Справа № 361/1106/19
15 липня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ключковича В.Ю.,
суддів Парінова А.Б.,
Беспалова О.О.,
за участю
секретаря судового засідання Кузьміної Ю.О.,
представника позивача ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 червня 2019 року (суддя Василишин В.О.) у справі за позовом ОСОБА_2 до Броварського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області та інспектора поліції сектору реагування патрульної поліції Броварського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_3 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення, -
ОСОБА_2 звернувся до Броварського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом до Броварського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області та інспектора поліції сектору реагування патрульної поліції Броварського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_3, у якому просив визнати протиправними дії відповідача та скасувати постанову серії ДПО18 № 240201 від 26 січня 2019 року якою до ОСОБА_2 застосовано стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн. 00 коп. за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 КУпАП та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 червня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, визнання встановленими обставин, які не були встановлені, порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, в якій просить скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 червня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Крім того, апелянт просить постановити окрему ухвалу щодо дій інспектора поліції сектору реагування патрульної поліції Броварського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_3, який склав постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення.
В апеляційні скарзі позивач вказує, що оскаржувана постанова винесена із грубим порушенням законодавства, оскільки після зупинки інспектор патрульної поліції не надав позивачу будь-яких доказів вчинення порушень Правил дорожнього руху України, зокрема відео та аудіофіксацію, послався лише на статтю 252 КУпАП та внутрішнє переконання, некоректно себе поводив та не надав можливості скористатися правовою допомогою.
До суду апеляційної інстанції від відповідачів відзиви на апеляційну скаргу не надходили.
У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, думку представника позивача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що 26 січня 2019 року інспектором поліції сектору реагування патрульної поліції Броварського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_3 складено постанову серії ДП018 № 240201 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за частиною другою статті 122 КУпАП, якою до ОСОБА_2 застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі - 425 грн. 00 коп.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 26 січня 2019 року о 16 год. 10 хв. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «VOLKSWAGEN CC», реєстраційний номер НОМЕР_1 , проїхав перехрестя вулиць Київська та Чорновола у місті Бровари на заборонений сигнал світлофору.
З постановою позивач не погодився, вважав її протиправною та протиправними дії інспектора поліції сектору реагування патрульної поліції Броварського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_3, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв у межах та у спосіб, передбачені чинним законодавством України, а постанова по справі про адміністративне правопорушення серії ДП018 № 240201 від 26 січня 2019 року відповідає вимогам закону, тому підстави для її скасування та визнання дій інспектора протиправними відсутні.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
02.07.2015 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про Національну поліцію», який набрав чинності 07.11.2015 року.
Згідно п. 3, 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до статті 35 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: якщо водій порушив Правила дорожнього руху.
Нормами ст.222 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП) встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (зокрема, передбачені частиною першою, другою і третьою статті 122 КУпАП).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Стаття 280 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з положеннями ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчинення та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосується забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно ст. 283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Згідно зі статтею 14 Закону України від 30 червня 1993 року N 3353-XII «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух", встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.
Пунктом 1.9. Правил дорожнього руху передбачено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно пп. «а», «б», «ґ» п. 2.1. Правил дорожнього руху, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі:
а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії;
б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон);
ґ) чинний страховий поліс (страховий сертифікат "Зелена картка") про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Відповідно до пп. «а» пункту 2.4 Правил дорожнього руху, на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
Згідно зі статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Стаття 122 КУпАП передбачає відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху, проїзд на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху та порушення інших правил дорожнього руху.
Відповідно до пункту 8.7 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306, світлофори призначені для регулювання руху транспортних засобів і пішоходів, мають світлові сигнали зеленого, жовтого, червоного і біло-місячного кольорів, які розташовані вертикально чи горизонтально.
Згідно з пунктом 8.7.3 Правил дорожнього руху України сигнали світлофора мають такі значення: а) зелений дозволяє рух; ґ) жовтий забороняє рух і попереджає про наступну зміну сигналів; е) червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух.
З матеріалів справи вбачається, що 26 січня 2019 року інспектором поліції сектору реагування патрульної поліції Броварського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_3 складено постанову серії ДП018 № 240201 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі за частиною другою статті 122 КУпАП, якою до ОСОБА_2 застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі - 425 грн. 00 коп.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 26 січня 2019 року о 16 год. 10 хв. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «VOLKSWAGEN CC», реєстраційний номер НОМЕР_1 , проїхав перехрестя вулиць Київська та Чорновола у місті Бровари на заборонений сигнал світлофору.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За таких обставин, відповідач у справі зобов'язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема, довести факт вчинення позивачем порушення ПДР України відповідними доказами.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Колегія суддів при розгляді даної справи виходить з того, що притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Так, допитаний у судовому засіданні суду першої інстанції в якості свідка інспектор патрульної поліції ОСОБА_3 зазначив, що позивач проїхав перехрестя вулиць Київської та Чорновола на заборонений сигнал світлофора із правого ряду. Виявивши таке порушення, екіпаж патрульного автомобіля із ввімкненими проблисковими маячками став наздоганяти позивача, який тривалий час не реагував на сингали. Доказами вчинення позивачем правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 КУпАП є його особисте переконання, як особи уповноваженої на здійснення контролю дотримання правил дорожнього руху. Додав, що будь-яких прав позивача як особи, яка притягується до адміністративної відповідальності він не порушував, надав можливість скористатися правовою допомогою. Жодних погроз в адресу позивача він не висловлював, його поведінка відповідала нормам закону. Після повідомлення про час розгляду справи про адміністративне правопорушення позивач став здійснював дзвінки, у подальшому залишив місце зупинки. На місці розгляду справи постанова ОСОБА_2 вручена не була, оскільки він залишив автомобіль і пішов у невідомому напрямку. Перед складанням постанови ним також був опитаний інший інспектор поліції, який підтвердив скоєння позивачем адміністративного правопорушення.
