28.12.2018 Справа № 522/22529/17
28 грудня 2018 року
Суддя Приморського районного суду м. Одеси Куцаров В.І., розглянувши адміністративні матеріали, що надійшли з Управління захисту економіки в Одеській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеси, громадянина України, працюючого, зареєстрованого та прожи ваючого за адресою: АДРЕСА_1
- за ч.2 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
До Приморського районного суду м. Одеси з Департаменту захисту економіки Національної поліції України надійшов протокол та додані до нього матеріали відносно ОСОБА_2 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Згідно протоколу № 398 від 27.11.2017 року ОСОБА_3 , будучи депутатом Одеської міської ради, в порушення ч.2 ст. 52 Закону України «Про запобігання корупції» не повідомив НАЗК про суттєві зміни у майновому стані щодо придбання майна (автотранспорту), вартість якого перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб, на суму 404 622 грн., чим вчинив адміністративне правопорушення, пов'язане з корупцією, відповідальність за яке передбачене частиною другою статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
В судовому засіданні прокурор надав пояснення про те, що в діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності наявний склад адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, передбаченого ч.2 ст.172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв'язку з чим просить накласти на правопорушника адміністративне стягнення.
В судовому засіданні ОСОБА_3 свою вину в інкримінованому йому правопорушенні, передбаченого ч.2 ст.172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не визнав та пояснив, що умислу на вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, передбаченого ч.2 ст.172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення він не мав, та просив закрити провадження за відсутністю складу правопорушення.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, приходжу до наступного висновку:
Відповідно до ч.1, ч. 2 ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно ст.9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна ( умисна або необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до вимог ст. 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, а в даному випадку про адміністративне корупційне правопорушення, в числі інших визначених законом обставин, зобов'язаний з'ясувати: чи мало місце правопорушення, за яке особа притягається до відповідальності; чи містить діяння склад адміністративного корупційного правопорушення, передбаченого Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції» або, з огляду на час вчинення правопорушення чи розгляду в суді,Законом України «Про запобігання корупції»; чи є особа винною в його вчиненні, отже чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
При цьому, при розгляді справ цієї категорії слід керуватися Конституцією України, Конвенцією ООН проти корупції (Нью-Йорк, 31 жовтня 2003 року), Кримінальною конвенцією Ради Європи про боротьбу з корупцією (Страсбург, 27 січня 1999 року), додатковим протоколом до Кримінальної конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією (Страсбург, 15 травня 2003 року), Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі - Закон), Кодексом України про адміністративні правопорушення, іншими нормативно-правовими актами України, а також практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, ОСОБА_3 в судовому засіданні повідомив, що він не мав умислу на вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Враховуючи викладені обставини, звертаю увагу на те, що рішенням ЄСПЛ, від 14 жовтня 2010 року, у справі «Щокін проти України» визначено концепцію якості закону, зокрема з вимогою, щоб він був доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні. Відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу «якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
Крім того, статтею 62 Конституції України встановлено презумпцію невинуватості. Обов'язок встановлення всіх обставин умовного правопорушення та доведення вини особи покладається на сторону обвинувачення. Всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно з ч. 2 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 04.11.1950 року, кожен обвинувачений у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Викладені обставини свідчать про недоведеність наявності в діянні ОСОБА_2 об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч.2 ст.176-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що виключає можливість притягнення його до адміністративної відповідальності за вказаною правовою нормою.
Крім того, судом встановлена відсутність в діянні ОСОБА_2 суб'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч.2 ст.176-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки правопорушення, передбачене ч.2 ст.176-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення є правопорушенням, пов'язаним з корупцією.
Суб'єктивна сторона правопорушень, пов'язаних з корупцією, характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу; вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Умисною є форма вини, яка характеризується тим, що особа усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння, передбачає можливість настання негативних наслідків та бажає настання таких наслідків (прямий умисел), або байдуже ставився до їх настання чи свідомо допускав їх настання (непрямий умисел).
Необережна форма вини характеризується тим, що особа не усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння, не передбачає можливість настання негативних наслідків, хоча могла і повинна була усвідомлювати та передбачати - недбалість, або коли особа усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння, передбачає можливість настання негативних наслідків, але легковажно розраховує на ненастання таких наслідків - самовпевненість.
Таким чином, для притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, протокол та додані до нього матеріали мали мати докази того, що ОСОБА_3 усвідомлював суспільну небезпечність несвоєчасно подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбачав можливість настання негативних наслідків - неможливості здійснення фінансового контролю з боку держави, та бажав настання таких наслідків (прямий умисел), або байдуже ставився до їх настання чи свідомо допускав їх настання.
Разом з тим, суд погоджується з твердженням ОСОБА_2 про те, що в ДЗЕ НПУ відсутні повноваження на здійснення перевірки декларацій.
З матеріалів провадження вбачається, що перевірка стосовно ОСОБА_2 проводилась виключно працівниками ДЗЕ Національної поліції України, які відбирали пояснення, робили запити, збирали докази, складали протоколи про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_4 .
При цьому в матеріалах провадження відсутні дані щодо проведення НАЗК відповідної перевірки стосовно ОСОБА_4 .
Відповідно до п.1, п.п.1 п.3, п.5 «Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування» (далі Порядку), затвердженого рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції № 56 від 10.02.2017 року, цей Порядок визначає механізм проведення НАЗК контролю та повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до статей 48 та 50 Закону України «Про запобігання корупції».
Згідно п.2 - п.5 розділу II Порядку, НАЗК здійснює контроль щодо своєчасності подання декларацій. У разі отримання інформації (повідомлень), передбаченої у підпунктах 1, 2 пункту 2 цього розділу, НАЗК перевіряє факт неподання або несвоєчасного подання декларації суб'єктом декларування. У випадку встановлення факту неподання декларації НАЗК письмово повідомляє про це суб'єкта декларування та спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції у визначеному НАЗК порядку.
Департамент захисту економіки Національної поліції України, не відноситься до суб'єктів, які наділені правом перевірки як декларацій, так і повідомлень про суттєві зміни у майновому стані суб'єктів декларування. Такими повноваженнями наділені виключно працівники структурного підрозділу апарату НАЗК, діяльність яких пов'язана зі здійсненням такої функції.
В той же час, усі обов'язкові дії по проведенню перевірки, у тому числі після встановлення, що суб'єкт декларування несвоєчасно подав декларацію, чи не повідомив про суттєві зміни в майновому стані, уповноважені здійснювати виключно працівники НАЗК, у тому числі на підставі листа отримати пояснення від такої особи і вирішувати питання щодо її притягнення до відповідальності.
На підставі викладеного суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів ОСОБА_2 стосовно того, що досудова перевірка по справі проведена не уповноваженим органом, що дає підстави визнати недопустимими всі докази по справі, та є підставою для закриття провадження по справі.
Відтак, викладені обставини свідчать про відсутність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в зв'язку з чим провадження по адміністративній справі стосовно нього підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
А тому, керуючись п. 1 ст. 247 ст. ст. 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за фактом вчинення 27 листопада 2017 року правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 172-6 Кодексу України «Про адміністративні правопорушення» - закрити, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м. Одеси протягом десяти діб з дня її винесення.
Суддя: