Справа № 487/5156/19
Провадження № 1-кс/487/5475/19
12.07.2019 року м.Миколаїв
Слідчий суддя Заводського районного суду м. Миколаєва ОСОБА_1 за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , заявника ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві скаргу ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого Першого слідчого відділу Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Миколаєві, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань , -
08.07.2019 року ОСОБА_3 звернулася до Заводського районного суду м. Миколаєва зі скаргою на бездіяльність слідчого Першого слідчого відділу Слідчого управління Територіального управління ДБР, розташованого у місті Миколаєві яка полягає у невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
В обґрунтування скарги зазначила, що 23.04.2019 року звернулася до ТУ ДБР розташованого у м.Миколаєві із заявою про вчинення суддею ОСОБА_5 кримінального правопорушення (злочину) за ч.2 ст.375 КК України, що полягає у постановлені завідомо неправосудного рішення.
Однак до теперішнього часу, відомості про дане кримінальне правопорушення до ЄРДР не внесено. З урахуванням викладеного, просила:
-зобов'язати слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Миколаєві внести відомості про вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення за ч.2 ст.375 КК України
У судовому засіданні ОСОБА_3 вимоги викладені у скарзі підтримала у повному обсязі, в обґрунтування зазначила, що суддею Приморського районного суду м.Одеси ОСОБА_5 , 19.06.2018 року з грубим порушенням вимог ст..306 КПК України, у відсутність заявника та секретаря судового засідання, було розглянуто скаргу адвоката ОСОБА_6 на бездіяльність прокурора, що свідчить про наявність в діях судді прямого умислу на постановлення завідомо неправосудного рішення. Зазначеною ухвалою уповноважених осіб прокуратури Одеської області було зобов'язано внести до ЄРДР відомості за заявою адвоката ОСОБА_6 від 19.04.2018 року, стосовно неправомірних дій працівників прокуратури. Та на даний час адвокат ОСОБА_6 використовує даний факт з метою неправомірного впливу на працівників прокуратури, зокрема заявляє відводи прокурору у іншому кримінальному провадженні, що є тяжким наслідком.
У судовому засіданні слідчий Першого слідчого відділу Слідчого управління Територіального управління ДБР, розташованого у місті Миколаєві ОСОБА_4 у задоволені скарги просив відмовити за необґрунтованістю.
Заслухавши пояснення учасників, дослідивши матеріали скарги, слідчий суддя дійшов наступних висновків.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені зокрема такі рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора: бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
Як встановлено в судовому засіданні 23.04.2019 року ОСОБА_3 звернулася до ТУ ДБР розташованого у м.Миколаєві із заявою про вчинення суддею Приморського районного суду м.Одеси ОСОБА_5 кримінального правопорушення (злочину) за ч.2 ст.375 КК України.
В заяві ОСОБА_3 зазначила, що 19.06.2018 року суддя Приморського районного суду м.Одеси ОСОБА_5 діючи всупереч конституційним принципам верховенства права та перевищивши владні повноваження, під час розгляду скарги адвоката ОСОБА_6 на бездіяльність прокурора, всупереч вимогам ст..306 КПК України, розглянув справу за відсутності як заявника так і прокурора та за відсутності будь-яких обґрунтованих доказів, постановив завідомо неправосудну ухвалу у справі №522/7418/18, зобов'язавши уповноважених осіб прокуратури Одеської області внести до ЄРДР відомості, що містяться в заяві представника АО «Одеська обласна рада адвокатів» ОСОБА_6 від 19.04.2018 року.
На виконання завідомо неправосудної ухвали уповноваженими особами прокуратури Одеської області до ЄРДР було внесено відомості відносно прокурора Іллічівської місцевої прокуратури ОСОБА_7 та слідчого СУ Усатівського ВП Біляївського ВП ГУНП України в Одеській області ОСОБА_8 за ч.1 ст.365, ч.1 ст.367 КК України.
Внаслідок порушень суддею ОСОБА_5 вимог закону, а саме ст..ст.303-306 КПК України ОСОБА_7 та ОСОБА_8 завдано пряму, реальну істотну шкоду, а до ЄРСР внесено завідомо неправосудну ухвалу, з посиланням на неможливість її оскарження.
Зазначені факти, на думку заявниці свідчать про скоєння суддею ОСОБА_5 кримінального правопорушення (злочину).
Листом начальника Першого слідчого відділу СУ ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, ОСОБА_9 від 29.05.2019 року ОСОБА_3 було відмовлено у внесенні відомостей до ЄРДР, оскільки вивченням змісту заяви встановлено, що вона не містить будь-яких об'єктивних обставин умисного вчинення суддею Приморського районного суду м.Одеси ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 375 КК України.
Виходячи зі змісту ч.1 ст.214 КПК України бездіяльність слідчого, прокурора щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР і є предметом оскарження в порядку ст.303 КПК України та полягає у невнесенні вказаними особами відповідних відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР впродовж 24 години після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Відомості, які підлягають внесенню до ЄРДР та їх перелік визначені ч.5 ст.214 КПК України, відповідно до положень якої до ЄРДР підлягають внесенню, серед інших відомостей, короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлені з іншого джерела.
З урахуванням положень ст. 214 КПК України, підставами вважати заяву чи повідомлення саме заявою про злочин є наявність в ній об'єктивних даних, які дійсно свідчать про ознаки злочину та фактичне існування доказів, що підтверджують реальність конкретної події (час, місце, спосіб та інші обставини) вчинення злочину. Якщо у заявах чи повідомленнях таких даних немає, то вони не можуть вважатися такими, які повинні бути обов'язково внесені до ЄРДР.
