Постанова
Іменем України
17 липня 2019 року
м. Київ
провадження № 22-ц/824/9263/2019
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Святошинського районного суду м. Києва
в складі судді Ул'яновської О.В.,
від 24 квітня 2019 року
у справі № 759/12842/17 Святошинського районного суду м. Києва
за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА»
до ОСОБА_1
про стягнення суми страхового відшкодування,
В серпні 2017 року позивач - Приватне акціонерне товариство «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» (далі - ПрАТ «УАСК «АСКА»), посилаючись на те, що у зв'язку з виплатою страхового відшкодування за договором майнового страхування до нього перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів у розмірі 32 260,72 грн.
Позовна заява мотивована тим, що 15.04.2016 по вул. Антоновича у м. Києві відповідач скоїв зіткнення з транспортним засобом «Mercedes-Benz ML320», д.н.з. НОМЕР_1 , якому заподіяв механічні пошкодження.
Пошкоджений з вини відповідача автомобіль «Mercedes-Benz ML320», д.н.з. НОМЕР_1 було застраховано позивачем у відповідності з договором страхування транспортних засобів №3357391 від 29.06.2016.
За заявою потерпілої особи було складено страховий акт та визначено суму страхового відшкодування у розмірі 53 173, 26 грн, яку сплачено потерпілому, шляхом перерахування коштів на СТО.
Цивільно-правова відповідальність відповідача, в свою чергу, було застраховано у ПрАТ «СК «Країна», згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/8842909.
ПрАТ «УАСК «АСКА» звернулося до ПрАТ «СК «Країна» про виплату страхового відшкодування, на що було виплачено позивачу 20 912,54 грн.
З урахуванням викладеного та посилаючись на статті 993, 1166, 1188, 1194 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування», ст. 29 Закону України «про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач просив стягнути в порядку регресу з відповідача різницю між фактичним розміром шкоди, виплаченим за договором добровільного страхування, і страховою виплатою за договором обов'язкового страхування (53 173,26 - 20 912, 54), що становить 32 260,72 грн.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 квітня 2019 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» суму сплаченого страхового відшкодування у розмірі 32 260, 72 грн та вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилався на незаконність та необґрунтованість рішення.
Як на підставу скасування рішення суду вказував на те, що судом не з'ясовано обставин, що мають значення для справи, а саме, що позивачем безпідставно виплачено постраждалій особі страхове відшкодування в розмірі 53 173, 26 грн, що є вартістю відновлювального ремонту без урахування фізичного зносу запчастин. Позивачем не наведено обґрунтувань виплати страхового відшкодування у такому розмірі.
Вважав, що при визначенні розміру страхового відшкодування за договором майнового страхування позивач повинен був керуватися положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та виплатити страхове відшкодування з урахуванням фізичного зносу запчастин у розмірі 21 412, 54 грн.
Зазначив, що судом неправильно застосовано положення ст. 1194 ЦК України, оскільки розмір завданої шкоди у розмірі 21 412, 54 грн не перевищує ліміт відповідальності за договором обов'язкового страхування у розмірі 49 500 грн (франшиза 500 грн).
Вказав, що судом не враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №6-2587цс15, відповідно до якого страхове відшкодування в межах страхової суми 50 000 грн (за мінусом франшизи в розмірі 500 грн), повинен сплачувати страховик, а не страхувальник ОСОБА_1 .
Здійснення страховиком ПрАТ «СК «Країна» страхової виплати у розмірі 20 912, 54 грн замість збитків у сумі 21 412,54 грн, залишилось поза увагою суду.
За вказаних обставин просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 червня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
За приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки ціна позову у даній справі менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та справа не відноситься до тих, які у відповідності до вимог ч. 4 ст. 274 ЦПК України не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, то розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялися в суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Предметом позову є регресна вимога страховика за договором добровільного страхування, який виплатив потерпілій особі страхове відшкодування, до страхувальника за договором обов'язкового страхування у зв'язку з виплатою страховиком за цим договором страхового відшкодування не у повному розмірі.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).
Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону України «Про страхування»).
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).
Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»).
ОСОБА_1 помилково вважає, що обов'язок урахування коефіцієнту фізичного зносу застосовується у відносинах, як за договором добровільного страхування, так і за договором обов'язкового страхування.
Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування».
До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Судом встановлено, що 15.04.2016 в м. Києві по вул. Антоновича, водій ОСОБА_1 керуючи автобусом «Volkswagen Passat 1.9», д.н.з. НОМЕР_2 , під час руху не врахував дорожньої обстановки, не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Mercedes-Benz ML320», д.н.з. НОМЕР_1 , що призвело до пошкодження обох транспортних засобів.
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 04.05.2016 ОСОБА_1 визнано винним в скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн 00 коп. (а.с. 5).
У результаті ДТП було пошкоджено автомобіль «Mercedes-Benz ML320», д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується протоколом огляду колісного транспортного засобу від 05.05.2016 (а.с. 25-26).
Цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована в ПрАТ «СК «Країна», згідно полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/8842909 (а.с. 35-36).
15.04.2016 потерпіла особа звернулася до ПАТ «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» із заявою про страхове відшкодування шляхом перерахування коштів на СТО (а.с. 35-36).
Згідно Звіту про оцінку вартості матеріальної шкоди, завданої власнику КТЗ № 05/05/16 від 16.05.2016 ( далі - Звіт) вартість відновлювального ремонту складає 53 173,26 грн.
На підставі страхового акту №1883/10 від 19.05.2016 ПАТ «Українська акціонерна страхова компанія «АСКА» перерахувала кошти на СТО у розмірі 53 173, 26 грн (а.с. 42).
Апеляційна скарга не містить доводів, що позивачем невірно визначено розмір вартості відновлювального ремонту. І такі доводи не заявлялися відповідачем в заяві про перегляд заочного рішення в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги, що позивачем безпідставно виплачено потерпілій особі страхове відшкодування у розмірі 53 173, 26 грн замість 21 412, 54 грн, як то визначено у Звіті, є необґрунтованими з наступних підстав.
Різниця у визначені розміру вартості відновлювального ремонту і розміру матеріального збитку пов'язана з тим, що розмір вартості відновлювального ремонту визначено без урахування коефіцієнту фізичного зносу (далі - Коефіцієнт). А розмір матеріального збитку визначено з застосовуванням коефіцієнту фізичного зносу до вартості деталей, які потрібно замінити в ході відновлювального ремонту.
Визначення поняття «фізичний знос» наведено в Методиці товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (надалі - Методика). Так згідно з п.1.6. Методики під поняттям «фізичний знос» розуміють втрату вартості колісного транспортного засобу (тобто автомобіля), його складників, яка зумовлена частковою або повною втратою первісних технічних та технологічних якостей колісних транспортних засобів, його складників, порівняно з вартістю нового подібного колісного транспортного засобу або його складників.
Законом України «Про страхування» не передбачено обов'язку страхових компаній при розрахунку розміру страхового відшкодування застосовувати Коефіцієнт щодо вартості пошкоджених деталей, які підлягають заміні. Такої саме норми не передбачено і Цивільним кодексом України. Тому в деяких договорах добровільного страхування авто може бути не передбачено застосування такого Коефіцієнту при розрахунку вартості відновлювального ремонту, а в інших навпаки.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги, що позивачем не обґрунтовано підстави виплати страхового відшкодування у розмірі 53 173, 26 грн.
Згідно Звіту про оцінку вартості матеріальної шкоди, завданої власнику КТЗ №05/05/16 від 16.05.2016 вартість відновлювального ремонту складає 53 173,26 грн. При цьому такий розмір визначено без урахування коефіцієнту фізичного зносу. З урахуванням коефіцієнту фізичного зносу визначено розмір матеріального збитку, який становив 21 412,54 грн.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на спростування наданого позивачем доказу щодо розміру вартості відновлювального ремонту.
Як вбачається з долученого позивачем до позовної заяви розрахунку страхового відшкодування розрахунок страхового відшкодування здійснено без урахування коефіцієнту фізичного зносу з посиланням на п. 4.2.1 договору добровільного страхування (а.с. 17).
Оскільки за умовами договору добровільного страхування, наявного в матеріалах справи, сторони передбачили визначення розміру страхового відшкодування на підставі калькуляцій самої страхової компанії, де відповідно при розрахунку страхова компанія, у разі заміни пошкоджених деталей в результаті ДТП, не застосовує Коефіцієнт, колегія суддів вважає, що суд правильно виходив з правомірності виплати страховиком страхового відшкодування у розмірі вартості відновлювального ремонту, що становить 53 173, 26 грн.
Разом з тим, у разі виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, то необхідність застосування такого Коефіцієнту передбачено статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі - Закону про ОСАЦВ).
Тому, вирішуючи питання про розмір страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування ПрАТ «СК «Країна», відповідно до вимог закону, правомірно виходила з визначеного розміру вартості відновлювального ремонту з урахуванням Коефіцієнту у сумі 21 412,54 грн.
Колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги, що страховиком за договором цивільно-правової відповідальності виплачено кошти не у повному обсязі.
З урахуванням того, що полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АІ/8842909, укладеного між відповідачем та ПрАТ «СК «Країна», передбачено франшизу у розмір 500 грн, ПрАТ «СК «Країна» виплаченою страхове відшкодування у розмірі 20 912,54 грн (21 412,54 - 500).
Доводи ОСОБА_1 , що судом неправильно застосовано норми матеріального права є необґрунтованими.
Згідно зі статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_1 , позивач посилався на те, що страхової виплати, здійсненої ПрАТ «СК «Країна» за договором обов'язкового страхування у розмірі 20 912,54 грн, виявилося недостатньо для повного відшкодування завданої нею шкоди.
Відповідно до ст. 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
За обставин, коли відповідачем не спростовано визначений розмір вартості відновлювального ремонту у сумі 53 173, 26 грн, і не спростовано, що ПрАТ «СК «Країна» за договором обов'язкового страхування виплачено страхове відшкодування у розмірі 20 912,54 грн, суд правомірно застосував положення ст. 1194 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги щодо не врахування судом першої інстанції висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 6-2587цс15 є безпідставними.
З аналізу ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» вбачається, що до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.
Обмеження набуття страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, права зворотної вимоги (регресу) визначені у ст. 1194 ЦК України та залежить від встановленого у цьому договорі розміру страхового відшкодування.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, завдану майну потерпілих, становить 50 000 на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування.
Таким чином, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов'язок з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
За наведених обставин, коли страховик за договором обов'язкового страхування правомірно здійснив виплату страхового відшкодування в межах ліміту з урахуванням Коефіцієнту, позивачем правомірно заявлено регресну вимогу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення.
Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1921,00 грн); справи незначної складності є малозначними справами.
Оскільки ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа незначної складності, то вона відноситься до малозначних справ.
За приписами п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 24 квітня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Повний текст постанови складено 17 липня 2019 року.
Головуючий О.Ф. Мазурик
Судді В.А. Кравець
Л.Д. Махлай