Справа № 240/1380/19
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Єфіменко О.В.
Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.
15 липня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Смілянця Е. С.
суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 березня 2019 року (повний текст судового рішення виготовлено 27.03.2019) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію втрати частини доходів та середній заробіток за час затримки виплати,
в лютому 2019 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся в Житомирський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , про:
- визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та середнього заробітку;
- зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 16.08.2017 до 21.09.2018;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати за період з 16.08.2017 до 21.09.2018 шляхом множення 295,27 грн (середньоденний розмір) на кількість днів затримки виплати.
Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 27.03.2019 позов задовольнив частково. Визнав протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Також, зобов'язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 16.08.2017 до 21.09.2018. У задоволенні решти позовних вимог - відмовив.
Не погоджуючись з рішенням суду в частині незадоволених вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції в цій частині та ухвалити нове рішення, яким задовольнити незадоволені позовні вимоги.
Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості по заробітній платі власник або уповноважений ним орган не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме, щодо необхідності виплати працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто, за весь період невиплати належних при звільненні сум. Вважає, що аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 29.01.2014 по справі №6-144ц13 та Верховний Суд у постанові по справі №826/27303/15 від 20.02.2019.
У відзиві на апеляційну скаргу позивача представник відповідача зазначає, що спірні правовідносини за своєю суттю є спором , що виник внаслідок невиконання судового рішення , що виключає можливість застосування положень ст. 117 КЗпП України. Вважає, що у разі, коли до правовідносин, що виникають при звільненні з військової служби застосовувати норми законодавства про працю, то слід застосовувати і строки звернення, а саме: для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактичного розрахунку з ним. ОСОБА_1 звернувся з даним позовом 18.02.2019, а виплата індексації відбулась 21.09.2018.
Також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Аргументами на підтвердження вимог скарги зазначає, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється. Вважає, що оскільки позивач був звільнений з військової служби і в період з 16.08.2017 по 21.09.2018 не отримував грошове забезпечення (дохід) то він і не втратив частину доходів.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Виходячи з приписів ст. 311 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді начальника пункту управління зв'язком військової частини НОМЕР_2 (далі В/ч НОМЕР_2 ), яка знаходиться на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 (далі В/ч НОМЕР_1 ).
Згідно наказу командувача Високомобільних десантних військ Збройних Сил України від 21.06.2017 №35 ОСОБА_1 був звільнений з військової служби у запас у зв'язку з закінченням строку контракту та відповідно до наказу командира В/ч НОМЕР_2 від 16.08.2017 №157 виключений зі списків військової частини з 16.08.2017.
10.08.2017 позивач звернувся до командира В/ч НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату індексації за період з 01.01.2016 по день виключення зі списків особового складу (звільнення).
Відповідач, листом від 10.08.2017 №403/615, відмовив ОСОБА_1 у виплаті індексації з посиланням на те, що на підставі вимог Департаменту фінансів Міністерства оборони України, доведених телеграмою від 04.01.2016 №248\3\9\1\2, індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась.
У лютому 2018 року позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовною заявою до в/ч НОМЕР_1 з позовною вимогою нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за вказаний період (справа №806/992/18).
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15.05.2018 у справі №806/992/18 (дата набрання законної сили: 15.06.2018) позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день звільнення - 16.08.2017. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 довідку з помісячним розрахунком індексації та базового місяця за період з 01.01.2016 по 16.08.2017. В решті позову відмовлено за безпідставністю.
На виконання вказаного рішення суду належну за час проходження служби індексацію грошового забезпечення виплачено позивачу лише 21.09.2018 шляхом зарахування коштів на особистий картковий рахунок .
Позивач вважає, що В/ч НОМЕР_1 незаконно своєчасно не виплатила йому 7101,83 грн індексації грошового забезпечення, яка належала йому до виплати під час проходження військової служби з 01.01.2016 до 16.08.2017. Виплату вказаної суми індексації здійснено лише 21.09.2018 - через 13 місяців після звільнення.
У листопаді 2018 року позивач звернувся до В/ч НОМЕР_3 із заявою нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 16.08.2017 до 21.09.2018 та нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки виплати індексації грошового забезпечення - за період з 16.08.2017 до 21.09.2018.
