Постанова
Іменем України
18 липня 2019 року
м. Київ
провадження №22-ц/824/9104/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д.
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва
в складі судді Макаренко І.О.
від 14 березня 2019 року
по справі №761/22685/17 Шевченківського районного суду м. Києва
за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,
В червні 2017 року позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом, в якому посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконує взятих на себе зобов'язань у договірних відносинах, просив стягнути з останньої заборгованість у розмірі 14 296 грн 72 коп.
Звертаючись до суду з позовом, позивач вказував на те, що ОСОБА_1 , підписавши Анкету-заяву №б/н від 25.06.2012 отримала кредит у розмірі 300,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. При встановленні та зміні кредитного ліміту Банк керувався пунктами 2.1.1.2.3., 2.1.1.2.4. Договору, на підставі яких позичальник при укладенні цього Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за ініціативою та рішенням Банку.
Також, вказував, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору в останньої утворилась заборгованість, яка станом на 31.05.2017 складає загальну суму 14296,72 грн., з яких: 1513,14 грн - заборгованість за кредитом; 11626,59 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 500,00 грн - штраф (фіксована частина); 656,99 грн - штраф (процентна складова (а.с. 3, 4).
Відповідачка позов не визнала та подала до суду відзив, в якому вказувала на те, що позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» є безпідставними, а тому не підлягають задоволенню. Поряд з цим, зазначила, що вона дійсно підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку та отримала кредитну картку в користування. Однак, при оформленні кредитної картки проглядалися та погоджені зовсім інші документи та умови, зокрема щодо процентної ставки, ніж ті, про які зазначено в позовній заяві. Умовами кредитування не було передбачено штрафних санкцій (фіксована та процентна складова), які заявлені до стягнення.
Також, зазначала, що Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи обслуговування кредитних карт при підписанні Анкети-заяви вона не підписувала. Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що вона ознайомлена саме з тими тарифами, що надані з позовною заявою, і що вона приєдналася саме до цих Умов та правил надання банківських послуг.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості не відповідає дійсності та умовам кредитування, оскільки для розрахунку заборгованості Банком взято неправильні вихідні дані щодо розміру процентної ставки та пені, у зв'язку з чим неправильно обраховано розмір заборгованості по тілу кредиту. В розрахунку Банк зазначає заборгованість по штрафам, проте сам розрахунок із зазначенням періоду, сум, і з яких позивач виходив, вираховуючи відповідні штрафи, відсутні.
Вказувала, що оскільки строк дії кредитного договору співпадає зі строком дії кредитної картки (до листопада 2015 року), то проценти та інші платежі ПАТ «КБ «Приватбанк» мав нараховувати до 01.11.2015.
Крім того, посилалась на те, що позивачем пропущено строк загальної позовної давності, оскільки заборгованість за тілом кредиту виникла ще до 29.06.2014, а з позовом Банк звернувся 29.06.2017, у зв'язку з чим наявні правові підстави для відмови в задоволенні позову з цих підстав.
Позивач подав до суду першої інстанції відповідь на відзив, в якому зазначив, що ОСОБА_1 не надано доказів отримання кредитних коштів на інших умовах, які відмінні від Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів, які містяться на офіційному сайті Банку (www.privatbank.ua). Розрахунок заборгованості відповідачкою не спростований та контр-розрахунок не наданий.
Щодо нарахування Банком штрафів вказував, що штраф нарахований, відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг.
Оскільки відповідачкою було підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, то вона мала можливість ознайомлюватися з Тарифами та Умовами на офіційному сайті Банку (www.privatbank.ua).
Зазначав, що є безпідставними посилання відповідачки про пропущення строку позовної давності. Перебіг позовної давності починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки. Строк дії картки до останнього дня листопада 2015 року, а позов подано 27.06.2017, тобто в межах строку позовної давності.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 березня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
В обґрунтування апеляційної скарги вказував, що відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про недоведеність позовних вимог. Судом не взято до уваги розрахунок заборгованості, в якому вказані всі суми відсотків, пені та інші суми відповідно до кредитного договору. Судом не зазначено правових аргументів на спростування розрахунку та не наведено у рішенні свого розрахунку. Відповідачем також не спростовано розрахунку заборгованості.
