ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
04.07.2019Справа № 910/3395/19
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І, при секретарі судового засідання Івашіній Н.В., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк"
третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державне підприємство "Донецька залізниця"
про стягнення 1 053 900 291, 54 грн
за участю представників сторін:
від позивача: Поліщук Ю.В. - довіреність № Ц/6-6/273-18 від 28.12.18 ;
від відповідача: Кобець І.В. - довіреність № 245 від 09.04.19; Награбовський О.В. - довіреність № б/н від 22.01.19; Атаманова Ю.Є. - довіреність № 244 від 09.04.19
Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк" (далі - АТ "ПУМБ", відповідач) про стягнення безпідставно набутих грошових коштів за кредитними договорами № 13.11-555 від 07.11.2013; № 13.11-556 від 07.11.2013; № 13.11-557 від 07.11.2013 у сумі 1 053 900 291, 54 грн.
Позов мотивований тим, що на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 25.07.2016 у справі № 910/11455/16, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016, з АТ "Укрзалізниця" на користь АТ "ПУМБ" було стягнуто у примусовому порядку заборгованість за кредитними договорами № 13.11-555 від 07.11.2013; № 13.11-556 від 07.11.2013; № 13.11-557 від 07.11.2013, укладеними між ДП "Донецька залізниця" та АТ "ПУМБ", у сумі 571 304 786, 23 грн (571 098 086, 23 грн кредитної заборгованості та 206 700, 00 грн судового збору). Проте, постановою Вищого господарського суду України від 23.11.2016 по вказаній справі касаційну скаргу АТ "Укрзалізниця" було частково задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.09.2016 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. За таких обставин позивач вважає, що правові підстави, за яких з АТ "Укрзалізниця" стягнуто 571 304 786, 23 грн. на користь АТ "ПУМБ" відпали, а отже, станом на час звернення до суду з даним позовом відповідач безпідставно утримує належні позивачу грошові кошти.
Посилаючись на статтю 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), АТ "Укрзалізниця" просить стягнути з відповідача кошти, які безпідставно утримуються АТ "ПУМБ" в сумі 571 304 786,23 грн, а також 3% річних в сумі 37 518 289, 66 грн, інфляційні втрати в сумі 295 231 013, 70 грн та упущену вигоду в сумі 149 846 201, 94 грн, нараховані за період з 24.11.2016 по 31.01.2019, що разом складає 1 053 900 291, 54 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2019 вказану заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, сторонам надана можливість та строки реалізувати свої процесуальні права та обов'язки.
У підготовчому засіданні ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2019 до розгляду справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача було залучене Державне підприємство "Донецька залізниця" (далі - ДП "Донецька залізниця", третя особа).
Відповідач, належним чином повідомлений про розгляд справи, у строк, визначений законом, надав відзив, у якому проти позову заперечив, вказав, що положення ст. 1212 ЦК України у спірних правовідносинах не можуть бути застосовані та позивачем обраний неправильний спосіб захисту свого права. Також наголосив на тому, що правові підстави для стягнення нарахованих матеріальних втрат та упущеної вигоди з АТ "ПУМБ" відсутні. Просив відмовити у задоволенні позову.
У відповідь на відзив позивач зазначив, що отримані стягувачем кошти після скасування судового рішення мають бути повернуті боржнику (позивачу) саме на підставі ст. 1212 ЦК України, оскільки спірні правовідносини виникли у сторін (між якими відсутні будь-які договірні зобов'язання) на підставі деліктного зобов'язання (судового рішення), яке, як підстава для перерахування цих коштів, відпала. Щодо нарахувань на грошове зобов'язання вказав, що судом має бути застосована спеціальна норма права, передбачена ст. 1214 ЦК України, при цьому упущена вигода відповідно до ст. 22 ЦК України полягає у тому, що позивач поніс збитки внаслідок позбавлення права на використання належних йому коштів у вигляді неотриманих процентів, у зв'язку з чим погіршується фінансовий стан АТ "Укрзалізниця".
