15 липня 2019 року Справа № 160/4593/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , поданої представником ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
21 травня 2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана представником ОСОБА_2 до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, в якій позивач просив:
- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо не призначення пенсії за віком ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 з врахуванням заробітної плати для обчислення пенсії, всього стажу, зазначеного у трудовій книжці та застосуванням всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, передбачених пенсійним законодавством України, як не працюючому пенсіонеру з дати звернення 25.02.2019р. на визначений пенсіонером банківський рахунок.
- встановити контроль виконання судового рішення.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що до 1996 року, позивач проживав у м. Харкові, надалі виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю. 25.02.2019 року представник позивача - ОСОБА_2 особисто звернувся до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області (Кам'янський відділ обслуговування громадян) із заявою про призначення пенсії за віком як непрацюючому пенсіонеру. Однак, листом пенсійного органу від 07.03.2019 року за № 514/02-07/02 в призначенні пенсії за віком відмовлено із посиланням на те, що до заяви необхідно надати довідку, що підтверджує місце проживання ОСОБА_1 на території держави Україна. 21.03.2019 року представник повторно звернувся до відповідача із вимогою прийняти відповідне рішення, проте, 04.04.2019 року ГУ ПФУ в Дніпропетровській області надало відповідь про розгляд звернення у виді листа № 2478/А-0, де управлінням пропонується усунути недоліки відповідно до попереднього листа. Позивач вважає, що така бездіяльність Пенсійного органу щодо не призначення останньому пенсії за віком є протиправною, що порушують його права на отримання пенсійного забезпечення.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.05.2019 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.
12.06.2019 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач посилається на те, що в заяві позивача від 25.02.2019 про призначення/перерахунок пенсії, останнє місце реєстрації - АДРЕСА_1 (знятий з реєстрації у 1996 році) та місце проживання - Ізраїль АДРЕСА_2 (підтверджується нотаріально посвідченою копією довіреності від 30.01.2019, додана позивачем до позову). Документи, передбачені п. 2.22 Порядку № 22-1, щодо підтвердження місця проживання (реєстрації) на території України, ОСОБА_1 до управління не надавав. Тож, звернення ОСОБА_1 до Кам'янського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення/перерахунок пенсії безпідставне. Оскільки заява ОСОБА_1 про призначення/перерахунок пенсії не була предметом розгляду, відділом з питань призначення та перерахунків пенсій № 6 управління застосування пенсійного законодавства, компетентним приймати рішення із зазначеного питання, вимоги позивача щодо призначення та виплати пенсії за віком передчасні. Крім того, пунктом 1 Постанови Пенсійного фонду України «Деякі питання впровадження електронних пенсійних справ на базі централізованих інформаційних технологій» від 14 грудня 2015 року № 25-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 грудня 2015 року за № 1645/28090, встановлено, що Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), застосовується з урахуванням того, що: із заявами про призначення пенсії де управлінь Пенсійного фонду України у Вінницькій, Донецькій, Київській та Херсонській областях, починаючи з 01 січня 2016 року; в Запорізькій, Кіровоградській Миколаївській, Черкаській, Чернівецькій, Хмельницькій областях та у м. Києві - з 01 червня 2016 року; у Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Луганській. Львівській, Полтавській, Тернопільській та Харківській областях - з 01 липня 2016 року у Волинській, Житомирській, Одеській, Рівненській, Сумській та Чернігівській областях - з 01 серпня 2016 року, можуть звертатися особи, які проживають (зареєстровані) в цих адміністративно-територіальних одиницях, незалежно від території обслуговування таких органів. Тож, ОСОБА_1 має звертатися до відповідного органу Пенсійного фонду України, адже у Постанові Пенсійного фонду України «Деякі питання впровадження електронних пенсійних справ на базі централізованих інформаційних технологій» від 14 грудня 2015 року № 25-1 чітко зазначено, що із заявами про призначення пенсії незалежно від території обслуговування таких органів можуть звертатися особи, які проживають (зареєстровані) в перелічених адміністративно-територіальних одиницях держави України. Отже, ОСОБА_1 потенційно мав можливість звернутись до відповідного структурного підрозділу Пенсійного фонду України в м. Харкові Харківської області, проте позивач не надав жодного доказу стосовно такого звернення і його результатів.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до 1996 року проживав в АДРЕСА_1 , надалі виїхав на постійне місце проживання до Ізраїлю.
25.02.2019 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 особисто звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (Кам'янський відділ обслуговування громадян) із заявою про призначення пенсії за віком як не працюючому пенсіонеру, здійснити запити відповідно до записів трудової книжки щодо отримання довідок по заробітній платі, що враховується для обчислення пенсії, довідок про перейменування (реорганізацію) підприємств, інших недостатніх для призначення пенсії документів, врахувати найвигідніший період по заробітній платі. До заяви додано всі необхідні та достатні документи для призначення пенсій за віком.
За результатами розгляду означеної заяви, листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 514/02-07/02 від 07.03.2019р. в призначенні пенсії за віком відмовлено. В обґрунтування вищевказаного листа управлінням зазначено, що до заяви необхідно додати довідку, що підтверджує місце проживання ОСОБА_1 на території держави Україна. «У наданому пакеті документів міститься завірена копія паспорту, виданого на ім'я « ОСОБА_3 », що не відповідає прізвищу, імені та імені по батькові, які зазначені у довіреності від 30.01.2019, диплому про навчання від 21.06.1973, трудовій книжці від 10.09.1973, та заяві про відкриття рахунку у банківській установі».
21.03.2019р. представник позивача вдруге звернувся до відповідача з вимогою прийняти відповідне рішення.
04.04.2019р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надало відповідь про розгляд звернення у виді листа № 2478/А-09, де управлінням пропонується усунути недоліки відповідно до попереднього листа.
Таку бездіяльність Пенсійного органу позивач вважає протиправною, що стало підставою для звернення до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
Згідно з частиною 1 статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Статтею 51 зазначеного Закону встановлено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням Конституційного Суду України № 25рп/2009 від 07.10.2009 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV.
Вказаним рішенням встановлено, що конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Конституційне право на соціальний захист не може бути поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Право громадянина на одержання пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Відповідно до Закону України "Про Конституційний Суд України" та рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2000 від 14.12.2000 року закони, правові акти або окремі положення визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню, як такі, що відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Як встановлено частиною 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.
Статтею 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
Таким чином, кожен громадянин України має право на вільний вибір свого місця проживання, в тому числі й за кордоном зі збереженням всіх конституційних прав, в тому числі й право на соціальний захист, що включає право на забезпечення громадянина у старості.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (частина 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України).
Враховуючи те, що рішення Європейського Суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику Європейського Суду з прав людини.
Так, в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, зазначено, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, у якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україні. Тому, Європейський Суд з прав людини дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації з пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).
У пунктах 52-54 вищевказаного рішення Європейського Суду з прав людини зазначено, що органи влади не надали ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном. Дійсно, ані рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань. У цьому контексті Суд зазначає, що Уряд не посилався на міркування щодо міжнародного співробітництва з метою обґрунтування поводження з пенсіонерами, які проживають в Україні, в інший спосіб, ніж з тими, які проживають за кордоном. Наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободу поєднанні зі статтею 1 Першого Протоколу.
Отже, з дня набрання чинності Рішенням №25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави, у тому числі, для призначення і виплати пенсії позивачу у розмірі, передбаченому Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
За змістом частини 1 статті 44 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно частини 5 статті 45 зазначеного Закону документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Згідно пункту 1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, (далі - Порядок), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Відповідно до пункту 1.5 Порядку заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.
Аналізуючи наведені приписи чинного законодавства, суд доходить висновку, що ОСОБА_1 має право на призначення пенсії, як особа, якій не призначалась пенсія, про що заявником вказано у заяві про призначення/перерахунок пенсії від 25.02.2019 року.
Проте, зважаючи на останнє місце реєстрації позивача - АДРЕСА_1 (знятий з реєстрації у 1996 році), та приписи Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, таке звернення мало бути не за місцем реєстрації представника заявника, а за місцем проживання (реєстрації) такого заявника, в даному випадку - до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області.
З огляду на встановлені обставини справи, за умови прямої норми, що встановлює право на призначення пенсії за умови подання заяви про призначення пенсії заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації), відмова відповідача у призначенні позивачу пенсі за віком з огляду на відсутність місця проживання (реєстрації) заявника у м. Кам'янське є правомірною.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В адміністративному судочинстві діє принцип офіційності, який полягає в активній позиції суду щодо з'ясування всіх обставин у справі. Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали", а якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів (частина 5 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
У відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , поданої представником ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник