19 червня 2019 року
м. Харків
Справа № 611/522/15-ц
Провадження № 22-ц/818/2526/19
Категорія: сімейні
Харківський апеляційний суд у складі:
судді-доповідача: Кіся П.В.,
суддів: Хорошевського О.М., Яцини В.Б.,
за участю секретаря - Пузікової Ю.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу заапеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 25 липня 2017 року у складі судді Коптєва Ю.А.,
у цивільній справі №611/522/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна,-
встановив:
16.06.2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом, який в подальшому уточнила та просила визнати спільною сумісною власністю: житлові будинки АДРЕСА_2 , нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 , цілісний майновий комплекс по АДРЕСА_2 , трактор колісний марки «Беларус-82.1» реєстраційний номер НОМЕР_1 , трактор колісний марки «Беларус-892» реєстраційний номер НОМЕР_2 , трактор колісний марки «Т-150К» реєстраційний номер НОМЕР_3 , причіп 2МТС-4 реєстраційний номер НОМЕР_10, а також просила в порядку поділу майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частину зазначеного майна.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 зазначала, що з 31 липня 1993 року вона перебувала з ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 19 грудня 2012 року. Під час шлюбу сторони за спільні кошти придбали зазначене у позові майно, яке було зареєстроване на ім'я відповідача ОСОБА_5 , однак згоди щодо поділу спільного майна подружжя досягти не вдається.(т.1, а.с. 4-5, 171-174).
В поданих до суду запереченнях на позов відповідач ОСОБА_6 вказував, що позов безпідставний, так як позивач жодного разу не зверталася до нього з приводу поділу спільного майна подружжя. В дійсності він не має заперечень проти поділу будівлі магазину по АДРЕСА_2 і не заперечує проти виплати їй грошової компенсації замість частки майна - причепу 2ПТС державний номер НОМЕР_10 випуску 2007 року та колісного трактора Т-150 державний номер НОМЕР_12 випуску 1996 року, але за умови наявності висновку експерта про їх оцінку.
Що стосується іншого майна, то він категорично не визнає позов, так як автомобіль марки ЗИЛ 131 продано на металобрухт кілька років тому, а майновий комплекс не може визнаватися спільною сумісною власністю подружжя, так як він є фізичною особою-підприємцем (ФОП) і використовує вказане майно для здійснення підприємницької діяльності, яка пов'язана з вирощуванням зернових та технічних культур, якою він займається з 2003 року, спірні будівлі використовує під склади.
Разом з тим, він не заперечує проти сплати на користь позивачки частини одержаних доходів від цієї діяльності. (т.1 а.с.67-68, 77-79).
Рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 25 липня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені частково.
Суд вирішив визнати об'єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_7 та ОСОБА_4 : нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 ; трактор колісний марки «Беларус-82.1» 2011 року випуску заводський номер НОМЕР_5 свідоцтво НОМЕР_13 реєстраційний номер НОМЕР_1 ; трактор колісний марки «Беларус-892» 2007 року випуску заводський номер НОМЕР_7 свідоцтво НОМЕР_14 реєстраційний номер НОМЕР_2 ; трактор колісний марки «Т-150К» 1996 року випуску заводський номер НОМЕР_9 свідоцтво НОМЕР_15 реєстраційний номер НОМЕР_3 .
Також суд вирішив визнати за ОСОБА_4 у порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, право власності на: 1/2 частину зазначеного майна.
В іншій частині позовні вимоги, тобто в частині вимог про визнання спільним майном подружжя будинків АДРЕСА_2 , причепу 2МТС-4 державний номерний знак НОМЕР_10 та про визнання права власності на Ѕ частину вказаного майна, судом залишено без задоволення.(т.1 а.с.183-188).
В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просив рішення суду скасувати, вважаючи його незаконним та необґрунтованим, і постановити нове, яким відмовити у позові.
Обґрунтовуючи скаргу, апелянт вказував, що суд першої інстанції постановив рішення про задоволення позову, не з'ясувавши загальний обсяг та вартість спільного майна подружжя, за відсутністю доказів придбання спірного майна саме під час шлюб, а також за відсутністю доказів наявності на нього права власності.
Крім того, вказує відповідач, суд залишив поза увагою ту обставину, що він займається підприємницькою діяльністю і використовує приміщення майнового комплексу та приміщення магазину у своїй діяльності, гроші на купівлю магазину та майнового комплексу витрачалися ним особисто та його родичами, батьком, сестрою, матір'ю.
Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06.03.2019 року касаційну скаргу ОСОБА_7 задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 16 листопада 2017 року скасовано та справу передано на новий розгляд до Харківського апеляційного суду.
