ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
18 липня 2019 року № 640/3492/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві
про визнання протиправним та скасування податкової вимоги від 27.12.2018
№261966-17 та рішення від 27.12.2018 №26199-17,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати Податкову вимогу від 27.12.2018 №261966-17 Головного управління ДФС у місті Києві;
- визнати протиправним та скасувати Рішення №261966-17 про опис майна у податкову заставу Головного управління ДФС у місті Києві від 27.12.2018;
- стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві судові витрати у розмірі 9536,80 грн., в тому числі судовий збір - 1536,80 грн., та витрати на професійну правничу допомогу -8000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що податкова вимога від 27.12.2018 №261966-17 та рішення про опис майна у податкову заставу від 27.12.2018 №26199-17 винесені Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві суперечать чинному законодавству, оскільки на час складання податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, податкові повідомлення - рішення оскаржувались в суді, та не були узгодженими.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2019 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи та запропоновано відповідачу у 15 денний строк з дня отримання ухвали надати суду відзив на позовну заяву та всі докази на підтвердження, які наявні у відповідача.
15.04.2019 відповідач надав відзив на адміністративний позов, в якому зазначив, що після надходження до контролюючого органу ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.01.2019 про відкриття провадження у справі №640/1335/19 за позовом ОСОБА_1 до ГУ ДФС у м. Києві щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.11.2018 №0115554202, №0115584202 податкові зобов'язання, як неузгодженні, виключено з інтегрованих карток платника. Разом з тим, відповідач вказав, що у зв'язку з оскарженням податкових повідомлень-рішень, сума податкового боргу є неузгодженою, а податкова вимога від 27.12.2018 №261966-17 є відкликаною, рішення про опис майна в податкову заставу від 27.12.2018 №261966-17 втратило юридичну силу, отже предмет спору у справі відсутній.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
На підставі акту перевірки від 26.10.2018 №4247/26-15-42-02/ НОМЕР_1 та з урахуванням висновку про результати розгляду заперечення від 07.11.2018 №126/26-15-42-02, Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві прийняті податкові повідомлення - рішення від 13.11.2018 №0115554202 та №0115584202.
Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями - рішеннями, позивачем подано скаргу від 21.11.2018 у адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України. Вказана скарга отримана Державною фіскальною службою України 21.11.2018, що підтверджується матеріалами справи.
30.11.2018 Державна фіскальна служба України прийняла рішення про продовження строку розгляду скарги по 19.01.2019 включно.
17.01.2019 рекомендованим листом позивачем отримано Рішення про результати розгляду скарг від 15.01.2019 №238/11/99-99-11-05-01-25, відповідно до якого податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві залишено без змін, а скаргу - без задоволення.
24.01.2019 позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 13.11.2018 №0115584202.
Разом з тим, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 13.11.2018 №0115554202.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.01.2019 прийнято вказаний адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/1332/19.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.01.2019 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №640/1330/19.
24.01.2019 позивач направив до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві повідомлення про оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень від 13.11.2018 №0115554202 та №0115554202.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що 20.02.2019 на адресу позивача надійшов рекомендований лист Головного управління ДФС у м. Києві від 27.12.2018 №261966-17, з податковою вимогою форми «Ф» від 27.12.2018 №261966-17 та Рішенням про опис майна у податкову заставу від 27.12.2018 №261966-17.
Відповідно до податкової вимоги від 27.12.2018 №261966-17 станом на 26.12.2018 сума податкового боргу позивача становила 17917,86 грн., у тому числі: податок на доходи фізичних осіб, що сплачено фізичними особами за результатами річного декларування - 13 939,89 грн., військовий збір - 3 977,97 грн.
Згідно з рішенням про опис майна у податкову заставу від 27.12.2018 №261966-17 здійснено опис майна, що перебуває у власності позивача, а у разі , якщо на момент складання акта опису майно відсутнє або його балансова вартість менша за суму податкового боргу, - також того майна, право власності на яке він набуде у майбутньому.
Не погоджуючись із вказаними вимогою та рішенням та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду за захистом свого порушеного права.
Таким чином, з метою правильного вирішення адміністративної справи, суду слід встановити чи мало місце узгодження податкового боргу до прийняття оскаржуваної вимоги із одночасним з'ясуванням щодо її відкликання станом на момент розгляду справи у суді.
Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Відповідно до підпункту 14.1.153 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податкова вимога - це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.
Під податковим боргом, при цьому, розуміється сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання (підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Згідно зі статтею 56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.
У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
За змістом пунктів 1-3 розділу ІІ Порядку направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.06.2017 №610, податкова вимога платнику податків, у якого виник податковий борг, формується контролюючим органом, на який згідно з Кодексом покладається виконання такої функції.
Відповідно до пункту 2 Порядку направлення контролюючими органами податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.06.2017 №610, податкова вимога формується у разі, якщо платник податків не сплатив у встановлені Кодексом строки суму:
- узгодженого грошового зобов'язання;
- непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному Кодексом.
Протягом періоду оскарження суми грошових зобов'язань, визначених контролюючим органом відповідно до Кодексу, податкова вимога з податку, що оскаржується, не надсилається.
За змістом пункту 1-6 розділу ІІІ наведеного Порядку, податкові вимоги формуються автоматично на підставі даних інформаційно-телекомунікаційних систем (далі по тексту - ІТС) контролюючих органів.
Податкова вимога не надсилається (не вручається), якщо загальна сума податкового боргу платника податків не перевищує шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У разі збільшення загальної суми податкового боргу до розміру, що перевищує шістдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, контролюючий орган надсилає (вручає) податкову вимогу такому платнику податків.
Податкова вимога, крім загальних реквізитів, повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
Сума податкового боргу в податковій вимозі проставляється в гривнях з двома десятковими знаками.
Форма податкової вимоги для платника податків - юридичної особи (або відокремленого підрозділу юридичної особи) наведена в додатку 1 до цього Порядку, а для платника податків - фізичної особи - у додатку 2 до цього Порядку.
У разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений у повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
Пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України визначено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Податкова вимога може надсилатися (вручатися) контролюючим органом за місцем обліку платника податків, в якому обліковується податковий борг платника податків.
Пунктом 59.3 статті 59 Податкового кодексу України, податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.
Судом, встановлено, що податкова вимога від 27.12.2018 №261966-17 та рішення про опис майна у податкову заставу від 27.12.2018 №261966-17, складені у зв'язку із наявністю, на думку відповідача, у ОСОБА_1 станом на 26.12.2018 податкового боргу, що виник у зв'язку з несплатою грошових зобов'язань за податковими повідомленнями-рішеннями від 13.11.2018 №0115554202 та №0115584202.
Так, у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу (пункт 57.3 статті 57 Податкового кодексу України).
Позивач зазначив, що податкові повідомлення - рішення від 13.11.2018 №0115554202 та №0115584202 в межах десятиденного строку 21.11.2018 були оскаржені в адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України, вказане підтверджується наявними в матеріалах справи копіями скарг ОСОБА_1 до контролюючого органу з відмітками про прийняття від 21.11.2018.
24.01.2019 позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовними заявами про скасування податкових повідомлень-рішень від 13.11.2018 №0115554202 та №0115584202.
Так, за приписами пункту 56.18 статті 58 Податкового кодексу України, при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Отже, станом на 24.01.2019 грошове зобов'язання за податковими повідомленнями-рішеннями від 13.11.2018 №0115554202 та №0115584202 не набуло статусу узгодженого, тобто, у відношенні позивача податковий борг не виник.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що сума, визначена податковою вимогою, не є податковим боргом, оскільки позивач, відповідно до вимог пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України, протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення (19.11.2018) розпочав процедуру оскарження рішення контролюючого органу, а отже грошові зобов'язання вважаються неузгодженими.
Відповідно до положень статей 88, 89 Податкового кодексу України, з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.
Право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу (пункт 89.1статті 89 Податкового кодексу України).
Пунктом 89.2 статті 89 Податкового кодексу України, з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.
Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг. Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (пунктом 89.3 статті 89 Податкового кодексу України).
Згідно з пунктом 91.1 статті 91 Податкового кодексу України, у разі наявності у платника податків податкового боргу керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за місцем реєстрації платника податків, що має податковий борг, призначає такому платнику податкового керуючого.
Суд не бере до уваги твердження відповідача, що податкова вимога від 27.12.2018 №261966-17 вважається відкликаною, а рішення про опис майна у податкову заставу №261966-17 таким, що втратило юридичну силу, з огляду на відсутність податкового, боргу, що на думку суб'єкта владних повноважень, підтверджується витягом з ІКП за 2019 рік, виходячи з такого.
Відповідно до пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо:
- сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення.
Таким чином, відповідачем не підтверджено, що станом на момент винесення податкової вимоги та рішення про опис майна у податкову заставу, що є предметом оскарження, у позивача був наявний податковий борг, оскільки позивачем відповідно до вимог чинного законодавства була розпочата процедура оскарження, а отже спірні суми податкових зобов'язань не могли набути статусу узгоджених.
Суд наголошує, що будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, повинні містити конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено.
Враховуючи викладене, на думку суду податкова вимога від 27.12.2018 №261966-17 та рішення про опис майна у податкову заставу від 27.12.2018 №261966-17 є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки відповідачем не доведено правомірність їх прийняття.
Виходячи з вищенаведених приписів законодавства, поданих позивачем документів і матеріалів, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Разом з тим, розглядаючи позовну вимогу, щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн., суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частинами шостою та сьомою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п'ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Тобто, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI).
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу допомогу, судом встановлено, що матеріали справи містять договір про надання правової допомоги від 22.02.2019 №48, акт виконаних робіт від 28.02.2019, квитанцію про сплату від 23.02.2019, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КВ №6055, копію ордеру надання правової допомоги від 22.02.2019 серії КВ №431946, та ставки гонорару адваката на 2019 рік.
Таким чином, аналізуючи вищенаведене, враховуючи докази, надані позивачем на підтвердження витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд дійшов висновку, що вищенаведені документи є належними та достатніми доказами для підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу, а тому вказана вимога підлягає задоволенню.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно із статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 19-21, 72-77, 139, 242-246, 255, 293, 295, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити у повному обсязі.
2. Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 27.12.2018 №261966-17.
3. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про опис майна у податкову заставу від 27.12.2018 №261966-17.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) сплачений судовий збір у розмірі 1 536,80 (одна тисяча п'ятсот тридцять шість гривень 80 коп.).
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 (вісім тисяч гривень).
Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.В. Аверкова