За клопотанням відповідача судом першої інстанції допитувався свідок ОСОБА_4 , інспектор поліції, який був присутній при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_2
Свідок дав показання, що автомобіль марки «VOLKSWAGEN CC», реєстраційний номер НОМЕР_1 , проїхав перехрестя на червоний сигнал світлофора з великою швидкістю. На такі дії позивача екіпаж патрульного автомобіля відреагував, ввімкнув проблискові маячки та став наздоганяти. Після зупинки водія інспектор ОСОБА_3 представився та пояснив причину зупинки. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення позивач мав намір користуватися правовою допомогою, здійснював дзвінки. Будь-яких прав позивач вони як патрульні поліцейські не порушували, до початку розгляду справи про адміністративне правопорушення спілкувалися на різні теми, виясняли чи не перебуває водій під впливом алкогольних чи наркотичних засобів. До закінчення розгляду справи про адміністративне правопорушення позивач залишив місце зупинки.
Аналізуючи вищевказані покази та даючи їм правову оцінку, суд зазначає, що свідки є посадовими особами, до обов'язків яких належить виявлення адміністративних правопорушень, регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням ПДР України, з огляду на що суд апеляційної інстанції критично ставиться до показань свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які є патрульними поліцейськими та зацікавленими, у зв'язку з цим, особами при розгляді даної справи, а тому вказане ставить під сумнів дотримання вимог щодо об'єктивності з'ясування обставин.
При цьому, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б спростовували обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, доказів вчинення правопорушення позивачем відповідачами до суду не надано.
Крім того, колегія судів зазначає, що у випадку, якщо перед складанням постанови ОСОБА_3 дійсно було опитано іншого інспектора поліції ОСОБА_4 (як показав ОСОБА_3 , допитаний як свідок в суді першої інстанції), то такі докази (пояснення) мали би бути відображені в постанові серії ДПО18 № 240201 від 26 січня 2019 року в графі « 8. До постанови додаються», однак, такі пояснення в графі « 8» постанови не зазначені.
Колегія суддів зазначає, що поданий позивачем відеозапис є частковим, не підтверджує факту відсутності самої події порушення ПДР, як і не спростовує такого, а тому такий відеозапис, як доказ наявності чи відсутності самої події порушення ПДР колегія суддів до уваги не приймає.
Отже, з наведених норм чинного законодавства України та фактичних обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачами не надано суду належних доказів вчинення позивачем інкримінованого йому правопорушення., та які б беззаперечно доводили факт порушення позивачем правил дорожнього руху.
З цих підстав, внаслідок недоведеності вини позивача у вчиненні інкримінованого йому правопорушення, оскільки позивач винним себе у вчинені правопорушення не визнав і докази, що підтверджували б викладені в постанові обставини вчинення ним правопорушення, які надані відповідачами відхилені судом, а інших відповідачі не надали, колегія суддів приходить до висновку про відсутність події адміністративного правопорушення по якому була прийнята відповідачем постанова у справі про адміністративне правопорушення ДПО18 № 240201 від 26 січня 2019 року про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, а тому така постанова підлягає скасуванню.
На підставі викладеного, оскільки колегія суддів приходить до висновку про відсутність по справі належних та достатніх доказів вини ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, а тому не може погодитись з висновками суду першої інстанції про те, що позов не підлягає задоволенню, а вважає, що наявні підстави для визнання протиправною та скасування постанови серії ДПО18 № 240201 від 26 січня 2019 року, якою до ОСОБА_2 застосовано стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн. 00 коп. за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 КУпАП та закриття справи про адміністративне правопорушення.
Разом з тим, щодо вимоги постановити окрему ухвалу щодо дій інспектора поліції сектору реагування патрульної поліції Броварського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_3, який склав постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, колегія суддів зазначає наступне.
Так, апелянт вказує, що йому не були роз'яснені права та обов'язки, не надано можливості користуватися правовою допомогою, заявляти клопотання, та не вручено копію оскаржуваної постанови.
Права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, визначені у ст. 268 КУпАП.
Згідно вказаної норми права особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право:
- знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання;
- при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження;
- оскаржити постанову по справі.
Зміст ст. 268 КУпАП вказує на те, що зазначені права поділяються на загальні, які має кожна особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також права, якими особа наділяється при розгляді справи.
Враховуючи, що ОСОБА_2 було забезпечено право давати пояснення та надано можливість скористатися правовою допомогою (що вбачається з відеозапису, наданого позивачем, та самих пояснень позивача, з яких вбачається, що відеозапис переривався для того, щоб зателефонувати адвокату), колегія суддів ставить під сумнів твердження позивача про те, що йому не було роз'яснено зміст його права і порушено право на правову допомогу.
Колегія суддів зазначає, що законом встановлений спеціальний порядок притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 122 КУпАП, який полягає у тому, що протокол про адміністративне правопорушення не складається, а постанова виноситься на місці вчинення правопорушення. У такому випадку не здійснюється провадження у справі про адміністративне правопорушення у порядку та за правилами, встановленими розділом ІV КУпАП.
Колегія суддів враховує висновок Конституційного Суду України, який викладений у рішенні від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015, згідно якого скорочене провадження у справах про адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.
У вказаному рішенні міститься висновок про те, що положення, зокрема ч. 1 ст. 268 КУпАП, є законодавчими гарантіями об'єктивного і справедливого розгляду справи про адміністративне правопорушення, реалізація яких можлива лише у разі, якщо між стадією складення протоколу про адміністративне правопорушення і стадією розгляду відповідної справи по суті існуватиме часовий інтервал, достатній для підготовки до захисту кожному, хто притягається до адміністративної відповідальності.
На час розгляду конституційного подання і прийняття вказаного рішення, Кодексом України про адміністративні правопорушення не було передбачено застосування скороченого провадження у справах про адміністративні правопорушення, відповідальність за які передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП.
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху», що набув чинності з 08 серпня 2015 року були внесені зміни до ст. 258 КУпАП у частині визначення випадків, у яких протокол про адміністративне правопорушення не складається, а накладання адміністративного стягнення на правопорушника відбувається безпосередньо на місці його вчинення.
Отже, право користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права гарантується при розгляді справи за правилами розділу ІV КУпАП, який у даному випадку не здійснювався.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що подані позивачем відеозаписи є частковими, не підтверджують факту відсутності самої події порушення ПДР, здійснені після зупинки працівниками патрульної поліції та частково початку розгляду справи про адміністративне правопорушення, які не підтверджують та не спростовують наявність факту порушення позивачем ПДР, однак в частині щодо доводів апелянта про ненадання можливості користуватися правовою допомогою, не вручення відповідачем копії оскаржуваної постанови та некоректної поведінки, судом досліджено такі відеозаписи та з таких не вбачається фактів вчинення відповідачем погроз чи некоректної поведінки.
Посилання на ті обставини, що у порушення норм чинного законодавства позивачу не було вручено постанову, колегією суддів до уваги не приймаються, так як з відеозаписів наданих позивачем вбачається, що останній у добровільному порядку залишив місце розгляду адміністративної справи, зупинивши при цьому й відеофіксацію.
Будь-яких доказів на підтвердження обставин, які б давали суду право постановити окрему ухвалу при розгляді даної справи здобуто не було, а тому в цій частині апеляційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Щодо вимог апелянта стягнути з відповідачів на користь позивача понесені судові витрати пов'язані з розглядом справи - витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8600 грн. 00 коп., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч.ч.1-5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Так, в матеріалах справи наявні: договір №05/02 про надання правничої (правової) допомоги від 05.02.2019 (а.с.31-35, т.1), акт приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правничої (правової) допомоги №05/02 від 05.02.2019 від 14.03.2019 (а.с.36, т.1), акт №2 приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правничої (правової) допомоги №05/02 від 05.02.2019 від 08.04.2019 (а.с.60, т.1), ордер на надання правової допомоги серії КВ №359325 від 05.06.2019 (а.с.117, т.1).
Однак, позивачем в порушення ч. 4 ст. 134 КАС України, не надано колегії суддів доказів здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, в матеріалах справи відсутні докази оплати позивачем гонорару адвоката Оснач О.П. за надання професійної правничої допомоги, що за договором про надання правової допомоги № №05/02 від 05.02.2019 та актів приймання-передачі наданих послуг становить 8600, 00 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 8600,00 грн., оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження понесення позивачем таких витрат.
Відтак, доводи, зазначені в апеляційній скарзі частково знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції та спростовують висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для скасування оскаржуваної постанови.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм матеріального та процесуального права а також недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими призвели до помилкового вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково, скасувати оскаржувану постанову та відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України закрити справу про адміністративне правопорушення.
Керуючись ст.ст. 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 червня 2019 скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову серії ДПО18 № 240201 від 26 січня 2019 року якою до ОСОБА_2 застосовано стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн. 00 коп. за скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 КУпАП та закрити справу про адміністративне правопорушення.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення і не може бути оскаржена відповідно до ч.3 ст. 272 КАС України.
Головуючий суддя В.Ю.Ключкович
Судді А.Б. Парінов
О.О. Беспалов