Справа № 635/8171/18 Головуючий у 1 інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11кп/818/1267/19 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
02 липня 2019 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю прокурора - ОСОБА_6 ,
засудженого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Харкова апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 05 грудня 2018 року про відмову у задоволенні подання начальника виправної колонії про умовно-дострокове звільнення засудженого ОСОБА_7 , -
Вироком Московського районного суду м. Харкова від 14 січня 2016року ОСОБА_7 засуджений за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 185 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі. Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України остаточно призначено покарання у виді 4 років 10 місяців позбавлення волі шляхом поглинання покарання, призначеного за даним вироком більш суворим покаранням, призначеним за вироком Київського районного суду м. Харкова від 20 листопада 2015 року.
Начальник державної установи «Темнівська виправна колонія (№100)» ОСОБА_8 звернувся до Харківського районного суду Харківської області із поданням, погодженим із головою спостережної комісії при Харківській районній державній адміністрації ОСОБА_9 , про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання засудженого ОСОБА_7 .
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 05 грудня 2018 року відмовлено у задоволенні подання начальника виправної колонії про умовно-дострокове звільнення засудженого ОСОБА_7 .
Суд обґрунтував прийняте рішення тим, що матеріали особової справи на засудженого не містять будь-яких об'єктивних даних про те, яким чином засуджений своєю активною діяльністю, системою вчинків та сумлінним ставленням до праці довів своє виправлення. Крім того, суд зазначив, що застосування до засудженого заохочення у вигляді подяки та зняття раніше накладеного стягнення, відбуття засудженим 2/3 строку покарання та сам факт працевлаштування засудженого без наявності будь-яких об'єктивних даних, які б свідчили про сумлінне ставлення до праці, не є достатніми даними, які б давали безсумнівні підстави суду вважати, що засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці довів своє виправлення
Не погодившись з рішенням районного суду засуджений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 05 грудня 2018 року та застосувати до ньогоположення ст. 81 КК України.
В обґрунтування своєї вимогзасуджений посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив в задоволенні подання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, оскільки він став на шлях виправлення;має дружину, двох неповнолітніх дітей та мати похилого віку, яка потребує догляду; повністю сплатив судові витрати за останнім вироком та має бажання відшкодувати завдану потерпілим шкоду, але виконавчі листі до установи виконання покарань не надходили.
Крім того, засуджений зазначає, що судом необґрунтовано не взято до уваги характеристику на нього від 18 жовтня 2018 року, яка складена начальником відділення соціально-психологічної служби молодшим лейтенантом внутрішньої служби ОСОБА_10 та погоджена заступником начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи підполковника внутрішньої служби ОСОБА_11 .
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи засудженого ОСОБА_7 , який підтримав свою апеляційну скаргу, думку прокурора щодо законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження та відомості особової справи засудженого, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу засудженого належить залишити без задоволення, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів провадження та особової справи засудженого, ОСОБА_7 раніше судимий:
1) 13 грудня 1993 року вироком Київського районного суду м. Харкова за ч.2 ст.140 КК України (в редакції закону 1960 року) до 1 року 6 місяців позбавлення волі;
2) 16 травня 1995 року вирокомМосковського районного судум. Харкова за ч.2 ст.140 КК України (в редакції закону 1960 року) до 1 року 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна;
3) 14 лютого 1997 року вироком Київського районного судум. Харкова за ч.2 ст.140 КК України (в редакції закону 1960 року) до 4 років позбавлення волі з конфіскацією майна, відповідно до ст. 26 КК України (в редакції закону 1960 року) визнаний особливо небезпечним рецидивістом;
4) 12 липня 2001 року вироком Київського районного судум. Харкова за ч.4 ст.140 КК України (в редакції закону 1960 року) до 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна, постановою Жовтневого районного суду м. Харкова від 29 квітня 2002 року ч. 4 ст. 140 КК України (в редакції закону 1960 року) перекваліфікована на ч. 2 ст. 185 КК України, покарання знижено до 5 років позбавлення волі;
5) 10 листопада 2005 року вироком Київського районного судум. Харкова за ч.2 ст.185 КК України до 1 року 6 місяців позбавлення волі;
6.) 31 січня 2008 року вироком Київського районного судум. Харкова за ч.2 ст.186, ст. 69 КК України до 1 року 7 місяців позбавлення волі;
7) 07 травня 2009 року вироком Московського районного судум. Харкова за ст. 395, ч.4 ст.70 КК України до арешту строком на 5 місяців 15 днів;
8) 06 квітня 2009 року вироком Київського районного судум. Харкова за ч.2 ст.185 КК України до арешту строком на 5 місяців;
9) 23 грудня 2010 року вироком Московського районного судум. Харкова за ч.2 ст. 185 КК України до 2 років 4 місяців обмеження волі;
10) 30 листопада 2011 року вироком Київського районного судум. Харкова за ч.2 ст. 185 КК України до 2 років обмеження волі;
11) 01 листопада 2012 року вироком Київського районного судум. Харкова за ч.2 ст.15 ч.2 ст.186 КК України до 4 років позбавлення волі, звільненого на підставі ст.75 КК України від відбування покарання з випробовуванням з іспитовим строком 3 роки;
12) 25 липня 2013 року вироком Московського районного судум. Харкова за ч.2 ст.185 КК України до 3 років позбавлення волі, звільненого на підставі ст.75 КК України від відбування покарання з випробовуванням з іспитовим строком 2 роки,
13) 04 березня 2015 року вироком Московського районного судум. Харкова за ч.2 ст.185, ст. 71 КК України до 4 років 6 місяців позбавлення волі,
На даний час ОСОБА_7 відбуває покарання за вироком Московського районного суду м. Харкова від 14 січня 2016 року, за яким його засуджено до остаточного покарання, відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України, у виді 4 років 10 місяців позбавлення волі.