Окрім КПК України, нормативні засади, пов'язані із вчиненням зазначеної процесуальної дії, регламентовані Положенням про порядок ведення ЄРДР, затвердженим наказом Генеральної прокуратури України від 06.04.2016 N 139, прийнятим на виконання вимог КПК; Інструкцією про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.11.2015 № 1377 (Далі - Інструкція).
Відповідно до п. 1 розділу ІІ Положення про порядок ведення ЄРДР, до Реєстру вносяться відомості зокрема про короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела; попередню правову кваліфікацію кримінального правопорушення із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до п.5 розділу ІІІ Інструкції, - «про наявність письмових заяв про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, що надійшли до чергової частини органу поліції, та повідомлень, що надійшли усно, у яких наявні відомості, що вказують на вчинення кримінального правопорушення, після реєстрації в журналі ЄО уповноважений працівник чергової частини доповідає начальникові слідчого підрозділу для внесення слідчими відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформує начальника органу поліції.
Про заяви і повідомлення, які надійшли до чергової частини органу поліції і в яких відсутні відомості, які вказують на вчинення кримінального правопорушення, після їх реєстрації в журналі ЄО доповідається уповноваженим працівником чергової частини начальникові органу поліції або особі, яка виконує його обов'язки, для розгляду та прийняття рішення згідно із Законом України «Про звернення громадян» або Кодексом України про адміністративні правопорушення.
У разі встановлення начальником органу поліції в заяві (повідомленні) відомостей, які вказують на вчинення кримінального правопорушення, він за своєю резолюцією (не пізніше однієї доби з часу реєстрації заяви в журналі ЄО) повертає її (його) до чергової частини для негайної передачі начальнику слідчого підрозділу».
Таким чином, системний аналіз вищезазначених положень закону дає підстави для висновку, що реєстрації в ЄРДР підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті, які містять достатні відомості про кримінальне правопорушення.
В судовому засіданні встановлено, що заява ОСОБА_3 всупереч вимогами ст. 214 КПК України, не містить викладу обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зокрема у поданій заяві не вказано будь-яких ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст.. 375 КК України, оскільки виходячи з об'єктивної сторони вказаного злочину - поняття «неправосудне судове рішення» у поєднанні з вказівкою на «завідомість» його постановлення підкреслює цілеспрямований характер злочинних дій судді, її свідоме прагнення та бажання всупереч матеріальному чи процесуальному закону і (або) фактичним обставинам, встановленим у справі, постановити судове рішення, яке за своєю суттю не може бути і не є актом правосуддя.
Фактично, заява ОСОБА_3 подана до ТУ ДБР, розташованого у м.Миколаєві 17.05.2019 року свідчить про її незгоду з прийнятим суддею ОСОБА_10 рішенням.
Разом з тим, незгода з рішенням судів сама по собі не може вказувати на наявність в діях судді ознак злочину. Процесуальні дії судді, законність і обґрунтованість рішень суду можуть бути предметом розгляду лише в апеляційному та касаційному порядку, визначеному процесуальним законом.
Так, у постанові Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 р. "Про незалежність судової влади" роз'яснено, що "відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені".
Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним порядком у справі не допускається.
Конституційним Судом України в своєму рішенні у справі №2-рп/2011 від 11.03.2011 року також було акцентовано, що оцінка вчинених суддею процесуальних дій може здійснюватися тільки судами апеляційної чи касаційної інстанції.
Аналогічної позиції дотримується і Консультативна ради європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку №11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.
Крім того, відповідно до пунктів 1 та 2 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, незалежність судових органів гарантується державою та закріплюється у Конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов'язані шанувати незалежність судових органів та дотримуватися її. Судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів та відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонукань, тиску, погроз або прямого чи непрямого втручання з будь-якого боку і хоч би з яких причин.
Як зазначено у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, метою забезпечення незалежності судової влади є гарантування кожній особі основоположного права на розгляд справи справедливим судом лише на законній підставі та без будь-якого стороннього впливу.
Незалежність та недоторканність суддів гарантують статті 126 і 129 Конституції України, якими встановлено, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Законом України “Про судоустрій і статус суддів” визначено умови виконання професійних обов'язків суддів та правові засоби, за допомогою яких забезпечується реалізація конституційних гарантій самостійності судів та незалежності суддів.
Відповідно до положень частин 1, 3 статті 6 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Положення частини другої статті 126 Конституції України "вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється" треба розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв'язку із здійсненням ними правосуддя, а також як заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо (Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004).
Згідно з положеннями статті 2 Кримінального процесуального кодексу України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу.
Притягнення судді до кримінальної відповідальності є однією з форм контролю за діяльністю носіїв судової влади, завданням якої має бути досягнення балансу між засадами незалежності й недоторканності суддів та їх кримінальною відповідальністю у разі вчинення ними кримінально караного протиправного діяння.
Таким чином ініціювання кримінального переслідування судді в згаданому контексті є способом незаконного впливу на суд, а така ситуація є загрозливою для засад демократичного устрою, забезпечення прав і свобод людини та громадянина через можливе зниження їх рівня захисту судом.
В даному випадку начальник Першого слідчого відділу СУ ТУ ДБР розташованого у м.Миколаєві, в межах розгляду заяви ОСОБА_3 від 23.04.2019 року, діяв в межах своїх повноважень , тому слідчий суддя вважає, що підстави для внесення відомостей до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення, суддею Приморського районного суду м.Одеси ОСОБА_5 кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ст.375 ч.2 КК України відсутні, а скарга ОСОБА_3 є необґрунтована та задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.214, 303-307, 309 КПК України, слідчий суддя -
У задоволенні скарги ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого Першого слідчого відділу Слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Миколаєві, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1