДДВС МЮ України № 342/11-В від 12.11.2018 №20.1-342/11, адресована Володимирецькій селищній раді та для відома Уповноваженому у справах Європейського суду з прав людини (а.с.131-132); відповідь Володимирецької селищної ради від 26.11.2018р. №02-23/2261 на №20.1-342/11 від 12.11.2018, адресована відділу примусового виконання рішень ДДВС МЮ України (а.с.133-137).
Враховуючи представлені докази, рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 №11770/03 щодо позивача відповідачем-1 виконано лише в частині сплати 3000 євро та 247,00 грн. за несвоєчасне виконання цього рішення. Однак, в частині виконання рішень національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_3 , - ухвали Володимирецького районного суду Рівненської області від 16.07.2002, яка змінена ухвалою того ж суду 26.06.2008 (у світлі рішень того ж суду від 05.06.2007 та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2008), не виконано.
На підставі представлених відповідачем-1 судом встановлено, що державним виконавцем ВПВР ДВС Міністерства юстиції України не вчинено належних і достатніх дій (заходів), визначених Законами України «Про виконавче провадження» №606-XIV та №1404-VIII, спрямованих на виконання рішення Європейського суду з прав людини в частині зобов'язання держави-відповідача виконати рішення національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_2 щодо придбання надання квартири у користування, вчинивши додаткові заходи з виконання рішень, ухвалених на користь позивача, внаслідок чого права ОСОБА_2 залишаються не відновленими.
Відповідачем не надано доказів і щодо можливого застосування пунктів 11, 14 Порядку №1989/5.
Сама лише вимога державного виконавця ВПВР ДДВС МЮ України № 342/11-В від 12.11.2018 №20.1-342/11, адресована Володимирецькій селищній раді Володимирецького району Рівненської області щодо вжиття заходів для виконання ухвали Володимирецького районного суду Рівненської області від 16.07.2002, яка змінена ухвалою того ж суду 26.06.2008 (у світлі рішень того ж суду від 05.06.2007 та постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2008) для на надання інформації не є достатнім доказом вжиття відповідачем-1 усіх можливих дій, визначених Законами України «Про виконавче провадження» №606-XIV та №1404-VIII, що свідчить про його бездіяльність.
Вказаним спростовуються доводи Департаменту державної виконавчої служби МЮ України в тому, що державними виконавцями здійснено комплекс дій, спрямований на реальне виконання рішень суду, а тому рішення ЄСПЛ не виконане з незалежних від державних виконавців обставин.
Суд звертає увагу на те, що право на судовий захист визначено частиною першою статті 6 Конвенції було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла б, що б остаточне, обов'язкове до виконання судове рішення залишалось невиконаним. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтована тривала затримка у виконанні судового рішення може становити порушення Конвенції. Виконавче провадження є завершальною стадією судового захисту.
Таким чином, за відсутні доказів вчинення відповідачем-1 достатніх дій з виконання рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 №11770/03 щодо позивача (виконавче провадження №38662180), колегія суддів апеляційного суду вважає вірним висновок суду першої інстанції про визнання протиправною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо тривалого невиконання рішення Європейського суду з прав людини від 06.06.2013 в частині зобов'язання держави - відповідача виконати рішення національних судів, ухвалених на користь ОСОБА_2 .
Що ж стосується позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача-2 щодо тривалого невиконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 (виконавче провадження №31166879), необхідно врахувати таке.
У провадженні відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області перебуває виконавче провадження №31166879 з виконання виконавчого листа, виданого 23.01.2012 Володимирецьким районним судом Рівненської області у справі №6-А-4/08 за наслідками прийняття Вищим адміністративним судом України ухвали від 16.11.2011 у справі №К-7011/09.
На підтвердження дій щодо виконання, яке здійснюється в межах виконавчого провадження №31166879 з виконання виконавчого листа №6-А-4/08, виданого 23.01.2012 Володимирецьким районним судом Рівненської області, яким зобов'язано Володимирецьку селищну раду Рівненської області придбати та надати у користування ОСОБА_2 квартиру, яка має відповідати вимогам статей 48, 50 Житлового кодексу України, відповідачем-2 надано суду наступні докази: постанову про накладення штрафу від 25.08.2016 ВП №31166879 (а.с.87); постанову про накладення штрафу від 21.12.2017 ВП №31166879 (а.с.88); подання відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області про притягнення службових осіб боржника до кримінальної відповідальності від 22.12.2017 року №29201, зверненого до Головного управління Національної поліції у Рівненській області (а.с.89-90).
