Провадження № 22-ц/803/4109/19 Справа № 203/1677/18 Суддя у 1-й інстанції - Казак С. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Варенко О. П.
10 липня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Варенко О.П.,
суддів - Городничої В.С., Лаченкової О.В.,
за участю секретаря Василенко М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі цивільну справу
за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області
на ухвалу Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 січня 2019 року
у цивільній справі за клопотанням ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , старший виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Саване Сорі Мамадієвич, про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України,
Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 січня 2019 року задоволено клопотання ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 , старший виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Саване Сорі Мамадієвич, про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Скасовано тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянина України ОСОБА_1 , застосоване на підставі ухвали Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 грудня 2013 року у цивільній справі № 203/8021/13ц, провадження № 6/0203/444/2013.
Не погодившись з такою ухвалою, Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 .
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що боржник не вчиняв жодних дій на виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, яке на даний момент залишається не виконаним. Зазначає, що підстави, за яких виконавчий лист було повернуто стягувачу, не передбачали скасування вжитих заходів примусового виконання. Крім того, на теперішній час на підставі ухвали суду було видано дублікат виконавчого листа.
ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити без задоволення апеляційну скаргу, а ухвалу суду - без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що у відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області на примусовому виконанні перебував виконавчий лист, виданий Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області 23.07.2013 року у цивільній справі № 2-6706/11, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 коштів в сумі 7 019 222 грн 56 коп.
В рамках вказаного виконавчого провадження державним виконавцем до Кіровського районного суду м.Дніпропетровська 25.11.2013 року було направлено подання про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.
Ухвалою Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 17.12.2013 року у справі № 203/8021/13ц, провадження № 6/0203/444/2013, подання державного виконавця було задоволено та тимчасово обмежено боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання ним рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17.04.2012 року, ухваленого у цивільній справі № 2-6706/11.
Вказана ухвала була залишена без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 15.01.2014 року.
В рамках виконавчого провадження було виявлено, що у боржника ОСОБА_1 наявне нерухоме майно, звернення стягнення на яке не відбулось через нездійснення стягувачем авансування витрат на проведення виконавчих дій.
В зв'язку з цим, 19.06.2014 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п.4 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження».
В подальшому виконавче провадження було знищено за закінченням терміну зберігання та повторно заява про примусове виконання виконавчого листа від 23.07.2013 року стягувачем ОСОБА_2 не подавалась. При поверненні виконавчого документу стягувачу питання про скасування заходів примусового виконання державним виконавцем не вирішувалось та застосовані згідно ухвали суду від 17.12.2013 року заходи у вигляді тимчасового обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України залишаються чинними.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею.
Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Згідно п.5 ч.1 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну», право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Згідно п.4 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент винесення постанови від 19.06.2014 року про повернення виконавчого документу стягувачу), було передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа.
Відповідно до ч.1 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент винесення постанови від 19.06.2014 року) було встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.
Ч.1 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» не передбачалось скасування заходів забезпечення виконавчого провадження в разі повернення виконавчого документу стягувачу з підстав, передбачених п.4 ч.1 с т.47 вказаного Закону.
Крім того, було передбачено, що такі заходи можуть бути скасовані постановою державного виконавця.
Поряд з цим, Законом №2475-VIII від 03.07.2018 року було внесено зміни до ст.441 ЦПК України, яку доповнено частиною п'ятою, що встановлює право суду скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.
За змістом положень Закону України «Про виконавче провадження», тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за межі України може бути встановлене у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Враховуючи відсутність даних про свідоме ухилення ОСОБА_1 від виконання вимог виконавчого документу, не пред'явлення його повторно стягувачем для виконання протягом тривалого часу, а також враховуючи, що такий захід примусового виконання, як тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України в силу приписів ч.3 ст.441 ЦПК України, застосовується у виконавчому провадженні, яке виконується, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованих висновків, що за вказаних обставин подальше застосування обмежень згідно ухвали Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 17.12.2013 року стосовно ОСОБА_1 , що діють на протязі вже більше п'яти років, на теперішній час не є пропорційним меті та підставам їх застосування, що враховувались при постановленні ухвали від 17.12.2013 року.
Доводи апеляційної скарги заявника про те, що боржник не вчиняв жодних дій на виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, яке на даний момент залишається не виконаним, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки законом передбачено тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за межі України лише за умов ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього за рішенням суду, а не за наявності факту невиконання зобов'язань. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що боржник має змогу виконувати зобов'язання у повному обсязі або частково, але свідомо не робить цього без поважних причин.Під час проведення виконавчих дій було виявлено наявність у останнього на праві власності нерухомого майна, однак звернення стягнення на яке не проводилось саме в зв'язку з нездійсненням стягувачем відповідних авансових витрат, з підстав чого виконавчий документ було повернуто останньому.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що підстави, за яких виконавчий лист було повернуто стягувачу, не передбачають скасування вжитих заходів примусового виконання, також підлягають відхиленню, оскільки після повернення виконавчого документу стягувачу постановою від 19.06.2014 року, виконавчий лист до теперішнього часу, тобто на протязі більш ніж чотирьох років, повторно для примусового виконання не пред'являвся та на виконанні не перебуває, що свідчить про невиправдану чинність обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.
Відповідно до ст.33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно ч.ч.2,3 ст.2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
У справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v. Bulgaria» від 26.11.2009 року) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч.3 ст.2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з'ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.
Доводи апеляційної скарги про те, що стягувачем було отримано дублікат виконавчого листа, не можуть бути прийняті до уваги, враховуючи, що відомостей про пред'явлення його до виконання матеріали справи не містять.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції, керуючись ч.5 ст.441 ЦПК України, встановивши, що наразі відсутні підстави для існування обмежень у праві виїзду за межі України, які були вжиті понад 5 років тому, обгрунтовано скасував дані обмеження та постановив ухвалу, що відповідає вимогам чинного законодавства, тому підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Ухвалу Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 17 січня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: О.П.Варенко
Судді: В.С.Городнича
О.В.Лаченкова