іменем України
09 липня 2019 року м. Кропивницький
справа № 405/4164/16-ц
провадження № 22-ц/4809/1037/19
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С.М., Письменного О.А.
за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк»,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 10 квітня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» про визнання недійсним кредитного договору,
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» (далі по тексту - ПАТ АБ «Укргазбанк») про визнання недійсним кредитного договору.
В обґрунтування позову вказав, що 25 червня 2008 року між ним та Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком (далі по тексту - ВАТ АБ «Укргазбанк»), правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», було укладено кредитний договір № 05-101219708-Ф, за умовами якого останній надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 35000 доларів США.
Посилався на те, що при укладенні договору було порушено положення ст.ст.203, 215 ЦК України, норми Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансовий послуг», оскільки у п.1.2 зазначеного кредитного договору визначено, що комісія за відкриття позичкового рахунку складає 2,5 % від суми кредиту, зазначеної у п.п.1.1, що становить 875 доларів. Вказував, що умови договору суперечать вимогам чинного законодавства, оскільки оплата здійснюється у день укладання цього договору, згідно з п.1.4 договору комісія за аналіз ліквідності забезпечення складає 600 грн.
Зазначав, що підставою визнання укладеного договору недійсним є введення його, як споживача, в оману щодо умов кредитування.
Посилаючись на зазначені обставини, враховуючи подані зміни до позовної заяви (т.1 а.с.122-127), просив суд визнати недійсним кредитний договір від 25 червня 2008 року №05-101219708-Ф, укладений між ним та відповідачем.
Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 10 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Суд дійшов висновку про те, що позивачем не було надано доказів на підтвердження неповідомлення його банком про інформацію, визначену статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів», здійснення банком нечесної підприємницької діяльності та введення його в оману, як споживача. Оспорюваний договір містить усі істотні умови для такого виду договору відповідно до вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, у тому числі і Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема, у додатку №1 до кредитного договору від 25 червня 2008 року, з яким був ознайомлений позичальник, про що свідчить його підпис, останньому була надана інформація щодо сукупної вартості кредиту.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Зазначає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, неповно з'ясував обставини, що мають істотне значення для справи. Вказує, що судом першої інстанції не враховано, що при укладенні кредитного договору були порушені його права, як споживача кредитних послуг, передбачені пунктом 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оспорюваний договір вчинений з використанням нечесної підприємницької практики, банком введено його в оману щодо умов кредитного договору, оскільки йому не була надана повна та достовірна інформація про умови кредитування і сукупну вартість кредиту, про реальні витрати на супутні послуги під час укладання договору про надання споживчого кредиту. Вважає, що наявний в матеріалах справи висновок судово-економічної експертизи від 14 листопада 2018 року № 2686, яким підтверджуються доводи його позовної заяви, в установленому законом порядку не спростований.
Представник ПАТ АБ «Укргазбанк»направив до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 10 квітня 2019 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Вказує, що письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи, підтверджується, що перед укладанням договору банком було дотримано всі вимоги законодавства, зокрема банк у письмовій формі ознайомив позичальника про особу кредитора, основні умови кредитування та умови надання кредиту, у тому числі щодо його вартості та вартості усіх видів його супутніх послуг, що підтверджується підписом позичальника у додатку №1, що є невід'ємною частиною до кредитного договору від 25 червня 2008 року.
У судовому засіданні ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.
Представник відповідача Кузнєцов О.В. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що 25 червня 2008 року між ВАТ АТ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 05-101219708-Ф, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 35000 доларів США на задоволення споживчих потреб, строком з 25 червня 2008 року по 24 червня 2028 року, зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 14,8 % річних (т.1 а.с. 6-9).
Відповідно до п.3.3.3 зазначеного договору позичальник зобов'язався, зокрема, здійснювати повернення суми кредиту щомісячно з першого по десяте число кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, у розмірі не меншому 1/240 від суми отриманого кредиту, що становить 145,83 доларів США, а останній платіж сплачується не пізніше 24 червня 2028 року. Якщо останній день для сплати кредиту припадає на вихідний або святковий день то сплата чергового платежу по кредиту здійснюється напередодні.
