Справа № 755/21917/14ц Головуючий у суді першої інстанції: Виниченко Л.М.
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/6800/2019 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.
01 липня 2019 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах
Головуючого Волошиної В.М.
Суддів Панченко М.М., Слюсар Т.А.
при секретарі Маличівській Н.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 квітня 2017 року в справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровський РВ ГУ ДМС у м. Києві - правонаступником якого є Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби м. Києва та Київської області, УДМС у Житомирській області про встановлення факту постійного проживання на території України.
Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -
У серпні 2014 року ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровський РВ ГУ ДМС у м. Києві, УДМС у Житомирській області звернулася із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15 вересня 2014 року заяву задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України.
21 листопада 2016 року ГУ ДМС України в м. Києві звернулося до суду із заявою про перегляд, у зв'язку з нововиявленими обставинами рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 вересня 2014 року.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 06 квітня 2017 року заяву Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві в особі Дніпровського районного відділу про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами по цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про встановлення факту постійного проживання на території України задоволено.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 вересня 2014 року по справі № 755/21917/14-ц за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про встановлення факту постійного проживання на території України скасовано у зв'язку з нововиявленими обставинами.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про встановлення факту постійного проживання на території України відмовлено.
Зазначене рішення суду оскаржене в апеляційному порядку заявником ОСОБА_1 . У своїй апеляційній скарзі заявник вказувала на незаконність та необгрунтованість рішення суду, оскільки судом не були в повній мірі досліджені обставини справи та надані докази. На думку заявника, довідки, які надала заінтересована особа не є нововиявленими обставинами. Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. Просила рішення суду скасувати та закрити провадження у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 06 квітня 2017 року скасовано.
Заяву Головного управлінням Державної міграційної служби України в місті Києві в особі Дніпровського районного відділу про перегляд рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 вересня 2014 року у зв'язку з нововиявленими обставинами у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про встановлення факту постійного проживання на території України залишено без задоволення.
На ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2017 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в місті Києві подано касаційну скаргу.
Постановою Верховного Суду від 06 березня 2019 року касаційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві, яка підписана представником ОСОБА_2 , задоволено частково.
Ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2017 року скасовано.
Справу № 755/21917/14-ц передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції ухвала Апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2017 року втратила законну силу.
У відзиві на апеляційну скаргу заявника ОСОБА_1 представник Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби м. Києва та Київської області зазначала, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Вказувала, що після розгляду судом першої інстанції справи за заявою ОСОБА_1 та ухвалення 15.09.2014 рішення про задоволення заяви, заінтересованій особі стали відомі обставини, які є істотними для справи, але не були відомі під час розгляду справи. А саме матеріали перевірок СБУ спростували факт постійного проживання ОСОБА_1 в Україні станом на 24.08.1991, що на їх думку, є нововиявленими обставинами та підставою для скасування рішення суду від 15.09.2014 та ухвалення нового про відмову у задоволенні заяви, про що і було ухвалено рішення від 06.07.2017, яке просить залишити без змін.
У судове засідання заявник ОСОБА_1 та представник заінтересованої особи УДМС у Житомирській області не з'явились.
Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи
Виходячи з вимог частини 1 статті 44 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, статті 371 ч.1 ЦПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги та статті 120 ЦПК щодо строків процесуальних дій, а також зважаючи на вимоги ч. 2 ст.372 ЦПК України, колегія суддів визнала неявку заявника ОСОБА_1 та представника заінтересованої особи УДМС у Житомирській області в судове засідання, які про час та місце розгляду справи повідомлялися, причину неявки суду не повідомили, такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи. До того ж, заявник ОСОБА_1 для участі у справі направила свого представника.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрутованість рішення суду першої інстанції в межа доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд першої інстанції дослідивши матеріали заяви про перегляд судового рішення в зв'язку з нововиявленими обставинами та необхідні матеріали цивільної справи, дійшов висновку про те, що є всі підстави для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами (ст. 361 ЦПК України) і заява підлягає задоволенню, рішення суду про встановлення факту скасуванню із ухваленням рішення про відмову у задоволенні заяви з підстав, що заявником не доведено будь-якими доказами факт її постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
З такими висновками суду слід погодитись, оскільки суд дійшов їх з дотриманням вимог процесуального законодавства щодо всебічності й повноти з'ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін в даних правовідносинах, належної правової оцінки наданих у справі доказів.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення відповідає зазначеним вимогам закону дивлячись на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 361 ЦПК України, яка діяла на момент подачі заяви про перегляд судового рішення, - рішення чи ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті судом за нововиявленими обставинами.
Нововиявленими обставинами, що в розумінні п. 1 ч. 2 ст. 362 ЦПК України є істотні обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи і може бути подана не пізніше трьох років з дня набрання судовим рішенням законної сили.
Пленум Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ п. 3 постанови від 30.03.2012 року № 4 "Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами" роз'яснив, що нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин. Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 361 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі.
В п. 4 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 року № 4 "Про застосування цивільного процесуального законодавства при перегляді судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами" зазначено, що вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, судам слід розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. При цьому судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Аналогічні норми визначені в ст. 423 ЦПК України, що діють на момент розгляду справи.
Так, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 423 ЦПК України,
1. Рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
2. Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:
1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;
2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі;
3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.
Судом встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15.09.2014, ухваленим у цивільній справі № 755/21917/14ц, заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Дніпровський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби у м. Києві, Управління Державної міграційної служби у Житомирській області, про встановлення факту постійного проживання на території України - задоволено, встановлено факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України (а.с.27-30).