Зі свого боку, заперечуючи проти відповіді на відзив, банк зазначив, що підставою перерахування грошових коштів стягувачу є виконавчий документ (судовий наказ по справі № 910/11455/16), повернення коштів за яким передбачене законом у інший спосіб - в порядку повороту виконання рішення. Крім того, спірні грошові кошти були стягнуті на користь відповідача не безпідставно, а у законний спосіб - в ході виконання судового рішення органом державної виконавчої служби у порядку Закону України "Про виконавче провадження".
Представник третьої особи - ДП "Донецька залізниця" у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання був належним чином повідомлений, заяв чи клопотань про розгляд справи без його участі або про відкладення розгляду справи, а також письмових пояснень на позов суду не надав. Позиція третьої особи щодо заявлених позовних вимог суду невідома. Відповідно до ч. 3 ст. 202 ГПК України суд вважає за можливе розглянути дану справу без її участі.
Отже, розглянувши заяви сторін спору по суті позову, заслухавши їх пояснення у судовому засіданні та дослідивши наявні у справі докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Судом установлено, що 07.11.2013 між АТ «Перший український міжнародний банк» (кредитодавець) та Державним підприємством «Донецька залізниця» (позичальник) були укладені кредитні договори:
кредитний договір № 13.11-555 від 07.11.2013;
кредитний договір № 13.11-556 від 07.11.2013;
кредитний договір № 13.11-557 від 07.11.2013 (далі - кредитні договори).
На виконання вказаних кредитних договорів банк надав ДП «Донецька залізниця» кредитні кошти в розмірі 18 766 420,62 дол. США. Однак, у подальшому ДП «Донецька залізниця» свої зобов'язання зі своєчасного повернення грошових коштів за кредитними договорами не виконало.
25.06.2014, у зв'язку з удосконаленням системи управління залізничним транспортом відповідно до Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постановою Кабінету Міністрів України № 200 було утворене Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, на базі Державної адміністрації залізничного транспорту, підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття, згідно з додатком 1.
Указаним додатком визначено Перелік підприємств та установ залізничного транспорту загального користування, на базі яких утворюється ПАТ «Українська залізниця», до якого увійшло ДП «Донецька залізниця».
У подальшому АТ "ПУМБ", виходячи з того, що у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо Акціонерного товариства «Українська залізниця» датою запису в Єдиному державному реєстрі про державну реєстрацію ПАТ «Українська залізниця» було зазначено 21 жовтня 2015 року, а також вказано, що одним із відокремлених підрозділів ПАТ «Українська залізниця» є регіональна філія «Донецька залізниця» (40150216; 84400, Донецька обл., місто Красний Лиман, вулиця Кірова, 22), правонаступником якої є ПАТ «Українська залізниця», та враховуючи, що заборгованість за кредитними договорами позичальником (ДП «Донецька залізниця») не погашена, звернувся з позовом до ПАТ «Українська залізниця», як правонаступника ДП «Донецька залізниця», про стягнення заборгованості за кредитними договорами.
25.07.2016 рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/11455/16 позовні вимоги банку були задоволені, з ПАТ «Українська залізниця» на користь ПАТ «Перший український міжнародний банк» стягнуто грошові кошти в сумі 18 766 420,62 дол. США кредиту, що за офіційним курсом НБУ станам на 16.06.2016 року становить 467 051 958,01 грн., 3 285 116,99 дол. США процентів, що за офіційним курсом НБУ станом на 16.06.2016 року становить 81 758 815,58 грн. та 206 700,00 грн. судового збору.
Постановою Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ «Українська залізниця» залишено без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 25.07.2016 - без змін.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України (в редакції станом на дату прийняття постанови суду апеляційної інстанції) рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2016 у справі № 910/11455/16 про стягнення заборгованості з АТ «Укрзалізниця» набрало законної сили 20.09.2016.
Також із матеріалів справи вбачається, що у зв'язку з набранням судовим рішення законної сили 30.09.2016 стягувач - АТ «ПУМБ» отримав наказ Господарського суду міста Києва № 910/11455/16, який був пред'явлений ним до примусового виконання. Так, 05.10.2016 за заявою банку було відкрите виконавче провадження № 52552812.
У ході примусового виконання вказаного судового рішення у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», державним виконавцем було звернуто стягнення на кошти боржника та перераховано на рахунок АТ «ПУМБ» грошові кошти в сумі 571 097 391,50 грн., що підтверджується наявною у справі копією банківської виписки.