Обґрунтовуючи постанову від 06.03.2019 року Верховний Суд вказував, що суд першої інстанції не встановив, чи використовує відповідач цілісний майновий комплекс та трактори для здійснення підприємницької діяльності, чи становлять вказані об'єкти матеріальну основу підприємницької діяльності та не врахував, що способи та порядок поділу майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя визначаються статтею 71 СК України, згідно якої поділ майна подружжя здійснюється шляхом виділення його в натурі або реалізується через виплату грошової компенсації вар тості його частки у разі неподільності майна ( ч.2 і 3 ст.364 ЦК України). При цьому речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовує їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.
Відхиляючи ухвалою від 16.11.2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції Апеляційний суд Харківської області не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги та рішенню суду у відповідності до ст.ст.212, 213, 303 ЦПК України, 2004 року. )т.2 а.с.36-40).
Відповідно до вимог частини 5 статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
З метою забезпечення виконання завдань, передбачених ст. ст. 365, 368, 374 та частиною 5 ст.411 ЦПК України, апеляційним судом при новому розгляді апеляційної скарги сторонам надіслано рекомендованими листами копію ухвали про призначення справи до розгляду у відкритому судовому засіданні, а також направлено рекомендованою кореспонденцією листи з роз'ясненням позивачу ОСОБА_8 і відповідачу ОСОБА_6 сутності засад змагальності в цивільному судочинстві та процесуальних прав і обов'язків щодо доведення тих обставин, які відповідно до викладеного в постанові Верховного Суду висновку, залишилися нез'ясованими судами першої та апеляційної інстанцій.
На повторно призначене судове засідання сторони не з'явилися.
В надісланих апеляційному суду листах відповідач ОСОБА_9 просив розглядати справу без його участі та задовольнити апеляційну скаргу, повідомивши, що не заперечує щодо поділу причепу 2ПТС, трактору колісного Т-150, а також повідомив, що він продовжує здійснювати підприємницьку діяльність, є ФОП, проти поділу приміщень майнового комплексу заперечує, так як використовує їх для здійснення підприємницької діяльності, Разом з тим, він не заперечує проти сплати позивачці частки одержаних доходів від цієї діяльності.
Позивач ОСОБА_4 в судові засідання апеляційного суду не завилялася, причину не повідомила, явку представника не забезпечила, проігнорувала виклики та листи апеляційного суду, письмових пояснень щодо причин неявки та про відношення до апеляційної скарги, з урахуванням висновків суду касаційної інстанції та листа апеляційного суду від 16.05.2019 року, не надала.
Зважуючи на викладене, а також на положення ст.ст.371, 372 ЦПК України, апеляційний суд розглядає справу за відсутністю вказаних осіб, оскільки вони належним чином повідомлені про час та місце розгляду їх справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, а сторонами не заперечується, що ОСОБА_4 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 з 31 липня 1993 року. Шлюб між сторонами розірвано рішенням Барвінківського районного суду Харківської області від 19 грудня 2012 року у справі № 2002/2197/12 (а.с. 8).
Ухвалюючи 25.07.2017 року рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_8 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано будь-яких доказів щодо набуття подружжям у власність двох житлових будинків АДРЕСА_2 та причепу 2 МТС -4 , а в частині вимог про визнання нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 , цілісного майнового комплексу по АДРЕСА_2 та двох тракторів марки Беларус і трактора Т-150К об'єктами права спільної сумісної власністю подружжя та визнання за нею права на Ѕ частину кожного із вказаних об'єктів нерухомого майна та ТЗ - доведеним та таким, що підлягає задоволенню.
Колегія суддів погоджується з рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання об'єктами права спільної сумісної власності та права на Ѕ частину будинків АДРЕСА_2 та причепу 2 МТС-4 з підстав недоведеності, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних нею доводів про набуття у власність подружжя вказаного майна.
Разом з тим, з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову колегія суддів погодитися не може і вважає, що рішення в цій частині підлягає скасуванню у зв'язку із недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими та у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, які призвели до помилкового рішення про наявність підстав для задоволення позову, з постановленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову за недоведеністю обставин, на які ОСОБА_8 посилалася як на підставу своїх вимог.
До цього висновку колегія суддів приходить зважуючи на таке.
Розглядаючи справу про поділ спільного майна подружжя, суду необхідно враховувати, що відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
У пунктах 22-24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясувати джерело і час його придбання.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб (частина четверта статті 65 СК України).