Згідно інформації викладеної в листі В/ч НОМЕР_1 від 05.12.2018 №3089 позивач отримав відмову, компенсацію втрати частини доходів та середній заробіток йому не виплачено.
Вважаючи невиплату компенсації втрати частини доходів та середнього заробітку протиправною, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Згідно частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
Компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати регулюється нормами Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон України №2050-ІІІ), а також Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).
Відповідно до ст.1 Закону України №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (ст.2 Закону України №2050-ІІІ).
Підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги і 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
Згідно пунктів 1,2 Порядку №159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації наведено у п.3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення).
Отже, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.
Слід зазначити, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 Закону України №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 (справа №336/4675/17), від 21.06.2018 (№523/1124/17) та від 03.07.2018 (справа №521/940/17).
Як зазначено судом першої інстанції, рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 15.05.2018 у справі №806/992/18 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день звільнення - 16.08.2017. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 довідку з помісячним розрахунком індексації та базового місяця за період з 01.01.2016 по 16.08.2017. В решті позову відмовлено за безпідставністю.
Однак виплата індексації грошового забезпечення, нарахованої на виконання вказаного рішення суду, відбулась лише 21.09.2018.
Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дав належну правову оцінку тій обставині, що нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
З матеріалів справи встановлено, що В/ч НОМЕР_1 незаконно своєчасно невиплачено позивачу 7101,83 грн індексації грошового забезпечення, яка належала йому до виплати під час проходження військової служби з 01.01.2016 до 16.08.2017. Виплату вказаної суми індексації здійснено лише 21.09.2018 - через 13 місяців після звільнення. Таким чином, період за який підлягає нарахуванню та виплаті компенсація втрати частини доходів відповідачем становить: з 16.08.2017 до 21.09.2018.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що позовні вимоги про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у відмові нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення, нарахованої на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15.05.2018 у справі №806/992/18, відповідно до Закону України №2050-ІІІ та Постанови КМУ №159 підлягають задоволенню.
Щодо доводів апеляційної скарги позивача в частині нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати з посиланням на норми Кодексу законів про працю України колегія суддів зазначає наступне.
З матеріалів справи видно, що позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до наказу командувача Високомобільних десантних військ Збройних Сил України від 21.06.2017 №35 у зв'язку з закінченням строку контракту, тоді як, фактичний розрахунок (виплату індексації грошового забезпечення) проведено 21.09.2018.
Однак, позивач вважаючи розрахунок неправомірним, звертався до суду з позовом, який стосувався належних виплат звільненому працівникові.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Оскільки вищезазначене питання не врегульовано Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. № 2011-ХІІ, тому до спірних правовідносин необхідно застосовувати норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Згідно з вимогами ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
За такого правового врегулювання, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що їх положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. Натомість, спірні правовідносини за своєю суттю є спором, що виник внаслідок невиконання судового рішення, що виключає можливість застосування положень ст.117 КЗпП України.
Колегія суддів вважає, що положення статті 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною 2 статті 8 КАС України.
Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що не має обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом та за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку у розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 24.01.2018 у справі №807/1502/15 та від 27.06.2018 у справі №810/1543/17.
Доводи апеляційної скарги позивача, що до вказаних правовідносин необхідно застосовувати правові позиції Верховного Суду у постанові по справі №826/27303/15 від 20.02.2019, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки у разі, коли до правовідносин, що виникають при звільненні з військової служби застосовувати норми законодавства про працю, то слід застосовувати і строки звернення, а саме: для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактичного розрахунку з ним.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 звернувся з даним позовом 18.02.2019, а виплата індексації відбулась 21.09.2018, тобто з порушенням строків звернення до суду.
Крім того, судом першої інстанції вірно зазначено, що сума індексації позивачу була присуджена судом, а звільнення з військової служби відбулося без будь яких зауважень з боку позивача, спорів щодо сум, тому вимога позивача про виплату середнього заробітку є необґрунтованою.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційні скарги ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 27 березня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Смілянець Е. С.
Судді Залімський І. Г. Сушко О.О.