Також матеріали справи свідчать, що з АТ «Укрзалізниця» на користь АТ «ПУМБ» було стягнуто в примусовому порядку 206 700, 00 грн. судового збору, що підтверджується платіжною вимогою № 460/24-7 від 06.10.2016 та платіжним дорученням № 460/24-7 від 07.10.2016, проте, вказані кошти державним виконавцем стягувачу перераховані не були.
Отже, судом встановлено, що грошові кошти в сумі 571 097 391,50 грн. відповідач отримав в зв'язку з примусовим виконанням наказу Господарського суду міста Києва від 30.09.2016 у справі № 910/11455/16.
23.11.2016, після виконання вказаного судового рішення, постановою Вищого господарського суду України була частково задоволена касаційна скарга ПАТ «Українська залізниця», постанова Київського апеляційного господарського суду від 20 вересня 2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 25 липня 2016 року були скасовані, а справа передана до Господарського суду міста Києва на новий розгляд в іншому складі суду. Станом на час розгляду даної справи спір у справі № 910/11455/16 судом не вирішений.
Звертаючись до суду з даним позовом, АТ «Укрзалізниця» вважає, що у зв'язку з ухваленням Вищим господарським судом України постанови у справі № 910/11455/16, правові підстави для утримання стягнутих на виконання судового рішення коштів відпали, тому АТ «ПУМБ» зобов'язане відповідно до ст. 1212 ЦК України повернути АТ «Укрзалізниця» 571 304 786,23 грн. безпідставно набутих грошових коштів.
Перевіряючи такі доводи позивача та вирішуючи спір по суті, суд врахував наступне.
Згідно зі статтями 8, 55 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Визначаючи предмет позову, як спосіб захисту права чи інтересу, важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 ЦК України, за приписами якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Позивач, скориставшись правом на судовий захист своїх прав та інтересів, обрав спосіб, передбачений ст. 1212 ЦК України, у вигляді кондикції, тобто позадоговірного зобов'язального способу захисту права власності або іншого речового права, коли певна вимога власника майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Так, частиною 1 ст. 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Відповідно до ч. 2 ст. 1212 ЦК України зобов'язання із безпідставного набуття (збереження) майна виникає незалежно від того, що стало причиною збагачення набувача: його діяння, діяння потерпілого, інших осіб, подія.
Частина 3 ст. 1212 ЦК України поширює дію положень про безпідставне збагачення на відносини, що регулюються іншими положеннями ЦК України, зокрема, на випадки виконання зобов'язання однією із сторін:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Таким чином, у випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Проте, суд звертає увагу на те, що конструкція статті 1212 ЦК України передбачає необхідну умову застосування кондикційного зобов'язання - у разі, коли певна вимога власника майна не охоплюється нормативним регулюванням основного способу захисту права.
Слід зазначити, що у даному випадку основний інтерес, який АТ «Укрзалізниця» просить захистити, полягає поверненні того становища, яке існувало до виконання судового рішення у справі № 910/11455/16. Виходячи з цього, законодавчо закріпленим спеціальним способом захисту інтересів відповідача, з якого було стягнуто грошові кошти за судовим рішенням, скасованим у подальшому, є поворот виконання судового рішення.
Рішенням Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011 у справі № 1-25/2011 зазначено, що поворот виконання рішення - це цивільна процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав, у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала.
Враховуючи позицію Конституційного Суду України, поворот виконання рішення - це повернення сторін виконавчого провадження в первинне становище у зв'язку із скасуванням виконаного рішення суду з метою поновлення їхніх прав.
Також слід зазначити, що правовий механізм статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору (правова позиція викладена Верховним судом у постановах по справі № 910/4749/16 від 13.06.2018, № 904/5731/16 від 12.06.2018).
Натомість, судом встановлено, що на час розгляду даної справи правова підстава стягнення з АТ «Укрзалізниця» грошових коштів не відпала, оскільки існує виданий на виконання судового рішення виконавчий документ, який не визнаний таким, що не підлягає виконанню, а саме рішення за результатами нового розгляду справи № 910/11455/16 ще не прийняте.
Сам поворот виконання судового рішення в господарському судочинстві врегульований ст. 333 ГПК України. За змістом ч. 2 ст. 333 ГПК України, якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо при новому розгляді справи він:
закриває провадження у справі;
залишає позов без розгляду;
відмовляє в позові повністю;
задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.