З матеріалів справи вбачається, що суд не встановив обставини та підстави набуття кожного із об'єктів спірного майна у власність, його реальна наявність на час розгляду справи, а також дійсну вартість спірного майна, що є передумовою правильного, у відповідності із нормами закону, якими регулюються спірні правовідносини, вирішити справу.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази (копії договорі купівлі-продажу, свідоцтва про право власності, реєстрацію, тощо) на підставі яких суд мав би можливість встановити час, джерела походження та правові підстави набуття у власність кожного з об'єктів спірного майна, його дійсну вартість на час вирішення спору, а також фактичну наявність кожного із об'єктів спірного майна та його реєстрацію за певною особою.
Крім того, суд не звернув увагу на ту обставину, що обраний ОСОБА_4 спосіб захисту не вирішує спір і суперечить вимогам ст.71 СК України щодо способу поділу майна.
Так, згідно ч.ч.1-3 ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.
Відповідно до довідки № 28-15/1 від 19 червня 2015 року, наданої директором Барвінківського комунального підприємства технічної інвентаризації, за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на: нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до договору купівлі-продажу від 17 вересня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Барвінківського районного нотаріального округу Винниченко В.І.; цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , згідно договору купівлі-продажу, посвідченого 15 жовтня 2008 року Барвінківською державною нотаріальною конторою (а.с. 25).
Довідкою № 31/4561 від 09 червня 2017 року начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області підтверджено, що згідно бази реєстрації транспортних засобів за ОСОБА_5 обліковуються: трактор колісний, марки «Беларус-82.1», реєстраційний номер НОМЕР_1 , дата реєстрації 21 січня 2011 року; трактор колісний, марки «Беларус-892», реєстраційний номер НОМЕР_2 , дата реєстрації 15 жовтня 2007 року; трактор колісний, марки «Т-150К», реєстраційний номер НОМЕР_3 , дата реєстрації 29 січня 2007 року (а.с. 167).
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_9 з 26 березня 2003 року має статус фізичної особи-підприємця. Вид діяльності вирощування зернових та технічних культур та роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту (а.с. 80).
Визнання права власності за ОСОБА_4 на 1/2 частину майнового комплексу та сільськогосподарської техніки (тракторів) не вирішує спір по суті, не є тим способом який може задовольнити потреби її як особи, яка не є підприємцем, не використовує у своїй професійній діяльності це майно, а лише може безпідставно завдати шкоди іншому з подружжя, який є ФОП і використовує це майно в своїй підприємницькій діяльності.
Відповідач не заперечує право колишньої дружини на отримання грошової компенсації вартості спільного майна (приміщення магазину, тощо), однак за умови встановлення у передбаченому законом порядку його дійсної вартості, що у відповідності до вимог ст.ст.12, 13, 43, 81, 83 ЦПК України є обов'язком позивача.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач не заперечує і проти виплати їй половини доходів від використання майнового комплексу у підприємницькій діяльності.
Однак для цього необхідно, щоб правильно, у відповідності до вимог закону були поставлені для вирішення позовні вимоги та надані відповідні докази про обставини, які мають значення для справи. Позивачем такі дії не були вчинені.
Усупереч вимог ст.ст.12, 43, 81, 83 ЦПК України ОСОБА_4 не надала належних та допустимих доказів набуття у спільну сумісну власність подружжя за час перебування у шлюбі вказаного нею майна з визначенням його індивідуальних ознак, державною реєстрацією, доказів його вартості та варіанту реального поділу з дотриманням положень ч.ч.2,3 ст.71 СК України, а тому рішення суду в частині задоволення її позову підлягає скасуванню з постановленням нового про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
Таке вирішення справи не є перешкодою для ОСОБА_4 звертатися, згідно вимог ст.4 ЦПК України, до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та законних інтересів в порядку, встановленому цим Кодексом, вживаючи заходи по усуненню недоліків в організації реалізації цих прав, допущених при розгляді даної справи.
Згідно ст.15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою у особі адвоката, діючого у відповідності із законом, що значною мірою сприяє ефективності захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до вимог ст.141 та п.п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд розподіляючи судові витрати стягує з позивача на користь відповідача понесені ним на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Барвінківського районного суду Харківської області від 25 липня 2017 року в частині задоволення позовних вимог скасувати і ухвалити нове.
Відмовити у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання об'єктами права спільної сумісної власності та визнання за нею права власності на 1/2 частину; нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 та цілісного майнового комплексу по АДРЕСА_2 , а також двох тракторів колісних марки «Беларус-82.1» і «Беларус-892» та трактору колісного марки «Т-150К».
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_11 ) на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 4019 грн. 40 коп.у якості відшкодування судових витрат по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 12 липня 2019 року
Головуючий - П.В. Кісь
Судді: О.М. Хорошевський
В.Б. Яцина