Не зважаючи на те, що норми Закону України «Про виконавче провадження» як в редакції №606-XIV, так і в редакції за №1404-VIII передбачають ряд заходів, які виконавець зобов'язаний та може вживати для примусового виконання рішень з метою неупередженого, ефективного, своєчасного і в повному обсязі вчинення виконавчих дій з моменту відкриття виконавчого провадження №31166879 від 10.02.2012 з виконання виконавчого листа, виданого 23.01.2012 Володимирецьким районним судом Рівненської області у справі №6-А-4/08, Управлінням ДВС ГТУЮ у Рівненській області фактично були лише винесені постанови про накладення штрафу на боржника - Володимирецьку селищну раду від 25.08.2016 та від 21.12.2017, а також подання про притягнення службових осіб боржника до кримінальної відповідальності від 22.12.2017.
Водночас, такі заходи, вчинені відповідачем-2 з метою примусового виконання рішення Володимирецького районного суду Рівненської області у справі №6-А-4/08 в межах виконавчого провадження 31166879, не можуть свідчити про вчинення державним виконавцем ряд рішень, передбачених нормами Закону України «Про виконавче провадження» як в редакції №606-XIV, так і в редакції за №1404-VIII, з метою неупередженого, ефективного, своєчасного і в повному обсязі вчинення виконавчих дій з моменту відкриття виконавчого провадження.
З урахуванням встановлених у справі обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до переконання, що наведені вище вчинені відповідачем-2 заходи є недостатніми, що вказує на пасивність дій, тобто така поведінка суб'єкта владних повноважень, яка не може мати реальних наслідків виконання рішення Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011, по суті і є бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Необхідно вказати, що бездіяльність Управління ДВС ГТУЮ у Рівненській області щодо тривалого невиконання ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 (виконавче провадження №31166879) підтверджується рядом судових рішень: постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.12.2018 у справі №556/612/18 (857/3851/18), яка набрала законної силу 21.12.2018 (а.с.34-37), постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.12.2018 у справі №556/225/18 (857/3236/18), яка набрала законної сили 07.12.2018 (а.с.30-33), рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26.09.2018 у справі №817/400/18, яке набрало законної сили 05.02.2019 (а.с.23-29).
Наведеним спростовуються доводи відповідача-2 про вжиття державним виконавцем достатніх дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», для примусового виконання рішення суду у справі №6-А-4/08.
Отже, за відсутні доказів вчинення відповідачем-2 достатніх дій з виконання рішення суду у справі №6-А-4/0 суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про визнання протиправною бездіяльність Управління державної виконавчої служби ГТУ у Рівненській області щодо тривалого невиконання судового рішення національного суду в редакції ухвали Вищого адміністративного суду України від 16.11.2011 у справі №К-7011/09, примусове виконання якого здійснюється в межах виконавчого провадження №31166879.
Щодо часткового задоволення позовних вимог з відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з такого.
Положеннями статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 2 статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Згідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості, що відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим ст. 3 Цивільного кодексу України.
Фактичною підставою для застосування відповідальності на підставі ст. 1167 ЦК України є наявність у діях особи складу цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком.
Наявними матеріалами справи підтверджено, що позивач, всупереч рішень національних судів та міжнародних установ, продовжує бути незабезпеченим житловим приміщенням. Це безумовно потребує від нього додаткових зусиль по організації свого побуту та побуту членів його сім'ї. Сама по собі тривалість невиконання судового рішення завдає моральних страждань, посилює відчуття безнадійності та відсутності правового захисту. Відповідні моральні страждання посилюються також й тим, що ситуація не зазнає змін навіть після ухвалення рішення Європейського суду з прав людини, яким зобов'язано виконати рішення національних судів щодо позивача.
Апеляційний суд вважає вірним визначення суду першої інстанції, що виконання рішень національних судів цілком залежить від дій органів, які здійснюють примусове виконання рішень, а завдана шкода знаходиться у прямому причинному зв'язку із їх бездіяльністю. Жодних дій, які б спричинили реальне відновлення порушеного права позивача, відповідачами вчинено не було.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року №4 визначено, що обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Таким чином, враховуючи доведеність заподіяної моральної шкоди позивачу, виходячи з характеру допущених стосовно нього порушень, глибини та обсягу його моральних страждань, засад розумності, виваженості і справедливості, а також з урахуванням інших обставин у даній справі, які мають істотне значення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди шляхом стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача моральної шкоду в сумі 20000 гривень, що є достатньою сатисфакцією за надмірно тривале виконання судових рішень з 2012 року.
В доводах апеляційних скарг апелянти посилаються на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку колегії, суддів викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та скасуванню не підлягає, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, доводи апеляційних скарг їх не спростовують. Суд робить висновок, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст. 308, ст. 315, ст.316, ст. 272, ст. 287, ст. 321, ст. 322 ст. 325, ст. 328, ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
Апеляційні скарги Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 17 травня 2019 року у справі № 460/1060/19 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку з врахуванням вимог частини 3 статті 333 КАС України шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення. У випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
С. П. Нос
Повне судове рішення складено 18 липня 2019 року.