Справа № 752/11614/19
Провадження № 2/752/5327/19
Іменем України
09.07.2019 року Голосіївський районний суд м. Києва
в складі головуючого судді Чередніченко Н.П.
з участю секретаря Шевчук М.Ю.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, -
в червні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідачів ТОВ "ОТП Факторинг Україна", ПАТ «ОТП Банк» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги.
В обгрунтування позову, зазначено, що 22.11.2007 року між нею та ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», був укладений кредитний договір № ML-701/1005/2007, відповідно до якого вона отримала від банку кредит в сумі 54681,04 доларів США до 22.11.2019 року, а також в цей же день між зазначеними сторонами було укладено договір іпотеки № PML 701/1005/2007, предметом якого було нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . 07.06.2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено договору купівлі-продажу кредитного портфелю, відповідно до умов якого банком було відступлено факторові право вимоги за договором іпотеки/застави. Позивач зазначає, що зазначений договір про відступлення права вимоги за своєю правовою природою є договорами факторингу, а тому відповідно до вимог чинного законодавства одним із суб'єктів даних правовідносин має бути банк або інша фінансова установа, що має право здійснювати фінансові операції та включена до державного реєстру фінансових установ, має ліцензію на здійснення операцій із залученням фінансових активів від фізичних осіб, і у разі відступлення права вимоги за кредитним договором, укладеним з фізичною особою на споживчі цілі, остання, повинна бути зареєстрована як банківська установа та мати ліцензію на банківську діяльність. ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не є банківською установою та ліцензій на здійснення такої діяльності не отримувало, було зареєстровано як фінансова установа 03.12.2009 р., а отже оспорюваний договір було укладено за межами правоздатності юридичної особи. З огляду на викладене, позивач звернулась до суду за захистом своїх прав з даним позовом та просить суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги, який був укладений 07.06.2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна».
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 13.06.2019 року, у справі відкрито провадження та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін).
Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 09.07.2019 року, в задоволенні заяви про забезпечення позову було відмовлено.
Позивач після відкриття провадження з будь-якими клопотаннями до суду не звертався. Відповідачі відзив на позов не подали, та будь-які інші клопотання з їх сторони до суду не надходили, в зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи і перевіривши їх наявними у справі письмовими доказами, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити за наступних підстав.
В обґрунтування позову позивач вказує, що між нею та відповідачем ПАТ «ОТП Банк» було укладено кредитний договір кредитний договір № ML-701/1005/2007, відповідно до якого вона отримала від банку кредит в сумі 54681,04 доларів США до 22.11.2019 року, а також в цей же день між нею та банком було укладено договір іпотеки № PML 701/1005/2007, предметом якого було нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Однак, будь-яких доказів наведеним твердженням з боку сторони позивача суду надано не було, та клопотань про витребування відповідних доказів стороною позивача заявлено не було.
Разом з тим, в матеріалах справи міститься копія договору про відступлення права вимоги від 07.06.2010 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», відповідно до якого в зв'язку із укладенням договору купівлі-продажу кредитного портфелю б/н від 28.05.2010 року між фактором та клієнтом, за яким клієнт передав фактору права вимоги за кредитними договорами, перелік яких міститься в Додатку № 1 до даного договору (а.с.16-17).
Однак, ані копії договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 28.05.2010 року, ані додатку № 1 до зазначеного договору, стороною позивача суду надано не було, а відтак доводи позову в частині порушення прав позивача є недоведеними та судом до уваги не приймаються.
Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (частина перша статті 1084 ЦК України).
Статтею 1079 ЦК України визначено, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі Закон) встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.
Зокрема, у пункті 1 частини першої статті 1 Закону визначено, що фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до законунадає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 1 Закону, фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
За пуктом 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.
В частині першій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.
Таким чином, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до державного реєстру фінансових установ.
Судом встановлено, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» зареєстровано фінансовою установою на підставі розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 916 від 03.12.2009 р. та має право здійснювати фінансові послуги без ліцензій та/або дозволів, відповідно до законодавства з надання факторингу, що підтверджується Додатком до Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи.
Обґрунтовуючи недійсність договору, сторона позивача вказує на те, що для укладення договорів факторингу банк повинен мати банківську ліцензію, видану Національним банком України, а для здійснення факторингових операцій, предметом яких є вимоги в іноземній валюті - відповідний письмовий дозвіл Національного банку України, який є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що ПАТ «ОТП Банк» має банківську ліцензію на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність».
Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 20 серпня 2015 року дійсно було прийнято рішення щодо виключення інформації по ТОВ «ОТП Факторинг Україна» з Державного реєстру фінансових установ та анульовано свідоцтво про реєстрацію фінансової установи, однак, з матеріалів справи вбачається, що свідоцтво про реєстрацію фінансової установи ТОВ «ОТП Факторинг Україна» видано 03 грудня 2009 року. Договір купівлі-продажу кредитного портфелю між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» було укладено 05.11.2010 року, а тому на момент відступлення ПАТ «ОТП Банк» права вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна», останнє, було фінансовою установою.
Доводи позову в частині відсутності у банку права уступати право вимоги до фізичної особи, не суб'єкта господарювання, судом до уваги не приймаються, оскільки чинним законодавством не встановлено заборони на вчинення такого правочину.
Так, у відповідності до вимог ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Також слід вказати на те, що законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності угод (ст.ст. 215-216 Цивільного кодексу України).
Так, відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Слід зазначити, що обставин, визначених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України при розгляді даної справи судом не встановлено.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року за N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.
Суд звертає увагу на те, що при зверненні до суду позивач не обґрунтував в чому ж полягає порушення її прав укладенням договору про відступлення права вимоги.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що стороною позивача не надано суду доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, та доказів, які б свідчили про недійсність оспорюваного правочину, а також, які б підтверджували наявність порушеного права позивача укладенням зазначеного договору, суд вважає позовні вимоги безпідставними та недоведеними, в зв'язку з чим в їх задоволенні слід відмовити.
В порядку ст. 141 ЦПК України, судовий збір слід залишити за позивачем по фактично понесеному.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76, 77, 78, 81, 259, 261, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
в задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", Публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, - відмовити.
Судовий збір залишити за ОСОБА_1 по фактично понесеному.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий Н.П. Чередніченко