Таким чином, враховуючи, що поворот виконання рішення суду при новому розгляді справи можливий лише при вирішенні по суті судового спору за результатом нового розгляду, а скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд не є достатньою підставою для здійснення повороту виконання, відповідна заява АТ «Укрзалізниця», у разі її подання, буде розглянута судом при прийнятті судового рішення за результатом вирішення спору.
Крім того, необхідно розмежовувати інститут повороту виконання рішення та спосіб судового захисту порушеного права власності, передбачений ст. 1212 ЦК України для повернення безпідставно набутого майна. Зокрема, слід зазначити, що:
поворот виконання судового рішення - це інститут процесуального права.
повернення безпідставно набутого майна - це інститут матеріального права.
При застосуванні положень ст. 333 ГПК України щодо повороту виконання та ст. 1212 ЦК України щодо повернення безпідставно набутого майна для захисту прав відповідача, порушених в результаті виконання судового рішення, яке згодом було скасоване, зазначені норми процесуального та матеріального права повинні застосовуватися у взаємозв'язку з тим, щоб уникнути невизначеності та неузгодженості правового регулювання, оскільки дані норми регулюють схожі правовідносини щодо повернення виконаного на підставі скасованого судового рішення.
Так, грошові кошти, були отримані АТ «ПУМБ» після набрання законної сили судовим рішенням про стягнення грошових коштів і до його скасування в касаційному порядку, тобто на законних підставах - на виконання виданого Господарським судом міста Києва наказу.
За загальним правилом, повернення отриманого позивачем за скасованим судовим актом можливо в порядку повороту виконання судового акта, який, в свою чергу, можливий, якщо виконане судове рішення скасовано повністю або частково і прийняте нове судове рішення про повну або часткову відмову в позові, або позов залишено без розгляду, або провадження у справі закрито.
У той же час, надання особі, право якої порушено, можливості самостійно визначати спосіб відновлення свого порушеного права - заява про поворот виконання судового акта або пред'явлення самостійного позову про повернення безпідставно отриманих грошових коштів, не повинно мати наслідком повернення грошових коштів до прийняття нового судового рішення за результатом розгляду спору, тобто в обхід положенням ст. 333 ГПК України.
Отже, до прийняття остаточного судового рішення по суті спору, отримані АТ «ПУМБ» грошові кошти на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, та наказу, виданого на виконання вказаного рішення, не є безпідставно одержаними грошовими коштами, а отримані відповідачем на законних підставах, а тому ст. 1212 ЦК України до спірних правовідносин не може бути застосована.
Зазначені висновки суду підтверджуються також наявним у матеріалах справи висновком експерта Беляневич О.А. в галузі права, долученого відповідачем у підготовчому засіданні.
Щодо вимог позивача про повернення судового збору в розмірі 206 700,00 грн., стягнутого за виконавчим документом, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 7 ст. 49 ГПК України (в редакції станом на дату прийняття постанови ВГСУ) якщо суд апеляційної або касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з пунктом 11 ч. 2 ст. 111-11 ГПК України (в редакції станом на дату прийняття постанови ВГСУ) у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначено: новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
Таким чином, перерозподіл судових витрат судом касаційної інстанції здійснюється виключно у разі скасування чи зміни рішення. У разі направлення справи на новий розгляд перерозподіл судових витрат не проводиться. Отже, порядок стягнення (повернення) судового збору також встановлений процесуальним законом у інший спосіб, а не на підставі ст. 1212 ЦК України.
З урахуванням викладеного, зважаючи на те, що діючим законодавством України передбачений спеціальний спосіб захисту прав боржника щодо повернення грошових коштів за виконаним, але у подальшому скасованим судовим рішенням, та враховуючи, що на час розгляду даної справи правова підстава набуття спірних коштів не відпала, суд вважає, що позивач обрав неправильний спосіб захисту свого права та передчасно звернувся до суду з даним позовом.