Вирок Московського районного суду м. Харкова від 14 січня 2016 року набрав законної сили 07 липня 2016 року.
Відповідно до ч.5 ст.72 КК України, зараховано ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк його попереднього ув'язнення з 01 вересня 2015 року по 07 липня 2016 року з розрахунку один день тримання під вартою відповідає двом дням позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання визначено рахувати з 01 вересня 2015 року; кінець строку відбування покарання - 25 серпня 2019 року.
Вказані дані ніким не оспорюються.
Виконання призначеного покарання є доцільним тільки за тієї умови, що ним досягається поставлена в законі мета: крім кари ще і виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів. Якщо ця мета може бути досягнута ще до закінчення призначеного судом строку покарання, то в подальшому у його виконанні відпадає необхідність. З огляду на це, закон передбачає можливість застосування судом умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
Згідно роз'яснень, що містяться в п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України№ 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким» від 26 квітня 2002 року, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання можливе лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. Матеріали про умовно-дострокове звільнення, які подають органи, що відають виконанням покарання мають відображати процес виправлення засудженого на протязі всього періоду відбування ним покарання, у зв'язку з чим орган має надати дані про попередні судимості, відшкодування матеріальних збитків та витяг із рішення спостережної ради.
У відповідності до положень п. 17 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України, суду слід ретельно з'ясувати : ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях, а також його наміри щодо прилучення до праці. Висновок суду про виправлення засудженого повинен бути зроблений і з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, а також даних, що характеризують його особу.
Колегія суддів бере до уваги те, що ОСОБА_7 починаючи з 1993 року 14 разів судимий за злочини проти власності;звільнявся від відбування покарання з випробуванням; після свого звільнення з місць позбавлення волі протягом незначного часу продовжував свою злочинну діяльність; згідно останнього вироку, за яким він зараз відбуває покарання, засуджений вчинив 3 епізоди грабежу та 1 епізод крадіжки; за місцем відбуття покарання мав 3 стягнення, які в установленому порядку зняті і погашені,що в цілому підтверджує підвищену суспільну небезпеку та сталу антисоціальну поведінку ОСОБА_7 , направлену на вчинення умисних кримінально-караних діянь проти власності, та не свідчить про те, що він стає на шлях виправлення і перевиховання.
Апеляційні доводи засудженого про те, що він має декілька заохочень та судом першої інстанції недостатньо враховано характеристику стосовно нього від 18 жовтня 2018 року, яка складена начальником відділення соціально-психологічної служби молодшим лейтенантом внутрішньої служби ОСОБА_10 і погоджена заступником начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи підполковника внутрішньої служби ОСОБА_11 , не спростовують правильність висновків суду щодо недоцільності умовно-дострокового звільнення засудженого,враховуючи вищенаведені дані про особу ОСОБА_7 .
За таких обставин, колегія суддів, навіть з урахуванням позитивної характеристики ОСОБА_7 , не погоджується з апеляційними доводами засудженого щодо можливості застосування до нього положень ст.81 КК України, оскільки усі вищезазначені обставини з врахуванням чотирнадцяти судимостей , свідчать не про його повне виправлення, а намагання ввести суд в оману щодо своєї особи, тому незрозуміло якою буде поведінка засудженого у разі умовно-дострокового звільнення.
Внаслідок оцінки всіх перелічених вище обставин суд першої інстанції об'єктивно дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності всіх передбачених умов, передбачених положеннями ст. 81 КК України, для умовно-дострокового звільнення та недоцільності і передчасності звільнення засудженого ОСОБА_7 від відбування покарання, на період розгляду судом відповідногоподання.
Керуючись ст.ст. 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 05 грудня 2018 року про відмову у задоволенні подання начальника виправної колонії про умовно-дострокове звільнення засудженого ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Головуючий -
Судді -