Судом також не взято до уваги, що відповідач підписуючи анкету-заяву висловив свою згоду з формою договору та його умовами, а відсутність підпису боржника на відповідних тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору. Також, відповідач, підписавши Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, підтвердив, що в подальшому зобов'язується самостійно знайомитися зі всіма змінами Умов та Правил надання банківських послуг, Тарифів на офіційному сайті Банку. Відповідачем не надано доказів на підтвердження факту, що його не було ознайомлено з Умовами та Правилами надання банківських послуг.
Вказав, що відсутність підпису позичальника на тарифах, умовах та правилах не свідчить про неукладеність договору, оскільки укладений між сторонами договір є договором приєднання і його суть полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином свою згоду. Відповідач, підписуючи Анкету-заяву, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості висловив свою згоду з формою договору та його умовами.
За вказаних обставин, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14.03.2019 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заперечуючи проти апеляційної скарги, ОСОБА_1 надала до суду письмові пояснення, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги є безпідставними.
Вказувала, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності заборгованості за кредитним договором. Вона не підписувала Тарифи обслуговування кредитних карт та Умови і правила надання банківських послуг у ПриватБанку, а тому з огляду на положення ст. 207, 1055 ЦК України відсутні підстави вважати, що саме надані банком документи і складають кредитний договір.
Наданий банком розрахунок заборгованості не є належним доказом, оскільки не відповідає дійсним умовам кредитування, зокрема щодо розміру відсоткової ставки та нарахування штрафів. Банком незаконно нараховано відсотки та інші платежі після закінчення строку дії картки.
Крім того, як на безпідставність доводів апеляційної скарги вказала на те, що позов подано з пропущенням строку позовної давності.
Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 14.03.2019 - без змін.
За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Клопотання позивача про розгляд справи у судовому засіданні з викликом представника позивача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
У частині першій статті 368 ЦПК України передбачено, що в суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Суд апеляційної інстанції, діючи у межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 374 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, які можуть додатково пояснити її учасники, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Київський апеляційний суд надав учасникам судового процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів, у яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно провести також усні слухання. Саме бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи в суді апеляційної інстанції з викликом її учасників.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що 25 червня 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір з ОСОБА_1 , згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 300 грн, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.
У заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.
Згідно розрахунку заборгованості, наданого Банком, станом на 31.05.2017 заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становила 14 296,72 грн, з яких: 1 513,14 грн - заборгованість за кредитом; 11 626,59 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; штрафи, відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн - штраф (фіксована частина), 656,99 грн - штраф (процентна складова).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Колегія суддів відхиляє доводи позивача, що до правовідносин між сторонами підлягають застосуванню правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (25 червня 2012) до моменту звернення до суду із вказаним позовом ( 29 червня 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 25 червня 2012 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Саме такий правовий висновок викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачкою, Банк видав ОСОБА_1 кредитні кошти, що підтверджується випискою по рахунку останньої.
З довідки АТ «Приватбанк» від 08.11.2018 вбачається, що згідно кредитного договору б/н від 25.06.2012 ОСОБА_1 отримала картку № НОМЕР_1 з терміном дії до останнього дня місяця 11.2015 року (а.с. 125).
З виписки по рахунку НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_1 користувалася карткою по 19.07.2014. В період з 26.06.2012 по 19.07.2014 нею отримано кредитні кошти у розмірі 3 973,44 грн. На погашення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 повернуто 4 697 грн (а.с. 123-125).
Оскільки з матеріалів справи вбачається, що зарахування внесених ОСОБА_1 на погашення заборгованості за отримані кредитні кошти Банком здійснювалося в порядку черговості на погашення, процентів, штрафів за прострочення строку виконання зобов'язання, суд першої інстанціїправильно відмовив у задоволенні позову про стягнення з відповідачки заборгованості за процентами за користування кредитними коштами і штрафів у розмірі 500 грн (фіксована частина) та 659,99 грн (процентна складова), у зв'язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині через відсутність передбаченого обов'язку відповідачки по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 25 червня 2012року, вказавши, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
Також, суд вважає правильним висновок суду про відсутність правових підстав про стягнення з відповідачки заборгованості за тілом кредиту, оскільки як зазначалося вище відповідачкою отримано кредит у розмірі 3 973,44 грн, а на погашення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 повернуто 4 697 грн.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред'явив.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності є малозначними справами.
Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (192 100,00 грн), справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ.
За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду Київської області від 14 березня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повний текст постанови складено 18 липня 2019 року.
Головуючий О.Ф. Мазурик
Судді В.А. Кравець
Л.Д. Махлай