Стосовно позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 37 518 289, 66 грн, інфляційних втрат в сумі 295 231 013, 70 грн та упущеної вигоди в сумі 149 846 201, 94 грн, нарахованих позивачем за період з 24.11.2016 по 31.01.2019 на стягнуту судом суму у справі № 910/11455/16, то в цій частині позов також є необґрунтованим та безпідставним, виходячи із зробленого вище судом висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача отриманого за виконавчим документом.
Суд вважає, що у зв'язку із відсутністю грошового зобов'язання АТ «ПУМБ» перед АТ «Укрзалізниця» до набрання законної сили остаточним рішенням суду по суті спору відсутні правові підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму такого простроченого зобов'язання.
Так само для стягнення упущеної вигоди, передбаченої ст. 22 та 1214 ЦК України, законом встановлена необхідна підстава для її відшкодування - протиправна поведінка, внаслідок якої позивач не отримав дохід, на який він розраховував. Разом з тим, в зв'язку з тим, що у АТ «ПУМБ» відсутнє грошове зобов'язання перед АТ «Укрзалізниця» (з підстав, викладених вище), а грошові кошти були отримані відповідачем на законних підставах, в діях АТ «ПУМБ» відсутнє будь-яке порушення прав позивача щодо утримання грошових коштів, яке може бути підставою для відшкодування упущеної вигоди.
Крім того, суд вважає, що позивачем належними та допустимими доказами не підтверджено розмір такої упущеної вигоди.
Зокрема, позивач зазначає, що відповідно до п. 4.1.10 договору банківського рахунку № 1025/1/2015-ЦЮ від 24.11.2015, укладеного АТ «Укрзалізниця» з ПАТ «Державний ощадний банк України», банк зобов'язується проводити нарахування процентів за залишками вільних коштів на рахунку (ах) клієнта в останній банківський день місяця та зараховувати їх на рахунок (ки) клієнта в перший банківський день наступного місяця. Проценти нараховується та сплачуються в розмірах, доведених банком до відома клієнта офіційним листом.
На підтвердження розміру процентів АТ «Укрзалізниця» надало копії листів АТ «Ощадбанк» щодо встановлення індивідуальної процентної ставки за користування тимчасово вільними залишками коштів на поточних рахунках.
Разом з тим, позивачем не враховано, що розмір процентної ставки за користування тимчасово вільними залишками коштів на поточних рахунках та порядок його зміни АТ «Укрзалізниця» та АТ «Ощадбанк» були врегульовані у договорі про співробітництво № 18/52/2014-ЦЮ від 29.05.2014 (зі змінами і доповненнями).
Відповідно до п. 2.4 вказаного договору проценти нараховуються та сплачуються з розрахунку: 6,0 процентів річних по рахунках в гривні України. Зміна розміру процентної ставки відбувається в порядку, передбаченому п 3.4.2 договору співробітництва: банк направляє клієнту лист-пропозицію про зміну розміру процентної ставки та пропонує до укладання відповідного проекту додаткового договору; у разі згоди на таку зміну клієнт надає протягом 10 робочих днів з дати відправлення банком листа-пропозиції підписані уповноваженою особою клієнта та з відбитком печатки клієнта два примірники додаткового договору до цього договору про зміну процентної ставки.
Жодного іншого порядку погодження зміни процентної ставки догові банківського рахунку не містить. Разом з тим, позивачем не надано суду додаткових угод про зміну процентної ставки, а тому суд вважає, що позивач не підтвердив належними та допустимими доказами розмір упущеної вигоди, заявленої до стягнення.
З урахуванням викладеного, зважаючи на встановлені обставини справи та приписи чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позов АТ «Укрзалізниця» задоволенню не підлягає у повному обсязі.
Доводи сторін в частині правонаступництва ДП «Донецька залізниця» та переходу його прав і обов'язків до АТ «Укрзалізниця» судом не розглядались, оскільки це питання не є предметом спору і доказування у даній справі та не має значення для правильного її вирішення, натомість, вказана обставина встановлюється судом у іншій справі - № 910/11455/16 про стягнення кредитної заборгованості.
Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі відмови у задоволенні позову витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Акціонерного товариства "Перший український міжнародний банк", за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державного підприємства "Донецька залізниця" про стягнення 1 053 900 291, 54 грн.
Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні в присутності представників сторін 4 липня 2019 року.
Повне судове рішення складене 15 липня 2019 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.
Суддя Головіна К.І.