Відповідно до п.3.3.4 зазначеного договору також позичальник зобов'язався щомісячно, один раз на місяць, не пізніше десятого числа місяця, наступного за місяцем користування кредитом (окрім останнього місяця користування кредитом) та в день закінчення строку, на який надано кредит, відповідно до п.1.1 та/або п.1.6 цього договору, а також в день дострокового погашення заборгованості по кредиту, у тому числі у зв'язку з порушенням виконання умов цього договору, або в день дострокового розірвання цього договору, з урахуванням п.4.1 цього Договору сплачувати комісію за обслуговування кредиту згідно з п.1.3 цього договору, на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у Кіровоградській філії ВАТ АБ «Укргазбанк», МФО 383073. У разі виникнення необхідності сплати щомісячної комісії за обслуговування кредиту та процентів за користування кредитом майбутніх періодів, надавати до Банку заяву відповідно до п.3.1.1.1 цього договору для направлення коштів у строки, обумовлені у п.3.3.4 цього договору, у першу чергу для оплати заборгованості за кожен день прострочення. У разі виникнення простроченої заборгованості за кредитом сплачувати проценти за користування кредитом, виходячи з процентної ставки, встановленої п.3.1.10 цього договору, починаючи з дня виникнення простроченої заборгованості за кредитом, та пеню у розмірі 0,1 від суми простроченої заборгованості за кожен день прострочення.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором у цей же день мiж ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір №05-I.219708-Ф-2, за умовами якого в іпотеку банку було передано нерухоме майно, а саме будинок з надвірними будівлями загальною площею 83,9 кв. м, житловою площею 51,1 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та прилегла земельна ділянка загальною площею 484,8 кв. м. Приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Яценко О.П. посвідчено вказаний договір та накладено заборону на відчуження вказаного житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ОСОБА_4 за реєстровим № 5071 (т.1 а.с.10-14).
Встановивши, що позивачем не було надано доказів на підтвердження неповідомлення його банком про інформацію, визначену статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів», здійснення банком нечесної підприємницької діяльності та введення його в оману, як споживача, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з таких підстав.
Відповідно до ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на момент укладання спірних договорів) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.
Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
Згідно зі статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
За змістом статті 1054 ЦК України та статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» істотними умовами кредитного договору є сума кредиту, умови його надання, обов'язки сторін, умови повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами.
Як убачається зі змісту кредитного договору №05-101219708-Ф його істотні умови викладені у розділі 1 договору (т.1 а.с.6).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту в іноземній валюті до вільно обраного ним банку, а саме до відповідача, був ознайомлений із умовами кредитування, інформацією щодо сукупної вартості кредиту, порядком погашення основної суми кредиту, процентів за користування кредитом, графіком платежів, загальним розміром вказаних сум та розміром сукупних витрат, необхідних для укладення кредитного договору, про що свідчить його підпис на кредитному договорі та виконання умов договору протягом певного часу.
Під час розгляду справи за клопотанням представника позивача 22 червня 2017 року судом першої інстанції було призначено судово-економічну експертизу (т.1 ас.146-147).
Відповідно до висновку експерта від 14 листопада 2018 року №2686 за результатами проведення судово-економічної експертизи реальна процентна ставка на момент укладення кредитного договору від 25 червня 2008 року №05-101219708-Ф складає 19,43%; абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення - 61 138,17 дол. США. В результаті проведених розрахунків, виходячи з наданих на експертизу документів та керуючись умовами на момент укладення кредитного договору від 25 червня 2008 року № 05-101219708-Ф, при умові виконання розрахунку платежів в національній валюті, з урахуванням курсу НБУ по відношенню гривні до долара США за період з 25 червня 2008 року по 23 травня 2016 року із застосуванням в наступних періодах офіційного курсу долара США станом на 23 травня 2016 року, встановлена сукупна вартість кредиту (у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту) складає 43,49%; абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення - 961 152,40 грн. також експерт дійшов висновку, що згідно з наявними матеріалами порядок обчислення процентних доходів, застосованої банком методики нарахування процентів у повній мірі не узгоджується з умовами кредитного договору від 25 червня 2008 року № 05-101219708-Ф та п.3.1. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління НБУ від 10 травня 2007 року №168 (т.2 а.с.98-137).
Відповідно до ст.110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Колегія суддів вважає, що висновок експерта від 14 листопада 2018 року №2686 за результатами проведення судово-економічної експертизи не спростовує обізнаність та погодження ОСОБА_1 з усіма умовами надання кредиту банком, у тому числі і з сукупною вартістю кредиту у вигляді реальної відсоткової ставки за кредитним договором та сукупної вартості кредиту.
Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема не спростовано, що під час укладення кредитного договору позивач діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови.
Крім того, відповідно до статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Нормами цивільного законодавства передбачено як визнання правочину недійсним в цілому, так і визнання недійсним окремих його положень, а також передбачено можливість визнання правочину недійсним в цілому, якщо недійсність окремих його положень тягне за собою недійсність інших його частин і недійсність правочину в цілому.
Згідно з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у п.20 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.
У п. 9 зазначеної постанови вказано, що згідно зі ст. 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до ст. 217 ЦК України суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.
Як на підстави для визнання спірної угоди недійсною, позивач посилався на приписи ст. ст. 11, 15, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливості умов оспорюваного правочину, оскільки на час укладення кредитного договору банк не повідомив його про орієнтовну сукупну вартість кредиту та умови кредитування, внаслідок чого відповідач застосував нечесну підприємницьку діяльність, ввівши позивача в оману.
Відповідно до положень ч. 1, п. 7 ч. 3 та ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
За змістом ст.230 ЦК України у разі, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Відповідно до п. 20 вказаної постанови правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.
Згідно з абзацом 2 ч.2 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Конституційний Суд України у справі від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 про захист прав споживачів кредитних послуг у мотивувальній частині рішення зазначив, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через установлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.
Пунктом 2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року за №541/13808, на банки покладається обов'язок надання споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовану сукупну вартість кредиту та зобов'язують банк отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з цією інформацією.
Судом було встановлено, що ОСОБА_1 звернувся за отриманням кредиту в іноземній валюті до вільно обраного ним банку, а саме до відповідача ВАТ АТ «Укргазбанк».
Із змісту кредитного договору убачається, що сторони правочину досягли згоди щодо усіх обставин, які мають істотне значення для укладення такого правочину.
Своїм підписом позичальник засвідчив факт ознайомлення з умовами кредитування (т.1 а.с.6-9).
Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність обставини ненадання банком інформації ОСОБА_1 про умови кредитування, наявність в діях відповідача умислу, який полягає у замовчувані реальної ціни пропонованої фінансової послуги та декларуванні в кредитному договорі заниженого розміру відсоткової ставки.
В ході судового розгляду не встановлено істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та порушення принципу добросовісності.
Частиною першою ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згода боржника на заміну кредитора у зобов'язанні умовами оспорюваного договору не передбачена. Така зміна сторони у зобов'язанні не призвела до додаткової відповідальності позичальника
За змістом ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч.1 ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Частинами 2 та 3 ст.207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Договір, спір щодо якого вирішується у справі, є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору.
З матеріалів справи убачається, що договір між сторонами вчинений у письмовій формі. Підписанням оспорюваного кредитного договору без будь-яких застережень ОСОБА_1 підтвердив, що він обізнаний та погодився з усіма умовами спірного договору.
Згідно з пунктом 3.1. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення між сторонами спірного договору, банки зобов'язані у кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх сукупних послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача.
Відповідно до п.7.5. кредитного договору № 05-101219708-Ф від 25 червня 2008 року позичальнику була надана інформація щодо сукупної вартості кредиту у додатку № 1, що є невід'ємною частиною цього договору і позивач з нею ознайомився (т.1 а.с.9 зворот).
Враховуючи встановлені обставини та наявні в матеріалах справи письмові докази укладений між сторонами кредитний договір не суперечить нормам чинного на той час законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину; під час укладення кредитного договору позивачу було надано необхідну інформацію про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, тому правові підстави для висновків про введення відповідачем позивача в оману відсутні, а заявлені позивачем позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими.
Посилання позивача на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, не підтверджено доказами та не наведено підстав, визначених у ст. 376 ЦПК України, для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення у справі.
Доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду першої інстанції та не спростовують висновків суду щодо законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Інших доводів, які б слугували підставою для скасування рішення суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.
Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене судова колегія приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, тому підстави для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 10 квітня 2019 рокубез змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст складено 12 липня 2019 року.
Головуючий суддя: О.І. Чельник
Судді: С.М. Єгорова
О.А. Письменний