Справа №461/8964/18
16 липня 2019 року Галицький районний суд міста Львова в складі:
головуючого судді - Городецької Л. М.
при секретарі - Думичі Р.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління міграційної служби у Львівській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та відшкодування моральної шкоди, -
встановив:
ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління міграційної служби у Львівській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності та відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги мотивує тим, що постановою Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 21 листопада 2018 року серії ПН МЛВ № 073746 його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП на накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 1 700,0 грн. Вважає, що оскаржена постанова є незаконною та необґрунтованою, а відтак, підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 19 березня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідачем подано 16 липня 2019 року відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що заявлений позов ОСОБА_1 є безпідставним і необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення, оскільки позивач ухилявся від виїзду з України відмітка про продовження терміну перебування на території держави в паспортному документі відсутня, законне джерело існування та підстав для подальшого перебування на території України не встановлено. За порушення міграційного законодавства, позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КупАП та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 1 700,0 грн.
Позивач в судове засідання не прибув, проте в заяві від 08 травня 2019 року вказав, що просить розгляд справи проводити у його відсутності.
Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та просила суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
У відповідно до п. 1 ст. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності ( ст. 7 КУпАП).
Відповідно до ст. 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Згідно протоколу серії ПР МЛВ № 073746 від про адміністративне правопорушення, встановлено, що у. Львові по вул. Руданського, 3 о 11 годині 10 хвилин виявлено порушення громадянином Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає в ухиленні від виїзду за межі території України, чим перевищив дозволений термін перебування на території України.
Відповідно до ст. 254 КУпАП, про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21 листопада 2018 року першим заступником начальника Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області щодо громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700,0 грн. за правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 203 КУпАП, відповідно до якої вбачається, що згідно інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан», ОСОБА_1 прибув на територію України через ПП «Нові Яриловичі» 02.11.2014 і до цього часу межі території не покинув.
Зі змісту ст. 9 КУпАП слідує, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст. 10 КУпАП).
Частиною 1 ст. 203 КУпАП встановлено відповідальність за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті.
З матеріалів справи вбачається, що адміністративне стягнення накладено на позивача у зв'язку з тим, що останній проживав на території України без документів, які надавали б йому право проживання в Україні.
Статтею 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.
Частиною 3 ст. 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено, що іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративне правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності законом.
Згідно ст. 251 КУпАП наявність чи відсутність адміністративного правопорушення встановлюється на основі доказів. Зокрема, ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, що притягується до адміністративної відповідальності, свідків.
Судом встановлено, що при винесенні оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення уповноваженою посадовою особою ДМС України було порушено вимоги, передбачені ст. 280 КУпАП, зокрема не з'ясовано: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також не з'ясовані інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Так, відповідачем не надано належної оцінки обставинам, які мають значення для прийняття обгрунтованого рішення.
Також, позивач в позові посилається на те, що відповідачем в постанові про накладення адміністративного стягнення від 21 листопада 2018 року, відповідач не посилається на жоден документ, згідно якого йому надано повноваження накладати адміністративні стягнення.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 222-2 КУпАП від імені центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства,реєстрації фізичних осіб, розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівник, заступники керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізуй державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, інші уповноважені керівником посадові особи цього органу.
Відповідно до зазначеного суд не вбачає, що постанова від 21 листопада 2018 року винесена не уповноваженою на це особою.
За змістом статті 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право, зокрема: знайомитися з матеріалами справи, подавати докази, заявляти клопотання, при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката.
Із обсягу та характеру фактичних обставин справи вбачається, що під час провадження ОСОБА_1 був позбавлений у праві на користування юридичною допомогою захисника, отже суд констатує факт порушення права останнього на захист при винесенні оскаржуваної постанови.
Аналогічне щодо порушення права на захист особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, слідує і з Правової позиції Верховного Суду України, викладеній у Постанові від 03.03.2014 року у справі № 5-49к13.
Крім того, суд бере до уваги, що позивачу, Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, не забезпечило перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися.
Так, оскільки твердження позивача про те, що йому не було забезпечено перекладача, відповідачем не спростоване, у силу ч. 1 ст. 78 КАС України, таке не підлягає доказуванню.
При цьому, не забезпечення відповідачем при вирішенні питання позивача, зокрема під час надання йому можливості знайомитись з матеріалами його справи перекладу, суд розцінює як дискримінаційну дію за ознакою мови, в порушення ст. 14 Європейської Конвенції з прав людини. Таким чином, відповідач діяв недобросовісно, та без дотримання забезпечення права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Щодо позовної вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди у розмірі 30000,0 грн., суд зазначає наступне.
Положеннями статті 56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
В обґрунтування своїх позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 не зазначив жодних обставин та не навів жодних фактів заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
На підставі вищевикладеного, суд дійшов до переконання про відсутність підстав для задоволення заявлених позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, оскільки позивачем не було надано до суду жодних доказів, які підтверджують завдання йому такої шкоди та не було доведено причинно-наслідкового зв'язку з предметом позову.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України визначено: за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За принципом презумпції невинуватості: всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Не доведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. За таких умов вчинення позивачем правопорушення, залишається недоведеним.
Відсутність доказів вини позивача свідчить про незаконність постанови та необхідність її скасування.
Сам факт винесення оскаржуваної постанови не є доказом вчинення адміністративного правопорушення позивачем, саме до цього зводяться висновки Верховного Суду викладені у постанові від 26 квітня 2018 року (справа №338/1/17)
Обґрунтованими є доводи позивача, щодо порушення його прав при накладенні адміністративного стягнення.
Приписами ст. 129 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, задекларовано, що основними засадами судочинства, серед іншого, є змагальність та забезпечення доведеності вини.
Крім того, відповідно до принципу 6 Рекомендації № R (91) 1 Комітету Європи державам-членам стосовно адміністративних санкцій, ухваленої 13 лютого 1991 року, при застосуванні адміністративних санкцій, окрім сформульованих у Резолюції (77) 31 принципів справедливої адміністративної процедури, що звичайно застосовуються до адміністративних актів, слід керуватися такими особливими принципами: 1) особа, стосовно якої розглядається можливість застосування адміністративної санкції, попередньо інформується щодо фактів, які їй ставляться в вину;2) вона має достатньо часу для підготовки свого захисту залежно від складності справи та суворості санкцій, що можуть бути застосовані; 3) вона або її представник інформується стосовно характеру доказів у справі, зібраних проти неї; 4) вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення про санкцію; 5) адміністративний акт про застосування санкцій містить мотиви, на яких вона ґрунтується.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов обґрунтований і підлягає до задоволення в повному обсязі.
Оскільки позивач, вимоги якого задоволені, при зверненні до суду був звільнений від сплати судового збору, а відповідач є органом державної влади, судові витрати по справі відшкодовуються за рахунок бюджету.
Керуючись ст. ст. 289, 295-297 КАС України, суд -
Позов ОСОБА_1 - задоволити частково.
Постанову Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про накладення адміністративного стягнення від 21 листопада 2018 року, серії ПН МЛВ № 073746, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП на накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 1 700,0 грн. - скасувати.
В іншій частині позову - відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги, а у разі якщо судове рішення було проголошено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 10-ти днів з дня отримання копії постанови суду.
Повний текст рішення виготовлений 18 липня 2019 року
Суддя Л.М.Городецька