15 липня 2019 року Справа № 160/4216/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіЛозицької І.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, третя особа: Лівобережне управління Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
08.05.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, третя особа: Лівобережне управління Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною нараховану податкову заборгованість з орендної плати з фізичних осіб в сумі 153845,33 грн.;
- зобов'язати Головне управління ДФС у Дніпропетровській області списати неправомірно нараховану податкову заборгованість з фізичних осіб у сумі 153845,33 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 10.12.2010 року між ним та Новомосковською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки 04:10:111:00132 від 10.12.2010 року строком на 5 років. Вказує, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.11.2017 року по справі № 804 5597/17 було відмовлено в задоволені позовних вимог Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про стягнення заборгованості у розмірі 53799,61 грн., посилаючись на той факт, що ОСОБА_1 не був користувачем земельної ділянки та власником нерухомого майна, яке розташоване на спірній ділянці. Отже, на виконання постанови від 06.11.2017 року Лівобережне управління Головного управління ДФС у Дніпропетровській області повинно було скасувати нарахований податковий борг у розмірі 53799,61 грн. Перевіривши інформацію щодо наявності заборгованості в Електронному кабінеті платника податків сайту ДФС, було встановлено, що сума недоїмки по орендній платі з фізичних осіб становить 153845,33 (сто п'ятдесят три тисячі вісімсот сорок п'ять гривень 33 копійки). Позивач не погоджується з вказаною сумою заборгованості, що виникла на підставі договору оренди земельної ділянки 04:10:111:00132 від 10.12.2010 року, який припинений ще в 2015 році, та вважає, що відповідач неправомірно продовжує нараховувати орендну плату за оренду землі, оскільки, договір оренди земельної ділянки 04:10:111:00132 від 10.12.2010 року був припинений в грудні 2015 року та позивач не є користувачем земельної ділянки, отже і платником орендної плати.
Ухвалою суду від 13.05.2019 року відкрито провадження у даній адміністративній справі, та призначено розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами з 13.06.2019 року, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.
У встановлений судом строк відповідач, заперечуючи проти позову, надав свій відзив на позов, який долучений до матеріалів справи. В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач зазначив, що не погоджується з позовними вимогами та вважає їх необґрунтованими, посилаючись на те, що підставами нарахування грошових зобов'язань по орендній платі з юридичних осіб, є: нарахована пеня відповідно до ст. 129 податкового кодексу України в сумі 42,95 грн.; нараховані грошові зобов'язання відповідно до податкових повідомлень-рішень: від 30.06.2015 року №197037 в сумі 32931,88 грн. (з урахуванням часткової сплати в сумі 26366,60 грн., станом на 08.10.2015 року сума заборгованості складає 6608,23 грн.), 30.06.2016 року № 1060572-1301 в сумі 47191,38 грн., від 30.07.2017 року № 4167748-1301 в сумі 50022,86 грн., від 30.06.2018 року № 253847-1321-0408 в сумі 50022,86 грн. Також вказує, що відповідно до ст. 59 Податкового кодексу України, у зв'язку із несплатою до бюджету сум податкового боргу ОСОБА_1 направлено податкову вимогу № 532-23 від 16.09.2015 року. Крім того посилається на те, що підстави списання податкової заборгованості відсутні, з огляду на те, що вказана заборгованість не є безнадійною, у розумінні пункту 101.2 статті 101 Податкового кодексу України.
05.07.2019 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, згідно якої відповідач не спростував доводи щодо наявності постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.11.2017 року по справі № 804 5597/17 та не спростував позовні вимоги.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, прийшов до таких висновків.
Матеріалами справи підтверджено, що 10.12.2010 року між Новомосковською міською радою та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір 04:10:111:00132 оренди земельної ділянки зі строком дії 5 років. Згідно вказаного договору, на земельній ділянці, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться блок-споруда гаража та земельна ділянка передається в оренду для промисловості.
Актом приймання-передачі земельної ділянки по договору оренди від 10.12.2010 року сторонами зафіксовано приймання ОСОБА_1 в користування земельну ділянку.
Акт приймання-передачі земельної ділянки, яким зафіксовано повернення ОСОБА_1 земельної ділянки орендодавцю до суду не надано.
Також, згідно даних акту опису майна № 2521404933/1/08 від 01.03.2019 року ОСОБА_1 є власником майна - блок споруди гаража “Ч” загальною площею 749,60 кв.м., склад “Ш”, за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, згідно даних інтегрованої картки платника ОСОБА_1 по податку орендна плата з фізичних осіб (код класифікації доходів бюджету 18010900) 30.06.2015 року контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 197037, яким визначено ОСОБА_1 орендну плату з фізичних осіб у сумі 32931,88 грн.
Вказане зобов'язання частково сплачено згідно платіжного доручення № 20569 від 08.10.2015 року на суму 26366,60 грн.
30.06.2016 року контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 1060572-1301, яким визначено ОСОБА_1 орендну плату з фізичних осіб у сумі 47191,38 грн.
30.06.2017 року контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 416748-1301, яким визначено ОСОБА_1 орендну плату з фізичних осіб у сумі 50022,86 грн.
30.06.2018 року контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 253847-1321-0408, яким визначено ОСОБА_1 орендну плату з фізичних осіб у сумі 50022,86 грн.
Вказані податкові повідомлення-рішення ОСОБА_1 не оскаржені, докази скасування в матеріалах справи відсутні.
Також, згідно даних інтегрованої картки платника ОСОБА_1 по податку орендна плата з фізичних осіб (код класифікації доходів бюджету 18010900) у період з 31.12.2014 року по 31.10.2015 року вказаному податку обліковувалась пеня у сумі 42,95 грн., станом на 31.12.2018 року заборгованість ОСОБА_1 по податку орендна плата з фізичних осіб, складає 153845,33 грн.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України (далі по тексту - Податковий кодекс України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Відповідно до пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов'язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.
Отже, оскільки податкові повідомлення-рішення від 30.06.2015 року №197037, від 30.06.2016 року № 1060572-1301, від 30.07.2017 року № 4167748-1301, від 30.06.2018 року № 253847-1321-0408, якими ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб в загальному розмірі 180168,98 грн. станом на час розгляду даної справи не є скасованими, вони вважаються узгодженими.
Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.
Статтею 59 Податкового кодексу України визначено, що у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.
Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.
Відповідна податкова вимога № 532-23 від 16.09.2015 року не була оскаржена, доказів скасування такої матеріали справи не містять.
Організація діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) визначені Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 року № 422 (далі - Порядок).
За приписом пункту другого Порядку інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.
Пунктом першим розділу ІІ Порядку вказано, що з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.
ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.
Облікові та звітні показники включаються до еталонних довідників з подальшим обов'язковим внесенням відповідних змін до реєстрів операцій та показників, які формуються ДФС за погодженням Міністерства фінансів України. Зміни до реєстрів операцій та показників вносяться не пізніше 15 числа місяця, наступного за місяцем впровадження нових операцій та/або показників.
На підставі викладеного, зважаючи на узгодження податкових повідомлень-рішень від 30.06.2015 року №197037, від 30.06.2016 року № 1060572-1301, від 30.07.2017 року № 4167748-1301, від 30.06.2018 року № 253847-1321-0408, якими ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб в загальному розмірі 180168,98 грн., нараховані за ними суми зобов'язань з орендної плати з фізичних осіб є податковим боргом, який, відповідно, має бути відображений в інтегрованій картці платника.
Також суд вказує, що означена заборгованість не містить ознак безнадійного податкового боргу, оскільки за визначенням, наданим у пункті 101.2 статті 101 Податкового кодексу України під терміном "безнадійний" розуміється:
- податковий борг платника податку, визнаного в установленому порядку банкрутом, вимоги щодо якого не були задоволені у зв'язку з недостатністю майна банкрута;
- податковий борг фізичної особи, яка:
визнана у судовому порядку недієздатною, безвісно відсутньою або оголошена померлою, у разі недостатності майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом;
померла, у разі недостатності майна, на яке може бути звернуто стягнення згідно із законом;
понад 720 днів перебуває у розшуку;
- податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом;
- податковий борг платника податків, що виник внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин);
- податковий борг платника податків, щодо якого до Державного реєстру внесено запис про його припинення на підставі рішення суду, а для банків - на підставі рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про затвердження звіту про завершення ліквідації банку або рішення Національного банку України про затвердження ліквідаційного балансу, ухвалення остаточного звіту ліквідатора і завершення ліквідаційної процедури.
Разом з тим, суд вказує, що статтею 269 Податкового кодексу України визначено, що платником податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), землекористувачі.
Статтею 270 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (стаття 287 Податкового кодексу України).
Так, згідно статті 31 Закону України “Про оренду землі” договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено.
Відповідно до статті 33 Закону України “Про оренду землі” у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Разом з тим, орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.
Згідно статті 34 цього Закону України “Про оренду землі” в разі припинення або розірвання договору оренди землі, орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.
У разі невиконання орендарем обов'язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки, орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.
Згідно договору 04:10:111:00132 оренди земельної ділянки від 10.12.2010 року, на земельній ділянці, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться блок-споруда гаража та земельна ділянка передається в оренду для промисловості.
Акт приймання-передачі земельної ділянки, яким зафіксовано повернення ОСОБА_1 земельної ділянки орендодавцю до суду не надано.
Також, згідно даних акту опису майна № 2521404933/1/08 від 01.03.2019 року, ОСОБА_1 є власником майна - блок споруди гаража “Ч” загальною площею 749,60 кв.м., склад “Ш”, за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивачем у поданому позові не зазначається, що після закінчення строку дії договору 04:10:111:00132 оренди земельної ділянки від 10.12.2010 року ним було повернуто земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Отже, ОСОБА_1 , який є власником майна - блок споруди гаража “Ч” загальною площею 749,60 кв.м., склад “Ш”, за адресою: АДРЕСА_1 , продовжує користуватись земельною ділянкою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та становить предмет договору 04:10:111:00132 оренди земельної ділянки від 10.12.2010 року.
За сукупності викладених обставини, суд робить висновок про те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту права, яке він вважає порушеним, зважаючи на те, що податкові повідомлення-рішення від 30.06.2015 року №197037, від 30.06.2016 року № 1060572-1301, від 30.07.2017 року № 4167748-1301, від 30.06.2018 року № 253847-1321-0408, якими ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб в загальному розмірі 180168,98 грн., та які є підставою для визначення податкового боргу ОСОБА_1 по податку орендна плата з фізичних осіб у сумі 153845,33 грн., не скасовані у встановленому законом порядку.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частини 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вище викладене, оскільки доводи позивача не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд приходить до висновку про відсутність підстав для присудження і всіх здійснених позивачем документально підтверджених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, третя особа: Лівобережне управління Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 15 липня 2019 року.
Суддя І.О. Лозицька