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15.09.2014 не оскаржувалось та набрало законної сили.
Заявник ОСОБА_1 у заяві заінтересованою особою зазначала, у тому числі, Дніпровський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві.
Відповідно п. 1 Положення про Дніпровський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві, затвердженого наказом ГУ ДМС України в м. Києві від 06.07.2016 № 373, вказаний Дніпровський районний відділ є територіальним підрозділом Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві.
За заявленими вимогами ОСОБА_1 просила встановити факт її постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Як убачається з матеріалів справи, у них наявна копія паспорта громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зі штампами про прописку в с. Строків, Житомирської області від 23.01.2004 до 26.09.2009 (а.с.5, 6).
Згідно листа Департаменту захисту національної державності СБУ від 20.10.2016 №5/2/1-17358, здійсненою перевіркою достовірності наданих родиною ОСОБА_3 у 2014 році до Дніпровського районного суду м. Києва матеріалів з метою встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991, з'ясовано, що вони містять недостовірні відомості (а.с.39).
Відповідно повідомлення ВП «Оберіг» ПАТ «Холдингова компанія «Київміськбуд» від 25.05.2016 № 107, за адресою: АДРЕСА_1 п'ять осіб ОСОБА_3 , серед яких вказана ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не зареєстровані та в період з 1989 по 2004 в архівних карточках Ф-16 не значаться, тобто не були зареєстровані (не прописані) (а.с. 41).
Відповідно до відповіді Комунального навчального закладу «Навчально-виховний комплекс № 141 «Освітні ресурси та технологічний тренінг» міста Києва від 20.05.2016, ОСОБА_1 навчалась в СЗШ № 141 з вересня 1995 по червень 1998 року, що також підтверджується копіями сторінок книг обліку атестатів та додатками до атестатів про повну загальну середню освіту, алфавітною книгою записів учнів (а.с.42-46).
Вказані відомості є істотними для правильного вирішення даної справи, мають істотне значення для її розгляду, вони існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, оскільки були отриманні лише в ході здійснення контррозвідувальних заходів.
Крім того, обставина, чи проживала ОСОБА_1 на території України у певний час входить до предмета доказування в даній справі, отже може вплинути на висновки суду по суті заявлених вимог.
Отже вказані вище відомості, відображені в письмових доказах, є нововиявленими обставинами в розумінні п.1 ч.2 ст.361 ЦПК України.
За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність визначених законом підстав для задоволення заяви Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві за нововиявленими обставинами та скасування рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15.09.2014.
Згідно п. 1 та 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» : громадянами України є, зокрема, усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Отже, заявник повинна була надати суду докази у підтвердження свого постійного проживання на території України на 24 серпня 1991року, так як саме цей факт вона просила встановити.
Згідно ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України» ; або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов'язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.
Указом Президента України № 215 від 27 березня 2001 року, в редакції Указу Президента України № 588/2006 від 27 червня 2006 року, затверджений Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень (далі Порядок).
Згідно пункту 8 Порядку для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального органу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
Пунктом 25 Порядку визначено, що для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка постійно проживала до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України»;, або на інших територіях, що входили під час постійного проживання особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської НародноїРеспубліки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону,) подає документи, передбачені підпунктами; пункту 24 цього Порядку, а також документ, що підтверджує факт постійного проживання особи на зазначених територіях.
Пунктом 44 Порядку визначено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання чи народження особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України»;, або на інших територіях, що входили на момент її народження чи під час її постійного проживання до складу Української Народної Республіки,Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), або документів, що підтверджують відповідні родинні стосунки, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Разом з цим, факт постійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991року не підтверджений.
Як встановлено в судовому засіданні, заявник ОСОБА_1 зареєстрована у встановленому законом порядку з 23.01.2004. До заяви долучені видані на ім'я ОСОБА_1 копія атестату про повну загальну середню освіту від 20.06.1998 (а.с. 7), копія диплому бакалавра від 30.06.2002 (а.с. 8), копія диплому про закінчення курсу за спеціальністю «бухгалтер» від 07.07.2004 (а.с. 10) та копія трудової книжки від 01.09.2002 (а.с. 11) Однак, вказані документи не стосуються спірної дати в часі та не доводять заявлений період проживання ОСОБА_1 в Україні.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи доведені.
Висновки суду щодо підстав до скасування рішення суду за нововиявленими обставинами та ухвалення нового рішення про відмову у задоволені заяви ОСОБА_1 відповідають обставинам справи та положенням процесуального закону. Правових підстав до задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду та закриття провадження у зв'язку з нововиявленими обставинами немає.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 з посиланням на незаконність та необгрунтованість рішення суду, оскільки судом не були в повній мірі досліджені обставини справи та надані докази, що на її думку, призвело до неправильного вирішення справи, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Всі висновки суду першої інстанції щодо безпідставності поданої заяви та неможливості відновлення порушеного права у обраний заявником спосіб повно та послідовно викладені у мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування указаних висновків суду, апеляційна скарга заявника не містить, в ході апеляційного розгляду представник заявника також не навів таких обставин.
За правилами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не містять нових даних, які б давали підстави для скасування ухваленого рішення. Правильно встановивши фактичні обставини справи, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм процесуального права, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити.
Керуючись ст. ст. 367,374,375,382,384 ЦПК України, колегія суддів ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 06 квітня 2017 року залишити без змін.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 15 липня 2019 року.
Головуючий:
Судді: