05 липня 2019 року Справа № 160/2021/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіКонєвої С.О.
при секретарі судового засіданняЗіненко А.О.
за участю представників сторін:
від позивача: від відповідача: Стадницький С.А. Гришина Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу №10-кт від 20.02.2019р., -
01.03.2019р. ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Державної служби України з питань праці та, з урахуванням заяви про зміну (доповнення) підстав позову від 19.04.2019р., просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань праці від 20 лютого 2019 року №10-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_44» за підписом голови Державної служби України з питань праці Р.Чернеги, яким наказано звільнити ОСОБА_1 з посади начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області 20 лютого 2019 року відповідно до пункту 4 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 7 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу», а саме: за перевищення службових повноважень.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він з 11.04.2016р. був призначений на посаду начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області. 20.02.2019р. за наказом №10-кт його було звільнено із вказаної займаної посади внаслідок вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого п.7 ч.2 ст.65 Закону України «Про державну службу», а саме: перевищення службових повноважень. Позивач вважає, що оспорюваний вищенаведений наказ є протиправним, оскільки, приймаючи накази від 11.07.2018р. №163, від 17.05.2018р. №121 та від 12.12.2017р. №182 щодо змін до складу дисциплінарної комісії Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (далі - Управління), як керівник державного органу, позивач діяв саме у межах повноважень наданих йому ч.4 ст.69 Закону України «Про державну службу», а тому вважає, що висновки відповідача про безпідставність винесення вищевказаних наказів є необґрунтованими, зазначає, що вказані зміни ним були внесені з метою забезпечення ефективної роботи Управління та чинне законодавство на момент видачі ним вказаних вище наказів не забороняло вносити зміни до складу дисциплінарної комісії не лише у зв'язку із закінченням строку повноважень членів дисциплінарної комісії, а й внаслідок інших обставин - зокрема, звільнення державного службовця, виключення його з числа представників виборного органу первинної профспілкової організації, від якої його було включено до складу дисциплінарної комісії. Також позивач вважає, що приймаючи накази від 05.03.2018р. №16-д, від 05.03.2018р. №13-д, від 05.03.2018р. №15-д та від 07.02.2018р. №5-д щодо попередження ОСОБА_23, ОСОБА_42, ОСОБА_43 та ОСОБА_3 про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження в разі повторного вчинення дисциплінарного проступку не є накладенням на вказаних працівників дисциплінарного стягнення та на момент видачі вказаних наказів чинне законодавство та акти, якими позивач керувався у своїй роботі на займаній посаді, не містили заборони попереджати підпорядкованих йому працівників про можливість застосування дисциплінарних стягнень у разі допущення недоліків у роботі, а тому вважає, що зазначене попередження відповідало вимогам чинного на відповідний момент законодавства та не суперечило п.1-4 ч.1 ст.66 Закону України «Про державну службу», у зв'язку з чим вказує, що висновки відповідача про перевищення ним у даному випадку службових повноважень є безпідставними, так як вказані попередження відбулися з метою недопущення недоліків у подальшій роботі працівників, що відповідає інтересам державної служби. Щодо прийняття наказів від 05.11.2018р. №332-к, від 06.08.2018р. №209-к та від 04.07.2018р. №178-к про направлення ОСОБА_45 та ОСОБА_46 в інший відділу Управління для виконання роботи, то позивач посилається на те, що вказані накази були прийняті на підставі ч.3 ст.5 Закону України «Про державну службу», ч.2 ст.32 КЗпП України за якою не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві на інше робоче місце, в іншому структурному підрозділі у тій же місцевості, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором, при цьому, вищевказані працівники були ознайомлені зі змістом відповідних наказів щодо переміщення (службового відрядження) та своїми підписами засвідчили свою згоду із вказаними наказами без заперечень, а тому позивач вважає, що висновки відповідача про те, що вказаних працівників було переведено в інший відділ Управління для виконання роботи не обумовленої посадовими обов'язками без їх згоди не відповідає дійсності. З приводу звільнення позивачем ОСОБА_7 за наказами від 06.08.2018р. №78-д та №208-к під час перебування останньої на лікарняному, позивач посилається на те, що на момент видачі вказаних наказів інформація про тимчасову непрацездатність щодо вказаної особи в Управлінні була відсутня, листок непрацездатності ОСОБА_8 був виданий лише 10.08.2018р. та після того, як Управлінню стало відомо про зазначений факт наказом від 22.08.2018р. №232-к були скасовані вищенаведені накази про звільнення ОСОБА_8 . Позивач також посилається і на правомірність застосування штрафу до ТОВ «СП ТАТА ГРУП» на підставі абз.3 ч.2 ст.265 КЗпП України, що підтверджено експертним висновком економічного дослідження №6336/6337-18 від 04.12.2018р., а отже, вважає, що висновки відповідача про заниження позивачем штрафу при прийнятті постанови №ДН-658/249/АВ/МГ/ІП-ФС/363 від 21.06.2018р. стосовно вище наведеного суб'єкта господарювання є безпідставними та вищенаведене вказує на те,що своїми діями та рішеннями за наведених обставин позивач не вчиняв жодних дисциплінарних проступків, а діяв виключно на підставі наданих законом повноважень. Також, у заяві про доповнення підстав позову, позивач, як на додаткові підстави щодо протиправності прийняття оспорюваного наказу, посилається і на те, що у порушення п.9 Положення про Головне управління Державної служби України з питань праці в області звільнення позивача з посади начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області відбулося без погодження з Міністерством соціальної політики України (у оспорюваному наказі посилання на таке погодження відсутнє) та без погодження з головою Дніпропетровської обласної державної адміністрації, такі докази погодження відповідачем не надані та у матеріалах справи відсутні. Позивач стверджує, що зміст оспорюваного наказу не відповідає вимогам ч.2 ст.77 Закону України «Про державну службу» щодо зазначення обставин вчинення дисциплінарного проступку, виду дисциплінарного проступку і його юридичної кваліфікації, з його змісту неможливо зрозуміти, яке саме із перелічених рішень позивача містить ознаки вчинення вказаного дисциплінарного проступку та за яке саме рішення до нього було застосовано дисциплінарне стягнення. Окрім того, позивач вказує і на те, що у грудні 2018р. звернувся до відповідача зі скаргою з приводу не згоди із твердженнями, викладеними у довідці про результати комплексної перевірки Управління, у якій просив утворити комісію для перевірки викладених у скарзі фактів у відповідності до вимог абз.2 ч.1 ст.11 Закону України «Про державну службу», однак всупереч наведеній нормі така комісія створена не була, що, на думку позивача, є цілеспрямованими діями відповідача, направленими на його звільнення з державної служби, що порушує його трудові права, передбачені Конституцією України та Законом України «Про державну службу». У відповіді на відзив від 04.06.2019р. позивач посилається на ті ж самі обставини та підстави, які ним викладені у позові та у заяві про доповнення підстав позову, а також вважає, що його звільнення відбулося з порушенням встановленої законом процедури (зокрема, без передбаченого законом погодження такого звільнення), що порушує приписи ч.2 ст.19 Конституції України та п.11 ч.1 ст.7 Закону України «Про державну службу» та порушує принципи правової визначеності як елементу верховенства права про що зазначено у рішення Конституційного Суду України від 29.06.2010р. №17-рп/2010.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, у відзиві на позов від 27.03.2019р. та відзиві на заяву позивача про зміну (доповнення) підстав позову від 19.04.2019р., поданого 21.05.2019р. відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі посилаючись на те, що вимоги позивача є безпідставними, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають, оскільки під час перебування позивача на посаді начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області у 2018 році до позивача вже застосовувались заходи дисциплінарного впливу у вигляді доган (накази Держпраці від 12.04.2018р. №11-кт та від 20.06.2018р. №34-кт) та більш суворого дисциплінарного стягнення у вигляді оголошення попередження про неповну службову відповідність (наказ від 26.10.2018р. № 75-кт). За оспорюваним наказом №10-кт від 20.02.2019р. «Про застосування дисциплінарного стягнення» як наслідок вчинення ним дисциплінарного проступку, передбаченого п.7 ч.2 ст.65 Закону України «Про державну службу» звільнено із займаної посади саме за перевищення службових повноважень. Оспорюваний наказ містить всі відомості, передбачені ч.2 ст.77 наведеного Закону, а саме: найменування державного органу; дату його прийняття; відомості про державного службовця; стислий виклад обставин справи; вид дисциплінарного проступку і його юридичну кваліфікацію; вид застосування дисциплінарного стягнення, вказаний наказ був отриманий позивачем 20.02.2019р., незважаючи на те, що від підпису у його ознайомленні позивач відмовився. Позивачем були надані письмові пояснення від 04.12.2018р. та пояснення безпосередньо Голові Держпраці від 11.02.2019р., які були враховані при накладенні дисциплінарного стягнення та якими не спростовується, а, навпаки, підтверджується інформація щодо безпідставного внесення змін до складу дисциплінарної комісії Управління за наказами від 11.07.2018р. №163, від 17.05.2018р. №121, та від 12.12.2018р. №182, оскільки зміни до складу постійної дисциплінарної комісії в Управлінні, які систематично вносились позивачем, не були обумовлені закінченням строку повноважень її членів або звільненням будь-якого з членів комісії, тощо, що передбачено абз.4 ч.3 ст.69 Закону України «Про державну службу», тобто, позивач не мав жодних законним підстав для зміни складу постійної дисциплінарної комісії, строк повноважень якої не закінчився та становить три роки. Також і нормами чинного законодавства не передбачено прийняття наказів (рішень) у вигляді «попередження» про притягнення до дисциплінарної відповідальності в разі повторного допущення дисциплінарного проступку, тоді як позивачем такого змісту були прийняті накази від 05.03.2018р. №13-д, від 05.03.2018р. №15-д, 05.03.2018р. №16-д та від 07.02.2015р. №5-д щодо ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_43 та ОСОБА_49 , що було встановлено за результатами комплексної перевірки Управління, а саме: за результатами дисциплінарних проваджень за наявності підстав для притягнення державних службовців до дисциплінарної відповідальності, позивач видав вищенаведені накази про «попередження» про притягнення до дисциплінарної відповідальності в разі повторного допущення вказаних недоліків в подальшій роботі, що не передбачено ст.66 Закону України «Про державну службу» за якими визначені такі види дисциплінарного стягнення, а саме: зауваження; догана; попередження про неповну службову відповідність; звільнення з посади державної служби та у разі, якщо під час розгляду дисциплінарної справи у діях державного службовця не виявлено дисциплінарного проступку приймається рішення про закриття дисциплінарного провадження, вказані порушення позивачем не спростовані. Також, при проведенні комплексної перевірки Управління, було встановлено, що позивачем допущене протиправне направлення наказами від 04.07.2018р. №178-к, 06.08.2018р. №209-к та 05.11.2018р. №323-к ОСОБА_12 та ОСОБА_13 у інший відділ Управління для виконання роботи необумовленої їх посадовими обов'язками та без їхньої згоди за приписами статті 32 КЗпП України, тоді як, норми законів про працю поширюються на державних службовців у частині відносин, не врегульованих Законом України «Про державну службу» та ст.41 наведеного Закону, передбачено переведення державних службовців без обов'язкового проведення конкурсу, на рівнозначну або нижчу вакантну посаду, але тільки за згодою працівника, проте, позивач видав наведені вище накази всупереч ст.41 наведеного Закону. Також при призначенні вказаних осіб на посади, останні були ознайомлені з посадовими інструкціями та при переведенні на посади завдання, права та обов'язки головного державного інспектора відділу нагляду у аграрному комплексі та соціально-культурній сфері управління нагляду в промисловості на об'єктах підвищеної небезпеки відмінні від завдань, які покладені на головних спеціалістів відділу інспекційної діяльності та розслідування нещасних випадків на виробництві Головного управління. Крім того, чинним Законом не передбачено такого рішення як «направлення» державного службовця для роботи в інший відділ, а отже, накази про направлення ОСОБА_51 та ОСОБА_52 були винесені позивачем неправомірно, з порушенням вимог чинного законодавства. Також є незаконним застосування позивачем дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення ОСОБА_50 за наказом від 06.08.2018р. №208-к та №78-д під час перебування останньої на лікарняному, що підтверджується матеріалами комплексної перевірки та матеріалами дисциплінарної справи, що є порушенням вимог ч.4 ст.74 та ч.6 ст.77 Закону України «Про державну службу», яке підтверджено самим позивачем та виправдання позивачем своїх дій тим, що інформація про тимчасову непрацездатність ОСОБА_8 надійшла тільки після прийняття наказу не спростовує наведеного порушення вимог Закону, крім того, процедура скасування прийнятого позивачем наказу не передбачена чинним законодавством. Щодо безпідставного заниження позивачем суми штрафної санкції за результатами розгляду справи про накладення штрафу на ТОВ «СП ТАТА ГРУП» відповідач вказує на те, що згідно акту інспекційного відвідування вказаного підприємства було встановлено, що 10 працівникам за 2017 рік при наявності підстав індексація заробітної плати не нараховувалась та не виплачувалась, у ході комплексної перевірки було встановлено, що при вивченні матеріалів інспекційного відвідування порушення було встановлено щодо 8 працівників, розмір штрафу за вказане порушення становить 297840 грн. (абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України), разом з тим, в порушення п.29 Порядку №295 та абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України позивачем винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 11690 грн., тобто сума штрафної санкції занижена на 286671 грн. Отже, на думку представника відповідача, позивачем при прийнятті вищенаведених наказів та рішень був учинений дисциплінарний проступок у вигляді перевищення своїх службових повноважень за яке передбачена дисциплінарна відповідальність у вигляді звільнення з посади державного службовця, що передбачено ч.5 ст. 66 Закону України «Про державну службу». За викладеного, відповідач вважає, що застосоване до позивача дисциплінарне стягнення за оспорюваним наказом - «звільнення за перевищення службових повноважень» відповідає ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця, під час визначення виду стягнення враховано як характер проступку, так і обставини, за яких він був вчинений, обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність та інші обставини відповідно до ст.74 Закону України «Про державну службу», взято до уваги, що застосовні у 2018 році до позивача заходи дисциплінарного впливу (тричі) не спонукали його до належного виконання своїх посадових обов'язків, що призвело до вчинення ним повторних дисциплінарних проступків, та як наслідок, до недоліків у роботі Управління, які позивачем не спростовані. У відзиві на заяву позивача про зміну (доповнення) підстав позову від 19.04.2019р. поданого до суду 21.05.2019р. на підтвердження того, що відповідачем було дотримано процедуру звільнення позивача з посади та згідно до вимог п.8 ч.2 ст.18 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та ст.36 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» посилається на наявність при звільненні позивача погодження Міністерства соціальної політики України від 13.02.2019р. №1235/1/11-ДП-19 та лист Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 18.02.2019р. №49-678/0/2-19 про погодження звільнення позивача. При цьому, відповідач зазначає, що вказані листи-погодження не додаються до матеріалів дисциплінарної справи, оскільки це не передбачено законодавством та не має значення для розгляду справи по суті. Відповідач вважає помилковим та безпідставним посилання позивача на ст.11 Закону України «Про державну службу» щодо необхідності створення комісії для перевірки викладених у його скарзі фактів, саме Головою Держпраці, вважаючи, що Голова Держпраці є керівником державної служби в Головному управлінні Держпраці у Дніпропетровській області, оскільки відповідно до п.3 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну службу» керівником державної служби в Головному управлінні Держпраці у Дніпропетровській області є начальник цього Управління, а відповідно до ч.6 ст.11 наведеного Закону, позивач у разі порушення прав державного службовця керівником вищого рівня (у даному випадку, позивач вважає, що його права порушені керівником вищого рівня Головою Держпраці) позивач мав право звернутися зі скаргою до Національного агентства України з питань державної служби, проте, позивач такого свого права не реалізував та з відповідною скаргою не звертався. Крім того, відповідач вважає, що твердження позивача щодо необхідності утворення комісії для розгляду його скарги, жодним чином не спростовує наявності дисциплінарного проступку та його винних дій. За викладеного, представник відповідача вважає, що при прийнятті оспорюваного наказу Державна служба України з питань праці діяла відповідно до вимог законодавства, а тому позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Ухвалою суду від 06.03.2019р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 01.04.2019р. на 13:30 годину (а.с.2 том 1).
01.04.2019р. підготовче засідання було відкладено у зв'язку з неявкою представника позивача на 19.04.2019р. на 14:00 годину, що підтверджується змістом протоколу підготовчого засідання (а.с.6-7 том 2).
У підготовчому засіданні 19.04.2019р. представником позивача була подана заява про зміну (доповнення) підстав позову, копія якої надіслана відповідачеві у відповідності до вимог ст. 47 Кодексу адміністративного судочинства України лише 19.04.2019р. у зв'язку з чим, за клопотанням представника відповідача йому було надано час для підготовки додаткового відзиву на вказану заяву та оголошена перерва до 06.05.2019р. до 11:00 години, що підтверджується змістом протоколу підготовчого засідання (а.с.36-38 том 2).
06.05.2019р. у зв'язку з тим, що представник відповідача не підготував додаткового відзиву на заяву позивача про зміну (доповнення) підстав позову від 19.04.2019р., за ухвалою суду від 06.05.2019р. було продовжено строк підготовчого провадження до 05.06.2019р. на підставі ст.ст.173-180 Кодексу адміністративного судочинства України та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 24.05.2019р. до 14:30 години, що підтверджується інформацією, наведеною у протоколі підготовчого засідання та наведеній ухвалі суду (а.с.57-54 том 2).
У підготовче засіданні 24.05.2019р. представник позивача з урахуванням поданого відповідачем відзиву на його заяву про зміну підстав позову, просив суд про відкладення розгляду справи та надання йому часу для надання відповіді на додатковий відзив відповідача, у зв'язку з чим судом у підготовчому засіданні була оголошена перерва до 03.06.2019р. до 15:00 години, що підтверджується протоколом підготовчого засідання (а.с.73 том 2).
03.06.2019р. представник позивача у підготовче засідання не з'явився, відповіді на додатковий відзив відповідача не надав без поважної причини, подав суду клопотання про відкладення розгляду даної справи через участь представника у слідчих діях у наведений час у межах кримінального провадження №42019042630000020 у зв'язку з чим у підготовчому засіданні була оголошена перерва до 05.06.2019р., що підтверджується протоколом підготовчого засідання (а.с.79 том 2).
05.06.2019р. судом було проведено підготовче засідання та закрито підготовче провадження у даній справі, з урахуванням того, що учасники справи не надали суду згоди на проведення судового розгляду даної справи у цей же день, призначено судовий розгляд по суті у судовому засіданні на 05.07.2019р. о 10:30 годину у порядку та у спосіб, встановлений ст.ст. 180-183 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується протоколом підготовчого засідання та ухвалою суду (а.с.96-98 том 2).
Про дату, час та місце судового розгляду справи учасники справи були повідомлені особисто під розписки 05.06.2019р., що підтверджується змістом наведених розписок, наявних у справі (а.с.99-100 том 2).
У ході судового розгляду справи судом встановлені наступні обставини у справі.
З 11 квітня 2016р. ОСОБА_1 на підставі його заяви, листа-погодження Міністра соціальної політики України від 23.03.2016р. №4177/0/14-16/09, листа Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 08.04.2016р. №43-1626/0/2-16, було призначено на посаду начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, при цьому, ОСОБА_1 присвоєно 8 (восьмий) ранг державного службовця, що підтверджується змістом копії відповідного наказу Державної служби України з питань праці за №22-кт «Про призначення начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області» (а.с.60 том 1).
12.04.2018р. за неналежне виконання доручень керівників, зокрема, щодо негайного інформування Голови Держпраці ОСОБА_17 про настання нещасного випадку із смертельним наслідком на виробництві, вказаних у листі заступника Голови Держпраці ОСОБА_53 від 01.06.2017р. №6169/3/9-ДП-17 на підставі п.5 ч.2 ст.65 та п.2 ч.1 ст.66 Закону України «Про державну службу», до позивача було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді оголошення догани, що підтверджується змістом наказу Державної служби України з питань праці за №11-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_1 » (а.с.61 том 1).
20.06.2018р. за неналежну організацію, забезпечення і контролю ефективності роботи відділу юридичного забезпечення Управління (неподання апеляційних та касаційних скарг; неприйняття рішень щодо виконання вхідних документів (постанов суду); невідповідності окремих пунктів Положення про відділ юридичного забезпечення Управління вимогам чинного законодавства; не взяття участі представників Управління у судових засіданнях на підставі п.5 ч.2 ст.65 та п.2 ч.1ст.66 Закону України «Про державну службу» до ОСОБА_1 було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді оголошення догани, що підтверджується змістом наказу відповідача №34-кт, копія якого наявна у матеріалах справи (а.с.62 том 1).
Також і 26.10.2018р. за не забезпечення виконання покладених на Управління завдань та вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2011р. №1107 в частині видачі документів дозвільного характеру (безпідставна відмова у видачі ТОВ «Маркетинговий альянс східної Європи» дозволу на виконання робіт підвищення небезпеки та на експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки) та на підставі ст.17, п.3 ч.1,ч.4 ст.66 Закону України «Про державну службу», у зв'язку із вчиненням систематично (повторно протягом року) дисциплінарних проступків, передбачених п.5 ч.2 ст.65 Закону України «Про державну службу», за неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державного влади, до ОСОБА_1 застосоване дисциплінарне стягнення у вигляді оголошення попередження про неповну службову відповідність, що підтверджується копією такого наказу №75-кт (а.с.63 том 1).
Вищенаведені накази ОСОБА_1 були оскаржені у судовому порядку та у їх задоволенні судовими інстанціями позивачеві було відмовлено, судові рішення набрали законної сили, отже, ці обставини визнані учасниками справи та не підлягають доказуванню у межах розгляду цієї справи виходячи з вимог ч.1 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Надалі, відповідно до наказу Держпраці від 29.10.2018р. №113 «Про комплексну перевірку Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області» відповідачем було проведено комплексну перевірку діяльності Управління у період з 13 по 14 листопада 2018р. за результатами якої була складена Довідка про результати комплексної перевірки Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 19.11.2018р. за висновками якої, зокрема, виявлені порушення Закону України «Про державну службу», порушення під час здійснення заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням законодавства про працю та з питань охорони праці, що підтверджується змістом копії наведеної Довідки (а.с.96-133 том 1).
19.11.2018р. на підставі Службової записки начальника відділу персоналу ОСОБА_54 , адресованої Голові Державної служби України з питань праці ОСОБА_57, за результатами вищенаведеної комплексної перевірки Управління, було ініційовано відкриття дисциплінарного провадження щодо начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області ОСОБА_1 , що підтверджується її копією (а.с.66 том 1).
Цього ж дня, 19.11.2018р. на підставі вищенаведеної Службової записки, Довідки про результати комплексної перевірки Управління та відповідно до статей 68,69 Закону України «Про державну службу» Головою Державної служби України ОСОБА_22 з питань праці був прийнятий наказ №568-к за яким було відкрите дисциплінарне провадження щодо позивача про що свідчить зміст копії наведеного наказу, наявного у справі (а.с.65-66, 96-133 том 1).
Так, у рамках відкритого дисциплінарного провадження стосовно позивача, дисциплінарною комісією було проведено перевірку інформації, наведеної у Довідці про результати комплексної перевірки Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 19.11.2018р. та за результатами такої перевірки було встановлено наступні порушення, а саме:
1) позивачем, як начальником Управління, були безпідставно прийняті накази від 11.07.2018р. №163, від 17.05.2018р. №121 та від 12.12.2017р. №182, за якими внесено зміни до складу дисциплінарної комісії Управління, що є порушенням вимог ч.3 ст.69 Закону України «Про державну службу»;
2) позивачем, як начальником Управління, були прийняті накази від 05.03.2018р. №16-д, від 05.03.2018р. №13-д, від 05.03.2018р. №15-д та від 07.02.2018р. №5-д щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників ОСОБА_23 , ОСОБА_55 , ОСОБА_25 та ОСОБА_56 у вигляді «попередження» у разі повторного допущення дисциплінарного проступку, тобто такий вид дисциплінарної відповідальності не передбачений чинним законодавством, що є порушенням ч.1 ст.64, ч.1 ст.65, ст.66 ч.1, ч.2 ст.77 Закону України «Про державну службу»;
3) позивачем, як начальником Управління, були протиправно прийняті накази від 05.11.2018р. №332-к, від 06.08.2018р. №209-к та від 04.07.2018р. №178-к про направлення ОСОБА_45 та ОСОБА_27 в інший відділ Головного управління для виконання роботи не обумовленої їх посадовими обов'язками та без їхньої згоди, що є порушенням ст.41 Закону України «Про державну службу»;
4) позивачем, як начальником Управління, були прийняті накази від 06.08.2018р. №208-к та від 06.08.2018р. №78-д за якими незаконно застосовано дисциплінарне стягнення та звільнення з роботи ОСОБА_28 під час перебування останньої на лікарняному, без належного ознайомлення, а також за наказом від 22.08.2018р. №232-к наказ від 06.08.2018р. №208-к про звільнення ОСОБА_28 був скасований позивачем, що не передбачено чинним законодавством та наведене свідчить про порушення позивачем вимог ч.4 ст.74 Закону України «Про державну службу»;
5) позивачем, як начальником Управління, за результатами розгляду справи про накладення штрафу на ТОВ «СП ТАТА ГРУП» безпідставно занижено суму штрафної санкції на 286 671 грн. через не нарахування та не виплату вказаним підприємством сум індексації заробітної плати за січень 2017р. - квітень 2018р., (що було виявлено під час проведення інспекційного відвідування, оформленого актом від 29.05.2018р. №ДН658/249/АВ) згідно постанови №ДН658/249/АВ/МГ/ІП-ФС/363 від 21.06.2018р. на суму 11690 грн., та, як наслідок, допущено порушення вимог п.29 Порядку №295 та абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України про що свідчать зміст Інформаційної довідки по матеріалах дисциплінарного провадження стосовно позивача та зміст Довідки по результати комплексної перевірки Управління від 19.11.2018р.(а.с.72-79, 96-133 том 1).
Окрім того, у межах розгляду вищезазначеної дисциплінарної справи, була сформована на адресу позивача Вимога про надання пояснень щодо виявлених порушень вимог Закону України «Про державну службу» за результатами проведеної комплексної перевірки Управління у термін до 04.12.2018р., яку позивач отримав 26.11.2018р., що підтверджується змістом наведеної Вимоги та відповідним підписом позивача про її отримання (а.с.80 том 1).
На виконання вказаної Вимоги, позивачем 04.12.2018р. була надана Скарга, у якій надані письмові пояснення по суті виявлених порушень, при цьому, в наведеній Скарзі позивач у відповідності до вимог ст.11 Закону України «Про державну службу» вимагав створити комісію для перевірки викладених у скарзі фактів, що підтверджується змістом наведеної копії Скарги (а.с.81-93 том 1).
Листом від 10.12.2018р. №9932/1/11-ДП-18 відповідач повідомив позивача про те, що викладена у його Скарзі інформація буде врахована у ході розгляду дисциплінарної справи (а.с.94 том 1).
Також, позивачем 11.02.2019р. на адресу Голови Державної служби України з питань праці були надані письмові пояснення, у яких позивач вказав про те, що відсутність рішення комісії за його скаргою від 04.12.2018р. унеможливлює надання ним обґрунтованих пояснень (а.с.94 том 1).
Згідно Висновку дисциплінарної комісії про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності по дисциплінарному провадженню щодо ОСОБА_1 від 11.02.2019р. з урахуванням того, що застосовані у 2018 році до начальника Управління ОСОБА_1 заходи дисциплінарного впливу не спонукали його до належного виконання своїх посадових обов'язків, що призвело до вчинення ним повторних дисциплінарних проступків та, як наслідок, спричинило до недоліків у роботі Головного управління, Комісією зроблено висновок про те, що у зв'язку з допущенням дисциплінарного проступку, передбаченого п.7 ч.2 ст.65 Закону України «Про державну службу», наявні підстави для застосування до начальника Управління ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення, передбаченого п.4 ч.1 ст.66 Закону України «Про державну службу» у вигляді звільнення з посади державної служби, що підтверджується змістом копії наведеного Висновку (а.с.224-232 том 1).
На підставі вказаного вище Висновку, 11.02.2019р. головою дисциплінарної комісії ОСОБА_58 було складено Подання до Голови Державної служби України з питань праці ОСОБА_29 . про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади державної служби відповідно до п.4 ч.1 ст.66 Закону України «Про державну службу, що підтверджується копією такого Подання (а.с.234-242 том 1).
20.02.2019р. за результатами розгляду вищенаведеного дисциплінарного провадження Державною службою України з питань праці було прийнято наказ №10-кт «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_44» за яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області 20.02.2019р. відповідно до п.4 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого п.7 ч.2 ст.65 Закону України «Про державну службу», а саме: за перевищення службових повноважень, що підтверджується відповідною копією наведеного наказу (а.с.243-244 том 1).
Вказаний наказ позивачем було отримано 20.02.2019р. про що позивач сам зазначає у своєму позові (а.с.6 том 1).
Позивач оспорює вищенаведений наказ, просить визнати його протиправним та скасувати посилаючись на те, що не вчиняв жодного із наведених дисциплінарних проступків, а прийняті ним вищенаведені рішення (накази) з метою забезпечення ефективної роботи Управління, а попередження працівників про притягнення до дисциплінарної відповідальності у разі повторного допущення дисциплінарного проступку відповідає інтересам державної служби, яка здійснюється з дотриманням принципу ефективності - раціонального і результативного використання ресурсів для досягнення цілей державної політики відповідно до п.6 ч.1 ст.4 Закону України «Про державну службу», тому вважає, що при прийнятті своїх рішень діяв виключно на підставі наданих йому законом повноважень.
Заслухавши учасників справи, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
За приписами ст.5 Закону України «Про державну службу» визначено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Частиною 1 статті 8 наведеного Закону, передбачені основні обов'язки державного службовця, серед яких, зокрема, встановлено, що державний службовець зобов'язаний дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина; забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов'язки; виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України.
У відповідності до вимог ст.63 Закону України «Про державну службу» керівник державної служби несе відповідальність за неналежний рівень службової дисципліни і здійснює повноваження щодо притягнення державних службовців до дисциплінарної відповідальності.
З метою забезпечення належного рівня службової дисципліни керівник державної служби зобов'язаний, зокрема, здійснювати контроль за виконанням державними службовцями посадових обов'язків; під час виконання посадових обов'язків керуватися публічними інтересами, суворо дотримуватися і забезпечувати дотримання Конституції, законів України та інших нормативно-правових актів, чітко формулювати накази (розпорядження) та доручення, перевіряти точність і своєчасність їх виконання; забезпечувати виконання державними службовцями своїх посадових обов'язків, у тому числі шляхом застосування дисциплінарних стягнень; належним чином організовувати роботу державних службовців, забезпечувати ефективне виконання завдань, що поставлені перед державним органом.
Керівник державної служби, який в установленому цим Законом порядку не вжив заходів для притягнення підпорядкованого йому державного службовця до дисциплінарної відповідальності за вчинений дисциплінарний проступок, а також не подав матеріали про вчинення державним службовцем адміністративного проступку, несе відповідальність згідно із законом.
Державні службовці виконують також інші обов'язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах - абз. 2 ч.1 ст. 8 Закону України «Про державну службу».
Так, у відповідності до вимог п.11 Положення про Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області (нова редакція), затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 03.08.2018р. №84 (далі - Положення) визначені повноваження Начальника Управління Держпраці, серед яких, зокрема, до обов'язків начальника Управління Держпраці віднесено призначення на посади та звільнення з посад керівників структурних підрозділів, інших державних службовців та працівників Управління Держпраці, присвоює їм ранги державних службовців, приймає рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності (крім своїх заступників).
При цьому, начальник Управління Держпраці несе персональну відповідальність за виконання покладених на Управління Держпраці завдань і здійснення ним своїх повноважень - п.10 наведеного Положення.
Так, перевіряючи та надаючи правову оцінку, у межах вищенаведених повноважень (обов'язків) начальника Управління Держпраці (позивача) під час судового розгляду справи, обставинам щодо виявленого відповідачем порушення позивачем вимог ч.3 ст.69 Закону України «Про державну службу» при прийнятті наказів від 11.07.2018р. №163, від 17.05.2018р. №121 та від 12.12.2018р. №182 за якими вносилися зміни до складу дисциплінарної комісії Управління, суд виходить з такого.
У відповідності до вимог ч.1 ст.69 Закону України «Про державну службу» для здійснення дисциплінарного провадження з метою визначення ступеня вини, характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку утворюється дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ (далі - дисциплінарна комісія).
Дисциплінарною комісією стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорії "А", є Комісія згідно ч.2 ст.69 наведеного Закону.
За абз. 2 ч.2 ст.69 вказаного Закону, передбачено, що дисциплінарну комісію стосовно державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В", утворює керівник державної служби у кожному державному органі.
Відповідно до ч.3 ст.69 Закону України «Про державну службу» дисциплінарна комісія діє у складі не менше шести членів. До складу дисциплінарної комісії включаються державні службовці державного органу, представники виборного органу первинної профспілкової організації з числа державних службовців, а в разі відсутності профспілкової організації - представники державних службовців, обрані на загальних зборах (конференції) державних службовців державного органу, а також можуть включатися представники громадських об'єднань, які мають досвід роботи у сфері державного управління, державної служби або за юридичним фахом.
У разі якщо один із членів дисциплінарної комісії прямо підпорядкований особі, стосовно якої відкрито або здійснюється дисциплінарне провадження, такий член дисциплінарної комісії не повинен брати участі у прийнятті рішення.
Склад дисциплінарної комісії у державному органі затверджується наказом (розпорядженням) керівника державної служби.
Строк повноважень членів дисциплінарної комісії становить три роки.
Аналіз вказаних вище наведених норм, свідчить про те, що керівник державної служби наділений повноваженнями своїм наказом затверджувати склад дисциплінарної комісії, при цьому, строк повноважень членів дисциплінарної комісії становить три роки та наведеними нормами внесення змін до складу дисциплінарної комісії, до закінчення строку повноважень її членів, не передбачено.
Так, як встановлено судом із наданих документів позивачем, як начальником Управління Держпраці, було затверджено склад постійної дисциплінарної комісії з розгляд дисциплінарних справ щодо працівників Головного управління згідно із наказами від 06.05.2016р. №83, від 17.10.2016р. №348, від 10.11.2016р. №384, від 20.07.2017р. №13, від 31.07.2017р. №117, що підтверджується копією наведених наказів (а.с.134-140 том 1).
В той же час, позивачем згідно наказів від 12.12.2017р. №182, від 17.05.2018р. №121 та від 11.07.2018р. №163 були внесені зміни до складу постійної дисциплінарної комісії в Управлінні, у зв'язку з кадровими змінами, що підтверджується відповідними наведеними копіями наказів (а.с.141-143 том 1).
Однак, зі змісту аналізу норм ст.69 наведеного Закону видно, що внесення змін до складу дисциплінарної комісії у зв'язку з кадровими змінами не передбачено.
Таким чином, із аналізу вищенаведених норм чинного законодавства та викладених обставин, підтверджених копіями наданих документів, судом встановлено, що позивачем, як начальником Управління, були прийняті вищенаведені накази від 12.12.2017р. №182, від 17.05.2018р. № 121 та від 11.07.2018р. №163 про внесення змін до складу дисциплінарної комісії, що не було обумовлено закінченням строку її членів (звільнення будь-кого із членів комісії) та внесення змін до складу дисциплінарної комісії з підстав кадрових змін взагалі не передбачено вищенаведеними нормами законодавства.
При цьому, судом відхиляються доводи представника позивача у цій частині з приводу того, що внесення таких змін до складу дисциплінарної комісії за вказаними вище наказами було обумовлено метою забезпечення ефективної роботи Управління, звільненням державного службовця, який входив до складу дисциплінарної комісії, виключенням члена комісії з числа представників виборного органу профспілкової організації від якої його було включено до дисциплінарної комісії, з огляду на те, що наведені обставини щодо внесення змін до складу дисциплінарної комісії за вищенаведеними наказами представником позивача у ході судового розгляду справи жодними належними, достатніми та допустимими доказами у розумінні ст.ст.73-76 Кодексу адміністративного судочинства України не підтверджені.
Є безпідставними і не обґрунтованими твердження представника позивача стосовно того, що чинне законодавство на момент видачі вищезазначених наказів не забороняло позивачеві вносити зміни до складу дисциплінарної комісії, оскільки посадова особа органу державної влади (державний службовець) зобов'язана при виконанні наданих їй повноважень та покладених на неї обов'язків діяти за правилом вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти, а саме: дозволено робити лише те, що передбачено Законом, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у його постанові Пленуму від 26.12.2003р. №15 «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень».
За викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем, як начальником Управління, були прийняті накази від 12.12.2017р. №182, від 17.05.2018р. № 121 та від 11.07.2018р. №163 про внесення змін до складу дисциплінарної комісії, без дотримання вимог ст.69 Закону України «Про державну службу» (не передбачено Законом), що є одною із підстав для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності за ст.65 Закону України «Про державну службу».
Перевіряючи та надаючи правову оцінку, у межах вищенаведених повноважень (обов'язків) начальника Управління Держпраці (позивача) під час судового розгляду справи, обставинам щодо виявленого відповідачем порушення позивачем вимог ч.1 ст.64, ч.1 ст.65, ст.66, ч.1, ч.2 ст.77 Закону України «Про державну службу» при прийнятті наказів від 05.03.2018р. №13-д, від 05.03.2018р. №15-д та від 07.02.2018р. №5-д про притягнення до дисциплінарної відповідальності працівників - ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_59 та ОСОБА_56 у вигляді «попередження» у разі повторного допущення дисциплінарного проступку (що не передбачено чинним законодавством), суд виходить з такого.
За приписами ч.1 ст.64 Закону України «Про державну службу» визначено, що за невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами у сфері державної служби, посадовою інструкцією, а також порушення правил етичної поведінки та інше порушення службової дисципліни державний службовець притягається до дисциплінарної відповідальності у порядку, встановленому цим Законом.
Підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення - ч.1 ст.65 Закону України «Про державну службу».
Згідно до ч.1 ст.66 вказаного вище Закону передбачено, що до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення:1) зауваження; 2) догана; 3)попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби.
При цьому, у відповідності до вимог ч.2, ч.3 ст. 77 Закону України «Про державну службу» встановлено, що у рішенні, яке оформляється наказом (розпорядженням), зазначаються найменування державного органу, дата його прийняття, відомості про державного службовця, стислий виклад обставин справи, вид дисциплінарного проступку і його юридична кваліфікація, вид застосованого дисциплінарного стягнення.
Якщо під час розгляду дисциплінарної справи у діях державного службовця не виявлено дисциплінарного проступку, суб'єкт призначення приймає рішення про закриття дисциплінарного провадження стосовно державного службовця, яке оформляється наказом (розпорядженням).
Аналізуючи вказані вище наведені норми, можна дійти висновку, що за результатами розгляду дисциплінарної справи у разі, якщо у діях державного службовця виявлено факти вчинення дисциплінарного проступку, така особа притягується до дисциплінарної відповідальності у вигляді таких видів дисциплінарних стягнень як зауваження; догана; попередження про неповну службову відповідність; звільнення з посади державної служби.
Тобто, ст.66 наведеного Закону, встановлено виключний перелік видів дисциплінарних стягнень, які не підлягають розширеному тлумаченню.
Разом з тим, із наявних в матеріалах справи досліджених судом документів встановлено, що позивачем, як начальником Держпраці, за результатами розгляду дисциплінарних справ про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 прийняті накази від 07.02.2018р. №5-д, від 05.03.2018р. №13-д, від 05.03.2018р. №16-д про притягнення вказаних осіб до дисциплінарної відповідальності у вигляді такого виду дисциплінарного стягнення як «попередження відповідно до п.5 ч.2 ст.65 Закону України «Про державну службу», у разі повторного допущення вказаних недоліків в подальшій роботі», що підтверджується змістом наведених наказів, копія яких наявна у матеріалах справи (а.с.247-249 том 1).
Також зі змісту вказаних наказів видно, що їх зміст не містить стислого викладу обставин справи (зазначення події (факту) вчиненого дисциплінарного проступку), за які посадову особу притягається до дисциплінарної відповідальності, що суперечить вимогам ч.1, ч.2 ст. 77 Закону України «Про державну службу» (а.с.247-249 том 1).
Таким чином, із аналізу вищенаведених норм чинного законодавства та викладених обставин, підтверджених копіями наданих документів, судом встановлено, що позивачем, як начальником Управління, були прийняті вищенаведені накази від 07.02.2018р. №5-д, від 05.03.2018р. №13-д, від 05.03.2018р. №16-д про притягнення до дисциплінарної відповідальності вищенаведених державних службовців у вигляді такого виду дисциплінарного стягнення як «попередження, у разі повторного допущення вказаних недоліків в подальшій роботі», тобто позивачем застосовано вид дисциплінарного стягнення, який не передбачений ч.1 ст.66 Закону України «Про державну службу».
При цьому, судом критично надається оцінка доводам представника позивача про те, що попередження працівників у разі вчинення повторного дисциплінарного поступку не є накладенням дисциплінарного стягнення та на момент видачі вказаних наказів чинне законодавство, яким позивач керувався у своїй роботі на займаній посаді не містили заборони попереджати підпорядкованих йому працівників про можливість застосування до них дисциплінарного стягнення у разі допущення недоліків у роботі та таке попередження відповідало вимогам чинного законодавства і не суперечило п.1-4 ст. 66 Закону України «Про державну службу», оскільки вказані твердження спростовуються змістом наданих копій вищезгаданих наказів, які свідчать саме про притягнення вищевказаних осіб до дисциплінарної відповідальності за наслідками розгляду дисциплінарних справ відкритих стосовно вказаних осіб «за виявлені недоліки у роботі» (факт події вчинення дисциплінарного проступку не зазначено), що не передбачено саме п.5 ч.2 ст.65 наведеного Закону, на який позивач посилається у вказаних наказах (а.с.247-249 том 1), та виходячи із того, що посадова особа органу державної влади (державний службовець) зобов'язана при виконанні наданих їй повноважень та покладених на неї обов'язків діяти за правилом вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти, а саме: дозволено робити лише те, що передбачено Законом, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у його постанові Пленуму від 26.12.2003р. №15 «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень».
За викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем, як начальником Управління, були прийняті вищенаведені накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 у вигляді такого виду дисциплінарного стягнення як «попередження, у разі повторного допущення вказаних недоліків в подальшій роботі», без дотримання вимог ч.1 ст.66 Закону України «Про державну службу» (не передбачено Законом), вищенаведені накази оформлені без дотримання вимог ч.1, ч.2 ст.77 наведеного Закону (не зазначено стислих обставин дисциплінарного проступку), що також є підставами для притягнення державного службовця (керівника державного органу) до дисциплінарної відповідальності за ст.65 Закону України «Про державну службу».
Перевіряючи та надаючи правову оцінку, у межах вищенаведених повноважень (обов'язків) начальника Управління Держпраці (позивача) під час судового розгляду справи, обставинам щодо виявленого відповідачем порушення позивачем вимог ст.41 Закону України «Про державну службу» при прийнятті наказів від 05.11.2018р. №332-к, від 06.08.2018р. №209-к та від 04.07.2018р. №178-к про направлення ОСОБА_45 та ОСОБА_60 в інший відділ Головного управління на підставі ст.32 КЗпП України для виконання роботи не обумовленої їх посадовими обов'язками та без їхньої згоди, суд виходить з такого.
Частинами 2 та 3 ст.5 Закону України «Про державну службу» встановлено, що відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Так, статтями 41 та 43 Закону України «Про державну службу» врегульовані відносини проходження державної служби щодо переведення державних службовців та зміна істотних умов державної служби, що є тотожним поняттю переведенню на іншу роботу та зміні істотних умов праці, що врегульовано трудовим законодавством, зокрема, ст.32 КЗпП України.
Таким чином, із аналізу наведених норм можна дійти висновку, що норми ст.ст.41,43 Закону України «Про державну службу» врегульовують відносини щодо переведення державного службовця на іншу посаду (роботу) та переведення на іншу посаду у зв'язку із зміною істотних умов державної служби, а тому застосування до даних правовідносин трудового законодавства, зокрема ст. 32 КЗпП України, суперечить вимогам ч.2, ч.3 ст.5 Закону України «Про державну службу».
Так, згідно ст.41 Закону України «Про державну службу» державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійної компетентності може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу:1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби; 2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця.
Згідно до ч.1 ст. 43 наведеного Закону, підставами для зміни істотних умов державної служби є: 1) ліквідація або реорганізація державного органу; 2) зменшення фонду оплати праці державного органу; 3) скорочення чисельності або штату працівників у зв'язку з оптимізацією системи державних органів чи структури окремого державного органу.
За ч.3 ст. 43 Закону, зміною істотних умов державної служби вважається зміна: 1)належності посади державної служби до певної категорії посад; 2) основних посадових обов'язків; 3) умов (системи та розмірів) оплати праці або соціально-побутового забезпечення; 4) режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу; 5)місця розташування державного органу (в разі його переміщення до іншого населеного пункту).
Про зміну істотних умов служби керівник державної служби письмово повідомляє державного службовця не пізніш як за 60 календарних днів до зміни істотних умов державної служби, крім випадків підвищення заробітної плати.
У разі незгоди державного службовця на продовження проходження державної служби у зв'язку із зміною істотних умов державної служби він подає керівнику державної служби заяву про звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 83 цього Закону або заяву про переведення на іншу запропоновану йому посаду не пізніш як за 60 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов державної служби - ч.4 ст.43 Закону України «Про державну службу»
Аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства про державну службу, можна дійти висновку, що процедурі переведення державних службовців на іншу рівнозначну посаду та проходження державної служби у зв'язку із зміною істотних умов державної служби, повинна передувати обов'язкова процедура отримання згоди такого державного службовця на таке переведення, при цьому, ні нормами КЗпП України, ні нормами Закону України «Про державну службу» не передбачено саме «направлення» державного службовця у інший відділ Управління, для виконання роботи, яка не обумовлена посадовими обов'язками такого державного службовця.
Разом з тим, як свідчать матеріали справи, позивачем, як начальником Управління, за прийнятими ним наказами від 05.11.2018р. №332-к, від 06.08.2018р. №209-к та від 04.07.2018р. №178-к ОСОБА_62 та ОСОБА_36 були саме «направлені» (не переведені) в інший відділ Головного управління на підставі ст.32 КЗпП України для виконання роботи у зв'язку зі службовою необхідністю, що підтверджується змістом наведених наказів, копії яких наявні у справі (а.с.181-182,192 том 1).
При цьому, письмова згода ОСОБА_37 та ОСОБА_27 на переведення вказаних державних службовців на інші посади державної служби у матеріалах справи відсутня та на вимогу суду учасниками справи надана не була, що не відповідає вимогам ст.ст.41, 43 Закону України «Про державну службу».
Окрім того, зі змісту Посадової інструкції ОСОБА_61 , який був призначений на посаду головного державного інспектора відділу нагляду у промисловому комплексі та соціально-культурній сфері управління нагляду в промисловості і на об'єктах підвищеної небезпеки Головного управління, затвердженої начальником Управління ОСОБА_1 27.02.2017р. видно, що завданням головного державного інспектора є здійснення державного нагляду за додержанням вимог Закону України «Про охорону праці», інших законодавчих і нормативних актів з безпеки, виробничого середовища, а також за організацією комплексного управління охороною праці на під наглядових підприємствах, установах і організаціях незалежно від форм власності, за всіма юридичними та фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю (а.с.183-190 том 1).
В той же час, згідно Положення про відділ інспекційної діяльності та розслідування нещасних випадків на виробництві Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, затвердженого наказом Управління від 14.04.2017р. №63, до якого був направлений ОСОБА_38 , завданнями вказаного відділу є організація здійснення державного нагляду (контролю) структурними підрозділами Головного управління у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, в межах повноважень (а.с.193-195 том 1).
Отже, аналіз вказаних вищенаведених Посадової інструкції та Положення про відділ інспекційного відвідування вказує на те, що завдання права і обов'язки головного державного інспектора відділу нагляду у промисловому комплексі та соціально-культурній сфері управління нагляду в промисловості і на об'єктах підвищеної небезпеки Головного управління відмінні від обов'язків головних спеціалістів відділу інспекційної діяльності та розслідування нещасних випадків Головного управління.
Також, позивачем за наказом від 05.11.2018р. №332-к аналогічним чином було направлено і ОСОБА_39 - головного інспектора відділу нагляду на транспорті, зв'язку та у хімічній промисловості управління нагляду в промисловості і на об'єктах підвищеної небезпеки - для виконання роботи у відділ інспекційної діяльності та розслідування нещасних випадків на виробництві з 06.11.2018р. по 16.11.2018р. (а.с.192 том 1).
Таким чином, враховуючи наведене, можна дійти висновку, що саме «направлення» (а не переведення) ОСОБА_37 та ОСОБА_27 у інший відділ Головного управління за вищенаведеними наказами для виконання роботи не обумовленої їх посадовими обов'язками та без їх згоди на підставі ст.32 КЗпП України суперечить вимогам ст.ст.5,41, 43 Закону України «Про державну службу».
При цьому, судом відхиляються, як безпідставні та необґрунтовані, доводи представника позивача стосовно того, що вищевказані працівники були ознайомлені зі змістом відповідних наказів щодо переміщення (службового відрядження) та своїми підписами засвідчили свою згоду із вказаними наказами без заперечень, оскільки такі твердження представника позивача є помилковими, так як ознайомлення із наказами не є письмовою згодою таких державних службовців на їх переведення виходячи з вимог ст. 41, 43 Закону України «Про державну службу» та з урахуванням того, що зі змісту вказаних наказів вбачається, що їх не було ні переведено, ні переміщено на іншу посаду, а їх було саме «направлено» до іншого відділу, що взагалі не передбачено вищенаведеним законодавством про проходження державної служби.
Також є безпідставним і посилання представника позивача на переміщення (службове відрядження) вищенаведених працівників, оскільки за статтею 42 Закону України «Про державну службу» державний службовець може бути направлений у службове відрядження для виконання своїх посадових обов'язків поза межами постійного місця служби, тобто направлення у інший відділ Головного управління не є тотожним поняттю службове відрядження поза межами постійного місця служби, при цьому, зміст вищевказаних наказів «про направлення працівників до іншого відділу Головного управління» не містить жодних посилань на таке службове відрядження.
За викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем, як начальником Управління, вищенаведені накази про направлення ОСОБА_61 , ОСОБА_27 у інший відділ Управління для виконання роботи не обумовленої їх посадовими обов'язками та без їх згоди були прийняті без дотримання вимог ст.ст. 5, 41, 43 Закону України «Про державну службу» (не передбачено Законом), що також є підставами для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності за ст.65 Закону України «Про державну службу».
Перевіряючи та надаючи правову оцінку, у межах вищенаведених повноважень (обов'язків) начальника Управління Держпраці (позивача) під час судового розгляду справи, обставинам щодо виявленого відповідачем порушення позивачем вимог ч.4 ст.74 Закону України «Про державну службу» при прийнятті наказів від 06.08.2018р. №208-к та від 06.08.2018р. №78-д за якими застосовано дисциплінарне стягнення та звільнення з роботи ОСОБА_28 у період тимчасової непрацездатності останньої, без належного ознайомлення, а також за наказом від 22.08.2018р. №232-к наказ від 06.08.2018р. №208-к про звільнення ОСОБА_28 був скасований позивачем, що не передбачено чинним законодавством, суд виходить з такого.
У відповідності до вимог ч.4 ст. 74 Закону України «По державну службу» визначено, що дисциплінарне стягнення не може бути застосовано під час відсутності державного службовця на службі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, під час перебування його у відпустці або у відрядженні.
Разом з тим, як вбачається зі змісту прийнятих позивачем наказів від 06.08.2018р. №208-к та від 06.08.2018р. №78-д до ОСОБА_8 було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади державної служби та останню звільнено з державної служби 06.08.2018р., тоді як згідно із наявним в матеріалах справи листка непрацездатності виданого 10.08.2018р. вбачається, що ОСОБА_8 у період з 02.08.2018р. по 10.08.2018р. перебувала на лікуванні у стаціонарі (а.с.219-223 том1).
Наведені факти, які підтверджені належними доказами, свідчать про те, що при прийнятті позивачем як начальником Управління вищенаведених наказів було порушено вимоги ч.4 ст.74 Закону України «Про державну службу».
Наявність вказаних подій та прийняття наведених наказів щодо звільнення ОСОБА_8 у період її тимчасової непрацездатності, представником позивача жодними доказами не спростовані, а матеріалами справи факт прийняття таких наказів підтверджений самим позивачем у позові, а також і його письмовими поясненнями, наданими у рамках розгляду його дисциплінарної справи.
При цьому, є безпідставними доводи представника позивача про те, що в Управлінні не було інформації про перебування ОСОБА_8 на лікарняному, а тому лише після надходження до Управління листка непрацездатності вказані накази були скасовані, з огляду на те, що наведені обставини не спростовують факту прийняття вищенаведених наказів у період перебування державного службовця на лікарняному, окрім того, слід зазначити, що начальник Управління зобов'язаний був пересвідчитися про причини відсутності вказаної посадової особи на службі та лише після цього приймати будь-які розпорядчі рішення, що свідчило б про недопущення порушення прав і свобод людини та громадянина та сумлінного виконання покладених на нього обов'язків згідно вимог Закону України «Про державну службу» та Конституції України.
За викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем, як начальником Управління, вищенаведені накази про притягнення ОСОБА_8 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади державної служби та про звільнення з посади у період тимчасової непрацездатності останньої та у подальшому скасування вищенаведених наказів були прийняті без дотримання вимог ч.4 ст.74 Закону України «Про державну службу», а скасування своїх же наказів взагалі не передбачено Законом, що також є підставами для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності за ст.65 Закону України «Про державну службу».
Перевіряючи та надаючи правову оцінку, у межах вищенаведених повноважень (обов'язків) начальника Управління Держпраці (позивача) під час судового розгляду справи, обставинам щодо виявленого відповідачем порушення позивачем вимог п.29 Порядку №295 та абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України при прийнятті позивачем постанови №ДН658/249/АВ/МГ/ІП-ФС/363 від 21.06.2018р. про застосування до ТОВ «СП ТАТА ГРУП» штрафу у розмірі 11690 грн. за не нарахування та не виплату індексації заробітної плати, за якою було занижено позивачем суму штрафної санкції на 286671 грн., суд виходить з такого.
Державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів згідно до вимог Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017р. №295 чинного на момент виникнення спірних відносин ( далі - Порядок №295).
У відповідності до п.29 наведеного Порядку №295 заходи щодо притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.
За приписами абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України визначено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Так, як свідчать матеріали справи, на підставі наказу Головного управління від 21.05.2018р. посадовими особами Держпраці було проведене інспекційне відвідування суб'єкта господарювання - ТОВ «СП ТАТА ГРУП» за результатами якого було складено акт від 29.05.2018р. за №ДН658/249/АВ за яким виявлено порушення вказаним підприємством законодавства про працю, а саме: не нарахування та не виплату 10 працівникам за 2017р. індексації заробітної плати. Під час розгляду адміністративної справи щодо вказаного порушення даним підприємством були надані заперечення, у яких викладена позиція щодо відсутності підстав для нарахування індексації, в той же час, 21.06.2018р. у листі підприємство зазначило уже про нарахування та виплату індексації 8 працівникам за 2017р. 14.02.2018р. згідно наданих розрахункових відомостей від 14.02.2018р., вказані документи під час інспекційного відвідування надані не були, що свідчить про виплату індексації зарплати після інспекційного відвідування (а.с.197-211 том 1).
Однак, при прийнятті постанови №ДН658/249/АВ/МГ/ІП-ФС/363 від 21.06.2018р. про застосування до ТОВ «СП ТАТА ГРУП» штрафу у розмірі 11690 грн. за не нарахування та не виплату індексації заробітної плати за 2017р., позивачем як начальником Управління, вищевказані обставини враховані не були, що призвело до заниження суми штрафної санкції на 286671 грн., оскільки за вказане порушення слід було застосувати штрафні санкції у розмірі 297840 грн. (абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України), а, відповідно, і до порушення вимог п.29 Порядку №295 та абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України, що підтверджується змістом наведеної постанови, копія якої наявна у справі (а.с.212-215 том 1).
При цьому, судом відхиляються та не можуть бути прийняті в якості належного доказу щодо відсутності факту виявленого порушення вимог законодавства позивачем у наведеній частині, посилання представника позивача на експертний висновок економічного дослідження №6336/6337-18 від 04.12.2018р. (а.с.34-40 том 1) щодо правомірності застосування штрафу до вказаного підприємства за вищенаведеною постановою, прийнятою позивачем у розмірі, передбаченому саме абз.3 ч.2 ст.265 КЗпП України, оскільки факти заниження позивачем розміру штрафу при прийнятті постанови (що було встановлено комплексною перевіркою Управління) не були предметом його дослідження, а, відповідно, вказаний експертний висновок не може бути належним доказом відсутності в діях позивача при прийнятті вищезгаданої постанови дисциплінарного проступку у цій частині у розумінні ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України.
За викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем, як начальником Управління, вищенаведені постанова про накладення на ТОВ «СП ТАТА ГРУП» штрафу була прийнята без дотримання вимог п.29 Порядку №295 (чинного станом на момент проведення інспекційного відвідування - травень 2018р.), абз.4 ч.2 ст.265 КЗпП України, що також є підставами для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності за ст.65 Закону України «Про державну службу».
Приймаючи до уваги все вищевикладене, проаналізувавши норми чинного законодавства про державну службу та встановлені судом обставини, які підтверджені відповідними належними, достовірними та допустимими доказами у їх сукупності, суд приходить до висновку, що при прийнятті вищенаведених наказів та рішень (постанови), а саме: 1) неодноразового внесення змін до складу постійної дисциплінарної комісії Головного управління за відсутності закінчення строку повноважень членів дисциплінарної комісії, який становить три роки; 2) прийняття не передбачених чинним законодавством рішень (наказів) у вигляді «попередження» за вчинені державними службовцями дисциплінарні проступки; 3) прийняття наказів про «направлення» працівників в інший підрозділ для виконання роботи не обумовленої їх посадовими обов'язками та без їхньої згоди, що не передбачено законодавством; 4) звільнення ОСОБА_28 шляхом застосування до неї дисциплінарного стягнення у період її тимчасової непрацездатності; 5) заниження суми штрафної санкції за результатами розгляду справи про накладення штрафу на ТОВ «СП ТАТА ГРУП», позивач діяв не у спосіб та не у порядку, встановленому Законом України «Про державну службу».
Таким чином, при вчиненні вищенаведених дій позивач перевищив свої службові повноваження, що є дисциплінарним проступком та достатніми підставами для притягнення його до дисциплінарної відповідальності у порядку та у спосіб, встановлений ст.ст.64,65,66, 77 наведеного Закону.
Так, за приписами ч.1 ст.65 наведеного Закону передбачено, що підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку, тобто протиправної винної дії або бездіяльності чи прийняття рішення, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні державним службовцем своїх посадових обов'язків та інших вимог, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, за яке до нього може бути застосоване дисциплінарне стягнення.
Дисциплінарним проступком є, зокрема, перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу злочину або адміністративного правопорушення - п.7 ч.2 ст.65 Закону України «Про державну службу».
У відповідності до вимог ч.1 ст.66 наведеного Закону, до державних службовців застосовується один із таких видів дисциплінарного стягнення: 1) зауваження; 2) догана; 3)попередження про неповну службову відповідність; 4) звільнення з посади державної служби.
Згідно ч.5 ст.66 Закону України «Про державну службу» звільнення з посади державної служби є винятковим видом дисциплінарного стягнення і може бути застосоване лише у разі вчинення дисциплінарних проступків, передбачених, зокрема, пунктом 7 частини другої статті 65 цього Закону (за перевищення службових повноважень).
За приписами ч.1 ст.71 наведеного Закону встановлено, що з метою визначення наявності вини, характеру і тяжкості дисциплінарного проступку може проводитися службове розслідування.
У відповідності до п.1 ч.8 ст.71 Закону, державний службовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право, зокрема, надавати пояснення, а також відповідні документи та матеріали щодо обставин, які досліджуються.
Згідно до ч.9 ст.71 Закону України «Про державну службу» за результатами службового розслідування складається висновок про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Висновок, складений за результатами проведеного службового розслідування центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби, передається Комісії.
Абзац 10 ст.69 Закону України «Про державну службу» встановлює, що результатом розгляду дисциплінарної справи є подання дисциплінарної комісії, яка має рекомендаційний характер для суб'єкта призначення.
Перед накладенням дисциплінарного стягнення суб'єкт призначення повинен отримати від державного службовця, який притягається до дисциплінарної відповідальності, письмове пояснення - ч.1 ст.75 Закону України «Про державну службу».
У відповідності до вимог ч.1, ч.2 ст.77 наведеного Закону, рішення про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження приймає суб'єкт призначення протягом 10 календарних днів з дня отримання пропозицій Комісії, подання дисциплінарної комісії у державному органі. Рішення оформляється відповідним актом суб'єкта призначення.
У рішенні, яке оформляється наказом (розпорядженням), зазначаються найменування державного органу, дата його прийняття, відомості про державного службовця, стислий виклад обставин справи, вид дисциплінарного проступку і його юридична кваліфікація, вид застосованого дисциплінарного стягнення.
Аналіз наведених вище норм чинного законодавства свідчить про те, що притягненню до дисциплінарної відповідальності державного службовця передує процедура проведення службового розслідування за відповідним наказом у межах якої дисциплінарна комісії зобов'язана встановити наявність або відсутність у діях такого державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності, при цьому, перед накладенням дисциплінарного стягнення суб'єкт призначення повинен отримати від державного службовця, який притягується до дисциплінарної відповідальності письмові пояснення за результатами розгляду яких Комісією складається відповідний висновок та подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності, який подається суб'єкту призначення для прийняття відповідного рішення.
Так, судом у ході судового розгляду справи було встановлено, що за результатами проведення комплексної перевірки Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області були виявлені факти порушення позивачем (начальником Управління) вимог Закону України «Про державну службу» (прийняття наказів стосовно прав та обов'язків державних службовців, які не передбачені Законом), порушення під час здійснення заходів державного нагляду (контролю) за дотриманням законодавства про працю та з питань охорони праці (прийняття постанови по накладення штрафу за якою штрафні санкції були занижені на 286671 грн.), які підтверджені складеним Висновком Комісії, а також вище дослідженими судом документами, які ні позивачем під час проведення службового розслідування шляхом подання ним письмових пояснень, скарги, ні представником позивача у ході судового розгляду цієї справи, не спростовані виходячи з вимог ст.ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, суд приходить до висновку, що вчинення позивачем вищенаведених дій при прийнятті розпорядчих рішень, які не передбачені Законом (перевищення службових повноважень), порушують права та обов'язків державних службовців щодо проходження державної служби, містять ознаки дисциплінарного проступку, а відповідно, відповідачем правомірно застосовано до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади державної служби за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого п.7 ч.2 ст.65 Закону України «Про державну службу», а саме: за перевищення службових повноважень.
При цьому, під поняттям «перевищення службових повноважень» слід розуміти вчинення держаним службовцем таких дій (прийняття рішення, наказу, розпорядження чи доручення), які виходять за межі наданих йому повноважень (не передбачені Законом), вчинення дій, які ніхто не має права виконувати або дозволяти, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003р. №15 «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень».
Наведене узгоджується і зі змістом ст.19 Конституції України, за якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи (у даному випадку і позивач як начальник Управління Держпраці в області) зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Так, «у межах повноважень» означає, що орган державної влади, його посадова особа (суб'єкт владних повноважень) зобов'язаний приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень згідно правила: «дозволено лише те, що передбачено Законом».
«У спосіб» означає, що орган державної влади (суб'єкт владних повноважень) зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії та повинен обирати лише визначені Законом засоби.
Зазначені критерії є вимогами для органу державної влади (його посадової особи), який приймає рішення або вчиняє дії, недотримання яких несе встановлену законом відповідальність.
Також слід зазначити, що при перевірці правомірності застосування відповідачем за оспорюваним наказом до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади державної служби, що є винятковим видом дисциплінарного стягнення, судом враховується і те, що згідно наказів від 12.04.2018р. №11-кт, від 20.06.2018р. №34-кт та від 26.10.2018р. за №75-кт до позивача уже були застосовані дисциплінарні стягнення у вигляді оголошення доган, оголошення попередження про неповну службову відповідність, що відповідає видам дисциплінарних стягнення та послідовності їх застосування відповідачем, виходячи з вимог ст.66 Закону України «По державну службу» (а.с.61-63 том 1).
Отже, відповідачем при застосуванні до позивача виняткового виду дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення із посади державної служби за оскаржуваним наказом було прийнято до уваги характер і тяжкість вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця, обставини, за яких він був вчинений, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов'язків, що передбачено нормами ст.67 Закону України «Про державну службу та підтверджується змістом Висновку про наявність чи відсутність у діях позивача дисциплінарного проступку та у Поданні щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача від 11.02.2019р. (а.с.234-242 том 1).
Окрім того, слід зазначити, що недотримання самим начальником Управління Держпраці в області вимог Закону України «Про державну службу», допущення порушення прав та обов'язків державних службовців під час проходження державної служби є неприпустимим та підриває авторитет державної служби, оскільки саме на Начальника Управління Держпраці покладено повноваження щодо контролю (нагляду) за дотриманням законодавства про працю суб'єктами господарювання.
Статтею 73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладає обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Так, у ході судового розгляду справи представником позивача не було надано суду належних, допустимих та обґрунтованих доказів, які б свідчили про протиправність оспорюваного наказу про застосування до позивача дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення із посади державної служби з урахуванням встановлених судом обставин у даній справі та аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України.
При цьому, судом відхиляються доводи представника позивача з приводу того, що позивача було звільнено з посади державної служби без погодження з Міністерством соціальної політики України (у наказі відсутнє посилання на таке погодження) та без погодження голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації, що є порушенням ч.2 ст.19 Конституції України та п.11 ч.1 ст.7 Закону України «Про державну службу», оскільки вказане твердження спростовується наявністю такого погодження станом на момент звільнення позивача - 20.02.2019р., а саме: лист-погодження Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 18.02.2019р. №49-678/0/2-19; лист-погодження Міністерства соціальної політики України від 20.02.2019р. №3569/0/2-19/30, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с.45-46 том 2).
Щодо посилання представника позивача на не зазначення листа-погодження на звільнення позивача з посади Міністерства соціальної політики України у оспорюваному наказі, то суд виходить із того, що зазначена обставина не може бути підставою для недотримання відповідачем процедури звільнення позивача (на що позивач посилається у позові), оскільки обов'язкове зазначення листів-погоджень на звільнення у наказах про звільнення не передбачено ч.2 ст.77 Закону України «Про державну службу».
Є безпідставним та необґрунтованим і твердження представника позивача з приводу того, що оспорюваний наказ не відповідає вимогам ч.2 ст.77 Закону України «Про державну службу», з його змісту неможливо зрозуміти, яке саме із перелічених рішень позивача містить ознаки вчинення дисциплінарного проступку та за яке саме рішення до нього було застосовано дисциплінарне стягнення, з огляду на те, що вказане твердження не відповідає дійсності, оскільки зміст дослідженого судом оспорюваного наказу містить усі дані, що передбачені ч.2 ст.77 Закону, а саме: найменування державного органу (зазначено - Державна служба України з питань праці), дата його прийняття (зазначено - 20.02.2019р.), відомості про державного службовця (зазначено - ОСОБА_1 - начальник Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області), стислий виклад обставин справи (безпідставне внесення змін до складу дисциплінарної комісії Управління згідно наказів від 12.12.2017р. №182, від 17.05.2018р. №121, від11.07.2018р. №163; попередження ОСОБА_41 , ОСОБА_25 та ОСОБА_56 про притягнення до дисциплінарної відповідальності у разі повторного допущення дисциплінарного проступку згідно наказів від 07.02.2018р. №5-д, від 05.03.2018р. №13-д, №15-д, №16-д, що не передбачено чинним законодавством; протиправне направлення ОСОБА_45 та ОСОБА_27 в інший відділ головного управління для виконання роботи не обумовленої їх посадовими обов'язками та без їхньої згоди за наказами від 04.07.2018р. №178-к, від 06.08.2018р. №209-к та від 05.11.2018р. №332-к; незаконно застосовано дисциплінарне стягнення та звільнення ОСОБА_7 під час перебування останньої на лікарняному згідно наказів від 06.08.2018р. №78-д, №208-к; начальником Управління ОСОБА_1 за результатами розгляду справи про накладення штрафу на ТОВ «СП ТАТА ГРУП» безпідставно занижено суму штрафної санкції), вид дисциплінарного проступку (зазначено - за перевищення службових повноважень) і його юридична кваліфікація (за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого п.7 ч.2 ст.65 Закону України «Про державну службу», а саме: за перевищення службових повноважень), вид застосованого дисциплінарного стягнення (звільнення з посади державної служби - начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області) - (а.с.15-16, 243-244 том 1).
Також не можуть бути покладені в основу даного судового рішення та відхиляються судом і твердження представника позивача стосовно того, що у грудні 2018р. він звернувся зі Скаргою до відповідача з вимогою утворити комісію для перевірки викладених у його скарзі фактів у відповідності до вимог абз.2 ч.1 ст.11 Закону України «Про державну службу», однак така комісія створена не була, що, на думку позивача, є цілеспрямованими діями відповідача, направленими на його звільнення з державної служби, що порушує його трудові права, з огляду на те, що подання такої Скарги є правом державного службовця, яке не зупиняє службового розслідування стосовно виявлених позивачем порушень у рамках розгляду дисциплінарної справи та не створення такої комісії не може бути обрано підставою для недотримання процедури звільнення позивача за результатами розгляду його дисциплінарної справи виходячи з вимог ст.ст.69-77 Закону України «Про державну службу» та з урахуванням того, що відповідачем були враховані викладені у вказаній Скарзі факти при розгляді дисциплінарної справи позивача та застосування до нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади державної служби про що позивача було повідомлено листом відповідача від 10.12.2018р. №9932/1/11-ДП-18 (а.с.94 том 1).
За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем надано достатньо належних, достовірних та допустимих доказів, які підтверджують правомірність прийняття оспорюваного наказу виходячи з вимог ст.ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч.2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття оспорюваного наказу про застосування до позивача дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади державної служби, суд приходить до висновку, що відповідач при прийнятті оспорюваного наказу у наведеній частині діяв у спосіб, що передбачений Конституцією та законів України, обґрунтовано, із врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), у зв'язку з чим у адміністративного суду відсутні будь-які обґрунтовані правові підстави для задоволення даного адміністративного позову.
Приймаючи до уваги все вище викладене, суд приходить до висновку, що у задоволенні даного адміністративного позову позивачеві слід відмовити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на відповідача - суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці про визнання протиправним та скасування наказу №10-кт від 20.02.2019р. - відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу УІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено - 15.07.2019р.
Суддя С.О. Конєва